Врятувати міністра Шкарлета… (частина 1)

Ви упереджені, в мене там є квадратні дужечки (Сергій Шкарлет, інтерв’ю lb.ua)

Після появи перших публікацій про виявлений академічний плагіат в працях доктора економічних наук Сергія Шкарлета, колишнього ректора ЧНТУ, на його захист виступили колеги по університету. Створили комісію, яка нарешті оприлюднила результати своєї роботи, де все заперечила.

Це спонукало членів двох комісій із боротьби з плагіатом та фальсифікаціями в наукових дослідженнях (при НАНУ та НАМНУ) теж зробити свій аналіз. Ми вважаємо, що висновки комісії ЧНТУ про нібито недостовірність наведених у публікаціях фактів не тільки не обґрунтовані, а відверто хибні, і більш того, є упередженими, бо вочевидь члени комісії мають конфлікт інтересів. Друга експертиза – Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності – не є самостійною та незалежною, бо експерт не аналізувала оригінальні публікації, а використовувала матеріали та висновки, надіслані Комісією ЧНТУ. Головне: наведені факти академічного плагіату не спростовані. А ми додатково виявили нові збіги текстів.

Детальніше – у цій публікації.

Вступ

3 липня 2020 р. під час години запитань до уряду прем'єр-міністр Денис Шмигаль повідомив:

"Ми проводимо відповідне розслідування. Про плагіат треба говорити тоді, коли є докази, а не тоді, коли є голослівні звинувачення. Давайте ми дочекаємося результатів, пан Шкарлет особисто ініціював ці речі, представимо і будемо предметно вести розмову на цю тему."

25.06.2020 Голова Студради Чернігівського Національного технічного університету, де Шкарлет був ректором, Микола Дунай заявив:

"Хочеться розповісти кілька слів і про скандал з так званим плагіатом, у якому звинувачують зараз Сергія Миколайовича. Коли ми дізналися про це, вирішили провести разом зі студрадою та проректором з наукової роботи внутрішнє розслідування. Одразу стало ясно: ніхто не збирався копнути трохи глибше! Статті Сергія Шкарлета, які в інтернеті називають відкритим плагіатом, — насправді написані у співпраці з тими людьми, прізвища яких фігурують як таких, у кого Сергій Миколайович начебто привласнив текст. Головна проблема тут у тому, що в монографіях не вказано, хто і за який розділ наукової роботи відповідальний. Тобто кожен розділ і їхньої роботи міг би бути розділом авторства Шкарлета. Треба зібрати чотирьох людей, які створили монографію, та дізнатись, хто за який розділ відповідав. Тільки після цього можна буде зробити висновки.

Окрім того, в інших статтях, які вказані як «сплагіачені», різниця з виходом статті Сергія Шкарлета — 4 місяці. При цьому спершу Шкарлет випустив свою працю, а вже після нього через ці чотири місяці Тетяна Бугай. В інтернеті ж усе навпаки написали: що спершу пані Бугай опублікувала, а потім Шкарлет. Отож, усі ці обвинувачення в плагіаті в чотирьох статтях не відповідають дійсності."

І ось що цікаво: студент заявляє, що йому «одразу все стало ясно», «статті Сергія Шкарлета, які в інтернеті називають відкритим плагіатом, – насправді написані у співпраці». А насправді в публікаціях № 3, 4 та 5 розбиралися одноосібні статті. Якщо ж він мав на увазі монографію, назвавши її «статтями», то твердження Миколи Дуная про те, що вона «насправді написана у співпраці з тими людьми, прізвища яких фігурують як таких, у кого Сергій Миколайович начебто привласнив текст», теж не відповідає дійсності: Т. Бугай не є співавтором монографії (див. першу публікацію), О. Апарова – також не є співавтором (див. другу публікацію). «Треба зібрати чотирьох людей, які створили монографію, та дізнатись, хто за який розділ відповідав. Тільки після цього можна буде зробити висновки», – каже він. А навіщо? Якби автори хотіли, вони відразу б написали автора до кожного розділу. А тепер це – колективна відповідальність, тобто вони писали текст усі разом.

До речі, згадаємо також дивне твердження Шкарлета в інтерв’ю сайту lb.ua від 4.07.2020:

 «Я стою за загальною редакцією монографії, а загальна редакція передбачає, що я міг би взагалі слова не писати. Я формую концепцію, формую зміст, мету і завдання. Це взагалі не коректно – писати про плагіат в цій частині.»

Оскільки «я стою за редакцією, а міг би взагалі слова не писати», то, значить, писав. Значить, повноцінний автор. Інакше було б написано «за ред. проф. С. М. Шкарлета». І у випадку загальної редакції також треба нести повну відповідальність за продукт, що редагується.

У цьому інтерв’ю є ще одне дуже цікаве місце:

Вікторія Герасимчук: А коректно, коли дослівно скопійована стаття абзацами? І на неї навіть немає посилання.

Сергій Шкарлет: Це ви щось перекручуєте. Там що, посилань нема у мене?

В.Г.: Немає.

С.Ш.: Ну я не зобов'язаний посилатись на всі статті в інтернеті, я посилаюся лише на першоджерело.

В.Г.: Питання в тому, чи це нормально, що ваш текст співпадає з чужим майже дослівно?

С.Ш.: Ви упереджені, в мене там є квадратні дужечки.

І тут не знаєш – чи сміятися чи плакати. Де це Шкарлет знайшов вимогу посилатися на всі статті в Інтернеті? І як це він посилається на першоджерело, якщо насправді «квадратних дужечок» немає?

Повернемося до висловлювань студента Миколи Дуная – прибічника свого ректора:

«Спершу Шкарлет випустив свою працю, а вже після нього через ці чотири місяці Тетяна Бугай».

Дивимося вихідні дані публікацій:

• Шкарлет С. М. Фінансові інструменти державної політики економічного розвитку в Україні : монографія / С. М. Шкарлет, В. Г. Маргасова, О. М. Коркоц, Ю. В. Ружицький. – Чернігів: ЧНТУ, 2018. – 202 с.
• Бугай Т. В. Методичні підходи до оцінки ефективності бюджетного процесу в Україні. – Ефективна економіка, 2015, № 9.

2015-й рік – це через 4 місяці після 2018-го, правильно ми зрозуміли? Це насправді студент технічного університету?

=====

21–22 серпня на сайті ЧНТУ були розміщені результати експертизи серії публікацій про академічний плагіат у роботах Сергія Шкарлета, які були оприлюднені на сайті http://false-science.ucoz.ua/. Як сказано в новинах сайту ЧНТУ від 21 серпня, згідно з висновком Комісії з академічної доброчесності Національного університету «Чернігівська політехніка», «інформація, викладена в п’яти публікаціях, що підписані ім’ям Василя Садового, це недостовірні факти». Серед 12 підписантів - начальник юридичного відділу О. Вершняк (т.в.о. Голови Комісії), 6 директорів інститутів ЧНТУ (С. Іванець, А. Пінчук, Л. Остапенко, С. Цибуля, Н. Ткаленко, М. Забаштанський), директор бібліотеки, 2 начальника відділів, голова товариства молодих вчених та голова студентської ради.

У новинах від 22 серпня зазначено, що, згідно з висновком науково-правової експертизи науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України на предмет наявності плагіату у наукових публікаціях Шкарлета С. М., «вся інформація, яка викладена у публікаціях на сайті http://false-science.ucoz.ua/ щодо наявності плагіату у наукових працях Шкарлета С.М. – це недостовірні факти!». Автор цього висновку НДІІВ – «Експерт у галузі права, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, заслужений юрист України Наталя Михайлівна Мироненко».

Що в цій історії найцікавіше? По-перше, висновок ЧНТУ робили підлеглі пана Шкарлета, які навряд чи можуть бути безпристрасними. По-друге, пані Мироненко, як вона сама зазначає (с. 4), робила висновок на підставі висновку ЧНТУ, тому, звісно, її висновок не може бути самостійним, незалежним та незаангажованим. Більше того, вона порівнювала не самі статті та монографії, стосовно яких на сайті http://false-science.ucoz.ua/ були опубліковані порівняльні таблиці, а готові таблиці, що були надані їй комісією ЧНТУ.

Ну що ж. Розберемо ці висновки по пунктах, а точніше, по публікаціях.

Нас очікують сюрпризи.

Публікації № 1 та 2

У першій було показано, що монографія Шкарлет С. М., Маргасова В. Г., Коркоц О. М., Ружицький Ю. В. Фінансові інструменти державної політики економічного розвитку в Україні (Чернігів: ЧНТУ, 2018) містить значні збіги зі статтею Бугай Т. В. Методичні підходи до оцінки ефективності бюджетного процесу в Україні (Ефективна економіка, 2015, № 9), а в другій – що майже вся оця стаття – Апарова О. «Фінансові інструменти державної політики економічного розвитку: Європейський досвід» (Ефективна економіка, 2013, № 4) – була дослівно переписана в монографію Шкарлета і К°.

У висновках ЧНТУ та НДІІВ зазначено, що відповідні тексти монографії були взяті звідси: «Бюджетна політика держави: система управління та інструменти реалізації : Препринт / І. Ю. Ружицький, Ю. В. Ружицький. – Херсон : Видавництво «ОЛДІ- ПЛЮС», 2013. – 136 с.».  Тобто раптом, як чорт із табакерки, з’являється невідома широкому загалу та Інтернету давніша публікація співавтора монографії. При цьому, згідно з офіційною відповіддю представника журналу, стаття Апарової надійшла до редакції 16.04.2013, а препринт Ружицьких (згідно з відповіддю директора видавництва) був підписаний до друку 15.01.2013. Звідси робиться логічний висновок, що твір Ружицьких надрукований раніше, а тому плагіату в монографії Шкарлета зі статей Бугай та Апарової немає.

Наталя Мироненко, в свою чергу, чітко вказує (с. 26), що «запозичення тексту без належного оформлення посилання було здійснено не авторами твору № 1 та № 2, а автором твору № 4», тобто О. Апаровою (яку, таким чином, звинувачують у плагіаті).

А тепер зупинімося та подумаємо. Виникають деякі питання, на які відповідей наразі немає, але вони потрібні в будь-якому разі.

1) Чи був оприлюднений/опублікований препринт Ружицьких?

Річ у тім, що «друк», про який написав директор ПП «ОЛДІ-ПЛЮС» О. П. Головко і оприлюднення чи опублікування – зовсім не одне й те саме. Наприклад, надрукувати на замовлення можна 3 екземпляри, принести їх додому і заховати в шухляду. Надруковано? Так. Оприлюднено? Ні.

У Висновку НДІІВ експерт Н. Мироненко на с. 10 зазначає, що ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» так визначає поняття «оприлюднення та опублікування твору»:

 «оприлюднення (розкриття публіці) твору – здійснена за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо;

опублікування твору, фонограми, відеограми - випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, фонограми, відеограми у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, фонограми чи відеограми, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором або передачі права власності на них чи володіння ними іншими способами. Опублікуванням твору, фонограми, відеограми вважається також депонування рукопису твору, фонограми, відеограми у сховищі (депозитарії) з відкритим доступом та можливістю одержання в ньому примірника (копії) твору, фонограми, відеограми».

То чи є у «відкритому доступі», «доступним для публіки» препринт Ружицьких? Відповідь: ні. Пошук у Google тексту (в лапках) "Бюджетна політика держави: система управління та інструменти реалізації" і навіть фрази "система управління та інструменти реалізації" дає нульовий результат.

Що являє собою видавництво ПП «ОЛДІ-ПЛЮС»? Згідно з сайтом Опендатабот, це приватне підприємство, розташоване в Херсоні, засноване в 2000 р. зі статутним капіталом у сто гривень, директор – Олег Павлович Головко. На сайті видавництва читаємо, що «Фахівці-поліграфісти раціонально доберуть потрібні поліграфічні матеріали для виготовлення видання та віддрукують із належною якістю в потрібній Вам кількості (від одного примірника, адже ми розуміємо, що зазвичай наукова книга – це невисокі тиражі)». То скільки ж було примірників у препринта Ружицьких? Може, два – за кількістю авторів? І коли в дійсності він був надрукований?

А що це взагалі за фрукт такий – «препринт»?

У Законі «Про авторське право і суміжні права» такого терміну немає. У Вікіпедії читаємо:

Препринт, предрук (від англ. pre – перед і англ. print – відбиток, друк) – попередня публікація матеріалів до виходу в світ видання, де вони будуть уміщені повністю. Процес відбувається з метою пропагування та реклами майбутнього видання, або для ознайомлення вузького кола спеціалістів.

Найзначнішою і найпопулярнішою збіркою електронних препринтів наукових статей з фізики, астрономії, математики, біології та комп'ютерних наук є сервер arXiv.org (вимовляється як «архів»), створений Полом Гінспаргом в 1991 році. Збірка нараховує понад 600 тис. препринтів.

Як бачимо, препринт Ружицьких явно не друкувався з метою пропагування та реклами, а тоді, мабуть, була мета – ознайомити спеціалістів? А як вони могли з ним ознайомитися, якщо інформації про нього в Інтернеті немає, і в бібліотеках його немає (і немає в інтернет-каталогах)? Як Бугай та Апарова дістали препринту Ружицьких і переписали з нього текст? Різниця між друком препринту (не раніше 15.01.2013) та надсиланням статті Апаровою (не пізніше 15.04.2013) – три місяці. Препринт надрукований у Херсоні, Бугай і Апарова живуть у Києві та Київській області.

А чи є в монографії Шкарлета посилання на препринт Ружицьких 5-річної давнини? На с. 184 у розділі «Список використаних джерел» знаходимо аж 204 джерела – від Абалкіна до Wagner. Серед них немає жодної праці авторів монографії С. Шкарлета, В. Маргасової і О. Коркоца (до речі, цікавий факт – монографію пишуть три особи, які не мають жодної публікації з теми монографії), проте є 11 публікацій Ю. В. Ружицького (№152–162), які вийшли в 2013–2016 рр. Серед них згаданого препринта немає. Цікаво і те, що І. Ю. Ружицький не посилався на цей препринт ані в своїй кандидатській, яку захистив у 2016 році, ані в жодній зі своїх публікацій; так само немає жодних слідів посилань на цей препринт у власних статтях Ю. В. Ружицького.

Ну що ж, деяку інформацію щодо цього загадкового препринту вже вдалося отримати. Наш колега завітав до видавництва «ОЛДІ-ПЛЮС» у Херсоні. Йому сказали, що друкували препринт тільки в декількох примірниках, і купити його можна лише з дозволу авторів. Але показали цей документ на комп'ютері – на першій сторінці дійсно стояв 2013 рік, але ні на другій, ні на будь-якій іншій не було вказано місяця друку. Остання сторінка і зовсім була порожня. Ще додали (дуже цікаво!), що до тексту вносилися зміни в 2020 році! На інші питання стосовно препринта не відповіли, посилаючись на те, що можуть звільнити з роботи.

Тоді в цей же день до видавництва навідався журналіст, попросив показати йому журнал або інший який-небудь документ реєстрації друку цього препринта. Зрозуміло, що ніякої книги обліку надрукованих матеріалів не показали, а через деякий час винесли йому ось таку записочку:

Це називається документ, у правдивість якого пропонують повірити. Дуже смішно. Фотографія зроблена на тлі редакції.

З огляду на викладене, ми б хотіли отримати докази того, що цей утаємничений препринт дійсно існував у 2013 році, і подивитися на екземпляр 7-річної, а не 2-місячної давнини.

2) Чи можна довіряти якості «експертиз», оприлюднених ЧНТУ?

В оприлюднених висновках Комісії ЧНТУ немає ніяких порівняльних таблиць, хоча вони явно надсилалися Наталі Мироненко («допомогти» в експертизі?). То чи аналізували вони самостійно роботи Шарлета, шукали плагіат, чи тільки скористалися готовими прикладами з сайту http://false-science.ucoz.ua/?

Н. Мироненко у висновку НДІІВ пише про наявність збігів, але цей аналіз дуже дивний. Наприклад, на с. 22 читаємо:

«7) абз. 3, 4 на с. 155 твору № 1 збігається з абз. 4 на с. 85-86 (4 абзац с. 85 і 1 абзац с. 86) твору № 2 та з абз. 1 на с. 5 твору № 3 (відповідно до порівняльної таблиці, поданої на с. 41 Висновку комісії);»

Ось це місце:

Насправді, як видно, збіг неповний – є доволі суттєва різниця, яку експертка не побачила або не захотіла побачити і, відповідно, прокоментувати. Причому у Шкарлета – бюджетна політика (жіночого роду), але написано про «проведення оцінки його ефективності». Його – це бюджетного процесу в тексті Бугай. Чи може цей ляп у своєму тексті пояснити автор або експерт?

3) А чи є збіги в текстах Шкарлета та Бугай з іншими більш давніми джерелами?

Додаткова проведена нами перевірка показала, що існує російський відповідник деяким текстам Шкарлета та Бугай. Ось тут описаний метод, який не був розроблений ні Шкарлетом, ні Бугай, але посилань на джерело немає:

Що ж це за джерело? Це «Методические рекомендации субъектам Российской Федерации по оценке качества управления муниципальными финансами» від 16.08.2010, які можна знайти на сайті Мінфіну Росії.

(Закінчення читайте тут)