Серіал «Шкарлет». П’ята серія: «Економіка інформаційного типу»

Схоже, ректор Чернігівського нац. технологічного університету (у 2010-2020 рр.) Сергій Шкарлет дуже полюбляє використовувати всілякі модернові терміни. Ми вже виявили в попередній публікації, що обов’язково буде щось «когнітивно-інформаційне» (або «структура економіки», або «ознаки економіки»). А ще пан Сергій переймається розбудовою національної економіки, та не простої, а «економіки інформаційного типу».

Саме цим терміном – «економіка інформаційного типу» – він щедро змастив статтю 2016 року, яку ми розібрали у тій публікації: ретельно переписавши чужий текст, він вставив у нього цей вислів 10 разів!

Та виявляється, цим інформаційним добривом – «економікою інформаційного типу» – він щедро полив іще одну статтю, 2015-го року. Це словосполучення трапляється в ній 15 разів.

Ось вона: Шкарлет С. М. Технологія управління процесами формування та впровадження системно-універсальних детермінант розбудови економіки інформаційного типу // Економіка України, 2015, № 7, с. 29-40. Завантажити її можна тут.

Текст цієї статті має збіги зі статтею Шаргородська В.А., Поліщук Ю.А. Роль інформації в сучасній економіці, яка була опублікована в Інтернеті в 2011 році на сайті http://www.rusnauka.com/ (див. тут або у вебархіві; для зручності аналізу можна завантажити файл pdf). Цієї роботи, як ми й очікували,  немає серед «Списку використаної літератури», який у статті пана ректора налічує аж 8 джерел (!).

До речі, цей сайт, де була опублікована стаття Шаргородської, настільки нас потряс, що ми із задоволенням копіюємо його російськомовну сторінку http://www.rusnauka.com/Page_ru.htm. Тут чудово все: від спеціальної пропозиції для узбецьких та таджицьких вчених до «правильного» накручування індексу Хірша:

І ось саме з такого сайту бере для переписування чужу публікацію наш герой – «С. М. Шкарлет, професор, доктор економічних наук, заслужений діяч науки і техніки України, ректор Чернігівського національного технологічного університету», як це написано в шапці тепер уже «його» статті.

Дивимося порівняльну таблицю. У лівому стовпчику – фрагменти статті Сергія Шкарлета, які мають збіги з іншими джерелами.

Нє, ну яка брехня! Узяв, переписав чужий текст у таблицю і безсоромно написав, що це він "узагальнив"! До того ж зазначимо, що таблиця вставлена у статтю не як текст, а як фотографія, мабуть, щоб унеможливити пошук плагіату комп’ютерними програмами. Молодець! Але не врятувало…

Ну й нарешті останній запозичений шматок, у якому Сергій Шкарлет замінив деякі слова синонімами:

Ось така вона важка праця ректора – продукувати наукові статті.

Але що ж це за журнал такий – «Економіка України», який не спроможний забезпечити належну експертизу статей, що подаються до друку?

Як пише Вікіпедія, це колишня «Економіка Радянської України», і цей журнал "станом на 8 лютого 2019 року журнал посідає перше місце" в "національному рейтингу наукових періодичних видань, що розробляється Центром соціальних комунікацій в рамках проекту «Бібліометрика української науки»"; індекс Хірша цього журналу по Google Scholar дорівнює 64. А "11 липня 2016 року журнал включено до Переліку фахових видань у галузі економічних наук".

Засновники журналу – Національна академія наук України та її Інститут економіки та прогнозування. Головний редактор журналу – віце-президент НАН України Геєць Валерій Михайлович, заступник головного редактора – Корнієнко Ірина Всеволодівна.

На сайті журналу можна прочитати й про «Редакційні принципи»:

Редакційна політика журналу заснована на принципах об’єктивності та неупередженості при відборі статей з метою їх публікації; високих вимог до якості наукових досліджень; обов’язковості та конфіденційності рецензування статей; додержання колегіальності при ухваленні рішень щодо публікації статей; доступності та оперативності у спілкуванні з авторами; суворого дотримання авторських і суміжних прав (з укладанням з кожним автором (співавтором) Ліцензійного договір на використання твору). Запобігання протизаконним публікаціям є відповідальністю кожного автора, редактора, рецензента, видавця, організації.

А також можна прочитати про «Етичні зобов’язання редакційної колегії журналу»

1. Всі члени редакційної колегії є рецензентами.

2. Редакційна колегія залишає за собою право направити рукопис на розгляд сторонньому рецензенту.

3. Редакційна колегія несе відповідальність за рівень наукового наповнення журналу.

4. Всі наукові матеріали проходять ретельний відбір через подвійне “сліпе” рецензування. Редакційна колегія залишає за собою право відхилити статтю або повернути її на доопрацювання. Автор зобов’язаний доопрацювати статтю відповідно до зауважень рецензентів.

…

7. Редакційна колегія виступає проти фальсифікації, плагіату, направлення автором одного рукопису до кількох журналів, багаторазового копіювання тексту статті в різних місцях, введення громадськості в оману щодо реального внеску автора в опубліковану наукову роботу.

8. Редакційна колегія має право вилучити вже опубліковану статтю в разі виявлення порушення будь-чиїх прав або загальноприйнятих норм наукової етики. Про даний факт вилучення статті редакція повідомляє як автору статті, так і організації, де було виконано дослідження.

Ну й про «Етичні зобов’язання автора» читаємо наступне:

1. Автор несе повну відповідальність за зміст статті і сам факт її публікації.

2. Автор повинен цитувати ті публікації, які мали визначальний вплив на суть викладеного у статті. Необхідно також належним чином вказувати джерела принципово важливих матеріалів, використаних у даній роботі, якщо вони не були отримані самим автором.

3. Є недопустимими плагіат як оригінальна робота і подання до публікації раніше надрукованої статті. У випадку виявлення зазначених фактів відповідальність несе автор.

У зв’язку з цією інформацію від поважного (?) фахового (?) високорейтингового (?) журналу виникають наступні питання:

1. Хто ж здійснив «подвійне сліпе рецензування» написаних Сергієм Шкарлетом проаналізованих двох «наукових» статей?

2. Якщо в розділі «Редакційна політика» написано про «відповідальність кожного автора, редактора, рецензента, видавця, організації», то як редколегія уявляє собі цю відповідальність – окремо автора (С. Шкарлета), редактора (В. Геєця), рецензента (невідомого та ще й сліпого), видавця (мабуть, Інститут економіки та прогнозування НАН України, бо на сайті не зазначено)?

3. Чи не хоче редакція журналу вилучити зазначені статті С. Шкарлета, а точніше, проштампувати їх печаткою «Плагіат», і зробити це як на своєму сайті, та й щоб так само ці статті були проштамповані на сайті Бібліотеки ім. Вернадського, бо їх можуть завантажувати собі вчені, студенти та, не дай боже, посилатися на них як на надійне джерело вагомої інформації?

4. Чи не захоче МОНУ вилучити цей журнал зі списку «фахових»?

5. Чи буде "Центр соціальних комунікацій в рамках проекту «Бібліометрика української науки»" переглядати рейтингові показники цього журналу?

Василь Садовий

PS. Першу серію плагіатного серіалу «Шкарлет» можна подивитися тут, другу тут, третю тут,а четверту, зі згадування якої ми розпочали публікацію, тут. Іще одна – шоста серія – тут.