Плагіат і фальсифікації в наукових працях

Наталія Лікарчук – докторка політичних наук, професорка КНУШ

OS — Wed, 21 Oct 2026 06:15:34 GMT

Наталія Лікарчук – докторка політичних наук, професорка КНУШ

Якщо вам знадобився блювотний засіб, але не хочеться пити «хімію», то подивіться на порівняльну таблицю щодо докторської дисертації професорки з Київського національного університету імені Тараса Шевченка (КНУШ). Іншої реакції організму важко очікувати.

Докторка політичних наук (з 2013 р.), професорка кафедри державного управління Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби КНУШ, членкиня так званої «Академії політичних наук» Наталія Василівна Лікарчук не була відома широким колам, допоки не зголосилася стати рецензенткою на захисті відомого всім Давида Арахамії, голови фракції «слуг народу» у Верховній Раді 9-го скликання, який у своїй дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії вирішив, що «монобільшість» його партії, яка з травня 2023 року ледь тримається на підтримці колишньої проросійської партії ОПЗЖ та групи «Довіра», – то є зразок для наслідування.

І ось завдяки Арахамії, який звернув увагу розслідувачів на своїх рецензентів і опонентів, дисертація пані Наталії була детально проаналізована:

Лікарчук Наталія Василівна. Політичний маркетинг: теоретичні та прикладні аспекти. – Дис. … доктора політичних наук (спец. 23.00.02. – політичні інститути та процеси). – Київ, 2012 (див. на сайті НРАТ або на сайті ПіФвНП).

Науковий консультант – Андрущенко Віктор Петрович, доктор філософських наук, професор, академік НАПНУ, член-кореспондент НАНУ, заслужений діяч науки і техніки України, академік АН ВШУ, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, ректор Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова з 2003 року (тепер він називається Українським державним університетом імені Михайла Драгоманова).

Офіційні опоненти:

● Дем’янчук Олександр Петрович, доктор юридичних наук, доцент, зав. кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія»;

● Телешун Сергій Олександрович, доктор політичних наук, професор, зав. кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України;

● Шайгородський Юрій Жанович, доктор політичних наук, доцент, головний науковий співробітник відділу теорії та історії політичних наук Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАНУ.

Захист дисертації відбувся 20.05.2013 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради – Постригань Григорій Федорович, кандидат філософських наук, доцент.

За темою дисертації Наталія Лікарчук почала публікуватися в 2008 році (1 монографія в 2012 р., 22 статті в 2008–2012 рр. та 6 тез на конференціях в 2009–2012 рр.), а в тексті її дисертації виявлені збіги з російськими дисертаціями за 2001–2006 роки, тобто маємо беззаперечний академічний плагіат, тобто «академічну» крадіжку чужої інтелектуальної праці, та ще й у росіян. Ну а в кого ж іще красти? То ж іноземну мову треба знати, а тут і по списку літератури все очевидно: на 413 російсько-українських джерел припадає лише 68 англійських.

Чотири джерела плагіату такі:

1) Спасский А. Е. Предмет политического маркетинга: опыт теоретического анализа. – Дисс. … канд. полит. наук. – Екатеринбург, 2005.

2) Алтухова Н. Ю. Политический маркетинг в современной России. – Дисс. … канд. полит. наук. – Ставрополь, 2006.

3) Гунаре М. Л. Политический маркетинг в избирательной кампании. – Дисс. … канд. полит. наук. – Москва, 2001.

4) Твердов А. А. Политический маркетинг: коммуникативное взаимодействие политической власти и общества. – Дисс. … канд. полит. наук. – Москва, 2005.

Усі ці дисертації відсутні в списку літератури, який навела Лікарчук.

Із 359 сторінок основного тексту дисертації плагіат був виявлений на 130 сторінках, що складає 36%.

Також плагіат міститься на сс. 4, 7 та 8 – це «актуальність» і «наукова новизна» у Вступі. Ну й додатково на сторінках 322–324 був виявлений плагіат із російського посібника Баранов Н. А., Пикалов Г. А. Теория политики (СПб: Изд-во БГТУ, 2003, див. тут), а саме з розділу «Лекция 26. Политические коммуникации». На жаль, ця книга викладена не в сканованому, а в уже розпізнаному вигляді в електронному форматі doc без збереження розбивки по сторінках і без повних вихідних даних, а тому не може бути прикладена до повідомлення про порушення академічної доброчесності. Тим не менше ще один факт крадіжки фіксуємо.

Для початку полюбуємося на твердження дисертантки про те, що саме вона зробила «вперше»:

«Вперше у вітчизняній політичній науці» та «вперше у вітчизняній науковій думці», – пише наша героїня, і переписує оце «вперше» з дисертації Олександра Спаського, яка була захищена в Єкатеринбурзі в 2005 році, тобто за 7 років до неї. Може, точніше було б написати «уперше украдено українською науковицею у росіян»? «Обмін цінностями в ході яких», – перекладає Лікарчук чужу фразу «обмен ценностями, в ходе которого». Що за маячня? Ніякого «ходу цінностей» в природі не існує, нікуди цінності не йдуть, їх знаходять, створюють або крадуть. Ну й ще знищують.

130 сторінок, що заплямовані плагіатом, з наведеними фальшивими джерелами, детально розібрані тут, а в цій публікації ми наведемо окремі перлини.

Ну, власне, ці перлини не нові, а затаскані. Переписане чуже твердження «Таким чином», додане від себе до чужого тексту «Зазначимо, що», заміна «россиян» на «українців»:

Лікарчук пише «Можна стверджувати, що», хоча насправді все це стверджує російський учений Спаський у дисертації 2005 року, а ще перекладає фразу «в силу доминирования в политике групповых акторов» як «В силу домінування в політиці групових актів». Що це ще за «груповуха» домінує в політиці? Може, пан Арахамія роз’яснить пізніше в своїй дисертації?

Була в нас колись пані-підлога Валерія Ковач. А тепер буде пані-заклинання. Перекладаючи російську фразу «жертвы приносились в виде заклания», докторка політичних наук написала «жертви приносили у вигляді заклинання». Комп’ютерну програму переклинило, чи що? Заклання – це забій, заколення жертовної тварини, а заклинання – це голосний заклик (звернення) до об’єкта магічного впливу. Тому «принесення жертви у вигляді заклинання» неможливе за визначенням. Повне нерозуміння термінології.

А далі взагалі пішла цілковита маячня: «Жреці виконували роль посередника між бідними й багатими людьми в процесі символічного обміну.» Лікарчук не розуміє сенсу жертвоприношення: жертву приносили не бідні люди багатим людям, а люди – богам, тим більше що жертву часто обирали з багатої родини. І жреці не були посередниками «між бідними й багатими людьми», як вважає Лікарчук. Боже, ну невже не можна навіть готове нормально переписати?

А тут узагалі шедевр. Ні, не вказування фальшивого джерела [241] – статті Окландера на сайті https://oklander.info/?p=208, де немає ніяких «міра», «шлях» «кореспонденції», «бухгалтерські» і взагалі немає сторінки 112. Шедевр – це переклад фрази «указываются денежные курсы» як «вказується шлях грошової маси»:

Ось як прокоментував це штучний інтелект Copilot:

Питання: «Докторка наук перекладає російський текст "указываются денежные курсы" і пише "вказується шлях грошової маси". Які будуть враження?»

Відповідь Copilot:

1) Філологічний шок. Людина, яка бодай раз бачила словосполучення «денежные курсы», зрозуміє, що йдеться про валютні курси, а не про «шлях грошової маси». Це як перекласти «курс доллара» як «маршрут долара до каси».

2) Економічний гротеск. «Шлях грошової маси» звучить так, ніби гроші вирушили у паломництво: спершу до банку, потім до кишені, а далі — у безодню інфляції.

3) Наукова комедія. Уяви собі дисертацію, де замість чітких термінів з’являються поетичні образи. Це вже не економіка, а епос про пригоди гривні.

Отже, головне враження: переклад перетворює сухий фінансовий термін на абсурдний «шлях грошей», і читач відчуває, що перед ним не наукова праця, а пародія.

Кілька разів Лікарчук плутає поняття «соціальний» і «соцієтальний», «производительность труда» перекладає як «виробництво праці», тоді як треба «продуктивність праці», перекладає «религиозными культовыми верованиями» як «реальними культовими віруваннями», «стратагемы» як «стратигеми» (треба «стратагеми»), а головне – помилково написане російське «экзит-пул» перекладає як «екзит-пул», тоді як треба «екзит-пол» (англійське слово «pool» означає «басейн», а слово «poll» – «опитування»):

Далі знову наша героїня міняє Росію на Україну, «последние 15 лет в России» перетворюються на «останні 20 років в Україні», а штатні (в Росії) політичні радники, консультанти і політтехнологи чомусь починають працювати на штатних посадах і в українському парламенті (насправді у Верховній Раді України політичні радники, консультанти чи технологи не є штатними співробітниками Апарату парламенту; вони можуть працювати як помічники‑консультанти народних депутатів, але це індивідуальні трудові чи громадські відносини з конкретним депутатом, а не офіційні посади в структурі Апарату ВРУ):

Ну й на закуску, щоб завершити вже з дисертацією Спаського, відмітимо крадіжку нашою докторицею чужих висловів та оціночних суджень «На нашу думку», «Можна стверджувати, що», «Ми не можемо погодитись», «В процесі дослідження були проаналізовані» та «В результаті проведеного дослідження було зроблено висновок». Як красти, так усе оптом?

З дисертацією Алтухової (Ставрополь, 2006) Наталія Лікарчук здійснює всі ті самі маніпуляції: і тупе переписування з готовими джерелами, і фальсифікація джерел (тут цікаво, що для нового джерела мадам зберігає ті самі сторінки, яких у джерелі просто немає), і додані чи скопійовані вислови «зазначимо, що», «таким чином», «слід зазначити», «необхідно підкреслити», «на нашу думку», «ми розуміємо», ну й заміни висловів «в современной России» на «в сучасній Україні», «рынка в РФ» на «ринку України», «политический рынок в России» на «Український політичний ринок»:

Із цікавого щодо дисертації Марини Гунаре (Москва, 2001): мадам Лікарчук переписує фразу «политика – власть – политика» і чомусь міняє її на «політика-гроші-політика», залишаючи скорочення «П - В - П» (треба ж тоді було написати «П – Г - П», правда, пані Наталія?), із чужого тексту видаляє не тільки слова «в России», але й чомусь згадку про популярних політиків, знову замінює Росію на Україну (як добре, що ця плагіаторка не володіє китайською), а ще так змінює чужий текст, що виходить ну зовсім дурна фраза «ніякі шоу, концерти, рекламні трюки не змусять людей «купити» реформи, які провадить держава». Може, треба було написати «купитися» на реформи, на рекламу, на агітки від держави?

Ну й чужі висновки, звісно, видаються за свої, куди ж без цього?

«Вперше в українській науковій думці», – знову пише наша героїня, і далі переписує текст російської дисертації Олександра Твердова (Москва, 2005), захищеної за 7 років до дисертації Лікарчук:

Ну й демонстрація нерозуміння термінології: заміна чужого слова «аспекты» на «системи» призводить до повної маячні (Лікарчук стверджує, що політичні системи переплітаються в політичних комунікаціях), так само як і переклад вислову «обозначен личностью коммуникатора» як «знеособленим особою комунікатора» (треба «позначений особистістю», бо «знеособлений» – це позбавлений індивідуальних рис, схожий на інших, а «позначений особистістю» означає «несе на собі виразний слід індивідуальності, унікального характеру чи таланту людини»). І, звісно, знову міняє «в современных российских исследованиях» на «у сучасних українських дослідженнях»:

І НА ЗАВЕРШЕННЯ

Як бачимо, дисертація Лікарчук не просто зліплена зі шматків російських дисертацій, а ще й містить свідомі заміни російського на українське. Тобто дамочка 13 років дурить колег і керівництво КНУШ, що нібито вона справжня науковиця, навіть посіла посаду професорки, а насправді просто тягне з бюджету гарну зарплату, та ще й з надбавками.

На с. 171 свого «наукового твору» Наталія Лікарчук переписує текст із російської дисертації, замінивши Росію на Україну:

Специфіка електорального маркетингу як підвиду політичного маркетингу, в Україні пов’язана з тим, що домінантним в процесах парламентського представництва є політико-фінансові клани й політичні партії, а кінцевий споживач володіє низькою як політичною культурою, так і політичною свідомістю.

Можливо, кінцевий український споживач і є низькокультурний та несвідомий у політичному відношенні, як пише мадам Лікарчук (і вважаючи за нормальне приклеювати ці вислови про росіян до українців), проте наша героїня – професорка КНУШ – дуже високорозвинена, бо щоб так масштабно красти тексти з російських дисертацій – то треба мати і вишукані манери, і високу політичну культуру, і політичну свідомість. Але не мати совісті.

Василь Садовий

Фото Лікарчук із сайту Вікіпедії

21.10.2026

Ганна Лопатіна – кандидатка на державну стипендію

OS — Mon, 12 Oct 2026 19:07:45 GMT

Ганна Лопатіна – кандидатка на державну стипендію

На початку жовтня 2026 року на сайті МОНУ були оприлюднені попередні рейтинги осіб, які подали свої кандидатури на отримання державної стипендії. Рейтингування було проведено в «Національній системі дослідників України» – за словами заступника міністра освіти і науки Дениса Курбатова, «єдиній, відкритій, прозорій та цифровій базі даних про українських учених, чия головна мета – системно зібрати в одному місці інформацію про напрями досліджень, реальну експертизу, наукові доробки та результати кожного дослідника».

Із поданих 13 025 заявок – 2 467 молодих учених, 327 ветеранів війни. Ну а відібрано було для подальшого розгляду 2 650 претендентів.

Дуже цікаво було виявити серед відібраних претендентів на державну стипендію Євгена Легезу з 9,799 бала, у кандидатській та докторській дисертаціях якого був виявлений плагіат, та який активно шляхом відвертих фальсифікацій накручував собі цитування, а також Ірину Пацеву (Коцюбу) з 9,867 бала, яка теж відзначилася плагіатом у кандидатській та докторській дисертаціях.

От же ж бувають люди! Їх викрили на фальшуванні дисертацій, а вони ніяк не угомоняться, хочуть тягнути гроші з державного бюджету у воюючій країні. Але не ними єдиними… У списках була виявлена іще одна така сама красунечка з плагіатом у дисертації, що набрала 7,378 бала:

Лопатіна Ганна Олександрівна. Методика навчання діалогічного мовлення дітей молодшого дошкільного віку. – Дис. … кандидата педагогічних наук (спец. 13.00.02 - теорія і методика навчання (з галузей знань)). – Бердянськ, 2012 (див. на сайті НРАТ).

Науковий керівник – Гавриш Наталія Василівна, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри дошкільної та початкової освіти Луганського національного університету імені Т. Шевченка.

Офіційні опоненти:

● Крутій Катерина Леонідівна, доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогічної майстерності вчителів початкових класів та вихователів дошкільних навчальних закладів Інституту педагогіки, психології та інклюзивної освіти Кримського гуманітарного університету (м. Ялта);

● Ляпунова Валентина Анатоліївна, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки та дошкільної освіти Мелітопольського державного педагогічного університету імені Б. Хмельницького.

Захист дисертації відбувся 14.12.2012 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.053.03 у Луганському національному університеті ім. Т. Шевченка.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради – Сущенко Ольга Григорівна, кандидат педагогічних наук, доцент.

Згідно з авторефератом (сс. 18–19), основні положення дисертації Лопатіної були опубліковані в 9 статтях (у 2008–2011 рр.) і 3 тезах (2011 р.).

А два джерела плагіату – дві дисертації її українських колег – були написані 2005-го і 2006-го років. Ось вони:

1) Любашина В. В. Формування діалогічних умінь дітей старшого дошкільного віку в іграх за сюжетами художніх творів. – Дис. … канд. пед. наук. – Ялта, 2006. https://nrat.ukrintei.ua/searchdoc/0407U000284

2) Крутій К. Л. Теорія і практика формування граматично правильного мовленні в дітей дошкільного віку (на матеріалі морфології і словотворення). – Дис. … доктора пед. наук. – Київ, 2005. https://nrat.ukrintei.ua/searchdoc/0505U000454

Дисертація В. Любашиної є в списку літератури дисертації Лопатіної під №177, а дисертація К. Крутій там відсутня, проте є автореферат Крутій під №145. У Порівняльній таблиці наведені фрагменти дисертації Любашиної та Крутій, які переписані в дисертацію Лопатіної без належних покликань.

Загальний результат – у цій таблиці:

Плагіат був виявлений на 57 сторінках із 174 сторінок основного тексту, що складає 33%, – це кожна третя сторінка. Причому виявлений не тільки плагіат, а й фальсифікація досліджень.

Отже, подивимося на деякі фрагменти порівняльної таблиці і поміркуємо трохи над ними.

По-перше, текст передирається разом із готовими джерелами, або ж деякі з них замінюються на інші, «свіжіші». Або ж до певних речень чи абзаців джерела додаються.

По-друге, передираються чужі висновки, які становляться тепер висновками Лопатіної.

По-третє, усюди в чужому тексті Лопатіна замінює «старших дошкільників» чи «дітей старшого дошкільного віку» на «молодших дошкільників» та «дітей молодшого дошкільного віку». Тобто дамочка свідомо підганяє текст дисертації Любашиної про старших дошкільників під тему своєї дисертації «Методика навчання діалогічного мовлення дітей молодшого дошкільного віку», залишаючи той самий огляд літератури, усі ті самі висловлювання і роблячи вигляд, що то саме вона пихтіла-працювала не покладаючи рук:

По-четверте, пані Лопатіна, як і інші подібні їй «науковці», ретельно переписує чужі вислови «на нашу думку», «вважаємо за доцільне зупинитися», «Ми спиралися», «Зазначимо, що», «ми з’ясували», «Підсумовуючи результати двох етапів роботи, зауважимо, що», хоча насправді думає, зупиняється, спирається, зазначає, з’ясовує, підсумовує та зауважує не вона, а зовсім інший автор за 6 років до неї:

По-п’яте... Ось тут зупинимося детальніше.

На с. 6 своєї дисертації Лопатіна пише завдання дослідження, серед яких зазначає: «5. Експериментально перевірити ефективність розробленої методики навчання молодших дошкільників діалогічного мовлення». І далі на с. 7:

Експериментальна база дослідження. Експеримент проводився в молодших групах ДНЗ №№ 25, 33, 34, 39 міста Бердянськ; ДНЗ № 4 міста Енергодар Запорізької області; ДНЗ №№ 21, 49, 125 м. Маріуполь Донецької області. Експериментом охоплені 238 дітей молодшого дошкільного віку. До анкетування були залучені 200 вихователів дошкільних навчальних закладів Дніпропетровської, Донецької, Запорізької та Луганської областей.

Тобто розуміємо однозначно: дослідниця самостійно проводила експериментальне дослідження 238 дітей молодшого віку в чотирьох областях України.

На 16 сторінках (сс. 145–160) Лопатіна детально описує цю експериментальну частину своєї роботи: різні вправи, інструкції для вихователя, пише, які казки їм читали, які діалоги вживали. Навіть наводить, як вона пише, «запис фрагменту заняття з використанням гри „Пригадай і порівняй”» та різні «ігрові ситуації», з діалогами між дітьми й вихователем.

Ось деякі фрагменти її «дослідження» (усе не наводимо, бо займе багато місця):

Любашина описує в 2006 році своє дослідження, яке проводила в «дошкільних закладах №№ 6, 27, 29 м.Ялти, №№ 15, 19, 23, 37 м. Євпаторії, „Сонечко”, „Зірочка”, „Світлячок” м. Саки, №№ 53, 64 м. Краматорська Донецької області», а Лопатіна описує в 2012 році те, що вивчала в Бердянську, Енергодарі та Маріуполі. І виявляється, через шість років зовсім в інших містах живуть діти з такими самим іменами, які тими самими словами спілкуються між собою та з вихователем. Ну хіба це не чудо? Та дійсно, чудо, бо на все божа воля, і Лопатіна – рука божа, славімо її!

Тепер щодо плагіату з дисертації Крутій.

Тут іще цікавіше: якщо просто дивитися на тексти у файлах pdf, то легко побачити збіги, усі ті самі фокуси-покуси з посиланнями, ті самі передрані фрази «у контексті нашого дослідження», «у нашому випадку», «Отже», але є й цікавинка, як же без неї? У кожного плагіатора є щось, на чому він проколюється. Тут маємо доказ копіювання тексту дисертації, який полягає в особливостях запису квадратних дужок в дисертації Крутій. Деякі з них копіюються нормально, а деякі після команди CtrlC–CtrlV чомусь перетворилися на пусті квадратики, і розташування цих квадратиків в обох дисертаціях ідентичне. Будь-хто може переконатися в цьому експериментально, а ми наведемо результат нашого порівняння:

Крім фальсифікації досліджень серед дітей, що було виявлено у випадку дисертації Любашиної, маємо фальсифікацію і у випадку плагіату з дисертації Крутій. Оця Лопатіна, без усякої фантазії, поміняла в тексті «154 плани освітньої роботи вихователів дошкільних навчальних закладів Запорізької області» на «54 плани освітньої роботи вихователів дошкільних навчальних закладів Дніпропетровської, Донецької, Запорізької та Луганської областей», отримавши ті самі дані. Та ще й з’явилися «розроблена нами методика» та «тексти лінгвістичних казок», які «ми розробили». Нахабству дамочки немає меж:

Операція «Прикриття»

Коли докторів чи кандидатів наук ловлять на плагіаті в їхніх дисертаціях, вони часто відбріхуються тим, що їхні дисертації перевірялися, і там ніякого плагіату не знайшли, а вчена рада складається з досвідчених учених, які не можуть помилятися. Обидва твердження помилкові, а особливо в нашому випадку.

Ну звідки, наприклад, Лопатіна могла взяти дисертацію Любашиної для переписування, якщо Любашина роботу виконувала в Ялті, а захистилася в Одесі, тоді як Лопатіна «працювала» над своєю дисертацією в Бердянську, а захищалася в Луганську? Ніякого НРАТ (репозитарію з текстами дисертацій) тоді не існувало. Скажете, вона поїхала в Одесу або Київ? Та дуже просто це пояснюється: наукова керівниця Лопатіної – Наталія Василівна Гавриш, зав. кафедри Луганського національного університету імені Тараса Шевченка – була опоненткою Вікторії Любашиної, чию дисертацію вивчала! Так що тут ноги ростуть з тіла Гавриш, яка до того ж, звісно, зробила вигляд, що ніяких збігів у двох працях немає. З 2016 року пані Наталія працює на посаді професора кафедри психології та педагогіки дошкільної освіти Переяслав-Хмельницького державного університету імені Г. Сковороди.

А друге джерело плагіату звідки взялося?

А тут іще простіше. Катерина Леонідівна Крутій (з 2015 р. – професорка кафедри педагогіки та методики початкової і дошкільної освіти Інституту педагогіки і психології Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка) – опонентка Лопатіної. Чи могла вона не побачити збігів своєї дисертації з дисертацією Лопатіної – і текстів, і таблиці? Ой, да ладно, що ви таке кажете?

Висунемо гіпотезу: обидві поважні дамочки залишилися з великою подякою. А спосіб і розмір подяки був попередньо обговорений. Якщо ж вам подобається гіпотеза, що поважні професорки побачили збіги, але поступили благородно, прийнявши в ряди вчених махінаторку за просто так, ну, будь ласка, вважайте, що саме так і було. У нас же вільна країна, цензури немає, гіпотези можна висувати будь-які, а доводити їх не обов’язково.

Наша працьовита героїня

Плагіатори пустили свої гіфи у всі щілини суспільства, утворивши цілу мікоризу, де вигоду отримують усі: і вони, і ті, хто користується їхніми послугами. Вони зайняли посади на кафедрах, у ректоратах, інститутах і університетах, міністерствах, судах. Вони разом тримають глуху оборону, захищаючись, як вони кажуть, «від нападів» усяких там «активістів-соросят». До їх послуг адвокати, судді, що роками не розглядають їхні ж позови до НАЗЯВО (як-от суддя у справі Кагановської чи суддіха у справі Пінчук).

Наша героїня теж при посаді – доцентка кафедри прикладної психології та логопедії, заступниця декана (у 2016–2019 рр.) з наукової роботи та міжнародної діяльності факультету дошкільної, спеціальної та соціальної освіти Бердянського державного педагогічного університету, членкиня редакційної колегії збірника наукових праць «Вісник Запорізького національного університету. Педагогічні науки» та журналу «Гуманітарні студії: педагогіка, психологія, філософія» (того, де в головних редакторах – плагіатор Станіслав Ніколаєнко). А ще – увага! – з 2019 р. працює експерткою Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, а з 2024 р. – експерткою з акредитації кваліфікаційних центрів Національного агентства кваліфікацій.

Он воно як!

Ну й, звісно, активно публікується. Серед її праць – роботи з шикарними назвами (автори з Бердянського ДПУ виділені жирним шрифтом):

N. Ozamiz-Etxebarria, C. Thomas, N. I. Mondragon, Anastasiia Popova, Hanna Lopatina, Yana Suchikova, M. Picaza, I. Legorburu, Natalia Tsybuliak. Student perspectives on stigma in higher education: A cross-cultural study in Ukraine, Spain, and Switzerland // Social Sciences & Humanities Open, 2026, v. 13, p. 10290.

Natalia Tsybuliak, Uliana Kolomiiets, Hanna Mytsyk, Anastasiia Popova, Hanna Lopatina, Artem Polulyakhov, Yana Suchikova. Burnout and institutional support among Ukrainian academic staff during wartime // Higher Education Research & Development, 2026, p. 1–18.

Natalia Tsybuliak, Uliana Kolomiiets, Mytsyk Hanna, Anastasiia Popova, Hanna Lopatina, Yana Suchikova. Depressive Symptom Severity Among Ukrainian Academic Staff During the Full‐Scale War: Associations With Gender, Displacement, and University Relocation // Depression and Anxiety, 2026, v. 1, p. 9937337.

Natalia Tsybuliak, Anastasia Popova, Hanna Lopatina, Yana Suchikova. Mental health of Ukrainian researchers during wartime // Global Public Health, 2025, v. 20, No. 1, p. 2495328.

Ну й так далі.

Де б тільки прочитати про досвід Лопатіної щодо захисту крадених текстів під виглядом дисертації?

Світлана Арбузова,

Голова Комісії НАМНУ з питань боротьби із лженаукою

та фальсифікацією наукових досліджень

Фото Лопатіної з сайту БДПУ

12.10.2026

Юридичне кодло-3

OS — Wed, 02 Sep 2026 10:33:07 GMT

Зграя юристів – плагіаторів і аферистів, 3 серія

Знову на сцені юридичне кодло...

Перша та друга публікації цієї серії стосувалися українських юристів, які вирішили стати авторами плагіатних статей разом із плагіатним доктором юридичних наук Євгеном Легезою.

Ну а теперішня третя серія розслідування присвячена трьом дамочкам іншого штибу: вони вирішили присмоктатися до статей Ігоря Клименка, колишнього голови Національної поліції України та колишнього міністра внутрішніх справ, а тепер секретаря РНБО, але вже без його участі. Вкрасти чуже та видати його за своє – що може бути краще для юристок?

Як ви вже знаєте, генерал поліції 1-го рангу Ігор Клименко був викритий на плагіаті в дисертації доктора психологічних наук і трьох наукових статтях. Науковим консультантом його докторської, захищеної в 2019 році, була докторка психологічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціології та психології Харківського національного університету внутрішніх справ Олена Олександрівна Євдокімова, а офіційним опонентом – докторка юридичних наук, професорка, деканка факультету психології Львівського державного університету внутрішніх справ Зоряна Романівна Кісіль (зараз вона заступниця директора Інституту управління, психології та безпеки ЛДУВС). Так ось, цій солодкій парочці професорок, мабуть, так сподобався їхній підопічний, що захотілося «запозичити» щось собі з його старих наукових праць. Мабуть, їм подумалося, що не буде ж Ігор Володимирович качати права, якщо про це дізнається: вони йому допомогли при захисті, ну а тепер він «допоможе» їм «набрати» побільше публікацій.

«Постраждалою» виявилася оця стаття:

Клименко І. В. Психологічні контексти поліцейської підготовки та поліцейської освіти в зарубіжних дослідженнях // Право і Безпека, 2016, № 4, с. 12–19 (див. тут).

А вкрадений з неї текст був виявлений у п’яти наукових працях.

Плагіат №1

Євдокімова О. О. Підходи до проблеми професійної освіти поліцейських у зарубіжних дослідженнях // Соціально-психологічне забезпечення діяльності сил безпеки та оборони України: тези доп. Всеукр. наук.-практ. конф. (Харків, 17 квітня 2020 р.) / Харків: Національна академія Національної гвардії України, 2020 // С. 42–50 (див. тут).

Як же попрацювала завкафедри Євдокімова зі статтею Клименка? Трохи перетасувала шматочки з різних місць (речення звідси, речення звідти), далі підряд переписала абзаци (а деякі не захотіла), плюс рерайтинг – як недолугий (у фразі «хто бажав вступити працювати до поліції» на с. 43), так і зовсім дурний: у Клименка написано «Деякі дослідники, підкреслюють С. М. Сміт і М. Г. Аамодт, виправдовують використання…», а Євдокімова написала, що це «С.М. Сміт та М.Г. Аамодт виправдовують підвищення…»:

Ну й так далі. Тобто зі статті Клименка мадам Євдокімова викинула певні абзаци, скоротивши текст, поміняла деякі слова і, звісно, передрала висновки, видавши їх за власні:

Таким чином, «доповідь» Євдокімової на Всеукраїнській конференції 2020-го року – це трохи обрізана чужа стаття 2016-го. Чого саме ця професорка може навчити студентів університету внутрішніх справ? Як краще красти?

Плагіат №2 і №3

2) Кісіль З. Р. До питання психологічних засад поліцейської підготовки: міжнародний досвід // Психічне здоров’я особистості у кризовому суспільстві: Зб. матер. IV Всеукр. наук.-практ. конф. (18 жовтня 2019 р.) / Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2019 // С. 122–128 (див. тут).

3) Лигун Н. В., Кісіль З. Р. До питання психологічних засад поліцейської підготовки: міжнародний досвід // Психічне здоров’я особистості у кризовому суспільстві: Зб. матер. IV Всеукр. наук.-практ. конф. (18 жовтня 2019 р.) / Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2019 // С. 171–176 (це той самий збірник, згаданий вище).

Тут цікава ситуація: обидві зазначені статті повністю ідентичні, крім авторів: у другій додалася Ніна Вікторівна Лигун, начальниця відділу психологічного забезпечення Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України. Можливо, пані Кісіль таким чином спеціально додала собі ще одну публікацію, а можливо, вирішила взяти «в попутниці» знайому, а перший варіант статті укладачі збірника забули видалити. Подивимося на другу сторінку, хто там укладач? Ой, там написано, що «Укладач З. Р. Кісіль, доктор юридичних наук, професор, декан факультету психології Львівського державного університету внутрішніх справ». Ну що ж, то на ній і вся відповідальність за таке «подвоєння».

Статті ідентичні, тож зробимо порівняння для тієї, де разом дві авторки:

Ну й так далі, за схемою, яку використала пані Євдокімова.

І тут постає питання: а як співвідносяться тексти Євдокімової та Лигун із Кісіль? Бо щось виникає підозра, що текст Лигун&Кісіль більше нагадує текст Євдокімової ніж Клименка.

Порівняємо два абзаци:

І ми бачимо, що тут – стопроцентні збіги.

Але Євдокімова видала свій твір на рік пізніше, а тому звідси випливає простий висновок: професорка Кісіль передрала статтю Клименка, потім чомусь вирішила додати собі співавторку – Лигун, ну а далі той самий текст передрала професорка Євдокімова.

Але це ще не всі пригоди статті Клименка.

Плагіат №4

2020-го року вийшла ось така публікація:

Ніна Лигун, Зоряна Кісіль. Психологічні проблеми професійної підготовки поліцейських: міжнародний досвід // Психічне здоров’я особистості у кризовому суспільстві: Зб. тез V Всеукр. наук.-практ. конф. (23 жовтня 2020 р.) / Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2020 // С. 141–146 (див. тут).

Ви зараз впадете зі стула: по-перше, ця стаття – точнісінька копія статті цієї солодкої парочки зі збірника конференції 2019-го року, хоча вже під новою назвою, а по-друге, укладачка збірника – знову та сама Кісіль.

Далі весь текст обох статей однаковий, тому давати фото не будемо, і так все з цими Лигун та Кісіль зрозуміло.

Плагіат №5 (самоплагіат)

А тепер повернемося до пана Клименка. У 2019 році він опублікував статтю:

Клименко І. В. Освіта і освіченість поліцейських: європейський дискурс // Сучасна європейська поліцеїстика та можливості її використання в діяльності Національної поліції України. Зб. тез доповідей учасників міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 11 квітня 2019 р.) / Харків: ХНУВС, 2019 // С. 19–21 (див. інформацію про конференцію тут, а саму статтю тут).

Сподіваюся, вас не здивує, що вона з плагіатом? А що джерело плагіату – його ж стаття 2016 року? Тобто маємо тут класичний самоплагіат – переписування тексту своєї ж старої статті без належного на неї покликання. Ось тільки фраза «вступити працювати до поліції» щось до болі знайома. Де ми її вже читали, не пам’ятаєте?

Далі Клименко ретельно переписує Клименка, якісь речення чи абзаци викидує, щось перефразовує, але рухається послідовно, абзац за абзацем і, нарешті, доходить висновку:

А тепер повернемося до згаданої вище (до речі, двічі) фрази «вступити працювати до поліції». Вона присутня в статті Клименка «Освіта і освіченість поліцейських: європейський дискурс» (2019) і в статті Євдокімової «Підходи до проблеми професійної освіти поліцейських у зарубіжних дослідженнях» (2020), але відсутня в трьох статтях Кісіль, які в багатьох шматках ідентичні статті Євдокімової.

А є ще фраза «Діяльність Національної поліції України, її успіхи…» в статті Клименка «Освіта і освіченість поліцейських: європейський дискурс» (2019), яка є і в трьох статтях Кісіль, але якої немає у Євдокімової.

О-о-о, як усе заплутано!

Звідси випливає, що питання «хто в кого плагіатив?» не має простої відповіді. Є дуже красивий варіант того, що усе це писав хтось один на замовлення наших героїнь з героєм, який просто перетасовував шматки тексту і виготовив різні піци, але цей варіант, на жаль, бездоказовий. Хоча, звісно, красивий.

На фото: Ігор Клименко, Зоряна Кісіль, Ніна Лигун, Олена Євдокімова.

Ось така вийшла історія про пригоди статті Ігоря Клименка за 2016-й рік.

Василь Садовий

02.09.2026

Доктор Петер Якубек

OS — Sat, 15 Aug 2026 05:01:48 GMT

Словацький турист Петер Якубек: захист докторської в Чернігівській політехніці

Україна давно вийшла на міжнародний рівень, забезпечуючи без жодних проблем усіх бажаючих жаданими фальшивими дисертаціями. Один гість із Польщі – Мирослав Бак – став доктором філософських наук (2016 р.), а другий – Ян Богдан Войдила – кандидатом (див. статтю Тетяни Пархоменко), і все це завдяки відомій плагіатній фабриці – Національному педагогічному університету (перейменованому в Український державний університет) імені М. П. Драгоманова. Ректор цього закладу, Віктор Петрович Андрущенко, відзначився науковим керівництвом п’яти викритих плагіаторів (див. «Сірий список»), а ще 40 підозрілих дисертацій його керівництва, виокремлених антиплагіатною програмою, чекають на своїх розслідувачів. Гість із Азербайджану – Ельчин Мамед огли Гусейнов – став у 2019 р. доктором медичних наук, захистившись у Вінницькому національному медичному університеті ім. М. І. Пирогова (його очолює відома співоча плагіаторка Вікторія Петрушенко). Китайські туристи – то окрема пісня, особливо якщо додати до них керівницю двох музичних китайців-плагіаторів Оксану Жерновникову із Харківського педагогічного університету, теж плагіаторку.

А сьогодні ми вас порадуємо туристом із Словаччини, з невеликого міста Дубниця-над-Вагом.

Петер Якубек (Peter Jakúbek), 1972 р. н., який з 2018 р. працює доцентом на кафедрі менеджменту та економіки приватного університету DTI (див. тут), є членом Ради директорів і Наукової ради цього університету. Заклад готує викладачів з педагогіки та економіки і докторів філософії в галузі «Викладання та педагогічні науки».

За докторською дисертацією пан Петер приїхав в Україну:

Якубек Петер. Формування стратегії інноваційного розвитку сфери вищої освіти в умовах інформаційної економіки. – Дис. … доктора економічних наук (спец. 08.00.03 – економіка та управління національним господарством). – Чернігів, 2019 (див. на сайті НРАТ або на сайті ПіФвНП).

Дисертація була захищена 22.02.2019 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 79.051.04 у Чернігівському національному технологічному університеті (ЧНТУ).

Відразу, не відходячі від каси, нагадаємо, що ЧНТУ (зараз його назва – Національний університет «Чернігівська політехніка») отримав всесвітню славу завдяки своєму ректору, колишньому міністру освіти і науки, плагіатору-багатоверстатнику Сергію Шкарлету, а також тим, що в його стінах захистилися плагіатори Аліна Пінчук, Олег Міщенко (уже позбавлений ступеня), а також працівниками закладу були чи є зараз плагіатори Вікторія Маргасова та Олександра Сакун. Гарненьке таке гніздечко, в якому, як бачимо, вилупився ще один плагіатор, щоправда, не наш, а залітний (чи то краще сказати підкинутий, як яйце зозулі).

За даними автореферату (с. 8 та 30–34), основні результати дисертаційної роботи були опубліковані в 38 наукових працях, з них: 1 одноосібна монографія (видана в ЧНТУ в 2018 р.), 4 розділи у колективних монографіях (дві видані в ЧНТУ в 2018 р., ще дві – в 2017 р. в Словаччині), 23 статті у наукових фахових виданнях (п’ять у 2018, шість у 2017, дві в 2016, п’ять у 2015 та п’ять у 2014 р.) та 10 тез на конференціях (2014–2018 рр.).

Плагіат у дисертації словацького десантника виявлений із двох джерел:

1) Натрошвілі С. Г. Стратегія економічного розвитку вищого навчального закладу в умовах ринкових трансформацій. – Дис. … доктора економічних наук (спец. 08.00.04 – економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності). – Київ, 2016 (див. тут).

2) Карзун І. Г. Організаційно-економічні засади інноваційного розвитку системи закладів вищої освіти в Україні. – Дис. … канд. екон. наук (спец. 08.00.03 – економіка та управління національним господарством). – Кропивницький, 2016 (див. тут).

Дисертації Світлани Натрошвілі немає серед використаної Якубеком літератури, яка, до речі, перелічується після кожного розділу дисертації і кожного разу з новою нумерацією. Хоча Якубек і покликається на одну статтю Натрошвілі 2012-го року (вона має №43 в розділі 3 і згадана на сс. 233, 242, 243 і 249, а також ця ж стаття має №60 у розділі 5 і згадується на с. 366), однак це джерело скопійовано ним разом із чужим текстом, у якому воно було присутнє, тобто маємо плагіат і тексту, і джерела.

Дисертація Ірини Карзун теж відсутня в списку літератури.

Загальна картинка виглядає наступним чином:

Основний текст викладений на 321 сторінці (сс. 38–110, 122–182, 191–252, 259–313, 320–383, 390–395), плагіат виявлений на 159 сторінках основного тексту, що становить 50%, а також на 4 сторінках Анотації та 5 сторінках Додатків. Зазвичай анотації з додатками не аналізуються, і зря, бо тут як раз додатки дуже цікаві, про що ми напишемо нижче.

У Порівняльній таблиці, фрагменти якої наводимо нижче, збіги текстів виділені жовтим кольором, перефразування та синоніми – бірюзовим, перестановки слів місцями – зеленим; твердження особи про те, що це нібито вона щось пропонує, оцінює, розробила чи робить висновки – фіолетовим.

Як і інші плагіатори, Якубек додає до чужого тексту «Встановлено» та «Обґрунтовано», нібито це він щось там досліджував, аналізував і тепер пише про результат цього «свого» аналізу. А ось особливістю плагіатної дисертації Якубека є доволі значний рерайтинг, де саме просте – це заміна «вищого навчального закладу» на «заклад вищої освіти» або на «сферу вищої освіти» та заміна «управління» на «регулювання» в тексті, украденому з дисертації Натрошвілі, а також «ВНЗ» на «ЗВО» – під час «творчої обробки» дисертації Карзун. Більш цікавим є новий «методичний прийом» від Якубека – додавати всюди непотрібні слова, як-от «певний» та «відповідний», через що виникли дуже смішні фрази, наприклад: «відчуває свою відповідну відповідальність перед усім суспільством за певну професійну підготовку майбутніх фахівців» (с. 39), «певна звітність обласних управлінь, яка складається на основі певної поточної звітності шкіл» (с. 239), «шляхом певного запровадження Національної рамки кваліфікацій», «вартості навчання певного одного учня/студента» (с. 243), «закінчуючи певними методичним забезпеченням» (з неузгодженим відмінком, с. 249), «проведення відкритих певних конкурсів» (с.279). Усього в дисертацій слово «певний» у різних відмінках вживається 252 рази, а «відповідний» – 393 рази.

І це ж іще не все: до чужого переписаного тексту Якубек з радістю і без обмежень додає слово «тому», нібито це саме він робить якийсь висновок. У результаті на с. 176 читаємо: «На такому ринку конкуренція дедалі загострюється, тому причому це явище має декілька пояснень», а на с. 228–229 вилізло ось таке чудернацьке: «тому вищі заклади освіти в конкурентній боротьбі тому вдаються до цінових певних методів просування своїх послуг».

Абикуди додаються слова«саме», «тобто», «інноваційний», до різних пунктів у переліку – слово «це». Зрозуміло, що «оновлений» текст ніхто не вичитував. Було (у джерелі списування): «права вищого навчального закладу, які окреслюють зміст його автономії»; стало (у Якубека): «права вищої освіти, які й окреслюють зміст його автономії» (с. 248).

Було (Натрошвілі, с. 181): «Її підписали профільні міністри Франції, Німеччини, Італії, Великої Британії»; стало (Якубек, с. 264): «Так її підписали профільні міністри країн Франції, Італії, Великої Британії, Німеччини».

Було (Натрошвілі, с. 310): «переведення студентів з одного вищого навчального закладу до іншого»; стало (Якубек, с. 247): «переведення студентів з одного вищої освіти до інших».

Як і інші плагіатори, Якубек пише, що це він склав рисунок, схему або таблицю, пише «нами виокремлено», «Отже», «Як представлено нами вище», «на погляд автора», «на основі проведеного аналізу», «на нашу думку» та іншу лабуду, а насправді переписує чужу дисертацію.

А на с. 366 наш імпортний дисертант (ледь не написав «диверсант») узагалі написав ось таке: «Запропонований методичний підхід апробовано автором у науковій періодиці та на науково-практичних конференціях [57; 60]», тобто переписав слово в слово, але якщо Натрошвілі тут давала покликання на свої тези, то у Якубека [57] – це «Економічні дослідження (методологія, інструментарій, організація, апробація) [навчальний посібник]» (за ред. академіка НАПН України А.А.Мазаракі. – К.: КНТЕУ, 2014), а [60] – це: Натрошвілі С. Г. Стратегічні орієнтири розвитку системи вищої освіти в умовах сучасних соціально-економічних трансформацій (Економічний вісник університету, 2012, № 18/2, с. 125-129), де ніяким Якубеком навіть не пахне.

Таблиці, формули, розрахунки – усе копіюється без проблем.

Ну а щоб таблиці виглядали «посвіжіше», наш герой не соромиться підміняти роки дослідження, залишаючи числові дані. Зверніть увагу, на фальшиве джерело №61 до таблиці 5.9: Тельнова А.В. Совершенствование процесса стратегического планирования на предприятии (Актуальні проблеми економіки, 2014, № 8, с. 235-242). Як вважає наш словацький «учений», у цій статті за 2014-й рік, що описує планування на підприємстві, з якогось бодуна наводяться дані по закладах вищої освіти України в 2015–2017 роках. Фантастика!

А особливо викликає обурення оцей текст плагіатора: «з урахуванням зроблених узагальнень… можемо надати рекомендації щодо проектування стратегій» (с. 378). Розділивши українські університети на різні групи в залежності від їх «ринкової позиції», Якубек дає поради (звісно, передрані з чужої дисертації) Київському, Харківському та іншим закладам: «Цим закладам, які є лідерськими в певних сегментах, доцільно обрати стратегії, спрямовані на підтримку високої якості освітньої, наукової та інноваційної діяльності» (с, 378). Київському політеху та Харківському університету радіоелектроніки крадій-турист із Словаччини радить таке: «доцільно провести стратегічний аудит освітньої, наукової та інноваційної діяльності, за результатами якого можливо відмовитися від неперспективних напрямів діяльності» (с. 378–379). Про Львівську політехніку та інші заклади: «Менеджменту цих закладів необхідно провести глибокий аудит стратегічного потенціалу, виявити фундаментальні причини кризових проявів і обрати стратегії, спрямовані на виживання в наявних конкурентних умовах та формування нових особливих (оригінальних) конкурентних переваг, що в перспективі можуть стати стратегічним джерелом розвитку». Невже нашим університетам потрібні поради цього плагіатора? Хто їх прочитав чи прочитає? Яка маячня взагалі друкується й захищається?

Висновки №4 і 5 до розділу 2, висновок №2 до розділу 3, висновки №1, 2 і 3 до розділу 4, висновки №1, 2 і 3 до розділу 5, загальний висновок №7 у дисертації, – усе добросовісно передирається.

Друге джерело плагіату – дисертація Ірини Карзун – було використано так само нахабно, з рерайтингом і плагіатом. Фразу Карзун «З метою прискорення науково-технічного та економічного розвитку» (с. 52) Якубек змінює на «З метою стійкого прискорення науково-технічного й соціально-економічного розвитку» (с. 98), тобто не просто прискорення, а стійке прискорення! Вислови Карзун «До базових функцій державного регулювання освітньої діяльності» та «відповідних територіальних громад» (с. 53) перетворюються в Якубека на «До основних функцій державного регулювання сфери вищої освіти» та «відповідних громадських організацій» (с. 101), замість «Чільне місце в системі державного регулювання» (с. 54 у Карзун) Якубек пише «Важливе місце в механізмі державного регулювання» (с. 102). Було «шляхом надання пільг із сплати податків» (с. 60 у Корзун), а стало «шляхом надання відповідних пільг щодо сплати податків» (с. 107 у Якубека), і подібних прикладів «модернізації» чужого тексту можна навести безліч.

Доволі часто в словах, які Якубек додавав від себе до чужого переписаного тексту, трапляються орфографічні помилки, наприклад, можна прочитати про якісь «сіери вищої освіти» (по одній фразі на сс. 103, 159 і 233 та аж двічі на с. 158).

Без сумнівів, увесь оцей рерайтинг – примітивна спроба обійти комп’ютерні програми пошуку плагіату.

Схеми й таблиці передрані разом із примітками «розроблено автором», «удосконалено автором» чи «складено автором», роки замінені на «свіжіші» (тобто маємо фальсифікацію даних), до того ж це все відбувається не тільки на сторінках основного тексту, але й в додатках, з яких виходить, що в 2017-му році (у Якубека) – такий самий викладацький склад університетів, що й у 2014-му (у Карзун), що за три роки не змінилися ані науково-дослідна робота, ані кількість друкованих праць на одного наукового працівника, ані кількість аспірантів та докторантів. Красота!

Чим нас уразив цей плагіатор із Словаччини?

Двома речами. Першу опишемо тут, другу – наприкінці публікації.

Так от, виявляється, цей пройдисвіт узяв чужі таблиці, замінив у них абревіатуру СЗВО («система закладів вищої освіти») на «сфери вищої освіти» або ж підмінив роки (2013-й на 2015-й), потім зробив фотографії, які й вставив у текст своєї висертації (таблиці 1.2, 1.3, 3.1 і 3.2). Таким чином, текст таблиці став недоступним для антиплагіатних програм. Цікаво, що таблицю 1.3 він вставив косоруко-кривобоко: вона виявилася витягнутою по вертикальній вісі, що дуже помітно:

І цей плагіатор-іноземець ще має нахабство радити в своїй дисертації з передраним текстом прийняти новий Закон України (с. 250):

«Тому, виникає необхідність розробки нового Закону України «Про інноваційний розвиток вищої освіти» або ж удосконалення вже існуючих шляхом внесення відповідних змін щодо: відповідальності в сфері управління за результати проаналізованого інноваційного розвитку сфери вищої освіти; інноваційної інфраструктури інституційного забезпечення соціально-економічних взаємовідносин між можливими учасниками системи інноваційного розвитку сфери вищої освіти (вища освіта, реальна економіка, державата громадськість).»

Мало того, що уся фраза недорікувата, так ще в ній якась звірюка незрозуміла завелася – «державата громадськість».

Співучасники дійства

Хто ж це так постарався, що оце описане вище лайно було захищено в Україні?

Науковий консультант Якубека – Руденко Ольга Мстиславівна, доктор наук з державного управління, професор кафедри публічного управління та менеджменту організацій ЧНТУ (зараз – кафедри менеджменту та адміністрування; фото з сайту ЧНТУ). У 1994 р. закінчила філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки за спеціальністю «вчитель російської мови і літератури та людинознавства середньої школи», у 30 років (у 2002) стала кандидаткою наук з державного управління, а в 39 (у 2011) – докторкою; академік якоїсь «Академії економічних наук України». Вона вже нам знайома – була опонентом у Ірини Жукової (яка не тільки сама захистила плагіатну дисертацію, але й, у свою чергу, була опоненткою на захисті відомого депутата Іллі Киви).

Офіційні опоненти:

● Бурлуцька Світлана Владиславівна, доктор економічних наук, доцент, професор кафедри менеджменту Донбаської державної машинобудівної академії. До Якубека ніде не світилася.

● Гальцова Ольга Леонідівна, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри національної економіки, маркетингу та міжнародних економічних відносин Класичного приватного університету (фото звідси). Ця дама з КПУ, який знаходиться в Запоріжжі, ніби прописалася в Чернігові: їй, очевидно, так сподобалося бути опоненткою на захисті Якубека в 2019 р., що вона повторила цей досвід і в 2020-му, на захисті плагіатних дисертацій Аліни Пінчук і Олександри Сакун.

● Натрошвілі Світлана Геннадіївна, доктор економічних наук, професор, декан факультету ринкових, інформаційних та інноваційних технологій Київського національного університету технологій та дизайну. Народилася в 1965 р. у м. Хуст Закарпатської області, доктором наук стала в 2016, з 1995 – на посадах зав. кафедри в різних закладах, з 2008 працювала деканом факультету ринкових, інформаційних та інноваційних технологій Київського університету технологій та дизайну (інформація і фото з сайту ЕСУ); цей факультет був реорганізований в інститут, який був потім ліквідований.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Д 79.051.04 у ЧНТУ – доктор економічних наук, професор Виговська Валентина Вікторівна. Благословила захист згаданої вище Пінчук, а ще Олега Міщенка, якого через плагіат уже позбавили ступеня кандидата економічних наук. Бог любить трійцю, і третім виявився Якубек.

Так ось, найбільшу роль у захисті відіграла пані Натрошвілі. Чому? Та тому що маємо унікальний випадок: докторська дисертація Якубека значною мірою була списана з докторської дисертації Світлани Геннадіївни, тобто офіційного опонента. Уявити собі, що вона цього не помітила, неможливо, якщо тільки, звісно, вона сама писала свою дисертацію. А це означає, що якщо пані була при свідомості, дієздатною, тобто розуміла значення своїх вчинків, то інакше як змовою з дисертантом цей факт пояснити не можна. «Опонент виступає як критик і рецензент, і якщо його текст використовується автором дисертації, то це підриває саму процедуру захисту, ставить під сумнів якість експертизи, роботу спеціалізованих рад і довіру до наукових ступенів, це грубе й максимально серйозне порушення академічної доброчесності», – пояснює ШІ Copilot. «Опонент не мав права оцінювати роботу, яка містить його власні тексти без належного цитування, наслідком для нього має бути дискваліфікація; ситуація вказує на ймовірну змову між здобувачем та опонентом, а такі випадки дискредитують українську наукову спільноту на міжнародному рівні», – додає ШІ Google.

І це друга річ, якою нас уразив пан Якубек зі Словаччини. А заодно з ним і Чернігівська контора.

Василь Садовий

Фото героя з сайту університету DTI

15.08.2026

Ігор Клименко: плагіат на плагіаті

OS — Sun, 02 Aug 2026 12:34:23 GMT

Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко: тричі Герой Плагіатної Праці

Ну, звісно, тепер уже колишній міністр, але саме поєднання двох понять «міністр внутрішніх справ» та «плагіат» (тобто крадіжка інтелектуальної власності) – вражає! Клименко приєднався до славетної когорти інших міністрів-плагіаторів, а це, нагадаємо: Арсеній Яценюк, Станіслав Ніколаєнко, Лілія Гриневич, Сергій Шкарлет та Оксен Лісовий. Тепла компашка, нічого не скажеш.

А кар’єра! У 2011–2014 – начальник управління професійної підготовки та освіти Департаменту кадрового забезпечення МВС України; у 2014–2015 – заступник, а в 2015–2019 – начальник Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції; у 2019–2023 – Голова Національної поліції України; у 2023–2026 – міністр внутрішніх справ. Генерал поліції 1-го рангу. Ордени, медалі, відзнаки міністерства.

2013 рік – захист кандидатської, 2019 – захист докторської, наукові статті, – і все це паралельно з відповідальною роботою. Працював не покладаючи рук.

Полюбуємося на вихлоп?

Дисертація

Клименко Ігор Володимирович. Теорія і практика психологічного забезпечення професійної підготовки поліцейських. – Дис. … доктора психологічних наук (спец. 19.00.06 – юридична психологія). – Харків, 2019.

Дисертація пана Клименка з авторефератом є на сайті Національного репозитарію академічних текстів, а щоб дисертацію там не вздумали підмінити на виправлений фальшивий варіант, архівний файл із сайту НРАТ ми зберегли також і на сайті ПіФвНП.

Науковий консультант – Євдокімова Олена Олександрівна, доктор психологічних наук, професор, зав. кафедри соціології та психології Харківського національного університету внутрішніх справ (ХНУВС).

Офіційні опоненти:

● Осьодло Василь Ілліч, доктор психологічних наук, професор, начальник Гуманітарного інституту Національного університету оборони України імені Івана Черняховського;

● Тімченко Олександр Володимирович, доктор психологічних наук, професор, головний науковий співробітник науково-дослідної лабораторії екстремальної та кризової психології Національного університету цивільного захисту України;

● Кісіль Зоряна Романівна, доктор юридичних наук, професор, декан факультету психології Львівського державного університету внутрішніх справ.

Дисертація була захищена 17.05.2019 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.04 у ХНУВС.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради – кандидат психологічних наук, доцент, заступник декана з навчально-методичної та наукової роботи факультету № 4 (кіберполіції) ХНУВС Макаренко Павло Валентинович.

За даними автореферату (с. 39–43), Клименко опублікував за темою дисертації 1 монографію (2018 р.), 24 статті (2015–2018 рр.) і 13 тез на конференціях (2017–2018 рр.).

Загалом плагіатні сторінки в дисертації виглядають так:

Основний текст викладений на 414 сторінках (сс. 27–440), плагіат виявлений на 51 сторінці, що становить 12%.

Перше джерело плагіату – російська дисертація:

Киселев В. В. Психологические детерминанты антикоррупционного поведения сотрудников государственной организации. – Дис. … канд. псих. наук. – Москва, 2016 (див. тут або повний текст тут).

Автореферат дисертації Кисельова згадується в дисертації Клименка під №151 на п’яти сторінках (153, 158, 159, 160 і 246), а тому в Порівняльній таблиці наведені тільки ті фрагменти дисертації Клименка, які мають збіги з указаною дисертацією без належних покликань, тобто є плагіатом.

У Порівняльній таблиці, фрагменти якої наводимо нижче, збіги текстів виділені жовтим кольором, перефразування та синоніми – бірюзовим, перестановки слів місцями – зеленим; твердження особи про те, що це нібито вона щось пропонує, оцінює, розробила чи робить висновки – фіолетовим.

Спочатку Клименко нічим нас не дивує – все, як у всіх плагіаторів: текст переписується разом із готовими джерелами або ж джерело видаляється (обидва варіанти бачимо на с. 246), всюди Клименко замінює «сотрудника государственной организации» на «працівника поліції» або ж «сотрудника» на «курсанта» (точно так само, як міністерка освіти Лілія Гриневич замінювала студентів на дітей або ж школярів, а харківська доцентка Валентина Яценко – румунських студентів на українських):

А ж раптом вилазить особливість від пана Клименка: до чужого тексту з готовим джерелом йому раптом закортіло спочатку додати власну працю №174 (Клименко І. В. Психологічні засади професійної підготовки поліцейських : монографія. Харків : Фоліо. 2018), а потім узагалі замінити чуже джерело на своє. А ще бездумна заміна «сотрудника» на «курсанта» призвела до того, що вийшла дурня, ніби курсант «розглядає свою посаду як можливий засіб збагачення». Яка посада в курсанта? Які він може скоїти корупційні дії? Просто смішно:

Далі – більше: Клименко хвастається тим, що застосовував «спеціально розроблену автором дисертації методику», яка «дозволяє провести комплексну оцінку антикорупційної поведінки поліцейських». Але це ще не все: за його «авторською методикою» якось так вийшло, що показники совісності (r = 0,96) й егоїзму (r = -0,86) (r – це коэффициент линейной корреляции Пирсона) у харківських курсантів поліцейської академії точнісінько такі самі, як і в «сотрудников Управления Росреестра по Москве»! Тобто виходить, що фактично Клименко науково доводить, що за «показниками совісності й егоїзму» росіяни та українці – один народ? Ну добре – не загалом росіяни з українцями, а українські поліціянти подібні російським чиновникам Росреєстру:

Клименко переписує чужий текст, лише замінюючи числові дані, і дивним чином виходять дуже подібні рисунки, як-от рис. 5.9, де наш герой фактично переставляє місцями першу й третю пару стовпчиків:

Ну а щодо «авторської методики «Антикорупційна поведінка працівника поліції»», то ось вона – у другому томі дисертації Клименка:

Ну тобто вся «авторськість» методики Клименка – це додані ним 4 питання до 14 чужих, розроблених російським дослідником.

Друге джерело плагіату – стаття аспірантки в журналі білоруського університету:

Савлакова Н. М. Временная перспектива личности: теоретический анализ проблемы // Философия и социальные науки: Научный журнал. – 2010. – № 3. – С. 18–23 (див. опис тут, а текст тут або тут).

Стаття Савлакової є в списку використаних джерел під №412, але в тексті дисертації Клименка ніде не згадується, і це добре – полегшує нам роботу.

Тут Клименко демонструє такі самі махінації з джерелами та дивує перекладом фрази «смысл настоящего момента» як «зміст справжнього моменту» (треба «сенс теперішнього моменту») і фрази «В качестве единицы анализа» як «У якості одиниці аналізу». Ну й видає за своє чуже оціночне судження («Цікавим у плані узагальненого розгляду часової перспективи є підхід…»). Порядок розташування абзаців і речень у дисертації Клименка – такий самий, як і в статті Савлакової, що свідчить про свідоме переписування чужого тексту.

Третя праця, з якою виявлені збіги, – це стаття Н. Алексєєнко в білоруському журналі, і її немає в списку використаних джерел:

Алексеенко Н. В. Стилевые особенности саморегуляции у работников уголовно-исполнительной службы с разным уровнем психологической готовности к инновационной деятельности // Право. Экономика. Психология, 2017, № 2(7), с. 62–67 (див. тут або у вебархіві).

Що ми тут маємо на фото? Крім переписування тексту з готовими джерелами – додавання джерела №186 – це власна праця дисертанта: Клименко І. В. Специфіка саморегуляції та її взаємозв’язку з парціальними характеристиками рефлективності курсантів – майбутніх правоохоронців у контексті програми психологічного супроводу // Актуальні проблеми психології, 2017, т. 4, вип. 13, с. 94–107.

І тут раптом виявляється дуже цікаве: у даній статті Клименка цей текст є на с. 97, але його стаття надрукована в журналі, який був рекомендований до друку 25.05.2017, тоді як стаття Алексєєнко надійшла до редакції раніше – 16.02.2017. Це несподіване явище ми розберемо трохи нижче, а тут звернемо увагу читачів на те, що однаковий текст («Ще однією особливістю саморегуляції є процес активізації…») переписується Клименком і на с. 186, і на с. 313, тільки на с. 313 автор чомусь вирішив додати джерело №197 (Климов Е. А. Психология профессионала. М. : Ин-т практ. психологии ; Воронеж : МОДЭК, 1996. С. 75–83), але ж воно фальшиве: ані на с. 138, ані на сс.75–83 (зазначених в списку використаних джерел) немає такого тексту.

Четверте джерело плагіату – російська стаття:

Караяни А. Г. Психологическая модель служебной деятельности как инструмент создания системы ее психологического обеспечения // Вестник ЮУрГУ. Серия «Психология», 2013, т. 6, №4, с. 92–98 (див. тут).
Ця стаття відсутня в списку використаних джерел дисертації Клименка, хоча там є інші праці Каряні під №№142–143, а тому в Порівняльній таблиці наведені тільки ті фрагменти дисертації Клименка, які мають збіги з указаною статтею без належних покликань і не мають збігів з іншими працями Караяні.

Додане покликання [167] – це: Клименко І. В. Модель службової діяльності як предиктор її психологічного забезпечення. Право і Безпека. 2017. № 3 (66). С. 133–139. Це джерело Клименко додавав і далі, але фокус у тому, що воно фальшиве двічі: по-перше, справжнє першоджерело – це стаття Караяні 2013-го року, а по-друге, у цій статті Клименка такий текст дійсно є, але без належного покликання на Караяні, тобто й стаття Клименка – чистий плагіат (ми її теж розберемо нижче).

А ще Клименко до чужого переписаного тексту додає фальшивий вислів «На нашу думку», бо вся «його думка» – це насправді чужа думка.

Іще плагіат, та ще й із доданим словом «нами», – у фразі «Виокремлені нами елементи»:

На наступній ілюстрації ми бачимо фразу Клименко «Представлена психологічна модель службової діяльності дозволяє виділити групи таких чинників», нібито це він щось там представляв і тепер щось виділяє, а ще бачимо, як із переписаного російського тексту він видалив слова про Крайню Північ. А що нас особливо вразило, так це те, що Клименко вирішив до чужого російського тексту додати щось своє «місцеве» і написав про якийсь незаконний видобуток бурштину в Сумській області, якого там ніколи не було – ані бурштину, ані незаконного його в ній видобутку. До речі, цей текст з дурницями про Сумську область є і в його статті №167, яку він усюди понапихував. Ну а ще на с. 113 Клименко додав до чужого тексту покликання №188 – знову на свою статтю (Клименко І. В. Становлення індивідуально-стильової саморегуляції та толерантності до невизначеності у поліцейських в процесі професійної підготовки // Проблеми сучасної психології. 2017, № 2 (12), с. 80–86, див. тут або у вебархіві), яке знову є фальшивим, бо в цій статті немає такого тексту:

П’яте джерело плагіату – російська книга, що відсутня в списку використаних джерел дисертації Клименка:

Кузнецова Е. В., Петровская В. Г., Рязанцева С. А. Психология стресса и эмоционального выгорания : учеб. пособ. для студ. факультета психологии. – Куйбышев, 2012. – 96 с. (див. тут).

Тут ми можемо полюбуватися на видалення покликання в украденому тексті, на машинний переклад фрази «для достижения близких или совпадающих целей» (у Клименка вийшла така дурня: «для досягнення близьких або цілей, що збігаються»), та на переклад фрази з помилкою «игры па чувствах» як «гри па почуттях» з тим же «па». Отак спалитися!

Шосте джерело плагіату – російська дисертація, яка відсутня в списку використаних джерел:

Леонов И. Н. Влияние толерантности к неопределенности на профессионально важные качества руководителя. – Дис. … канд. псих. наук. – Ижевск, 2015 (див. тут).

На сторінку 171 Клименко переписав невеликий шматок дисертації Іллі Леонова з Іжевська, у якому зберіг покликання на англійську статтю Крамера (№154 перетворився на №554), але ще й додав покликання на власну статтю [189]: Клименко І. В. Толерантність до невизначеності як фактор адаптації курсантів – майбутніх правоохоронців, які навчаються в рамках психологічного супроводу // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Психологічні науки, 2017, вип. 4(2), с. 164–168 (див. тут). Цю плагіатну статтю Клименка ми також розберемо нижче.

Сьоме джерело плагіату – автореферат російської дисертації, який відсутній у списку використаних джерел:

Жердева Н. Н. Педагогические условия формирования профессиональной толерантности курсантов вузов министерства внутренних дел. – Автореферат дис. … канд. псих. наук. – Ставрополь, 2011 (див. тут).

Хто такі оці «Автори зазначають, що…» – залишається невідомим, бо покликання відсутнє. Якщо подивитися на попередній абзац, то там стоїть покликання №30 – це Барко В. І. Професійний відбір кадрів до органів внутрішніх справ (психологічний аспект) : монографія. – Київ: Ніка-Центр, 2002. Однак у цьому джерелі немає тексту зі словами «світосприйняття» та «екстремізм». Немає таких слів і в джерелі, зазначеного в іншому попередньому абзаці – №34 (Барко В. І., Остапович В. П., Барко В. В. Напрями вдосконалення професійної психологічної підготовки поліцейських Національної поліції України // Psychological Journal, 2018, т. 14, № 4, с. 9–18; див. тут). Так що крім Жердєвої іншого джерела переписаних слів немає, і переписані вони без належного покликання, тобто є плагіатом.

Стаття №167: майже повністю плагіатна

Клименко І. В. Модель службової діяльності як предиктор її психологічного забезпечення // Право і Безпека, 2017, № 3 (66), с. 133–139 (див. тут або у вебархіві).

У загальному «Списку використаних джерел» у дисертації ця стаття має №167, а в «Списку опублікованих праць за темою дисертації» – №3.2. Це саме та, в якій Клименко пише дурню про незаконний видобуток бурштину в Сумській області.

П’ять із шести сторінок основного тексту разом із «Висновками» – це просто переклад згаданої вище статті А. Караяни.

Статті Караяні немає в «Списку бібліографічних посилань» цієї статті Клименка, але там є інші праці Караяні під №1 та №6, тому в Порівняльній таблиці наведені текстові збіги, де немає покликань на будь-які праці Караяні.

Клименко додає від себе до чужого тексту вислів «На нашу думку», пише «Виокремлені нами елементи» (тобто додає тут слово «нами») і видаляє висловлювання про Чечню та Крайній Північ (це зрозуміло). Ось кілька фрагментів:

Стаття №189 – з плагіатом

Клименко І. В. Толерантність до невизначеності як фактор адаптації курсантів – майбутніх правоохоронців, які навчаються в рамках психологічного супроводу // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Психологічні науки, 2017, вип. 4, т. 2, с. 164–168 (див. тут).

Це стаття №189 у «Списку використаних джерел» у дисертації та №3.8 у «Списку опублікованих праць за темою дисертації».

Вона має збіги зі згаданою вище дисертацією Іллі Миколайовича Леонова з російського міста Іжевськ, і зрозуміло, що Леонов відсутній у списку літератури до статті Клименка.

Іще одне джерело плагіату – російська стаття, якої теж немає в списку літератури:

Рубцова М. О. Толерантность личности как условие ее социально-психологической адаптации // Сибирский педагогический журнал, 2014, №6, с. 173–177 (див. тут або у вебархіві).
Тут цікаво, що Клименко на с. 168, вирішивши дописати до чужого тексту щось «своє», не тільки додав «невизначеність» та «невизначені» ситуації, але й змінив російський «диалог» на «адаптацію», через що нормальна фраза про «діалог особистості із собою» перетворилася на якусь дурню про «адаптацію особистості курсанта із собою». Правильно писати – адаптація до чогось, а не адаптація з кимось, а тим більше «із собою»:

Стаття №186: цікаві збіги

Клименко І. В. Специфіка саморегуляції та її взаємозв’язку з парціальними характеристиками рефлективності курсантів – майбутніх правоохоронців у контексті програми психологічного супроводу // Актуальні проблеми психології, 2017, т. 4, вип. 13, с. 94–107 (див. тут або у вебархіві).

Із цією статтею якась чудернацька ситуація: вона є в «Списку використаних джерел» у дисертації, але її немає в «Списку опублікованих праць за темою дисертації». І це дуже дивно: покликання [186] є на сс. 183, 185, 186, 187, 188, 189, 313, 316 і 318, а на сс. 205 і 392 узагалі чорним по білому чітко написано:

Ця стаття Клименка має гарні збіги зі згаданою вище статтею Н. Алекєєнко (третє джерело плагіату), причому порядок розташування абзаців і речень у статті Клименка – такий самий, як і в статті Алексєєнко. А ще нас вразила подібність таблиць і збіги в текстах, де просто замінені числа:

У таблиці 1 Клименко наводить числові показники майже такі самі, як і в статті Алексєєнко, лише переставив перший і другий стовпчики місцями. Числа M та значення «± m» зазвичай відрізняються на 0,02 у більшу чи меншу сторону, а t різняться на 0,01, і все це при тому, що Клименко нібито досліджував 78 курсантів ХНУВС (1 група – 37 осіб, друга – 41), а в статті Алексєєнко було досліджено 159 працівників кримінально-виконавчої служби (1 група складала 82 особи, а друга – 77). Для наочності зробимо порівняльну табличку з відповідними парами числових даних:

Правда ж, красота? Математикам особливо сподобається.

Підозрілі збіги в числах щодо різних досліджуваних груп закономірно наводять на думку про фальсифікацію дослідження.

Щодо виявлених збігів слід зробити два зауваження.

1) Дивним чином статті Алексєєнко немає в профілі Гугл-Академії авторки, хоча стаття є (як у тому фільмі: «І я ховраха не бачу, а він є!»).

2) Може виникнути питання – «А хто в кого списував?», бо обидві статті надруковані в 2017 році. У принципі, проблема, хто там першим «застовбив ділянку», легко вирішується за датою надходження статті до журналу. Стаття Наталії Володимирівни Алексєєнко, викладачки кафедри соціології і психології ХНУВС, надійшла до редакції 16.02.2017, а сам журнал був підписаний до друку 18.09.2017 (дивимося на с. 2 цього журналу; його видавець – Вітебський державний університет імені П. М. Машерова, Білорусія). Коли ж до журналу «Актуальні проблеми психології» надійшла стаття Клименка – невідомо (недолугий журнал цього не вказує), а до друку цей випуск №13 за 2017 рік був рекомендований рішенням вченої ради Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України 25.05.2017 р. Звідси робимо висновок, що списував саме Клименко, а не навпаки. Але про всяк випадок напишемо в заголовку усе ж таки «тричі Герой Плагіатної Праці», а не «чотири рази Герой».

Епілог

На с. 259 дисертації Клименко є цікава фраза, передрана з московської дисертації Вадима Кисельова:

«Психологічний тренінг, спрямований на підвищення рівня правових знань, совісності, зниження рівня егоїзму, корекцію ціннісних орієнтацій і настанов, формування психологічної стійкості до провокацій, пов’язаних зі спробами підкупу.»

Оце ось про совісність, корекцію ціннісних орієнтацій, стійкість до провокацій, – дуже гарно. Ну а чи витримав наш герой спокусу вченим ступенем – можете переконатися самі.

Василь Садовий, бурштинокопач

P.S. Розслідувачі висловлюють велику подяку президенту України Володимиру Зеленському, який своїми діями звернув їхню увагу на пана Клименка.

Фото з Вікіпедії

02.08.2026

Керівник Секретаріату Голови Верховної Ради України Олена Слободян

OS — Sun, 12 Jul 2026 10:35:00 GMT

Срамота! Керівник Секретаріату Голови Верховної Ради України Олена Слободян має тотальний плагіат у дисертації. Науковий керівник – Руслан Стефанчук

Слободян Олена Миколаївна (1987 р. н.) – керівник Секретаріату Голови Верховної Ради України, який забезпечує організаційну та аналітичну підтримку роботи спікера парламенту та протокольне супроводження його діяльності; керівник Секретаріату бере участь у робочих групах щодо вдосконалення законодавства.

Олена Слободян закінчила юридичний факультет Хмельницького університету управління та права. Працювала адвокатом, начальником управління Навчально-наукових центрів інтелектуальної власності у Державній організації «Національний офіс інтелектуальної власності», доцентом кафедри цивільно-правових дисциплін Національної академії прокуратури України (див. тут). У тому ж Хмельницькому університеті вчилася в аспірантурі і в 2014 році в Академії прокуратури захистила кандидатську дисертацію.

24 червня 2016 року була зареєстрована у виборчому списку партії «Слуга народу» під номером 166, але обрана не була.

Головою Верховної Ради 8 жовтня 2021 р. став Руслан Стефанчук, який за чудовим збігом обставин був науковим керівником Олени Слободян, і його колишня дисертантка очолила його ж Секретаріат.

Усе в біографії дамочки склалося чудово. І було б і далі, якби б не втрутилися оці чортові шукачі плагіату. Просто заважають жити, дихати й насолоджуватися життям!

Дисертація Олени Слободян: нахабний плагіат

Слободян Олена Миколаївна. Сучасний стан та перспективи патентно-правової охорони винаходів в сфері біотехнології. – Дис. … кандидата юридичних наук (спец. 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право). – Хмельницький, 2014.

Дисертація з авторефератом є на сайті Національного репозитарію академічних текстів, але, оскільки там дисертацію можуть легко підмінити на виправлений фальшивий варіант, тобто довіри до НРАТ уже немає, архівний файл із сайту НРАТ ми зберегли також і на сайті ПіФвНП.

Науковий керівник – Стефанчук Руслан Олексійович, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін Національної академії прокуратури України (за даними автореферату), а з 08.10.2021 – Голова Верховної Ради України.

Офіційні опоненти:

● Кохановська Олена Велеонінівна, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, професор кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

● Кулініч Ольга Олексіївна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри права інтелектуальної власності та корпоративного права Національного університету «Одеська юридична академія».

29.09.2014 р. Олена Слободян захистила дисертацію в Національній академії прокуратури України на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.730.02.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради – доктор юридичних наук, професор Київець Олена Валеріївна.

За даними автореферату (с. 17–18), Слободян опублікувала за темою дисертації 7 статей (2011–2013 рр.) і 9 тез на конференціях (2010–2013 рр.).

Плагіат виявлений із трьох джерел – дисертацій, що були захищені до того, як пані Слободян надрукувала свою першу статтю:

1) Москалюк Надія Богданівна. Генетично модифіковані продукти як об'єкти цивільно-правових відносин. – Дис. … канд. юр. наук. – Київ, 2011 (див. тут або тут).

2) Воронін Яків Геннадійович. Цивільно-правова охорона винаходів в Україні. – Дис. … канд. юр. наук. – Київ, 2009 (див. тут або тут).

3) Серова Мария Анатольевна. Правовая охрана биотехнологических изобретений, относящихся к макроорганизмам, в соответствии с европейским, евразийским и российским законодательствами. – Дис. … канд. юр. наук. – Москва, 2004 (див. тут).

Дисертація Москалюк є в «Списку використаних джерел» дисертації Слободян під №59 і згадується тричі на сс.19, 28 і 35; дисертація Вороніна є під №16 і згадується лише двічі на сс.18 та 163; дисертація Серової – під №98 і згадується лише один раз на с. 47. Тому в Порівняльній таблиці наведені тільки ті фрагменти дисертації Слободян, які мають збіги з указаними дисертаціями без належних покликань, тобто є плагіатними за сучасним інтелигентським визначенням крадіжки інтелектуальної власності.

Ці фрагменти по дисертації Олени Слободян розподілені наступним чином:

► дисертація Москалюк – на сс. 12–19, 27–33, 51, 88–89, 112–113, 150–151, 157, 164–175, 180–187 та 192 основного тексту, а також на сс. 4–5,

► дисертація Вороніна – на сс. 151–163,

► російська дисертація Серової – на сс. 44–70, 72–80 та 88–148.

Основний текст – 185 сторінок, плагіат виявлений на 147 сторінках, що становить 79%.

У Порівняльній таблиці, фрагменти якої наводимо нижче, збіги текстів, як завжди, виділяємо жовтим кольором, перефразування та синоніми – бірюзовим, перестановки слів місцями – зеленим; твердження особи про те, що це нібито вона щось пропонує, оцінює, розробила чи робить висновки – фіолетовим.

З дисертацією Надії Москалюк наша героїня активно «працювала»: заміняла слова синонімами, переставляла деякі речення місцями, але головне при цьому – переписувала чужі абзаци просто підряд, тобто свідомо займалася плагіатом, який був офіційно заборонений Законом «Про вищу освіту», що набрав чинності 06.09.2014 – за три тижні до захисту Слободян. І що саме ганебне – Слободян переписує (тобто краде) навіть чужі емоційні вислови та оціночні судження: «було цінним для нас», «мали важливе наукове значення для нас в процесі дослідження», «видається нам вкрай негативним моментом», переписує вислови «Отже» і «Таким чином», ніби це вона робить якийсь висновок, переписує слова «на нашу думку», нібито вона її має, переписує такі фразі як «Тому нами пропонується узагальнити національний досвід», «наша увага буде…», «Це дозволяє підсумувати». Слободян навіть пропонує внести зміни до законодавства, але виявляється, що це не її пропозиції, що це все крадене, навіть вислови «У зв’язку з цим нами пропонується» та «У зв’язку з вищезазначеним, нами пропонується».

Ось вони, яскраві шматочки:

А після добросовісного передирання чужого матеріалу ще й вистачає совісті писати у висновках ось таке: «У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоноване нове вирішення наукового завдання, суть якого полягає…».

Вона пропонує «нове вирішення»! Точно нове, не старе? Своє, не чуже? Та невже?

З дисертацією Якова Вороніна Слободян проводить такі саме маніпуляції, і навіть змогла нас розсмішити, переписавши чужий текст, у якому була орфографічна помилка у вислові «залежить від суб’єктивних знань». Яка саме помилка – дивимося на с. 155:

Ну а ще Слободян, як виявилося, спроможна вразити читачів.

Чим? Та тим, що взялася розмірковувати над тим, що таке мораль, моральні засади суспільства, моральність. Але всі її думки – теж передрані з дисертації Вороніна:

Роздуми крадія про моральність за допомогою чужих крадених думок – ну, це вже взагалі за межею добра та зла:

Мораль при цьому є основою правового порядку та суспільного устрою держави. Юридична енциклопедія визначає мораль як духовність, форму суспільної свідомості і вид суспільних відносин (моральні відносини); один із способів регулювання поведінки людини у суспільстві за допомогою усталених приписів [116]. Тобто під мораллю слід розуміти один з основних способів нормативної регуляції поведінки людини. Мораль охоплює, в свою чергу, суспільні погляди і почуття, життєві орієнтації та принципи, мету та мотиви відносин між людьми. За допомогою такого критерію, як моральність, можна відділити добро від зла, справедливість від несправедливості, правомірну поведінку від неправомірної тощо.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист суспільної моралі» [33] під суспільною мораллю розуміють систему етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість.

…неможливо формувати моральні засади суспільства, не спираючись, наприклад, на такі засади цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність…

… моральні засади суспільства – це неписані основи, які традиційно або за допомогою звичаїв стали частиною свідомості суспільства…

Цікаво, чи стали вже звичаї красти чужі тексти і видавати їх за свої, щоб отримати наукові ступені та зайняти високі посади, частиною свідомості суспільства чи ще ні? Судячи з високих посад наших шкарлетів, матіосів, кагановських, петрушенок та слободянок – стали, і вже давно. Тим більше що крадіжки давно перейшли на міжнародний рівень: крадуться не тільки російські, а й англійські тексти.

Ну, до англійських джерел, мабуть, пані Олена не доросла, а ось із російської дисертації Марії Серової, що була захищена в далекому 2004-му році, було вкрадено тексту аж на 97 сторінок – а це 52% основного тексту дисертації Слободян.

Із дисертації Серової Слободян переписує не тільки вислови «Таким чином» і «На наш погляд», але й оціночні судження та емоційні вислови: «Так, незрозуміло, що означає», «незрозуміло, чому група рослин», «Незрозуміло також, від якої будь-якої іншої групи», «не може не викликати здивування той факт, що», «варто мати на увазі», «На наш погляд, з цим можна погодитися» та інші.

Із нахабного: Слободян до переписаного тексту багато разів додає фальшиві покликання на публікації, в яких немає того тексту, біля якого стоїть покликання:

Покликання [201] – це: The Official Journal of the EPO [Electronic recourse]. – Access mode : http://archive.epo.org/epo/pubs/oj1989/p433_477.pdf.

Ця сторінка зараз недоступна, але вона є у вебархіві, і це дозволяє довести, що це джерело фальшиве: у ньому немає слів «Agrigenetics Corporation», «044», «723» та «Brassica». І таких прикладів можна навести ще дуже багато, усі випадки фальшування джерел відмічені в Порівняльній таблиці.

Нагорода від президента Зеленського

26 червня 2026 року нашу високоморальну дисертантку з жирнючим плагіатом у дисертації, що сидить на посаді керівника Секретаріату Голови Верховної Ради України, президент Зеленський нагородив почесним званням «Заслужений юрист України» (Указ №532/2026).

Хто ж висунув цю кандидатуру на нагородження? Часом, не Голова Верховної Ради України? Ну, той, що був її науковим керівником…

До речі, у цьому Указі з нагоди Дня Конституції України також був нагороджений викритий на плагіаті відмовник від докторської дисертації Сергій Бабак (народний депутат від партії «Слуга народу», Голова комітету з питань освіти, науки та інновацій Верховної Ради) – став «Заслуженим працівником освіти України».

І це ще не все. Звання «Заслужений економіст України» отримала викрита на плагіаті Ірина Салогуб (заступниця голови Полтавської обласної державної адміністрації), і не просто викрита, а щодо якої вже було прийняте Рішення НАЗЯВО, що надійшло до МОНУ і чекає на своє вирішення (якщо дочекається, звісно, бо на чолі МОНУ – плагіатор, і два його заступники – також плагіатори). І це ж при тому, що в передраних текстах оця Салогуб активно замінювала Росію на Україну, «ЦБ РФ» на «НБУ» і «рубль» на «гривню». Може, саме це так сподобалося на п’ятому році війни з Росією полтавським очільникам, що висунули Салогуб на нагороду? І невже в Полтаві не виявилося достойніших кандидатур?

Звання "Заслужений діяч науки і техніки України" отримав ректор Харківського педуніверситету імені Г. С. Сковороди Юрій Бойчук, який розвів у себе в університеті плагіатну фабрику із захисту китайцями фальшивих дисертацій, списаних у росіян, і який робив усе можливе й не можливе, щоб затягнути розслідування й не позбавляти викритих осіб наукового ступеня.

Як тут не згадати голову Державної служби якості освіти (а перед цим Державної інспекції навчальних закладів України) Руслана Гурака, викритого в 2016 році на плагіаті в дисертації, і якого в 2024 році той самий Зеленський нагородив почесним званням «Заслужений працівник освіти України».

Ну й, оскільки пішла така розмова, додамо до купи махрового плагіатора Сергія Шкарлета (див. Рішення НАЗЯВО), якого той самий Зеленський протягнув на посаду міністра освіти і науки попри протести (див., наприклад, тут і тут).

Якась дивна любов до плагіаторів із боку нашого президента. Чого б це?

Іспит для Руслана Стефанчука

Науковим керівником Олени Слободян був Руслан Олексійович Стефанчук, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України. Стефанчук закінчив той самий Хмельницький університет управління та права, що й Слободян, працював і в цьому закладі, і в Інституті законодавства Верховної Ради України, і в Національній академії прокуратури України (якраз на час захисту Слободян її дисертації був там завідувачем кафедри цивільно-правових дисциплін), і у Вищій школі адвокатури (див. тут). За словами Зеленського, був ідеологом партії «Слуга народу».

Так ось, про наукового керівника. «Порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук» передбачає, що «Науковий керівник здійснює наукове керівництво за науковою роботою аспіранта (ад’юнкта) над дисертацією, проведенням його власного наукового дослідження, надає консультації щодо змісту і методології наукових досліджень аспіранта (ад’юнкта), контролює виконання індивідуального плану наукової роботи і відповідає перед вченою радою закладу за належне та своєчасне виконання обов’язків наукового керівника». Тож нам дуже цікаво – передрати чуже й видати за своє – оцій «методології наукових досліджень» пані Олену навчив її науковий керівник, чи вона сама до цього доперла? Крім того, «на здійснення наукового керівництва роботою над дисертацією одного аспіранта (ад’юнкта, здобувача ступеня доктора філософії) науковому керівникові щороку відводиться навантаження у межах норм часу наукової роботи, встановлених закладом для науково-педагогічних працівників», тобто пан Стефанчук отримував за своє керівництво зарплату. Ну й як тепер бути з цими грошима? Може, варто повернути?

Науковий керівник надає своєму аспіранту довідку «з оцінкою роботи здобувача у процесі підготовки дисертації». Мабуть, поставив «відмінно»?

В Інтернеті можна знайти вислови про те, що керівник «контролює етичні аспекти, дотримання академічної доброчесності», «рецензує готові розділи дисертації». Як з цим було в нашого керівника? Контролював? Рецензував?

Оскільки Руслан Стефанчук був одним із ініціаторів Закону «Про академічну доброчесність», то виникає закономірне питання: а якою буде його реакція на викрите неподобство?

Дуже цікаво.

Василь Садовий

Фото Слободян звідси й звідси

Фото Стефанчука звідси й звідси

12.07.2026

Юридичне кодло-2

OS — Thu, 02 Jul 2026 12:35:04 GMT

Зграя юристів – плагіаторів і аферистів, 2 серія

Продовжуємо розбирати чудові плагіатні статті «доктора юридичних наук» Євгена Легези. Три штуки ми вже оприбуткували, тепер на черзі нова партія псевдонаукового лайна.

Стаття 4

Leheza Y., Liudvik V., Filipp A. Interaction of Law Enforcement Bodies of Ukraine in Disclosure of Offenses and Crimes: International Standards and Foreign Experience // DIXI, 2023, Vol. 25, No. 2, pp. 1–15 (див. тут).

Іспаномовний журнал DIXI видається юридичним факультетом приватного Кооперативного університету в м. Букараманга (Колумбія), у базі Скопусу відсутній.

Порівняємо текст статті Легези з оцією працею:

Шахматов А. В., Данилова Н. А. Организация взаимодействия следователя с органами, осуществляющими оперативно-розыскную деятельность, при расследовании преступлений в сфере банковской деятельности // Вестник Санкт-Петербургского университета МВД России, 2005, № 4(28-2), с. 534–538 (див. тут).

Покликання №7, яке Легеза додав до чужого перекладеного російського тексту, це: Yevhen Leheza, Yuliia Dorokhina, Oleksandr Shamara, Serhii Miroshnychenkoi & Vita Moroz. Citizens’ participation in the fight against criminal offences: Political and legal aspects. Cuestiones Políticas 69. 2021. P. 212-224. Це фальшиве покликання, бо в цій статті немає вказаного тексту!

І це та сама фальшива стаття, на яку Легеза вже робив покликання в статті №3 (ми її розбирали в першій серії). Тобто виходить, що пан активно заробляє собі індекс цитування, не гребуючи махінаціями і відвертою брехнею.

У наступному абзаці додано фальшиве покликання (№9) на статтю 2019 року, автори якої (Цагік Колінько, Кристина Резворович та Марина Юніна), що працюють в Дніпровському державному університеті внутрішніх справ, теж на халяву отримали додаткове цитування. Тобто маємо всі ознаки того, що має місце змова юристів цитувати один одного заради підвищення індексів цитування. Дивіться:

Наприкінці наступного абзацу Легеза знову поставив фальшиве покликання №10 на свою ж статтю (Leheza Y., Shamara O., Chalavan V. Principios del poder judicial administrativo en Ucrania // DIXI, 2022, No.1, p. 1–11). Потім через абзац – фальшиве покликання №11 на себе, теж з колективом шустрих співавторів (Leheza Y., Filipenko T., Sokolenko O., Darahan V., Kucherenko O. Ensuring human rights in Ukraine: Problematic issues and ways of their solution in the social and legal sphere // Cuestiones Políticas, 2020, 64, p. 123–136), наступне – №12 – теж фальшиве, тепер на себе одного, без спільників (Leheza Y. Illegal influence on the results of sports competitions: Comparison with foreign legislation // Ratio Juris UNAULA, 2022, 34, p. 53–70), ну й далі №13 – теж фальшиве (Leheza Y., Yerko I., Kolomiichuk V., Lisniak M. International legal and administrative-criminal regulation of service relations // Jurnal Cita Hukum Indonesian Law Journal, 2022, 1, p. 49–60):

Стаття 5

Це буде та сама стаття, яка фігурувала під №10 у списку літератури до попередньої розібраної нами четвертої плагіатної статті Легези, тільки там вона мала іспанську назву «Principios del poder judicial administrativo en Ucrania», а тут ми наведемо вже її англійський еквівалент:

Leheza Y., Shamara O., Chalavan V. Principles of administrative judiciary in Ukraine // DIXI, 2022, Vol. 24, No.1, p. 1–11 (див. тут).

Як бачимо, опублікована вона в тому самому іспаномовному колумбійському журналі DIXI. Плагіат – із тієї самої статті аспірантки Російського університету дружби народів (Тремполец Л. А. К вопросу о системе принципов административного судопроизводства Украины // Евразийский юридический журнал, 2019, № 6(133), с. 347–350; див. тут або тут), що був виявлений в статті №3, яку ми вже аналізували. Тобто Легеза із однієї російської статті виготовив собі аж дві (а може, й більше, бо ми ж не весь його доробок у світову науку аналізуємо – він дуже, дуже плодючий письменник). І тут знову нам трапляється на очі той самий переклад російського вислову «устойчивость и стабильность» як «stability and stability», який ми вже спостерігали в статті Легези №3:

І тут така цікава хохма виникає: знову до передраного російського тексту Легеза ставить покликання не на справжнє джерело, а на статтю:

16 Yevhen Dorokhina, Yuliia Leheza, Oleksandr Shamara, Serhii Miroshnychenko & Vita Moroz. Citizens’ participation in the fight against criminal offences: Political and legal aspects. Cuestiones Políticas 69. 2021. P. 212-224. Available at: https://doi.org/10.46398/cuestpol.3969.12

По-перше, в цій статті дивним чином замість авторів «Leheza, Yevhen. Dorokhina, Yuliia», як має бути, з’явилися цікаві гібриди – «Yevhen Dorokhina, Yuliia Leheza» (тобто Євген Дорохіна, Юлія Легеза), а по-друге, як ми вже писали, у ній немає тих слів, до яких Легеза поставив покликання, що означає, що плагіат був свідомий, і фальшиве покликання на цю свою «наукову працю» Легеза теж поставив свідомо.

Також логічно виникає питання: якщо в 5-й статті є такий самий шматок, передраний у росіян, як і в статті №3, то, може, у них є ще якісь збіги?

О, так!

Любуємося:

Ну, ви все зрозуміли правильно: однаковий текст з однаковими висновками публікується в двох різних журналах, що є порушенням публікаційних правил. Ну а чо? Швидко, дешево й сердито. Ну й заодно кількість цитувань себе, любимого, збільшилася, і не на одну ж штуку...

А цитувати в двох статтях за 2022-й рік статтю Михайла Марковича Добкіна за 2012-й, при цьому двічі називаючи його «теоретиком права» – о-о-о, для цього треба мати неабиякі підстави та неабияку повагу до цієї відомої всім особи.

— — — — —

Тепер знову підсумуємо результати дослідження двох нових статей.

Юристи – співучасники нового плагіатного шахрайства

	Прізвище, науковий ступінь, посада плагіатора	Де саме брав участь
	Легеза Євген Олександрович – доктор юридичних наук, професор кафедри публічного та приватного права Університету митної справи та фінансів (м. Дніпро)	Стаття 1, стаття 2, стаття 3, стаття 4, стаття 5
	Людвік Валентин Дмитрович – кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права та кримінології факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування Дніпровського державного університету внутрішніх справ (фото з сайту ДДУВС)	Стаття 4
	Філіпп Анастасія Володимирівна – кандидатка юридичних наук, старша викладачка кафедри кримінального права та кримінології факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування Дніпровського державного університету внутрішніх справ (фото з сайту ДДУВС)	Стаття 4
	Чалаван Віктор Арісович – кандидат історичних наук, професор кафедри тактико-спеціальної підготовки Академії державної пенітенціарної служби, доцент кафедри політології та міжнародних відносин Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля (фото з сайту)	Стаття 5
	Шамара Олександр Володимирович – кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, професор кафедри права Дніпровського гуманітарного університету, полковник запасу Служби безпеки України	Стаття 5

Отака в нас вийшла історія про Євгена Олександровича Легезу, юриста-хіршелюбця, мисливця за високим індексом цитування, керівну та спрямовуючу силу зграї юристів-аферистів.

Василь Садовий

Фотографії персон – з указаних сайтів

02.07.2026

Юридичне кодло-1

OS — Mon, 29 Jun 2026 17:16:46 GMT

Зграя юристів – плагіаторів і аферистів, 1 серія

Крім двох чудових дисертацій з плагіатом (у кандидатській – 49% сторінок, у докторській – 42%), про що ми написали в попередній публікації про доктора юридичних наук, професора з Університету митної справи та фінансів Євгена Олександровича Легезу, нас вразив його величезний індекс Хірша – 17, і ми тоді трохи глянули на спосіб, як такого можна досягти. Але «трохи» – то занадто мало. Треба гарно покопатися, дослідити й прийти в захоплення. І є ж від чого: завдяки пану Легезі вдалося викрити ціле організоване угруповання юристів, що беруть участь у публікації плагіатних статей і в накручуванні собі індексу Хірша.

Ну, оскільки «навідником» виявився Євген Легеза, то трохи напишемо про нього. За інформацією Вікіпедії, він народився 13 лютого 1987 р. у Запоріжжі, 2008-го року закінчив Дніпропетровський (нині Дніпровський) державний університет внутрішніх справ за спеціальністю «Правоохоронна діяльність» та здобув кваліфікацію юриста. 2011-го (у 24 роки) – став плагіатним кандидатом, а 2017-го (у 30 років) – плагіатним доктором юридичних наук. Вчені звання: 2016 – доцент, 2018 – професор. Має більше 200 публікацій з проблем адміністративного права, адміністративного процесу, інституту публічних послуг та адміністративних процедур.

За даними сайту openalex.org, станом на 06.06.2026 Євген Легеза є автором 93 статей, які за роками розподіляються наступним чином:

2023-й рік був дуже вдалим – 30 статей, тобто кожні 2 місяці друкувалося 5 статей.

І ось тепер, після невеличкого вступу, розберемо кілька його праць детально. А заодно й звернемо увагу на його спільників.

Стаття 1

Volobuieva O., Leheza Y., Pervii V., Plokhuta Y., Pichko R. Criminal and Administrative Legal Characteristics of Offenses in The Field of Countering Drug Trafficking: Insights from Ukraine // Yustisia, 2023, v. 12, n. 3, pp. 262–277 (див. тут).

Відразу відмітимо, що журнал «Yustisia Jurnal Hukum» видається в м. Суракарта (Індонезія) і є в базі Скопусу.

Джерело плагіату:

Жилина Н. Ю. Особенности международно-правового предупреждения и борьбы с наркопреступностью, наркотизмом и наркоманией // NOMOTHETIKA: Серия Философия. Социология. Право, 2010, вып. 11, № 2 (73), с. 110–119 (див. тут). Ця стаття згадується в статті Волобуєвої та інших лише двічі, тому оці виявлені збіги – чистопородний плагіат:

Зверніть увагу на те, який чудовий фокус-покус провертають автори в останньому реченні з покликанням: російську книжку про австрійське законодавство (джерело [12] Параграфы 27–32. Закон о наркотических средствах 1998 г. Австрия. М.: Юрид. лит., 2004) замінюють на статтю 2022-го року в іспанському журналі (Tylchyk, V., Matselyk, T., Hryshchuk, V., Lomakina, O., Sydor, M.. Leheza, Ye. Administrative and legal regulation of public financial activity: Regulación administrativa y legal de la actividad financiera pública // Cuestiones Políticas, 2022, 40(72), 573-581), де в авторах – о чудо! – значиться вже відомий нам Легеза. Покликання, звісно, фальшиве, бо в тій статті немає нічого ані про 200 тисяч наркоманів, ані про 17 років. Зате цитування його роботи збільшилося на одиницю, а заодно в плюсі і вся його компашка співавторів із цієї статті: доктор юридичних наук, професор, проректор з наукової роботи Київського університету інтелектуальної власності та права, експерт НАЗЯВО В’ячеслав В’ячеславович Тильчик, докторка юридичних наук, професорка кафедри фінансового та податкового права Державного податкового університету (м. Ірпінь) Тетяна Олександрівна Мацелик, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, академік Академії наук вищої освіти України, член Вищої ради правосуддя (2019–2022) Віктор Климович Грищук, кандидатка юридичний наук, доцентка кафедри адміністративного та конституційного права Національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова Олена Анатоліївна Ломакіна та кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративно-правових дисциплін Львівського державного університету внутрішніх справ Маркіян Ярославович Сидор.

Читаємо далі:

Стаття 2

Zhukova Y., Bryl L., Svystun L., Kobrusieva Y., Leheza Y. Legal regulation of public administration of education and science // Cuestiones Políticas, 2023, v. 41, n. 76, pp. 336–346 (див. тут або тут).

На цей раз перед нами журнал із м. Маракайбо (Венесуела). Його немає в базі Скопусу, і це гарно, бо стаття Легези із співучасниками в цьому журналі – теж із плагіатом. А джерело плагіату – Новоселов Г. М. Зарубежный опыт управления образованием на местном уровне // ХXI Международная научно-практическая конференция молодых исследователей образования «Науки об образовании в меняющемся мире: перспективы исследований для решения глобальных и локальных проблем»: тезисы конференции. – Москва: ФГБОУ ВО МГППУ, 2022, 1095 с. – С. 506–509 (див. тут).

Передираючи тези магістранта з Москви, наші герої – Легеза та ще 4 юристи з різних українських закладів – без жодного докору сумління переклали фразу «для реформирования образования России» як «for the reform of education in Ukraine», тобто замінили Росію на Україну:

Ой, яка «несподіванка»! І в цій другій своїй статті Легеза замість покликання на справжнє джерело, звідки він списував, дає фальшиве покликання на ту саму статтю 2022-го року в іспанському журналі (Tylchyk et al.), згадану вище, де в тексті немає ніяких «children» та «schools». А це означає, що і він, і та сама його тепла компашка отримали ще одне додаткове цитування. От же ж хитро**мудрі юристи, прости, господи!

А через 2 абзаци з’являється ще одне фальшиве покликання на статтю Matviichuk et al., 2022 (Matviichuk A., Shcherbak V., Sirko V., Malieieva H., Leheza Y. Human principles of law as a universal normative framework // Cuestiones Políticas, 2022, v. 40, n. 75, pp. 221–231, див. тут), де, зрозуміло, немає ніяких «Municipal schools» та 42 чи 58%:

Ну тобто іще одне цитування, крім Легези, отримали: доктор юридичних наук, доцент кафедри правосуддя юридичного факультету Національного транспортного університету (колишнього Державного університету інфраструктури та технологій) Анатолій Васильович Матвійчук, кандидат політичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин, заступник декана факультету суспільних наук і міжнародних відносин Дніпровського національного університету ім. О. Гончара Віктор Михайлович Щербак, кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри адміністративно-правових дисциплін Одеського державного університету внутрішніх справ Вікторія Сергіївна Сірко та кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри морського та митного права Національного університету "Одеська юридична академія" Ганна Леонідівна Малєєва (Карпенко).

Наступні два абзаци, передрані з тез Новоселова, мають фальшиві посилання на публікацію на сайті Української правди Галини Титиш, що має назву «Як це у них. Естонський досвід реформи середньої освіти». Позитивні враження Титиш від естонської освіти перегукуються з тезами Новоселова, але ж текстову подібність стаття Легези має саме з публікацією Новоселова, зокрема, слово «аутсорсинговий» є саме в ній, а не в статті Титиш:

Ну й нарешті Висновки, в яких Легеза знову замінив Росію на Україну:

Стаття 3

Leheza Y., Nalyvaiko L., Sachko O., Shcherbyna V., Chepik-Trehubenko O. Principles of law: Methodological approaches to understanding in the context of modern globalization transformations // Ius Humani: Revista de Derecho, 2022, Vol. 11, No. 2, pp. 55–79 (див. тут).

Журнал «Ius Humani: Revista de Derecho» видається з 2008 р. приватним університетом Universidad de los Hemisferios в місті Кіто (Еквадор) іспанською мовою 2 рази на рік, у базі Скопусу відсутній.

Мабуть, нам треба пишатися винахідливими українськими науковцями: за даними іспанського бібліографічного порталу Dialnet, наш герой – юрист Легеза – за період 2021–2026 рр. опублікував тільки в іспаномовних журналах 26 статей (по 4 штуки щороку), отримавши за них 91 цитування.

А особливо треба пишатися тим, як ці «науковці» передирають у свої статті чужі тексти.

Ця конкретно третя в нашому аналізі стаття Легези, що написана мистецьким колективом юристів-плагіаторів чисельністю п’ять штук, має чудові збіги з двома іншими - української та російською.

Перше джерело плагіату – стаття, яку написав кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри управління та роботи з персоналом Національної академії внутрішніх справ: Доценко О. С. Юридичні гарантії законності у сфері запобігання організованій злочинності в Україні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ, 2017, № 3 (104), сс. 231–242 (див. тут або тут).

Тут цікаво, що до переписаного тексту Легеза з компашкою додає від себе «ліві» покликання на якісь статті, які в списку використаної літератури не наводить, тобто перевірити, чи справді писали оті фрази Кравчук (а Доценко в цьому місці дає покликання на підручник Плішкіна), Лунєв зі Студенікіним, Міцкевич, Нагарний, Шило та Околіта, ми не можемо. Навіть коли Легеза переписує чужий текст з готовими указаннями на статтю Pogorilko та на книгу Патюліна, все одно в списку літератури їх не вказує, зате в цій статті пан Легеза додав 7 покликань на себе, коханого. Ну а як же ж інакше нагнати собі індекс цитування?

А ще зверніть увагу, як «законність» перетворилася в перекладі Легези на «лояльність» (loyalty).

Також ця стаття №3, яку ми аналізуємо, має плагіат зі статті аспірантки Російського університету дружби народів: Тремполец Л. А. К вопросу о системе принципов административного судопроизводства Украины // Евразийский юридический журнал, 2019, № 6(133), с. 347–350 (див. тут або тут).

Зверніть увагу на чудовий переклад російського вислову «устойчивость и стабильность» як «stability and stability»:

Яка на с. 66 мається на увазі стаття «Leheza et al., 2021» – бог знає, бо в списку літератури їх дві:

• Leheza, Yevhen. Dorokhina, Yuliia. Shamara Oleksandr. Miroshnychenko, Serhii. Moroz, Vita. 2021. Citizens ‘participation in the fight against criminal offences: political and legal aspects. Cuestiones Políticas, 39(69), 212-224. https://doi.org/10.46398/cuestpol.3969.12 (див. тут).

• Leheza, Yevhen. Odyntsova, Iryna. Dmytrenko, Natalia. 2021. Teoría y regulación legal del apoyo informativo de los procedimientos administrativos en Ucrania. Ratio Juris UNAULA, 16 (32). P. 291-306 https://doi.org/10.24142/raju.v16n32a12 (див. тут).

Ну, по-перше, Легеза мав би знати, що в таких випадках покликання позначають як «2021a» та «2021b», хоча про що це я… І кому це я…

А по-друге, як і слід було очікувати, ні в одній і ні в другій немає тих слів, до яких Легеза поставив покликання на свої статті. І це означає, що плагіат був свідомий, і фальшиві покликання на свої «наукові праці» Легеза теж поставив свідомо.

— — — — —

Ну а тепер підсумуємо результати дослідження цих трьох статей.

Юристи – співучасники плагіатного шахрайства

	Прізвище, науковий ступінь, посада плагіатора	Де саме брали участь
	Бриль Костянтин Іванович – доктор юридичних наук, професор кафедри правоохоронної діяльності Інституту права ім. Князя Володимира Міжрегіональної академії управління персоналом, перший заступник начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованої злочинністю Центрального апарату Служби безпеки України, Голова Запорізької обласної державної адміністрації, генерал-майор Служби безпеки України, генерал-майор податкової міліції України (фото з сайту idleaks.net)	Стаття 2
	Волобуєва Олена Олексіївна – кандидатка юридичних наук, професорка, полковник поліції, перша проректорка Донецького державного університету внутрішніх справ (м. Кропивницький)	Стаття 1
	Жукова Євгенія Олексіївна – кандидатка юридичних наук, докторантка кафедри адміністративного, фінансового і банківського права Міжрегіональної академії управління персоналом, колишня суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду (фото з її статті)	Стаття 2
	Кобрусєва Євгенія Анатоліївна – докторка юридичних наук, професорка, заступниця декана з наукової роботи та міжнародних зв’язків юридичного факультету Дніпровського національного університету ім. О. Гончара	Стаття 2
	Легеза Євген Олександрович – доктор юридичних наук, професор кафедри публічного та приватного права Університету митної справи та фінансів (м. Дніпро)	Стаття 1, стаття 2, стаття 3
	Наливайко Лариса Романівна – докторка юридичних наук, професорка, помічниця ректора Дніпровського державного університету внутрішніх справ з гендерних питань, членкиня Правління Української асоціації представниць правоохоронних органів	Стаття 3
	Первій Віта Юріївна – докторка філософії, викладачка кафедри оперативно-розшукової діяльності Дніпровського державного університету внутрішніх справ (фото з її статті)	Стаття 1
	Пічко Роман Сергійович – адвокат, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного, трудового та господарського права Дніпровського національного університету ім. О. Гончара	Стаття 1
	Плохута Євгеній Петрович – доктор філософії, доцент кафедри юриспруденції Чернівецького інституту Міжнародного гуманітарного університету, начальник 3-го відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України	Стаття 1
	Сачко Олександр Васильович – доктор юридичних наук, професор, декан юридичного факультету Дніпровського національного університету ім. О. Гончара	Стаття 3
	Свистун Лариса Яківна – кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри публічного та приватного права Університету митної справи та фінансів (м. Дніпро) (фото з сайту УМСФ)	Стаття 2
	Чепік-Трегубенко Ольга Сергіївна – кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри теорії держави та права Дніпровського державного університету внутрішніх справ	Стаття 3
	Щербина Віктор Іванович – доктор юридичних наук, професор кафедри трудового права та права соціального забезпечення Інституту права Київського національного університету ім. Т. Шевченка	Стаття 3

Ось таке кодло юристів-аферистів удалося викрити завдяки Євгену Легезі, за що розслідувачі висловлюють йому величезну вдячність.

Василь Садовий

Фотографії персон – з указаних сайтів

29.06.2026

Євген Олександрович Легеза – обидві дисертації з плагіатом

OS — Thu, 04 Jun 2026 18:08:28 GMT

Євген Олександрович Легеза (науковий керівник судді-плагіаторки Царевич) має обидві дисертації з плагіатом

Хтось цьому факту здивований? Особисто я – ні. Чому не здивований, запитаєте? Для цього достатньо згадати, як відреагував доктор юридичних наук Євген Легеза на факт виявлення плагіату в дисертації його підопічної, скандально відомої судді Оксани Царевич. Ось що написала 23.06.2025 р. фундація DEJURE про засідання комісії Університету митної справи та фінансів, де захистилася Царевич: «А ще виступив її науковий керівник Євген Легеза. Він розповів, що в Малайзії дозволяють до 20% запозичень у наукових роботах. І що, мовляв, нічого страшного в дисертації Царевич він не бачить».

А тепер подивимося на відповідь штучного інтелекту Copilot на запитання про відсотки плагіату в різних країнах:

«У Малайзії офіційно не існує “допустимого відсотка” плагіату — будь-яке некоректне запозичення вважається академічним шахрайством. Проте на практиці університети часто використовують системи Turnitin та подібні, де пороговим рівнем вважається близько 20% збігів у тексті (з урахуванням правильних цитувань). “Відсоток” у системах перевірки (Turnitin, Unicheck) ≠ плагіат. Це лише збіг тексту, який може бути законною цитатою. Найсуворіше – у Німеччині, США та Великій Британії, де навіть невеликий доведений плагіат може призвести до позбавлення ступеня. У деяких країнах зі слабкою системою контролю (частина пострадянського простору, окремі університети Азії та Африки) плагіат може залишатися без наслідків. В Україні: офіційно – нульова толерантність, реально – залежить від тиску громадськості.»

Ось цікава порівняльна таблиця від Copilot щодо різних країн:

«Відсоток збігів не дорівнює плагіату», – пише Copilot. І це ж очевидно, виходячі з визначення понять «плагіат», «академічний плагіат». Але водночас очевидно, що не всім це очевидно. Особливо деяким юристам.

Легеза не бачить нічого особливого в тому, що в дисертації Царевич є 20% плагіату. А як там почуваються його власні дисертації?

Кандидатська дисертація Євгена Легези

Легеза Євген Олександрович. Адміністративні послуги, що надаються міліцією громадської безпеки. – Дис. … кандидата юридичних наук (спец. 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право). – Дніпропетровськ, 2011.

Дисертацію та автореферат Є. О. Легези можна знайти на сайті Національного репозитарію академічних текстів, але, пам’ятаючі, що там дисертацію можуть спокійно підмінити на виправлений фальшивий варіант, ми зберегли їх також і на сайті ПіФвНП.

Науковий керівник – Опацький Роман Миколайович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.

Офіційні опоненти:

● Курінний Євген Володимирович, доктор юридичних наук, професор, заступник завідувача кафедри кримінально-правових дисциплін Академії митної служби України;

● Дроздова Інна Вікторівна, кандидат юридичних наук, начальник кафедри адміністративного права та адміністративного процесу і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ.

Захист дисертації відбувся 15.07.2011 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.727.02 Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради – канд. юр. наук Школа Сергій Миколайович.

Тут ситуація з виявленим плагіатом зовсім проста: за даними автореферату (с. 17–18), Легеза опублікував за темою дисертації 6 статей у 2010–2011 рр. і 8 тез на конференціях у 2010 р., а передрав тексти з джерел, опублікованих у 2006 та 2009 роках:

1) Дроздова І. В. Міністерство внутрішніх справ України як суб'єкт надання адміністративних послуг. – Дис. … канд. юр. наук. – Київ, 2009 (див. тут).

2) Писаренко Г. М. Адміністративні послуги в Україні: організаційно-правові аспекти. – Дис. … канд. юр. наук. – Одеса, 2006 (див. тут).

3) Кривенда В. Ю. Форми і методи діяльності міліції громадської безпеки в сучасних умовах. – Дис. … канд. юр. наук. – Київ, 2009 (див. тут).

4) Корупційні ризики надання адміністративних послуг та контрольно-наглядової діяльності в Україні / [І. Коліушко, В. Тимощук, О. Банчук та ін.; І. Бекешкіна]; Центр політико-правових реформ, Фонд «Демократичні ініціативи». – К.: Москаленко О. М. ФОП, 2009 (див. тут або у вебархіві).

І тут маємо сказати, що ситуація цікава: усі джерела плагіату є в «Списку використаних джерел» дисертації Легези, але, вказавши на них кілька разів, без усіляких докорів сумління наш герой передрав звідти чужі тексти величезними шматками:

Як бачимо, є тут і збіги між дисертаціями Дроздової та Писаренко, але це ми досліджувати тут не будемо.

Усього із плагіатом виявилися 84 сторінки із 173 сторінок основного тексту, і це – 49%, тобто «малайзійський дозвіл» пан Легеза подолав більш ніж з двократним запасом.

Проілюструємо плагіат Легези фрагментами Порівняльної таблиці, де збіги текстів виділені жовтим кольором, перефразування та синоніми – бірюзовим, перестановки слів місцями – зеленим; твердження особи про те, що це нібито вона щось пропонує, оцінює, розробила чи робить висновки – фіолетовим.

Зверніть увагу, як Легеза у чужому передраному тексті замінює різного роду вислови про адміністративні органи на «підрозділ міліції громадської безпеки», про який, власне, і написав свій «твір», та як переписує оті всі чужі слова, що свідчать про інтелектуальну працю інших людей, а не його самого: «Отже», «ми відокремлюємо», «ми, звичайно, можемо погодитись», «Таким чином», «Тому… необхідно визначити», «на нашу думку», «Вважаємо, що», «Наш висновок», «Вважаємо доречним», «Однак», «Проте», «ми можемо визначити», «можна виокремити», як переписує чужі оціночні судження («Не викликає особливих труднощів визначення…», «Найбільш вживаним серед науковців визнається критерій…», «Посилка на закон, який би мав вирішити проблему... не діє, оскільки», «Таке вузьке бачення проблеми обмежує», «оскільки справедливо вважається», «Викликає сумнів необхідність обов’язкової сертифікації» та інші). А оце так взагалі просто чудово: «У відповідності до нашої класифікації», «Для ілюстрування нашого висновку ми вважаємо за доцільне», «З вищевикладеного можемо зробити висновки», «Пропонується також передбачити», «це не є безпосереднім предметом нашого дослідження», «ми не можемо не відзначити», «Зважаючи на викладене, пропонуємо докладніше розглянути», та навіть передрав «рекомендуємо» разом із чужими рекомендаціями, вибачте за тавтологію.

До речі, дуже смішним виглядає вислів «підрозділ міліції громадської безпеки влади» на с. 138 дисертації Легези. Міліція забезпечує безпеку влади? А ми-то думали…

Гарний метод створення дисертації: вирізав–склеїв, до того ж разом із готовими джерелами – і нехай інші риються в бібліотеках та інтернетах, виписують цитати. Нема дурних! Прийдемо на готове, перепишемо та й захистимо все, що треба. Ну хіба що роки замінимо на новіші (див. с. 119).

Але Легеза не тільки переписує текст із готовими джерелами, а ще й додає свої покликання. Ось на цій же с. 119 дописав джерело [120]. Це стаття під назвою «Могильов вказав на найбільшу помилку МВС». Вказане Легезою у списку літератури посилання (http://www.zaxid.net/newsua/2010/5/19/183048/) не працює, але за назвою ми можемо легко знайти цю публікацію і переконатися, що там немає зазначеного тексту й наведених сум у гривнях. Тобто джерело – фальшиве.

Ось іще гарна картинка:

На с. 137 Легеза пише: «Ми вважаємо коректним висновок І.В. Дроздової, яка зазначає, що… [49]», давши покликання на її роботу. А наступний абзац починає словами «На жаль, сьогодні вибору… не існує», тобто читач має розуміти, що тут Легеза висловлює вже власні думки, однак це не так – весь абзац разом із цими чудовими словами про «жаль» нахабно передирається з чужої дисертації:

Нерозуміння автором того, як треба відокремлювати своє від чужого і як робити покликання, доходить до смішного: переписуючи абзац із дисертації Дроздової, він замінює справжнє джерело (№247) на дисертацію Дроздової, залишаючи текст «Для ілюстрування нашого висновку ми вважаємо за доцільне використати матеріали дослідження Всемірного банку», звідки не зрозуміло, хто ж саме робить оцей «наш висновок» та «вважає за доцільне» – Легеза чи, може, все ж таки Дроздова??

Для Легези сфальшувати джерела – раз плюнути. Ось він двічі додає покликання [6] (Адміністративна процедура та адміністративні послуги : зарубіжний досвід і пропозиції для України / авт.-упоряд. В. П. Тимощук. – К. : Факт, 2003. – 496 с.). Але фокус у тім, що там немає зазначеного тексту, про постанову уряду Фінляндії за 1995 р. та про можливості інституту омбудсмена в Нідерландах дозволяти провадити розслідування у книзі ніде не йдеться. Так само на с. 151 додане фальшиве джерело [217] (Тимощук В. П., Юрмач А. В. Оцінка якості адміністративних послуг. – К. : Факт, 2005. – 88 с., див. тут), де також нічого немає про реформування державного сектора в Австралії:

Ну й наведемо приклади плагіату з інших джерел:

Що нас особливо вразило в кандидатській дисертації Легези?

Те, що перша дисертація, з якою аж на 33-х сторінках були виявлені збіги, – це дисертація його офіційної опонентки Інни Вікторівні Дроздової з Львівського державного університету внутрішніх справ.

Ну тобто опонентка Дроздова, коли писала відгук та була присутня на захисті, не впізнала текст своєї дисертації в дисертації Легези? Немає слів.

Проте є гіпотези. Які, звісно,мають різну ймовірність.

Гіпотеза 1. Дроздова не знайома з текстом своєї дисертації 2009-го року.

Варіант 1-а. Легеза також не знайомий з текстом своєї дисертації 2011-го року. Пояснення: обидві дисертації виготовляла одна й та сама людина чи контора з написання дисертацій. Це дуже ймовірний варіант.

Варіант 1-б. Легеза сам писав свою дисертацію і свідомо переписував текст дисертації Дроздової. Ну а Дроздова свій текст не впізнала. Імовірність такого варіанту дуже мала.

Гіпотеза 2. Дроздова знайома з текстом своєї дисертації 2009-го року, але писала її не сама.

Варіант 2-а. Легеза не знайомий з текстом своєї дисертації 2011-го року. Дроздова була в курсі, хто виготовляв дисертацію Легези (може, та сама людина чи контора, що писала їй). Імовірність такого мала, але все в нашому житті можливе.

Варіант 2-б. Легеза писав дисертацію не сам, але в курсі, хто це робив, і був знайомий з текстом своєї дисертації. Дроздова текст впізнала, але зробила вигляд, що все нормально. Імовірність такого дуже мала.

Варіант 2-в. Легеза писав дисертацію сам, Дроздова текст впізнала, але зробила вигляд, що все нормально. Імовірність такого дуже мала.

Гіпотеза 3. Дроздова сама писала свою дисертацію 2009-го року.

Варіант 3-а. Легеза не писав свою дисертацію 2011-го року, її виготовляла Дроздова або інша людина чи контора (але Дроздова при цьому була в курсі). Це дуже ймовірний варіант.

Варіант 3-б. Легеза сам писав свою дисертацію. Дроздова не впізнала свій текст, а відгук або писала сама, або сама не писала, а підписала вже підготовлений для неї текст. Чому Дроздова не впізнала свій текст? Гарне питання. Може, тому, що всі ці тексти в юридичних дисертаціях – це беззмістовне пережовування вже кимось написаного, яке не має жодного сенсу, його ніхто під час написання серйозно не сприймає і не запам’ятовує, бо це просто неможливо зробити. Цілком можливий варіант, хоча й смішний.

Варіант 3-в. Легеза сам писав свою дисертацію, Дроздова впізнала свій текст, але питання вирішили папірцями з водяними знаками. Теж можливо, але малоймовірно.

Варіант 3-г. Легеза сам писав свою дисертацію, і Дроздова теж допомагала її писати (чому б і не заробити?), тому офіційний відгук на дисертацію позитивний, суттєвих зауважень немає, дисертант Легеза «заслуговує» і все таке… Не дуже віриться, але знову ж, чого тільки в житті не буває.

На інші варіанти щось у нас фантазії вже не вистачає, пропонуємо читачам самим потренуватися.

Докторська дисертація Євгена Легези

Легеза Євген Олександрович. Концепція публічних послуг: адміністративно-правовий аспект. – Дис. … доктора юридичних наук (12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право). – Запоріжжя, 2017 (див. на сайті НРАТ або на сайті ПіФвНП).

Науковий консультант – Коломоєць Тетяна Олександрівна, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрНУ, декан юридичного факультету Запорізького національного університету.

Офіційні опоненти:

● Стеценко Семен Григорович, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрНУ, перший заступник начальника Інституту кримінально-виконавчої служби;

● Миколенко Олександр Іванович, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри адміністративного та господарського права Одеського національного університету імені І. І. Мечникова;

● Армаш Надія Олексіївна, доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри господарського, повітряного та космічного права навчально-наукового Юридичного інституту Національного авіаційного університету.

Захист дисертації відбувся 24.04.2017 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.051.07 Запорізького національного університету.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради – Лютікова М. О.

Обсяг плагіату в докторській Легези – 149 сторінок із 356 сторінок основного тексту, що становить 42%, – Малайзія, тобі знову полум’яний привіт від українського доктора юридичних наук!

Чотири джерела плагіату такі:

1) Острах М. Б. Провадження з надання адміністративних послуг в Україні. – Дис. … канд. юр. наук. – Дніпропетровськ, 2012 (див. тут).

2) Буханевич О. М. Теоретико-правові та праксеологічні засади на-дання адміністративних послуг в Україні. – Дис. … доктора юр. наук. – Київ, 2016 (див. тут).

3) Васильєва Н. В. Теоретико-методологічні засади формування та розвитку системи надання адміністративних послуг на регіональному рівні. – Дис. … доктора наук з держ. управління. – Київ, 2016 (див. тут).

Тут та сама ситуація: усі джерела плагіату є в списку літератури, Легеза їх кілька разів згадує, а потім передирає звідти величезні шматки. Особливо постраждала дисертація Маргарити Острах:

У першому ж прикладі з Порівняльної таблиці (на с. 24 дисертації) ми бачимо, як вільно поводить себе з чужим текстом дисертант: оціночне судження Маргарити Острах він приписав іншому автору – Гаращуку, який насправді ні про яке «зумовлення» «жвавих дискусій» нічого не «стверджує» – у його статті (у Острах це покликання [49], а в Легези – [63] Гаращук В. М. Управлінські послуги – новий інститут чи нова помилка? // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 3. – С. 109–114, див. тут) немає слів «жваві», «дискусії», «юриспруденції». Знову, крім плагіату, маємо ще й фальсифікацію джерел:

У докторській дисертації також спостерігаємо переписані чужі вислови «на наш погляд», «Отже», «можна зробити висновок», «нами була проаналізована вся сукупність проектів законів України», «Отже, можна зробити проміжний висновок», «ми виокремлюємо» і тому подібні, присвоєння Легезою чужих оціночних суджень («погоджуємось із соціологом Г. Осіповим», «На жаль, натепер відсутнє і відповідне законодавство», «При цьому зі змісту таких документів КМУ важко побачити», «Тому ми поділяємо думку науковців та практиків», «Якщо простіше, йдеться…», «Не можна не відзначити обґрунтовану позицію О. С. Лагоди, який…» тощо).

А із цікавинок – численні заміни «адміністративних послуг» на «публічні послуги», а звідси випливає логічне питання: що там цей юрист примудрився знайти на сайті Верховної Ради, шукаючи саме «публічні послуги», яких там немає, а є «адміністративні послуги»? А ось що:

Нахабний плагіат, немає слів.

Цитуючи на с. 140 статтю 10 Закону України «Про адміністративні послуги», Легеза з легкістю підміняє вислів «Адміністративна послуга вважається наданою…» словами «Публічна послуга вважається наданою…». Так само на с. 171 від пустотливих рученьок Легези «постраждав» і Кодекс адміністративного судочинства України, у тексті якого наш спритний юрист поміняв «письмову процедуру» на «письмове провадження». Фальшування текстів законів та кодексів – це щось новеньке в юриспруденції.

Порядок розташування абзаців у дисертації Легези – такий самий, як і в дисертації Острах, що свідчить про свідоме переписування чужого тексту. А ще знаходимо стилістичні помилки, що викликані незначним переробленням чужого тексту. Ось Острах пише: «Результат надання адміністративної послуги: замовник отримує виписку з Єдиного державного реєстру». Легеза речення скорочує, і на с. 182 виходить помилка: «Результат надання публічної послуги – виписку з Єдиного державного реєстру» (треба було написати «виписка»). Гарні відбитки пальців залишив! А на с. 186 знову бачимо додане фальшиве джерело [172] – автореферат Лагоди, в якому, як і в дисертації Лагоди, немає того тексту. І там же – знову фальшиве твердження про те, що нібито в Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» є вислів «Публічна послуга». Фальшування й підробки, плагіат і окозамилювання, що це нібито він сам «аналізував періодику» та «дійшов висновку», – оце така майже вся його дисертація:

На с. 215 зі здивуванням ми дізнаємося, що Легеза проводив якесь «соціологічне дослідження», хоча текст зідраний з дисертації Острах. А ще зверніть увагу, як він «розмножує» одне й те саме покликання по тексту після кожного речення. Таке дивне явище повторюється в його дисертації багато разів (чорт його знає, навіщо), і це при тому, що поруч з купою переписаних абзаців ніяких покликань немає (тобто маємо очевидний плагіат). Це я до того, що коли пан юрист раптом захоче виправдатися тим, що десь там після кількох передраних сторінок стоїть покликання, а тому все гаразд, то ми йому ткнемо пальцем ось сюди і запитаємо: а чому ж тут стоїть покликання після кожного речення підряд кілька разів, а ось тут і тут немає нічого?

Ось іще: передрано фразу «нами було досліджено веб-сторінки органів влади цих країн» і самі результати такого «дослідження», і знову на с. 300 додано фальшиве покликання не на справжнє джерело списування, а на статтю Михайлюка, в якій немає того тексту і взагалі немає слова слова «Інтернет»:

Цікаво, що в 2017 році Легеза пише, що «заслуговує на увагу досвід учених Російської Федерації» та саме законодавство РФ, нібито йому невідомо, що витворяє в Росії режим ФСБ (колишнього КДБ):

Чим іще нас здивував Легеза, крім перекручування текстів законів та повторенням покликання на джерело після кожного речення в одному абзаці, так це іще одним типом маніпуляції з джерелами.

Ось він переписує шматок дисертації Буханевича з описом праці Авер’янова, і чомусь втюхує туди покликання [36] на цього ж Буханевича, хоча насправді Буханевич лише цитує Авер’янова, а не разом із Авер’яновим щось «зазначає» та «вважає». Доказом ненормальності такого додавання є фраза «В. Б. Авер’янов та О.М. Буханевич вважає» замість «В. Б. Авер’янов та О.М. Буханевич вважають». І знову нас дивує оце чудне ноу-хау від Легези – додавання однакових покликань чотири рази в одному абзаці. Дуже смішно:

«В. П. Тимощук та О.М. Буханевич вказують», «О.М. Буханевич та В. П. Тимощук стверджують», знову всюди тулиться непотрібне покликання на дисертацію Буханевича, проте у висновках до першого розділу покликання з передраного тексту нахабно видаляється:

Щодо дисертації Васильєвої – звідси теж Легеза переписує великі шматки, щоправда, плутає Литву з Латвією, приписує собі чужі дослідження, знову додає до чужого тексту фальшиве покликання [393] на статтю Соколової, де немає зазначеного тексту, немає нічого про указ, немає чисел 165 та 21, немає ніякої згадки про «здоров’я»:

Останнє джерело цікаве тим, що не тільки наш видатний юрист украв звідти фрагменти і в свою кандидатську (2011), і в докторську (2017) дисертації. Оці слова про туалет («сидячі місця та місця для заповнення документів, забезпечити наявність питної води, туалету тощо») взяли за душу не тільки Легезу, а й ще Маргариту Острах (2013), Юлію Даньшину (2013) та Сергія Жукова (2012).

Хто він такий – цей Євген Легеза?

Як пише Вікіпедія, Євген Олександрович Легеза має вчене звання професора кафедри публічного та приватного права Університету митної справи та фінансів (УМСФ) (2018), де й працює професором, а також, за даними сайту УМСФ, він є заступником голови Ради молодих учених УМСФ. Ага, одну Голову Ради молодих вчених НАНУ – Валерію Ковач – ми пам’ятаємо, авжеж. Ось і ще один такий нарисувався.

Євген Легеза – переможець Всеукраїнського конкурсу «Молодий правник року 2016» у номінації «Молодий науковець», який був організований Координаційною радою молодих юристів України при Міністерстві юстиції України. Багаторазовий переможець обласного конкурсу «Кращий молодий вчений» (Дніпропетровської області) у гуманітарному напрямі (диплом І ступеня у 2017, ІІ ступеня у 2019, ІІІ ступеня у 2021 р.). У 2018 та 2022–2024 рр. отримував стипендію Кабінету Міністрів України для молодих вчених, у 2019 – стипендію Верховної Ради України для найталановитіших молодих учених, у 2020 – Премію Президента України для молодих учених.

10 липня 2025 р. став одним із 50 переможців конкурсного відбору наукових робіт на присудження «Премії Верховної Ради України молодим ученим»

Легеза – активний науковий керівник дисертантів. Крім судді Царевич, яку вже позбавили наукового ступеня через плагіат, є ще 15 дисертантів, в дисертаціях яких програма показує наявність плагіату, причому в однієї особи – збіги з російською дисертацією. Роль Легези в захисті дисертації Оксаною Царевич голова Ради ГО ТРОН, координаторка антиплагіатної ініціативи «Дисергейт» Світлана Благодєтєлєва-Вовк охарактеризувала так: «науковий керівник не тільки не контролював якість і самостійність роботи пошукачки, а допустив запозичення із власного доробку, що характеризує його як мінімум непрофесійним, а як максимум академічно недоброчесним… Випадок Царевич – про наскрізну академічну недоброчесність середовища, в якому вона здобула науковий ступінь».

Євген Легеза є членом редакційної колегії наукових видань «Правова позиція», «ScienceRise: Juridical Science», Customs Scientific Journal, що внесені до Переліку наукових фахових видань України (категорія «Б»), є членом спеціалізованої вченої ради Д 08.893.03 з правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право (див. тут).

За даними сайту YouControl, Євген Олександрович Легеза у 2018 р. хотів стати суддею Верховного Суду України, а в 2023 і 2024 роках – суддею Апеляційного адміністративного суду.

Станом на 4 червня 2026 р. Євген Легеза має 27 документів у базі Scopus і його h-індекс = 17. Як це таке можливо? Та просто: наприклад, свіженька стаття Легези із співавторами під назвою “Interpretation of Regulatory and Legal Acts in Contemporary Contexts: Foreign Experience, Comparative Perspectives, and Pathways for Regulatory Reform”, що вийшла 22 лютого 2026-го року в журналі Nusantara: Journal of Law Studies (видавець – Islamic Research Publisher, Lampung, Indonesia) (2026, Vol. 5, No. 1, pp. 102–122) за 3 місяці встигла бути процитованою (тобто згаданою в інших уже опублікованих працях!) 17 разів. Наприклад, у статті українських авторів “Foreign Legal Frameworks in Regulating the Maintenance of Public Safety and Public Order at the Regional Level”, що вийшла на сс. 288–306 у тому самому журналі (2026, Vol. 5, No. 1). А ще її процитували інші українські вчені в статті “Legal regulation of social security principles in the countries of the European Union and Ukraine”, що вийшла (ви будете сміятися) на сс. 229–251 у тому самому журналі (2026, Vol. 5, No. 1).

А є ще журнал Drug and Alcohol Research («Дослідження наркотиків та алкоголю»), що видається в Єгипті Ashdin Publishing, де в статті “Foreign Experience of Illegal Import/Export of Medicinal Drugs: Administrative Legal and Criminal Legal Aspects” (2026, Vol. 15, Issue 2), що була опублікована 12 лютого 2026-го року, певна група українських вчених цитує вказану вище індонезійську статтю Легези (нагадаю, вона вийде друком тільки через 10 днів, 22 лютого), а заодно й іще 20 його інших статей.

Слава богу, що в нас є чудовий індонезійський журнал, який обліковується в Скопусі, де в одному номері можна не тільки зробити публікацію статті, а й одночасно отримати два її цитування, і є єгипетське видавництво, в якому можна друкуватися з покликаннями на статті, що вийдуть у майбутньому. І це ж тільки те, що ми знайшли нашвидкуруч, бо детально аналізувати оці «цитування» стало огидно.

Кому цікаво – можуть по наведених покликаннях подивитися на прізвища цих спритних українських «учених», що знайшли такий чудовий спосіб нагнати собі індекс Хірша.

ВИСНОВКИ

Та які там висновки у множині?

Тут тільки один висновок: чудова кандидатура на посаду міністра юстиції.

Василь Садовий

Фото Легези з сайту ScienceRise

Фото Дроздової з сайту Фirtka.if.ua

04.06.2026

Валерій Філіппов

OS — Fri, 29 May 2026 11:38:21 GMT

Валерій Леонідович Філіппов: плагіатор – ректор – колабораціоніст

У попередньому матеріалі ми розповіли про Ларису Анатоліївну Сиволап, ректорку Маріупольського державного університету в окупованому Маріуполі, яка активно співпрацює з російською владою. Починалося все з нібито малого – крадіжки чужих текстів у свою дисертацію (ну подумаєш, це ж така дрібнота), а завершилося (поки що) заочним судовим вироком у кримінальній справі за колабораціонізм.

Ну а сьогодні розповімо про ще одного дуже активного українського діяча з Луганська, який теж швиденько перефарбувався, а може, й не перефарбувався насправді, а просто дочекався «асвабадітєлєй».

Валерій Леонідович Філіппов народився 7 липня 1961 р. у м. Брянка Луганської області.

У 2004 році став кандидатом педагогічних наук, а в 2007 році – ректором Луганського державного інституту культури і мистецтв, створеного 2002-го року. У 2012 р. цей заклад був перейменований у Луганську державну академію культури і мистецтв, і Філіппов продовжив ректорувати й там. Став професором, Заслуженим працівником культури України.

Філіппов був активним членом Партії регіонів, депутатом Луганської обласної ради. На засіданні Верховної Ради агітував за те, щоб російська мова стала державною. Як писав сайт «Диалог.UA», «за часів "Помаранчевої революції" Філіппов активно підтримував Януковича та влаштовував у своєму виші переслідування щодо інакодумців учнів та викладачів. 2014 року був активним учасником проросійських мітингів у Луганську». Різко виступив проти «Євромайдану» (див. його інтерв’ю в програмі «Герой дня» на телеканалі «Лот»).

Після окупації Луганська бандформуваннями так званої «Луганської Народної Республіки» у 2014 р. Луганська державна академія культури і мистецтв була передислокована до Києва. А пан Філіппов залишився, почав співпрацювати з окупантами та очолив «Луганскую государственную академию культуры и искусств им. М. Матусовского» в окупованому Луганську.

Ось фото з сайту академії 2020-го року, з бюстом товариш Леніна:

У 2021 р. з нагоди 60-річчя Валерію Філіппову присвоїли почесне звання «Заслуженный деятель искусств ЛНР», він також отримав знаки «Почётный работник образования ЛНР» та «За заслуги перед Луганском». Ну а сам пан Філіппов зробив персональну виставку фотографій:

Академія культури та мистецтв у Луганську, яку очолює Філіппов, активно пропагує російські цінності: на головній сторінці сайту із трьох картинок, що змінюють одна одну, лише третя стосується тематики академії. Отака вона, російська культура з мистецтвом:

А трохи нижче сайт академії агітує взяти участь у війні («СВО») проти України:

Але, як ви вже здогадалися, не спроста про цього Філіппова ми пишемо на сайті «Плагіат і фальсифікації в наукових працях».

Коли він працював у Луганському коледжі культури та мистецтва, то підготував (без усякої аспірантури) у Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук (спеціальність 13.00.05 – соціальна педагогіка) на тему «Організація педагогічної взаємодії з підлітками – студентами коледжу – як оптимальна умова їх соціального становлення».

Як написано в обліковій картці дисертації, вона «присвячена дослідженню сутності, ролі, інструментам та видам педагогічної взаємодії з підлітками - студентами коледжу культури і мистецтв. Розкрито роль та розроблено структурно-функціональну модель соціального становлення підлітка - студента в процесі педагогічної взаємодії, яка дозволяє зафіксувати основні компоненти соціально-педагогічного процесу; виявлено мотиви та розроблено критерії рівнів готовності підлітків-студентів і педагогів до взаємодії. Обґрунтовано психолого-педагогічні умови, створено та апробовано спеціальний курс для педагогів "Особливості взаємодії з підлітками" та факультатив для студентів "Навчаємось спілкуватись" з формування навичок педагогічної взаємодії.»

Захист дисертації відбувся 18.03.2004 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.09 у відомому плагіатному гнізді – Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, який зараз має назву Український державний університет ім. М. П. Драгоманова (з 2003 по теперішній час, тобто вже 23 роки, його очолює відомий доктор філософських наук Віктор Петрович Андрущенко, науковий керівник міністра-плагіатора Оксена Лісового).

Науковим керівником Філіппова був Харченко Сергій Якович, доктор педагогічних наук, професор, проректор з наукової роботи Луганського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. Офіційні опоненти – Коберник Олександр Миколайович, доктор педагогічних наук, професор, декан технологічного факультету Уманського державного педагогічного університету імені П. Г. Тичини (до речі, науковий керівник цілої купи плагіатних дисертацій), та Короткова Раїса Іванівна, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки Інституту соціальної роботи та управління Національного педуніверситету імені М. П. Драгоманова. Ученим секретарем спецради був Сергій Георгійович Кобернік, тоді ще кандидат, потім доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри методики навчання природничих дисциплін, а зараз професор кафедри географії Національного педуніверситету імені М. П. Драгоманова.

У 2016 р., як писав сайт «Диалог.UA», експерти двох організацій – Інституту проблем виховання Академії педагогічних наук України та Київського університету імені Бориса Грінченка – виявили в його дисертації плагіат, а тому Наказом МОНУ від 01.07.2016 №750 Валерія Філіппова позбавили наукового ступеня кандидата педагогічних наук. Щоправда, «виловити» текст цього рішення можна тільки вручну, бо викладений на сайті МОНУ наказ, підписаний міністеркою Лілією Гриневич, не оцифрований, та ще й не містить ніяких додаткових відомостей ані про дату захисту, ані про керівника чи опонентів:

Подія не була ніяк, як то кажуть, розпіарена і пройшла майже непоміченою: написав про неї лише згаданий вище сайт «Диалог.UA».

Зрозуміло, що влада «Луганської народної республіки» проігнорувала це рішення, і ректор-плагіатор не тільки залишився керувати «Академией культуры и искусств», а й навіть став у 2023 році гостем Російської академії музики імені Гнесіних:

В завершение встречи прозвучал традиционный вопрос: «Представим, что у вас есть возможность исправить три своих ошибки: одну — как ректора, вторую — как человека, третью — как музыканта. Какие это ошибки?» Без раздумий Валерий Леонидович ответил, что не хотел бы ничего менять: «Все, что ни делается, — к лучшему. Есть и ещё одна хорошая фраза: делай что должен и будь что будет. Главное — всегда оставаться человеком».

Та які там помилки, куди ж щось міняти в житті – така гарна кар’єра, збулася мрія стати росіянином. І не відмовлятися ж від дисертації. Та й головне – завжди залишатися російською людиною, ось агітувати на сайті абітурієнтів іти на війну з Україною.

Тим більше що звичка дурити нікуди не поділася, і це не тільки про плагіат у дисертації. Виступаючи 6 жовтня 2010 р. на засіданні Верховної Ради, Валерій Філіппов, захищаючи російську мову, заявив:

«Когда вы говорите, что если мы выступаем за русский язык, то не любим Украину и хотим присоединиться к России, то это миф! Мы любим Украину, мы все время жили в Украине, но Украина разная. И если Украина разная, то я считаю, что это наше достоинство».

Як бачимо, міф розвіявся, і вилізла гола правда: Філіппов не тільки радо приєднався до Росії, а й навіть весною 2015 року на одному із зборів пообіцяв застрелитися, якщо випускники його вишу не отримають російських дипломів, але пронесло.

Як Філіппов «залишається людиною», тобто не зраджує своїм звичкам порушувати правила наукової спільноти, гарно проілюструвало Вільне мережеве співтовариство «Дисернет», яке присвятило Валерію Філіппову сторінку, на якій зазначено, що цей пан у 2012 році опублікував дві однакових статті про «текст і реальність» (одна потім була ретрагована) і дві однакові статті про «мислення та смислоутворення» (одна з них теж була ретрагована):

Ось така цікава історія луганського плагіатора – ректора-колабораціоніста.

* * *

ТРОХИ РОЗДУМІВ ПРО РЕКТОРІВ-ПЛАГІАТОРІВ

Що ми маємо станом на 29 травня 2026 року?

Виявлено 19 осіб із плагіатом, які зараз є чи колись були на посаді ректора, з яких три особи мають плагіат у статтях (Іван Грищенко – має 5 плагіатних статей, Валерій Запорожан – 2 статті з плагіатом, Костянтин Сухий – 2 статті), а інші 16 штук – плагіат у дисертаціях:

1) Валерій Бортняк – кандидатська й докторська

2) Богдан Буяк – докторська

3) Тетяна Кагановська – докторська

4) Михайло Макаренко – докторська

5) Анатолій Мельниченко – кандидатська

6) Валентин Молодиченко – докторська

7) Олександр Никитюк – докторська

8) Станіслав Ніколаєнко – докторська

9) Віктор Огаренко – докторська

10) Володимир Онищенко – докторська

11) Володимир Пашков – докторська

12) Вікторія Петрушенко – докторська

13) Лариса Сиволап – докторська

14) Микола Трофименко – кандидатська й докторська

15) Валерій Філіппов – кандидатська

16) Сергій Шкарлет – докторська

Із цих шістнадцяти позбавили наукового ступеня лише двох – Сиволап та Філіппова, та й то після того, як вони стали колабораціоністами.

Дехто з цих відмінив рішення НАЗЯВО щодо наявності плагіату через суд (за обставинами, які ніяк не пов’язані з самим плагіатом, бо порівняльні таблиці ніхто так і не спростував), дехто успішно судиться (от людям суто випадково пощастило з суддями!), на інших не подавали заяви, а за власною ініціативою «компетентні в плагіаті органи» розслідувати нічого не хочуть і не можуть, бо це не передбачено законодавством.

От і маємо те, що маємо. І це ж далеко не всі ректори з фальшивими дисертаціями, про яких знає суспільство.

Плагіатори на чолі університетів, плагіатори – заступники міністра освіти і науки, плагіатори – міністри освіти і науки України.

Яка Європа? Азія-с! Якщо якась пуповина в царині науки й пов’язує нас із Росією, то це масовий плагіат у дисертаціях (більше 7 тисяч тільки тих, що мають крадені тексти з інших українських та російських дисертацій, а є ж іще з краденими шматками з книг та статей!) та de facto поблажливе ставлення до плагіату, не дивлячись на різні гарні словеса про академічну доброчесність та всілякі закони про неї.

Василь Садовий

Фото Філіппова із сайтів, згаданих у тексті

29.05.2026