Аналіз на плагіат докторської дисертації ректора ХНУ ім. Каразіна Тетяни Кагановської

25.05.2021 на сайті Ліга.Лайф була опублікована стаття «У роботі кандидатки на посаду ректора ХНУ ім.Каразіна є абзаци з чужих робіт. Це плагіат?» (вебархівна копія публікації – тут), у якій були наведені приклади запозичень у монографії Тетяни Євгеніївни Кагановської «Кадрове забезпечення державного управління в Україні» (2010). Декана юридичного факультету і кандидатку на пост ректора Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна звинуватили в копіюванні фрагментів раніше опублікованих праць російських учених.

У доповненні до цієї статті наведені заперечення з боку Т. Кагановської, які до редакції сайту Ліга.Лайф надіслав її чоловік Олександр. У них вона стверджує, що ніякого плагіату в її монографії немає.

Тож спробуємо й ми розібратися в цьому кейсі, тим більше що пані Кагановська посіла таки омріяну посаду – стала ректором ХНУ.

Оскільки на основі монографії Т. Кагановської, надрукованої в 2010 р., була пізніше захищена докторська дисертація (2012), проаналізуємо саме її, тим більше що до докторської дисертації існують чіткі вимоги стосовно самостійності дослідження і відсутності некоректних запозичень (академічного плагіату), що має бути встановлено спеціалізованою вченою радою, в якій відбувався захист.

1. Аналіз докторської дисертації

Досліджувати будемо ось цю працю:

Кагановська Т. Є. Адміністративно-правові засади кадрового забезпечення державного управління в Україні. – Дис. докт. юр. наук (спец. 12.00.07 – Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право). – К.: 2012. (Завантажити її можна з сайту НРАТ або звідси).

Науковий консультант – Андрійко Ольга Федорівна, докт. юр. наук, проф., в.о. завідувача відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.

Офіційні опоненти:

– Битяк Юрій Прокопович, докт. юр. наук, проф., перший проректор Національного університету «Юридична академія України ім. Я. Мудрого;

– Рябченко Олена Петрівна, докт. юр. наук, проф. кафедри адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національної академії державної податкової служби;

– Колпаков Валерій Костянтинович, докт. юр. наук, проф., зав. кафедри конституційного та адміністративного права Юридичного інституту Національного авіаційного університету.

Захист відбувся 18.05.2012 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; вчений секретар – Т. І. Тарахонич.

Виявлені збіги з чужими працями представлені в порівняльних таблицях.

Як виявляється, майже 40% третього розділу дисертації – «Організаційно-правові засади реалізації функцій кадрового забезпечення державного управління» – просто підряд переписані з наступної російської роботи:

Востриков Павел Петрович. Организационно-правовые проблемы подготовки, переподготовки и повышения квалификации государственных служащих. – Дис. канд. юр. наук (спец.12.00.02 – Конституционное право; государственное управление; административное право; муниципальное право). – Москва: 1998. (Завантажити оригінал дисертації можна звідси, а оцифрований текст – звідси).

У списку джерел дисертації Кагановської цієї роботи немає.

У порівняльних таблицях жовтим кольором показані повні збіги текстів, бірюзовим – синоніми та перефразування. Твердження дисертантки про те, що це нібито вона робить якісь висновки чи аналіз, виділені фіолетовим. Зеленим кольором – свідомі або несвідомі зміни тексту, на які ми звертаємо увагу читачів, а особливо це стосується заміни чогось російського на українське.

Що це за №300 у переписаному тексті в квадратних дужках? Дисертантка хотіла зберегти те саме посилання, що було й у вихідному тексті (на роботу Розенбаума, про що свідчить та сама с. 56), та ще й у тому самому місці, але «щось пішло не так», і джерело №300 – це геть інша праця (Роша А. Н. Профессиональная ориентация и профессиональный отбор в органах внутренних дел / Роша А. Н. – М.: Академия МВД СССР, 1989. – 75 с.). Це додатково свідчить про те, що саме дисертація Вострікова була першоджерелом цього тексту.

Далі дисертантка пише про завдання, які вирішує система професійної підготовки державних службовців, а потім знову повертається до того самого місця в дисертації Вострікова, і ось ми бачимо знову повні збіги:

Ну ось і спіймалася наша дисертантка на неякісному перекладі російського тексту. Російське «формирование учебных групп без учета названных выше факторов» мало бути перекладено як «формування навчальних груп без урахування названих вище чинників», а не «без обліку». Не розуміє комп’ютерна програма деяких нюансів…

Тут знову дисертантка зробила дурницю з посиланнями. Якщо у Вострікова посилання №1 – це стаття В. Вишнякова (1971, с. 74), то у Кагановської №117 – це чомусь книга Ю. Козлова (1969). Якщо у Вострікова посилання №2 – це стаття А. Лисицина та Г. Попова (1968), то у Кагановської №210 та №287 – це інтернет-сторінки Президента України та профосвіти України відповідно.

Тут варто запідозрити, що більшість посилань в дисертації – фальшиві.

Аналізуємо дисертацію далі:

Переписуючи чужий текст, дисертантка не соромиться копіювати й вислів «на наш погляд». Ну й що, що пройшло 14 років та мова в чужому джерелі йде про проблеми навчання службовців у Росії? «Дисертації в Інтернеті немає, тому схопити за руку мене нікому не вдасться», – так, мабуть, виправдовувала себе майбутня докторка юридичних наук.

Треба тільки не забути вилучити слово «федеральними» перед російськими державними службовцями та російською федеральною державною службою, бо Україна – це ж не Росія:

Ви уважно прочитали цей текст? У країні відбуваються перетворення, зростає роль особистісного чинника, наукових знань, професіоналізму й компетентності кадрів державного апарату! І про це пише людина, яка своїми діями наочно демонструє, який у неї рівень наукових знань, професіоналізму та компетентності, – знайти неоцифровану дисертацію та переписати звідти абзац за абзацом, сторінку за сторінкою, і стати на цьому не просто докторкою якихось там наук чи то державного управління, а юридичних наук!

І знову, як завжди, дурниця з посиланнями. У Вострікова це праці Ф. Негру (1972), Ю. Розенбаума (1981) та Д. Сафіної (1982), а в Кагановської №№239, 300 та 306 – це Закон України про закупівлю товарів (?!!), книга А. Роша (1989) та книга за ред. В. Шахової (1984).

Ось іще яскравий приклад неправильних посилань: на с. 309–310 Кагановська вихваляє ротацію кадрів, яка дає можливість готувати чи утримувати цінних співробітників, а посилається на джерело №338 – «Толковый словарь русского языка» Д. Н. Ушакова.

Але повернемося до того місця, де ми перервалися.

Опаньки! Знову думка Вострікова («Нам представляется, что…») перетворюється на особистий погляд пані Кагановської («Вважаємо, що…»). Ну й нахабство!

Ой, як цікаво! Знову вже звичний шахрайський метод – поміняти в чужому тексті Росію на Україну. А ось і в наступному абзаці – російські особливості замінюються на «вітчизняні»:

Ну й нарешті читаємо «Висновки до Розділу 3», які робить Кагановська на підставі чужого тексту, який видає за свій, і бачимо, що 11-й, 12-й та 13-й висновки повністю переписані з кандидатської дисертації П. Вострікова:

Те саме відмічаємо й стосовно «Висновків» усієї дисертації, які починаються на с. 381. Ось висновок №16, що повторює висновок №12 до розділу 3:

Тепер проаналізуємо четвертий розділ дисертації – «Організаційно-правові засади комплектування кадрів державного управління». Згідно з публікацією на сайті «Ліга.Лайф», монографія Т. Кагановської мала збіги з наступною російською роботою:

Шидов А.Х., Хапов А.Б. Ротация кадров как элемент системы управления деловой карьерой. // Менеджмент в России и за рубежом. – 2003, №2. (Вона викладена на сайті тут).

І в дисертації, ясна річ, теж є збіги з цією статтею, якої в списку використаних джерел немає:

Перервемося тут на хвилинку й звернемо увагу на помилки перекладу: треба «загрози виникнення…», а не «погрози виникнення»; і не «у будь-якому питанні», а «з будь-якого питання».

Читаємо далі:

Посилання №173 у Кагановської – це така книга: Мякишев Г. М. Организация кадровой службы (М.: Изд-во Академии МВД России, 2000). На жаль, не маємо можливості перевірити, чи є там цей текст, але є в нас велика підозра, що це посилання фальшиве, бо весь цей текст, як бачимо, переписується підряд із статті Шидова та Хапова.

А ось поглянемо, як пані Кагановська спритно замінює вираз «В российских бюджетных организациях» на «У державних органах», і, зрозуміло, викидає приклади про Кабардино-Балкарську республіку та РАО «Газпром»:

А тепер глянемо на доказ бездумного переписування Кагановською чужого тексту. У Шидова й Хапова ротації за цілями «поділяються на переміщення для:», і далі після двох крапок йдуть приклади цілей таких переміщень. Тетяна Кагановська поставила дві крапки зовсім в іншому місці – «За цілями ротації поділяють на:», і тому подальший перелік став дуже смішним (виділяємо різницю бірюзовим кольором):

Ну ось знову – чужий вислів «на наш взгляд» у російській статті став висловом «на наш погляд» у роботі української «науковиці», що «без зазрения совести» передрала чужу статтю в свою так звану докторську дисертацію.

Любуємося суцільним копіпастом далі:

Таким чином, збіги з чужими російськими текстами без наведених належним чином посилань виявлені на 26 сторінках (сс. 212, 213, 215–230, 240–241, 303–307, 386).

Основний текст докторської дисертації Тетяни Євгеніївни Кагановської (без змісту, вступу та списку джерел) викладений на 374 сторінках (сс. 15–388).

Сторінок із плагіатом – 7%.

2. Жалюгідні виправдовування

Наприкінці публікації на сайті Ліга.Лайф «У роботі кандидатки на посаду ректора ХНУ ім.Каразіна є абзаци з чужих робіт. Це плагіат?» під заголовком «Доповнено» надруковані пояснення Т. Кагановської.

Розберемо їх (пояснення Кагановської виділено курсивом).

1. Матеріал, позначений як запозичення і викладений у статті А.Х.Шидова та А.Б.Хапова знаходиться у відкритих джерелах доступу мережі Інтернет і не представляє інформації, яка була б науково новою чи відрізнялася б певною оригінальністю. У даному матеріалі викладені здебільшого загально відомі відомості про зміст ротації державних службовців, її ознаки та принципи.

Насправді не має значення, є матеріал у доступі в Інтернеті, чи він існує тільки в друкованому неоцифрованому вигляді. Якщо він цитується в науковій праці, на нього має бути посилання (покликання).

Чи є в якійсь науковій праці «науково нова інформація», «оригінальність», чи там викладені лише «загально відомі відомості» – то окреме питання, що потребує спеціального дослідження і обгрунтування. Доказів свого твердження Кагановська не наводить, натомість ми бачимо, що 5 сторінок її дисертації – це просто майже повний копіпаст чужої статті.

2. Частина матеріалу позначена як запозичення із праць А.Х.Шидова та П.П.Вострікова, міститься у раніше виданих працях інших авторів, які були використані та на які наявні посилання у монографії Т.Є.Кагановської. Це, зокрема, стосується таких публікацій, як

- Комаров Е. Управление карьерой // Управление персоналом. – 1999. -№1.-С. 37-42. (№173 у списку використаних джерел);

- Розенбаум Ю.А. Подготовка управленческих кадров. – М., 1981. – 158 с. (№283 у списку використаних джерел. На цього автора посилається П.П.Востріков);

- Вишняков В.Т. Подготовка и повышение квалификации государственныхслужащих // Советскоемгосударство и право. -1971. – № 6. –С. 74- 77. (№110 у списку використаних джерел);

- Лисицин А., Попов Г. О кадрах управления // Плановоехозяйство. -1968. №5.-С. 34-37. (№197 у списку використаних джерел);

- Негру Ф.П. О продвижении по работе // Проблемы государства и права на современномэтапе. –М, 1972. –Вып. V.-С. 87 – 88. (№ 225 у списку використаних джерел);

- Сафина Д.А. Правовое регулирование повышения квалификации служащих. Автореф. дисс. канд. юрид. наук.-М., 1982. – 22 с. (№ 289 у списку використаних джерел, на неї також посилається П.П.Востріков)

Кагановська пише, що фрагменти, вказані як запозичення з робіт Шидова та Вострікова, містяться в працях інших авторів, тобто вона нібито «запозичила» їх звідти. Але не пояснила, чому порядок розташування цих фрагментів у монографії (і, відповідно, дисертації) збігається з порядком їх розташування саме в працях Шидова та Вострікова. Очевидно, що випадковим чином такий збіг виникнути не міг.

Крім того, навіть якщо й повірити такій фантазії, все одно констатуємо: у вказаних фрагментах тексту немає належних посилань. Той факт, що в якомусь місті монографії чи дисертації автор посилається на Іванова–Петрова–Сидорова, не означає, що в іншому місті монографії чи дисертації можна вставляти фрагменти праць цих авторів без посилань.

Жаль, що юрист цього не розуміє.

3. Матеріали, позначені як запозичення, датовані 2003 (стаття А.Х.Шидова та А.Б.Хапова) та 1998 (дисертація П.П. Вострікова) роками. Зазначені матеріали, та матеріали які були використані авторами при підготовці їх публікацій, використовувались для підготовки методичних матеріалів з навчальних дисциплін в адаптованому для викладання вигляді, зокрема у перекладі на українську мову. В умовах багатократного оновлення методичних матеріалів, посилання на окремі вихідні російськомовні ресурси було втрачено і вони органічно сприймались у україномовному середовищі, оскільки не мали політичного чи ідеологічного підтексту. Втрата окремих російськомовних першоджерел обумовлюється тим, що загальноприйнятим в українських ВНЗ, особливо при підготовці фахівців за напрямом «Право», є уникнення використання джерел радянського періоду, а також пріоритетне використання україномовних джерел, у тому числі, у складі рекомендованої до використання літератури. Проте, окремі положення, перекладені на українську мову, які не мають теоретичної наукової цінності, а також не можуть розглядатися як об’єкти авторських прав, часто залишаються у текстах методичних розробок українських викладачів. Відповідно такі матеріали часто використовуються як складова емпіричної бази дисертантами, але з огляду на те, що вимоги до самоцитування запроваджені відносно недавно,у наукових працях до 2015 (?) року можуть подекуди зустрічатись фрагменти методичних матеріалів загальновідомого характеру, які містять переклади з російської чи інших мов без посилання на першоджерело.

Інакше як маячнею це важко назвати. Якщо чужі матеріали в перекладі українською цитувалися правильно, то як такі посилання «в умовах багатократного оновлення» «було втрачено»? Та напишіть правду, що їх і не було, або що їх видалили. І з яких це пір 1998 та 2003 роки стали роками «радянського періоду»?

І щоб було зрозуміло юристу: якщо крадій вкрав ваш автомобіль, а потім каже, що після багаторазового використання цей автомобіль органічно виглядає в його гаражі, це не означає переходу права на власність цим автомобілем до цього крадія.

І що це за новітня розробка методу «пріоритетного використання україномовних джерел» від Тетян Кагановської – переписувати російські джерела, але не вказувати їх? Замінювати слово «Росія» на «Україна»?

Хто визначив, що переписані тексти російської статті та дисертації «не мають теоретичної наукової цінності, а також не можуть розглядатися як об’єкти авторських прав»? Сама Кагановська? І якщо вони не мають наукової цінності, чому ж вона переписала їх у свою дисертацію, та ще й включила їх у висновки своєї дисертації? Може, тоді й дисертація Кагановської теж не має наукової цінності?

Замість оцього «бла-бла-бла» про «методичні розробки українських викладачів», в яких раптом «втрачаються» посилання на переписані чужі тексти, та маячню про «вимоги до самоцитування» пані Тетяні слід було б просто вказати, в яких саме розробках містяться тексти статті Шидова–Хапова та дисертації Вострікова, що вони потім звідти «переїхали» в її дисертацію. Нас цікавлять юридично чисті неспростовні факти, а не розмірковування юристки про те, що могло б трапитися з «емпіричною базою дисертантів».

4. Монографія Т.Є. Кагановської видавалася у 2010 році на підставі вимог до публікації результатів дисертаційного дослідження. Матеріали, позначені як запозичення, представляють собою окремі фрагменти, які не містять інформації, яка подавалась автором дисертаційного дослідження як положення, що містять наукову новизну та виносяться на захист, а також яка б включалась до загальних висновків дисертаційного дослідження. Відтак, зазначені положення не представлялись як нові і такі, що отримані автором особисто.

Очевидна брехня. Запозичені матеріали є в монографії, вони ж є в дисертації, вони там представлені як думки саме дисертантки (хоча це насправді чужі думки, див. порівняльні таблиці), і чужі переписані положення виносилися дисертанткою на захист (висновки №№11, 12 та 13 розділу 3 та загальний висновок №16 дисертації).

«Окремі фрагменти» не є окремими. Це багатосторінкові суцільні чужі тексти, переписані підряд, які супроводжуються висловами «на нашу думку», а це означає, що читач має розуміти, що це нові дослідження, отримані автором особисто.

Для позначення загально відомих фраз використовуються звороти на кшталт «Як відомо…», «Як зазначається в багатьох підручниках…», «Загальновідомим є той факт, що…», але нічого такого ми в проаналізованих фрагментах не бачимо.

5. Враховуючи незначний обсяг матеріалів, позначених як запозичення (менше 1%), наявність посилань на інші, раніше оприлюднені джерела відповідного змісту, відсутність їх впливу на наукову новизну та висновки дисертаційного дослідження, в межах якого видана монографія Т.Є. Кагановської, давність публікації першоджерел та їх знаходження у відкритому доступі в мережі Інтеренет, наявність фактів використання автором монографії зазначених положень в адаптованому вигляді для викладання навчальних дисциплін адміністративно-правового циклу, можна зробити висновок про недоцільність оцінки зазначених положень як академічного плагіату.

По-перше, обсяг запозичень в дисертації склав 7%, а не 1%.

По друге, ніякі ліміти процентів плагіату законодавчо не встановлені. А згідно з рекомендаціями МОНУ від 15.08.2018 («Рекомендації щодо запобігання академічному плагіату та його виявлення в наукових роботах (авторефератах, дисертаціях, монографіях, наукових доповідях, статтях тощо)»), якщо навіть переписано без посилання більше одного речення, – то вже є плагіат.

По-третє, до переписаних чужих текстів не надано ніяких посилань – ані на статтю Шидова–Хапова, ані на дисертацію Вострікова, ані на якісь загадкові «інші, раніше оприлюднені джерела відповідного змісту».

По-четверте, до переписаних чужих фрагментів немає коментарю про те, що це загальновідомий матеріал, що в ньому немає новизни, а навпаки, матеріал за відсутності посилань викладається таким чином, щоб справити враження на читача тим, що це все – «відкриття» дисертантки.

По-п’яте, чужі тексти насправді-таки переїхали у висновки дисертаційного дослідження (тут Кагановська бреше).

По-шосте, находження першоджерел в Інтернеті не означає, що їх можна красти.

По-сьоме, ніякого «адаптованого вигляду» переписані чужі тексти не мають – переписано все суцільно, слово в слово, тільки кой-де трохи щось було змінено і, як ми це бачили, в гіршу сторону.

По-восьме, використання плагіату для викладання навчальних дисциплін не є виправданням до плагіату в дисертації, тим більше що в навчальних закладах є вимоги до кваліфікаційних робіт студентів – в них не має бути плагіату! Як можна чогось такого вимагати від студентів, а мати це в своїй дисертації та монографії?

3. Очевидні неприємні висновки

Таким чином, Тетяна Кагановська, ректор Харківського університету ім. В. Н. Каразіна, поповнила собою славні ряди докторів наук з такими самими дисертаціями, в які автори нахабно передрали російські тексти без посилань на справжніх авторів (серед нещодавно виявлених це – Аліна Пінчук, Олександра Сакун, Вікторія Маргасова, Володимир Онищенко, ну й, звісно, міністр освіти і науки України Сергій Шкарлет).

Ну й, нарешті, чого це пані Кагановська так турбується за свою репутацію? Вона ж лише повторила медійну долю губернатора Тульської області Володимира Груздєва, який захистив у 2003 р. кандидатську дисертацію під назвою «Правовой статус государственных служащих Российской Федерации и организационно-правовые основы функционирования системы подготовки, переподготовки и повышения их квалификации», яка, як виявилося, була «практично ідентична дисертації професора Приволжського філіалу Російської академії правосуддя в Нижньому Новгороді Павла Вострікова», про що можна прочитати в Інтернеті. Того самого Вострікова, з роботою якого так яскраво попрацювала й пані Тетяна Кагановська. Груздєв після захисту став «самим багатим чиновником Російської федерації, власником мережі магазинів «Сьомий континент», чий капітал перевалив за мільярд доларів», а пані Кагановська стала деканом юрфаку, та ще ось щастя привалило – стала ректором ХНУ.

Про дисертацію Груздєва відомий журналіст, активіст Дисернету Сергій Пархоменко написав так: «Лажа вышла. Полная». Те саме можемо додати й про дисертацію Тетяни Кагановської.

Ну й ще один загальний висновок: бачиш українську докторську дисертацію з юриспруденції чи економіки – поскреби її гарненько! Раптом знайдеш там російську статтю чи російську кандидатську дисертацію!

Що тепер робити викладачам ХНУ ім. В. Каразіна?

Мабуть, нічого. Просто жити тепер з цим ректором далі. Бачили ж очі, що купували.

Василь Садовий, Андрій Головатюк

Підтримати розслідування випадків плагіату можна за допомогою донатів на сайті Donatello.