Недоліки Закону «Про академічну доброчесність» - 2
(Закінчення. Початок див. тут)
11. Яка відповідальність плагіаторів?
Ст. 12 п. 7 зобов’язує керівників організацій організувати забезпечення «належного розгляду повідомлень про порушення академічної доброчесності, притягнення до відповідальності осіб, які порушили академічну доброчесність, документування прийнятих рішень, розміщення їх на офіційному веб-сайті».
За порушення академічної доброчесності (ст. 22, п. 2) передбачені санкції – як смішні, на 1–3 роки (виключення зі складу вченої ради, позбавлення права бути науковим керівником здобувачів вищої освіти чи консультантом здобувачів ступеня доктора наук, виключення зі складу редакційної колегії наукового видання), тобто вже через рік–два–три, треба розуміти, з якоїсь радості настає амністія, або ще смішніші (догана), так і серйозніші – позбавлення наукового ступеня та вченого чи педагогічного звання (типу доцента, професора, професора кафедри). Але в п. 1 зазначено, що «до особи, яка порушила академічну доброчесність, може бути застосовано одну або декілька санкцій». Тобто «уповноважений орган або уповноважена особа» вирішує, які санкції можуть бути застосовані, а можуть і не бути (залежно від ціни питання?), бо не застосовуються в обов’язковому порядку, до того ж яку саме санкцію чи кілька (теж буде своя ціна питання?). Ну тобто за фальшиву плагіатну докторську дисертацію можна позбавити звання професора і ступеня доктора наук, але залишити звання доцента, чи як? А можна не позбавляти наукового ступеня, а просто оголосити догану? Тоді це суперечить статті 40, яка описує позбавлення ступеня та звання. До речі, щодо здобувачів освіти – ситуація геть інша: тут «у разі встановлення факту академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації у кваліфікаційній роботі, на підставі якої особі присуджено ступінь вищої освіти, така особа позбавляється відповідного ступеня вищої освіти» (ст. 22, п. 5). Тобто для кандидатів/докторів наук залишено лазівку?
І дивно, що п. 2 ст. 22 не забороняє викритій на академічній недоброчесності особі бути науковим керівником здобувача ступеня доктора філософії. От керівником доктора наук не можна, керівником здобувача вищої освіти теж не можна, а доктора філософії – можна.
Ні, я нічого не пересмикую – я читаю те, що написано. Пам’ятаєте – що не заборонено, то дозволено? Ось і я про це.
І взагалі санкції, передбачені в ст. 22 щодо різних заборон чи позбавлень «на строк від одного до трьох років» просто смішні. Покарання має бути чутливим, а не формальним, а це строк від 5 до 10 років.
Ст. 40 детально описує, що у випадку присудження наукового ступеня, ступеня вищої освіти чи вченого звання на підставі чи з урахуванням академічного твору, в якому виявлено академічний плагіат, фальсифікації та фабрикації, особа позбавляється цих «нагород». Але, як то кажуть, є нюанси. Про проблему з померлими кандидатами чи докторами наук, професорами та доцентами вже було написано вище.
Є проблема і з членами академій. У ст. 16, п. 2 говориться про те, що складовою процедури обрання академіків та членів-кореспондентів «є перевірка наявності ознак порушення академічної доброчесності у документах, поданих для обрання». Добре. А що робити з академіками, у статтях чи дисертаціях яких був виявлений плагіат? Ось у 2024 р. на п’яти плагіатних статтях був спійманий академік НАПНУ та ще й при цьому ректор Іван Грищенко – і як з гуся вода.
Іще така важлива річ: ст. 6, п. 1 зобов’язує забезпечувати прозорість наукового дослідження і «під час оприлюднення результатів досліджень нести відповідальність за їх достовірність і вплив на суспільство». Ну добре, ось спіймали докторку ветеринарних наук із Сум, яка сфальшувала дані про дослідження впливу антибіотиків на курей і зробила висновок, що їх можна забивати в їжу для людей. Чи понесе вона за це відповідальність? Чи є ця відповідальність кримінальною? Очевидно, тут теж буде як з гуся вода.
За даними Дисернету, перевірка російських дисертацій показала, що плагіат серед директорів шкіл, ректорів, губернаторів та депутатів Держдуми трапляється в 4–10 разів частіше ніж у середньому, а дослідження пів мільйона китайських дисертацій показало, що нечесні люди частіше просуваються по службі і в той же час гірше виконують свою роботу, що судді з плагіатними дисертаціями частіше виносять вигідні рішення і на їхні рішення частіше подають апеляції, і як тут не згадати відому суддю Царевич. Тобто людина, як вважають дослідники, формується як шахрай, захищає фальшиву плагіатну дисертацію, просувається по службі, але не спроможна приймати правильні управлінські рішення, перетворюється на корупціонера.
До цього слід додати, що українські «науковці-шахраї», викриті на плагіаті, залишаються на керівних посадах, – ось таке наше «ноу-хау».
У Законі передбачено, що з посади керівника закладу освіти чи наукової установи особа звільняється (ст. 14, п. 1, ст. 22, п. 2-2) через встановлення факту відчуження авторства (ст. 23, п. 2), академічного плагіату внаслідок відчуження авторства (ст. 24, п. 4) та факту фіктивного авторства (ст. 25, п. 4). Але це вже не стосується заступників керівника, деканів, завідувачів кафедр, керівників лабораторій. Ба більше: за плагіат (наприклад, у науковій статті, монографії, написаних після захисту дисертації) ніяке покарання не передбачене взагалі – ані для першого керівника, ані для інших перелічених вище посадовців.
Більше того, за фабрикацію чи фальсифікацію, які навіть гірші ніж просто плагіат, педагогічного, науково-педагогічного чи наукового працівника можуть і не звільнити, а лише обмежитися доганою (ст. 27, п. 2 і ст. 28, п. 2). Чому так?
П. 8 ст. 40 визначає, що якщо для зайняття певної посади потрібна наявність наукового ступеня чи вченого звання, то особа, що позбавлена таких «причандалів», «звільняється з такої посади». Тобто й тут після захисту чесно зробленої дисертації спокійно можеш плагіатити, фальсифікувати й фабрикувати – нічого за це не буде.
А ще в ст. 14, п. 2 зазначено: «Внутрішні акти можуть передбачати проведення перевірки на предмет наявності порушень академічної доброчесності кандидатів на посади заступників керівника закладу освіти, наукової установи, керівників структурних підрозділів». Ага, тобто «можуть передбачати», а можуть і не передбачати. Тому нічого дивуватися, що дев’ятикратного плагіатора Шкарлета після міністерської посади пристроїли на іншу – першого проректора Чернігівської політехніки. Мабуть, написати «мають передбачати» щось завадило?
Ну а суддів, прокурорів, поліціянтів, депутатів, мерів і т. п. узагалі все це не стосується ніяк, вони в нас залишаються недоторканими.
Ну це просто жах!
12. А яка відповідальність вчених рад, керівників, опонентів?
Виявляється, згідно з п. 10 ст. 40, така відповідальність передбачена лише у випадку, коли наявність академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації встановило НАЗЯВО після того, як спецрада відмовилася це зробити. Тоді повноваження такої спецради припиняються, а нову з відповідної галузі можуть утворити тільки через рік (це стосується захистів кандидатських та докторських). Якщо ж НАЗЯВО встановило порушення у дисертації доктора філософії чи відповідних наукових статтях, то на рік штрафують заклад: він не може утворювати відповідні разові спецради. На два роки обмежується право вченої ради закладу присвоювати вчені звання, і теж тільки з відповідної спеціальності.
Мало того, що рік-два подібних обмежень – це взагалі ні про що, так ще й за одну й ту саму дію передбачається різна відповідальність, в залежності від того, хто встановив порушення: якщо НАЗЯВО – караємо, якщо спецрада чи заклад – ні. Ну це як за крадіжку велосипеду суддя давав би різне покарання в залежності від того, районний чи обласний відділ поліції спіймав крадія, і щоб саме таке правило було прописано в законі. Чудасія!
Керівник чи консультант дисертанта, навіть за безпосередньої участі в створенні фальшивої дисертації (підсунув шматок своєї дисертації чи свого минулого дисертанта), рецензенти та опоненти (навіть задіяні в плагіатній фабриці з очевидними доказами цього) жодної відповідальності згідно з цим Законом не несуть.
Однак ви будете здивовані, якщо прочитаєте «Прикінцеві та перехідні положення», де п. 3-5 цього розділу пропонує внести такі зміни в Закон «Про вищу освіту»: «Якщо у дисертації, захищеній здобувачем ступеня доктора філософії, відповідно до законодавства встановлено наявність академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації, науковий керівник такого здобувача позбавляється права участі у підготовці та атестації здобувачів ступеня доктора філософії строком на два роки, голова та члени разової спеціалізованої вченої ради, в якій відбувся захист цієї дисертації, та офіційні опоненти, які надали позитивні висновки на дисертацію, позбавляються права участі в атестації здобувачів ступеня доктора філософії строком на два роки, а заклад вищої освіти чи наукова установа позбавляється права утворювати разову спеціалізовану вчену раду за відповідною спеціальністю строком на один рік, крім випадку припинення дії рішення разової спеціалізованої вченої ради про присудження ступеня доктора філософії закладом вищої освіти чи науковою установою». Тобто в Законі «Про вищу освіту» звідкись з’являються відповідальність керівника, голови та членів спецради, опонентів та закладу, які не передбачені Законом «Про академічну доброчесність».
Мене цікавить: хто таке пропустив? Куди дивилися Головне юридичне управління та Головне науково-експертне управління Апарату ВРУ? Чи так і було задумано – там є, там нема, і нехай суди розбираються? Очевидно, що вся ця відповідальність має бути зазначена в Законі «Про академічну доброчесність»!
Іще така проблема: особи, що беруть участь у захисті дисертації доктора філософії, набираються до разової спецради з різних закладів. Хто буде інформувати заклади, де вони працюють, про те, що їм там щось заборонене, забезпечувати «позбавлення прав» таких осіб, щоб їх випадково куди-небудь не запросили на захист, і відслідковувати перебіг терміну в 2 роки?
13. «Інституційні порушення»
Ст. 36 до інституційних порушень академічної доброчесності відносить безпідставне залишення без розгляду повідомлення про порушення академічної доброчесності та невжиття заходів реагування на встановлені факти порушення академічної доброчесності, а заходами реагування на таке називає позбавлення права утворювати спеціалізовані вчені ради та присуджувати наукові ступені, відмову в акредитації освітньої програми, позбавлення установи державної підтримки, виключення наукового видання з переліку наукових фахових видань України тощо. Питання: хто саме визначає «безпідставність»? Який термін вважається мінімальним стосовно «невжиття заходів»? Мовчанка у відповідь.
14. І знову про «видавничу діяльність»
Вище я писав про проблеми з «відкликанням» опублікованих академічних творів, у яких був виявлений факт порушення академічної доброчесності.
А тут скажу пару теплих слів про запобігання таких порушень.
Ст. 15, п. 1 описує це так: «Кожний видавець академічного твору зобов’язаний мати затверджені та оприлюднені правила, які унеможливлять опублікування академічного твору, що містить порушення академічної доброчесності. Такі правила мають визначати, зокрема, процедури належного рецензування поданих для опублікування академічних творів, їх перевірки на наявність ознак порушення академічної доброчесності, порядок розгляду інформації про можливе порушення академічної доброчесності в опублікованому академічному творі».
Що таке «належне рецензування»? Коли журнал публікує плагіатні статті свого головного редактора – хтось повірить, що там було «належне рецензування»? Коли автора книги видавець просить на додаток до рукопису принести дві рецензії – це «належне рецензування»? Очевидно, що ні, бо автор за рецензією звернеться до знайомих або через знайомих, принесе у видавництво тільки компліментарні рецензії, а критичні – ні, та й знайомі їх просто не напишуть.
А Закон мав би чітко вказати, що видавець має забезпечити «подвійне сліпе рецензування». Інколи його важко забезпечити, бо у випадку рідкісної тематики «усі знають один одного», і утаємничити автора буває вкрай складно, але, тим не менш, правило має бути однозначним, щоб зробити (в ідеалі) неможливою публікацію згаданої плагіатної статті головним редактором журналу, який до того ж ще й ректор.
Слід було б указати й про неприпустимість створення фальшивих редколегій журналу, членами яких можуть зазначити тих, хто «ні сном ні духом», не в курсі щодо своєї участі в редколегії, а особливо це стосується вигаданих іноземних членів редколегії. За такі «фокуси» слід негайно закривати видання і карати головного редактора за шахрайство.
Читаємо далі статтю 15, п. 2: «У разі виявлення ознак порушення автором академічної доброчесності в академічному творі, поданому для опублікування, видавець має право відмовити в опублікуванні такого академічного твору та повідомити про порушення академічної доброчесності керівника установи (керівників установ), де працює автор». Ну це ж явно корупціогенна стаття: якщо видавець не «зобов’язаний відмовити», а «має право відмовити в опублікуванні», то є всі стимули для автора «подякувати» видавцю за публікацію плагіатного твору, а особливо «подякувати», щоб той нічого не повідомляв «керівнику установи, де працює автор».
15. Судове свавілля
Перше, що зазвичай робить викритий плагіатор, – це біжить до суду за захистом «честі і гідності», які там навіть і не ночували. На сторону плагіаторів став і омбудсмен Лубінець, якого раптом (а саме після викриття плагіату в дисертації ректора Полтавської політехніки В. Онищенка) стало турбувати право плагіаторів «на працю».
За кілька років після початку роботи НАЗЯВО з очищення країни від плагіаторів плагіатори накопичили певний досвід «спілкування» з українською судовою системою, яка часто стає на їхню сторону, вигадуючи для цього масу приводів. Формулюванням наших суддів, мабуть, заздрять усі письменники-фантасти світу.
Ось, наприклад, одеський суддя К. С. Єфіменко повертає плагіаторці Вікторії Євдокимовій відібраний міністерством диплом доктора медичних наук, бо якщо керівник, рецензенти та спецрада не шукали плагіат, або погано його шукали і не виявили, а після захисту хтось його знайшов, то, як вважає цей суддя, забрати диплом за плагіат неможливо, бо «позивач приклала значних зусиль для отримання наукового звання», бо треба «поважати професійну діяльність» плагіатора, «урахувати проведену ним роботу та наявність позитивних висновків наукової експертизи під час захисту дисертації», а також треба виявляти «повагу до приватного життя» людини, бо її «права та свободи визнаються найвищими цінностями». Справа дійшла до Верховного суду, рішення Єфіменка відмінили, суддя покарання не поніс.
Харківська суддя О. Горшкова забороняє НАЗЯВО розглядати плагіатну дисертацію доктора економічних наук В. Яценко, тому що Яценко пообіцяла (!), що колись (!) надасть докази того, що НАЗЯВО неправильно прийняло до розгляду скаргу на її дисертацію, до того суддя ж не перевірила, що такий саме позов до цього самого суду інша суддя цього ж дня відхилила. Рішення Горшкової апеляційний суд відмінив, суддя покарання не понесла.
Суди відмінили рішення НАЗЯВО про визнання плагіату в низці докторських дисертацій відомих посадовців – С. Шкарлета та Р. Аксельрода, хоча докази плагіату були більш ніж очевидні.
Як бачимо, приводи для заборони дослідження дисертацій або скасування рішень про наявність плагіату вигадуються різноманітні, а з додаванням у Законі нових щаблів, які треба пройти для позбавлення ступеня/звання, можливості для плагіаторів лише додаються.
І тут лише повторю, як написав вище, що треба відокремити особу плагіатора чи фальсифікатора/фабрикатора від академічного твору (твір – окремо, а наслідки для «творця» – окремо), і чітко вказати, що ніхто, ніякий суд не може заборонити проводити аналіз цього твору.
У судових спорах, які ініціюють плагіатори щодо захисту своєї безсоромної честі та відсутньої гідності, мають розглядатися питання наявності чи відсутності плагіату, фальсифікацій чи фабрикацій. Якщо особа, яку звинуватили у цих порушеннях, доведе, що їх немає, значить, вона залишається при своїх ступенях та званнях. Але для цього мають бути спростовані порівняльні таблиці, а не взяті за основу судового рішення якісь виявлені недоліки при прийнятті скарги до розгляду, якесь вигадане «втручання в роботу комп’ютерної програми» (як у випадку Аксельрода) чи ще якісь фантазії.
Те, що позови того самого характеру одні судді відкидають, а інші приймають до розгляду, – взагалі нонсенс і свавілля.
16. Плагіат – у кандидатській. Які будуть наслідки для доктора наук?
Важлива річ, яка ніяк не описана в Законі – це коли в доктора наук знайшли плагіат у кандидатській дисертації. Умова захисту докторської, зазначена в «Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук» – наявність кандидатського ступеня чи ступеня доктора філософії. Очевидно, позбавлення доктора наук кандидатського ступеня має мати наслідком автоматичне позбавлення особи також і докторського ступеня, а також усіх вчених звань (доцента, професора кафедри, професора). Але ця очевидність має бути унормована в Законі.
Зараз у Законі з цього приводу – юридичний вакуум.
17. Проблема «2014»
Улітку 2025 року в улюблену українську гру під назвою «Хочеш отримати проблему – створи правову колізію» вирішили пограти судді Верховного суду.
3 червня 2025 р. у справі №560/8264/24 суддями ВСУ було прийняте розумне рішення про те, що академічний плагіат був порушенням задовго до його формального визначення в Законі «Про вищу світу» (який набрав чинності 06.09.2014), оскільки й тоді існували етичні та галузеві норми, які вимагали вказувати на джерела, звідки бралася інформація, що плагіат у публічних наукових працях є триваючим порушенням, адже робота продовжує поширюватися, а шкода авторам – зберігатися, що академічна відповідальність не є виключно юридичною санкцією, тому не порушує принцип незворотності дії закону і що перевірка на академічний плагіат дослідження можлива, незважаючи на час захисту, як частина захисту публічного інтересу та авторського права. І 24 червня НАЗЯВО відновило перевірки «старих» робіт.
Та раптом – сюрприз-сюрприз – через три тижні, 25 червня, нова трійка суддів ВСУ у справі №440/4500/24 («ректор Онищенко проти НАЗЯВО») прийняла прямо протилежне рішення: новий термін «академічний плагіат», що з’явився 2014 року, не може застосовуватись до дисертацій, захищених до цієї дати, бо інакше це б суперечило ст. 58 Конституції України (принципу незворотності дії закону), і тому НАЗЯВО перевіряти дисертації не має права, бо для цього немає правових підстав. Тут цікаво, що в обох засіданнях брала участь одна й та сама особа – С. М. Чиркін. Як кажуть, «перевзувся в повітрі» (цікаво було б дізнатися про причини).
Відповідно, НАЗЯВО 15 липня припинило перевіряти «старі» роботи «до законодавчого врегулювання питання розгляду таких скарг та/або виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики з відповідного питання».
Верховний суд нічого «забезпечувати» не схотів, не дивлячись на звернення науковців, а тому довелося чекати нового Закону «Про академічну доброчесність».
Що ж там написано?
Ст. 4: «Суб’єкти академічної діяльності зобов’язані дотримуватися цінностей, принципів і правил академічної доброчесності, що визначені цим Законом та іншими законами України відповідно до цього Закону». Ст. 17: «Порушенням академічної доброчесності є дія чи бездіяльність суб’єкта академічної діяльності, передбачена цим Законом або спеціальними законами».
Розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» встановлює, що «перевірка дисертацій … на здобуття наукових ступенів, … присуджених до набрання чинності цим Законом, може проводитися виключно на предмет дотримання вимог, чинних на день захисту відповідної дисертації» (п. 2-3), а «у разі встановлення наявності академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації, іншого порушення академічної доброчесності, вчиненого до набрання чинності цим Законом, до суб’єктів академічної діяльності застосовується та міра відповідальності, яка на момент вчинення такого порушення академічної доброчесності була визначена законом» (п. 2-2).
Тобто позбавляти наукового ступеня можна за плагіат у дисертаціях, захищених після 28.06.1997 р. (коли Постановою Кабміну №644 був затверджений «Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань»), а ось за фальсифікації і фабрикації – лише після 06.09.2014, коли набрав чинності Закон «Про вищу світу», де вперше визначили ці терміни. Процедури розгляду повідомлень і прийняття рішень описані в новому Законі «Про академічну доброчесність».
Долю дисертацій, захищених до магічної дати «06.09.2014», розгляд яких НАЗЯВО припинило через рішення суддів ВСУ, визначає п. 2-5 розділу VI: скарги «щодо порушення академічної доброчесності в дисертаціях на здобуття наукового ступеня, відповідальність за яке не була встановлена законом на момент вчинення порушення» (але, треба розуміти, була передбачена різними «Порядками присудження наукових ступенів»), «передаються на розгляд уповноваженого органу відповідно до вимог статті 40 цього Закону».
Коли саме таку «передачу справ» має здійснити НАЗЯВО – уже зараз, тобто після «набуття чинності», чи після 31.07.2026, коли Закон буде «введено в дію», незрозуміло. Ну й, мабуть, НАЗЯВО має само знайти відповідний заклад для розгляду скарги на дисертацію? Чітко про це теж не написано.
Чи можна вважати, що «проблема 2014» вирішена? Подивимося. Усе залежить від наших «самих чесних і справедливих» суддів, бо від плагіаторів судові позови явно будуть, а від викривачів навряд чи.
18. Проблема «2026»
У НАЗЯВО на розгляді зараз знаходиться доволі велика кількість скарг на плагіат у дисертаціях, що були захищені після дати «06.09.2014», тобто тоді, коли про плагіат було прямо написано в законах, а тому пункт 5 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» до них використати не можна (у цьому пункті мова йде про порушення в дисертаціях, тобто плагіат, відповідальність за яке не була встановлена «законом на момент вчинення порушення»). Можна лише сподіватися, що НАЗЯВО таки доведе до кінця розгляд відповідних скарг, бо в Законі маємо прогалину.
Іще одна проблема: між публікацією в газеті «Голос України» (31.01.2026), після якої Закон «набрав чинності» (01.02.2026), і його «введенням в дію» (31.07.2026) – пів року. Куди спрямовувати скарги на плагіат у цей період – до НАЗЯВО чи до відповідних закладів, де відбувався захист, – незрозуміло, у Законі чергова прогалина.
19. Де шукати перелік плагіаторів?
Закон не передбачає створення окремого офіційного реєстру осіб, яких спіймали на плагіаті, фальсифікації та фабрикації і потім позбавили наукового ступеня та вченого звання. У п. 9 ст. 40 говориться про те, що «Відомості про позбавлення особи наукового ступеня, ступеня доктора мистецтва, ступеня вищої освіти та відповідної кваліфікації (кваліфікацій), вченого звання вносяться до Єдиної державної електронної бази з питань освіти».
Перевіряємо: на сайті ЄДЕБО єдиний розділ, що якось підходить до «відомостей про позбавлення…», – це «Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників», про працівників різних закладів освіти. Відразу дивує, що при спробі ввести «Київс» у випадаючому списку назва деяких закладів набрана великими літерами, ну то таке. А головне – у списку працівників немає жодного прізвища, бо перелік «деперсоніфікований». Кому він потрібен у такому вигляді, що тут секретного в списку працівників закладу, щоб не можна було дізнатися про конкретного викладача – який в нього ступінь, посада, звання, стаж роботи – незрозуміло. Про одного з утаємничених викладачів КНУШ читаємо: «Диплом доктора наук, Доктор юридичних наук», про другого – «Диплом доктора наук, Доктор наук», тобто, треба думати, існує ще й якась таємна наука, де той пан чи пані (теж невідомо хто) є доктором.
І відразу виникає питання: якщо працівник звільнився, то відомості про нього видалять, правильно? І якщо він був позбавлений якогось ступеня/звання, то інформацію про таку особу ми не отримаємо. А як же тоді знайти про нього інформацію?
Друге питання: а куди вносяться відомості щодо позбавлення ступеня/звання, якщо це працівник наукової установи, суду, прокуратури, поліції, якщо це депутат або якийсь, не приведи господи, чиновник?
Тому робимо простий висновок: ніякого реєстру плагіаторів, фальсифікаторів і фабрикаторів не існує і не може існувати в принципі, бо це Законом не передбачено, а тест у п. 9 ст. 40 – то звичайнісіньке окозамилювання, із серії «бла-бла-бла».
Читаємо Закон далі.
Рішення щодо порушень академічної доброчесності мають розміщуватися на сайтах закладу освіти, наукової установи, а якщо вони ліквідовані – то на сайті засновника (ст. 12, п. 7; ст. 40 п. 2), якщо були оскарження і рішення прийняло НАЗЯВО, то результат публікується вже на сайті НАЗЯВО (ст. 40, п. 4). Після прийняття рішення НАЗЯВО відповідне рішення приймає «уповноважений орган закладу освіти, наукової установи», яке знову може бути оскаржене «до вищого колегіального органу управління (вченої ради, педагогічної ради, наукової ради тощо) відповідного закладу освіти, наукової установи» (п. 5 ст. 40), його рішення теж публікується на сайті закладу. Ну тобто хочеш знайти прізвища покараних плагіаторів – перелопачуй купу сайтів, передивляйся рішення і шукай там прізвища.
Узагалі все це смішно. Невже на сайті якого-небудь університету поруч з рекламними оголошеннями, якими заманюють абітурієнтів на навчання, буде поруч розміщена рубрика «Наші викладачі, позбавлені наукових ступенів і вчених звань за крадіжку інтелектуальної власності»?
До речі, щоб дізнатися, кого там МОНУ вже позбавило ступеня та звання за плагіат за поки що діючими правилами, треба не тільки знайти відповідні рішення Атестаційної колегії МОНУ на сайті міністерства (а це не так просто зробити), але й прочитати їхні скановані сторінки, бо ці документи не оцифровані, і пошук по тексту слів «плагіат» чи «позбавити» неможливий.
Очевидно, «Дошка непошани» з переліком порушників мала б бути на сайті МОНУ та на сайті НАЗЯВО, однак такого, теж очевидно, не буде.
Єдина надія – на громадських активістів? Ну що ж, будемо робити такий перелік.
20. Іще раз про «відмовників»
У п. 2-6 «Прикінцевих та перехідних положень» читаємо: «протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом особа може добровільно відмовитися від присудженого їй наукового ступеня, присвоєного вченого звання у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».
Оцінку цій вигадці Кабміну, яка мала врятувати двох відомих високопосадовців, дало багато людей. "Механізм добровільної відмови від наукового ступеня – це диво-дивне. Якщо людина самостійно написала роботу, яку наукове співтовариство оцінило, присвоївши науковий ступінь, то відмовитися від нього – це як нівелювати чужу роботу – роботу тих, хто здійснював наукове керівництво (вона могла бути оплачуваною), рецензував роботу, рекомендував її до захисту, опонував і присвоював науковий ступінь. Якщо ж людина роботу не писала чи допустила плагіат, то добровільна відмова від наукового ступеня виглядає ще дивніше (такий собі аналог відмови від притягнення до відповідальності себе і всіх причетних)", – написав у травні 2023 р. суддя Великої Палати Верховного Суду, кандидат юридичних наук Дмитро Гудима.
Вище я зазначав, що треба відокремити плагіатні твори від плагіаторів, і що відмова від дисертації не має перешкоджати її перевірці.
Більше того, в Законі «Про академічну доброчесність», як і в скандальному рішенні Кабміну, треба було чітко вказати, що заява про «добровільну відмову від ступеня» не може прийматися після надходження скарги на плагіат у дисертації. Те, що маємо зараз, – узагалі абсурд. Це якби НАБУ, САП чи хтось іще з «компетентних органів» прийшли перевіряти на предмет порушень діяльність якого-небудь підприємства, а його керівник швиденько анулював усі договори і заявив, що «предмету перевірки вже не існує, ідіть собі з богом».
21. Відшкодування збитків, завданих державі
Є три типи плагіаторів.
Перший – ті, хто, за їхнім зізнанням, «випадково залетів». Посилання нібито було в робочих матеріалах, а потім якось зникло, чи ще щось таке подібне можна від них почути. Або в сусідніх абзацах покликання є, а тут просто забув/забула поставити. Ну, в це можна повірити.
Другий – ідейні плагіатори. Ці чомусь вважають, що так і треба – достатньо в списку літератури вказати працю якогось автора, а далі переписуємо до себе його тексти абзацами, скільки хочемо, і джерело вказувати не будемо, бо «вже не потрібно».
Третій – нахабні плагіатори. Ці свідомо обробляють переписаний текст, щоб обійти антиплагіатні програми, переписують чуже разом з висловами «ми показали, що», «на нашу думку» та «у нашому дослідженні», замінюють Росію на Україну, м’ясо на шоколад, фальшують дані у таблицях, вносять зміни в рисунки, змінюють вигляд діаграм. Очевидно, що ці – особливо небезпечні, мета яких не тільки долучитися до категорії науковців, а й пролізти на посаду, добратися до влади. Вони стають завідувачами кафедр, ректорами, суддями, депутатами, міністрами чи їх заступниками.
На жаль, законодавці бояться визначити плагіат як крадіжку інтелектуальної власності, ну точно як в радянські часи крадіжку автомобіля соромливо обізвали (російською мовою) «угоном» (до речі, українською ніякого «угону» не існує, він перекладається як «крадіжка», а «угонщик» – то є «викрадач»).
Очевидним є й те, що махінації, які свідомо здійснюють плагіатори «третього типу», спрямовані на отримання преференцій, посад, грошових надбавок, які у випадку ректорів-міністрів-суддів можуть бути дуже суттєвими. Більше того, відповідно до підвищеної зарплати нараховується й підвищена пенсія, яку особам, позбавленим наукового ступеня, будуть платити з податків працюючих українців. Спосіб отримання бажаних надбавок шляхом захисту фальшивих дисертацій інакше як шахрайством назвати важко.
Вище я писав про необхідність конкретизації терміну «шахрайство» стосовно академічних творів із плагіатом, фальсифікаціями і фабрикаціями. Очевидно, що позбавлення наукового ступеня та вченого звання має супроводжуватися й матеріальними наслідками.
Іще в далекому 2005 році доктор технічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Валерій Мазур у статті «Плагіат або крадіжка» писав: «У більшості випадків плагіат вчиняють для отримання наукових ступенів і вчених звань не тільки для престижу й іміджу, а й із суто меркантильних інтересів. Науковий працівник або викладач зі ступенем у багатьох установах отримує надбавку до зарплати за ступінь і звання. У вишах надбавка становить близько 30%. Потрібно передбачити в законодавстві норми, які зобов'язували б плагіатора повернути державі всі незаконно отримані виплати. У Кримінальному кодексі (ККУ) передбачено кримінальну відповідальність за крадіжку. Але плагіат, як показано вище, це по суті та сама крадіжка, тільки названа делікатно. То, може, слід подумати про доповнення ККУ статтею, що передбачає кримінальну відповідальність за плагіат, як за будь-яку іншу крадіжку? Відповідальність за викрадення інтелектуальної власності передбачено в Цивільному кодексі. Але про плагіат і тут не згадується. Наче наукові праці конкретних осіб не є інтелектуальною власністю. Музика, пісні - це інтелектуальна власність, а наукові монографії чомусь такою не вважають. Схоже, настав час законодавцям подумати про доповнення вказаних кодексів статтями, що передбачають жорстку й конкретну відповідальність за плагіат».
На жаль, доводиться констатувати, що й через 20 років цей час досі не настав.
Повернення отриманих грошей за фактичний обман не передбачається, додатковий штраф за махінації також не передбачений.
22. Підсумки
Що ми маємо з цим Законом, який буде введений в дію 31.07.2026?
Висновки з усього вище сказаного можу зробити такі: вади Закону «Про академічну доброчесність» стосовно плагіату, фальсифікацій і фабрикацій очевидні, Закон недолугий, працювати толком не буде, кількість повідомлень про плагіат у річному вимірі різко зменшиться.
Триступенева система скасування ступенів, що існувала до прийняття Закону (спочатку питання вивчає Комітет з питань етики, потім він передає своє рішення НАЗЯВО, а скасовує ступінь уже Міносвіти) замінюється одночасно на одноступеневу (рішення приймає заклад, але це малоймовірно) і чотириступеневу, де все крутиться по колу (заклад – оскарження – НАЗЯВО – заклад – оскарження – колегіальний орган управління закладу), та ще й може гальмуватися та відмінятися рішеннями наших найчесніших у світі суддів.
Якщо людина знаходить у дисертації плагіат, то далі все залежить лише від її наполегливості: знайти відповідну вчену раду й заклад, переписуватися з ними, слідкувати за результатами, у разі незадовільного результату писати звернення до наступної інстанції. Потім переписуватися з НАЗЯВО, потім знову з закладом… Ну, це треба мати якісь особливі й особисті підстави, щоб усім оцим займатися.
Плагіатор через суд може заборонити спецраді перевіряти його дисертацію, і спецрада, на відміну від НАЗЯВО, із задоволенням рішення суду може не оскаржувати – бо треба зберегти репутацію, тим більше що в складі спецради можуть сидіти керівник та його друзяки або й навіть спільники по фабриці, або ще й сам плагіатор.
Досвід діяльності НАЗЯВО свідчить, що жодна установа, в якій була захищена дисертація, щодо якої Комітетом з питань етики НАЗЯВО та самим НАЗЯВО було прийнято рішення про наявність плагіату, на етапах розгляду скарги не погодилася з тим, що в дисертації є плагіат, а навпаки, активно це заперечувала (наприклад, Чернігівський національний технічний університет – стосовно дисертації Сергія Шкарлета, Київський національний університет будівництва та архітектури – стосовно дисертації Романа Аксельрода).
Важливе питання: чи з’явилася з прийняттям Закону можливість повторно ініціювати розслідування плагіату в дисертаціях наших чудових високопосадовців – ректорки Харківського університету Тетяни Кагановської, проректора Чернігівської політехніки Сергія Шкарлета, помічника ректора, члена Вченої ради Київського національного університету будівництва та архітектури Романа Аксельрода, які вийшли сухими з води не через спростування порівняльних таблиць, як мало б бути, а завдяки судовому крутійству? Чи зможуть визначені Законом заклади визнати наявність плагіату у «лептонівни» – Катерини Кириленко? Якщо ні – ламаний шаг ціна цьому Закону.
Усіляким критикам часто відповідають: «Чого ви критикуєте? Запропонуйте щось своє!»
Так пропонувалося ж! Особисто я написав 8 січня 2024 листа до Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій та копію – народній депутатці України Н. Р. Піпі – з пропозиціями щодо репозитарію, про фальсифікації і фабрики дисертацій, про матеріальну відповідальність і захист викривачів. Усе було проігноровано.
Додам іще важливе.
Закон робить НАЗЯВО інстанцією, що вирішує суперечки між скаржником і спецрадами, закладами освіти чи науковими установами. Але, з огляду на її назву (Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти), питання плагіату, фальсифікацій і фабрикацій у наукових працях, включно з дисертаціями, – не зовсім його сфера. Багатоступенева система відміни ступенів теж не буде ефективною.
А тому потрібен спеціальний незалежний орган, який має розглядати питання порушення академічної доброчесності в наукових працях (дисертаціях, статтях, монографіях тощо) і приймати остаточні рішення щодо маркування цих творів як тих, що порушили вимоги, їх відкликання та щодо позбавлення наукових ступенів. Це має бути не НАЗЯВО, а спеціально створений Комітет з питань дотримання академічної доброчесності в наукових працях.
Головним завданням цього Комітету має бути встановлення фактів порушення академічної доброчесності в наукових працях незалежно від того, хто є автором (хто він за професією – вчений, викладач, суддя, депутат чи ще хтось, жива ця особа чи померла, проживає в Україні чи виїхала за кордон, працює чи ні) та наслідків, які можуть чи не можуть настати (позбавлення особи ступеня/звання), і оприлюднити це рішення. Комітет направляє своє рішення відповідним організаціям чи уповноваженим органам для обов’язкового відкликання статті з журналу, для позначення твору як праці, що містить ознаки порушення академічної доброчесності тощо, для обов’язкового прийняття рішення про позбавлення ступеня/звання (цим може займатися й МОНУ, але дійсно займатися, а не манкірувати).
Установити, що ніяким судом заборонити перевірку наукової праці не можна.
А головне – Комітет має забезпечити конфіденційність людини, що повідомляє про порушення, так само як це передбачається стосовно викривачів корупції (див. Роз’яснення НАЗК «Щодо забезпечення права викривача на конфіденційність та анонімність»). Тобто повідомлення мають надсилатися за електронним підписом чи принесені особисто, а далі в рішенні про прийняття повідомлення до розгляду і в подальших рішеннях Комітету має бути написано так само, як і в рішеннях судів, – «особа_1».
Мають бути зазначені чіткі розумні терміни розгляду справ у Комітеті – не 6-12 місяців, а 5 днів для прийняття повідомлення до розгляду та 2 місяці для розслідування. Усі пояснення та заперечення авторів творів, про порушення в яких було повідомлено, мають розглядатися в період розгляду справи, тобто треба припинити існуючу зараз практику, коли в день розгляду скарги Комітетом з питань етики НАЗЯВО чи напередодні з’являється лист від особи, що вона не може взяти участь у засіданні, або ж розгляд дисертації заборонено самим справедливим і чесним судом. Заперечення автора мають стосуватися порівняльної таблиці, яка є доказом плагіату, фальсифікацій і фабрикацій. Зрозуміло, що Комітет розглядає твори на предмет порушень, які були заборонені затвердженими правилами, порядками чи законодавством на момент оприлюднення творів чи захисту дисертацій.
Іще однією перевагою наявності одного органу замість кількох сотень (у закладах освіти й науки) – єдиний Порядок розгляду скарг і забезпечення єдиного підходу до перевірок. Комітет вів би реєстр порушників і вів з ними судові справи.
Ну й, зрозуміло, потрібні зміни до Закону згідно з зауваженнями, що були викладені в цій статті.
Олег Смірнов, канд. біол. наук, ст. наук. співр.,
21.02.2026
|
