 «Нашего полку прибыло» — каже російське прислів’я. Несподівано (а може, закономірно?) з’ясовується, що під дахом Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) збирається тепленька компанія із осіб, в «наукових працях» яких дуже легко можна виявити «запозичення», які в народі називають крадіжкою, а «інтелігенція» наводить туману, використовуючи слово «плагіат».
Нагадаємо, що оце страшне НАЗЯВО, як пише українська Вікіпедія, має перебрати на себе певні регуляторні та контрольні функції Міністерства освіти і науки України та замінить собою Вищу атестаційну комісію (ВАК) та Державну акредитаційну комісію (ДАК) (див. тут). Зокрема, НАЗЯВО формує критерії оцінки якості освітньої діяльності, у тому числі наукових здобутків, вищих навчальних закладів України та розробляє вимоги до рівня наукової кваліфікації осіб, які здобувають наукові ступені, розробляє порядок їх присудження спеціалізованими вченими радами вищих навчальних закладів (наукових установ) та подає його на затвердження МОНу. Ну й багато чого іншого.
З огляду на такі важливі функції, членами НАЗЯВО, мабуть, повинні бути ну якщо не ангели, то все ж таки не забруднені (синоніми: не замазані, не замурзані, не забрьохані, не задрипані — ось яка чудова таки українська мова!) люди.
Ми вже писали про члена НАЗЯВО професора Одександра Волосовця, у наукових статтях якого був виявлений плагіат (див. тут, тут і тут), хоча, як відомо, наукова стаття друкується з метою поширення нового знання — або результатів експерименту, або результатів нового осмислення отриманих раніше різними вченими фактів та висловлених ними ідей, але ж ніяк не є дослівним переписуванням чужого вже відомого тексту. Ми очікуємо, що тут щось-таки відбудеться — або пана відкличуть, або він сам відмовиться від честі бути членом НАЗЯВО.
Аж раптом прийшла новина. 9 вересня на ІІ Всеукраїнському з’їзді вищих навчальних закладів державної форми власності обиралися два нових члени НАЗЯВО замість тих, що підпали під дію Закону України “Про очищення влади”. На з’їзді виступив перший заступник Голови Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України Олександр Співаковський, який серед іншого заявив наступне:
«Сьогодні перед НАЗЯВО стоїть ціла низка надважливих завдань:
– показати суттєву відмінність у методології роботи, яка повинна базуватися на засадах законності, прозорості, обґрунтованості та неупередженості;
– інтегрувати в освітню систему України інструменти вимірювання якості освіти, які, з однієї сторони, відповідатимуть практиці найрозвиненіших країн, а з іншої сторони, враховуватимуть особливості національної системи вищої освіти;
– розпочати всеохоплюючу боротьбу із плагіатом;
– повернути довіру до системи вищої освіти.
Починати треба із себе. Члени НАЗЯВО — як ті, що були обрані рік тому, так і ті, які будуть обрані сьогодні – повинні дати приклад академічній спільноті та першими викласти у відкритий доступ свої наукові праці, щоб надати можливість будь-якій зацікавленій стороні перевірити їхні роботи на плагіат. Не можуть боротися із плагіатом ті, хто самі до нього вдавалися».
Та якби ж ці чудові слова — та хоча б не богу у вуха, а у вуха тих кандидатів, що балотувалися!
І попереджали ж члени групи «Дисергейт», що буде все ретельно перевірятися! Давали можливість кандидатам до НАЗЯВО уникнути ганьби!
Член групи «Дисергейт» Ірина Єгорченко написала у Фейсбуці на сторінці групи «Плагіат» (див. тут), що отримала листа з таким текстом:
«…серед учасників з'їзду активно лобіюється кандидатура діючого Голови державної інспекції навчальних закладів України Гурака Руслана Васильовича. Гурак Р.В. активно "працює" з ректорами вузів щодо підтримки його кандидатури до складу НАЗЯВО та заявляє ректорам про свої наміри стати Головою НАЗЯВО.
Оскільки вибіркове, швидке та поверхневе ознайомлення з науковим здобутком потенційного члена НАЗЯВО Гурака Р.В. дає підстави ставити під сумнів спроможність НАЗЯВО здійснити такі довгоочікувані реформи, просимо Вашу Громадську організацію долучитись до перевірки академічної доброчесності даного кандидата.
Наведені для прикладу дві наукові статті Гурака Р.В. свідчать про наявність плагіату, відсутність належного наукового рівня, неправдивість посилань тощо.
1. Гурак Р.В. Юридична освіта в Сполучених Штатах Америки / Р. В. Гурак // Право і суспільство. – 2015. – № 2. – С. 3–9. (http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pis_2015_2_3) — дословный электронный перевод с русского на украинский язык электронного журнала Государственного Департамента США «Вопросы демократии», Юридическое образование в США, 2002 год, том 7, № 2 (http://www.infousa.ru/laws/ijdr0802.pdf);
2. Гурак Р.В. Розвиток юридичної освіти в період ренесансу та нового часу. – Журнал східноєвропейського права. – 2014. – № 10. (http://easternlaw.com.ua/wp-content/uploads/2014/12/gurak_10.pdf) — дословный перевод с русского на украинский язык статьи https://ru.wikipedia.org/wiki/Юриспруденция.
Тобто нові кандидати до НАЗЯВО не тільки мали б очікувати, що їх будуть розглядати під мікроскопом, але й могли своєчасно зняти свою кандидатуру, щоб не соромитися.
Та куди там! За чутками, новообраний Руслан Гурак хоче очолити НАЗЯВО (мабуть, мрії О. Волосовця «разбились о быт», як писав колись В. Маяковський, і «святе місце» стало вакантним).
Ну що ж, нам нічого не залишається, як проаналізувати першу згадану статтю Гурака про юридичну освіту в США. Мабуть, він там працював кілька років, або хоча б був у відрядженні, знайомився на місці з тією хваленою американською освітою. Але — о диво! — текст виявився дослівним перекладом чужих російськомовних статей, написаних американцями (щиро дякуємо тим, хто вказав Ірині Єгорченко джерело запозичення для цієї статті Гурака), та іще однієї російської статті.
Як завжди, у таблиці вкажемо виявлений збіг з іншими джерелами. Однакові тексти виділимо жовтим кольором, змінені слова (але того самого змісту) — бірюзовим. Помилки перекладу (які не лізуть ні в які ворота!) помітимо оранжевим кольором. Пропущені місця (для наочності) позначимо знаком «<…>» та трохи розсунемо абзаці, щоб зіставити схожі місця.
Обидві статті — Р. Гордона і Д. Сіберта, з яких пан Гурак «запозичив» текст своїх «результатів дослідження», — були надруковані російською мовою в журналі Державного департаменту США «Вопросы демократии», випуск якого має назву «Юридическое образование в США» (2002 р., т. 7, № 2). Знайшлося й ще одне джерело запозичення — стаття юриста В. А. Власихіна «Юридическая профессия и юридическое образование в США» (ЮРФАК. – 2000. – № 8; http://www.law.edu.ru/doc/document.asp?docID=1139508).
Цих статей у переліку використаної літератури немає. Є два «підозрілих» джерела зі списку Гурака — це №1: «Асоціація американських юристів і юридична освіта в Сполучених Штатах Америки // Правова освіта [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://law-edu.dp.ua/asociaciya-araerykanskyx-yurystiv-i-yurydychna-osvita-v-spoluchenyx.html.» (назва схожа на статтю Сіберта) та №16: «Юридична освіта в США: витоки та розвиток // Правова освіта [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://law-edu.dp.ua/yurydychna-osvita-v-ssha-vytoky-i-rozvytok.html» (назва схожа на статтю Гордона). Однак ці адреси не відкриваються, і якщо це статті Сіберта та Гордона (див. нижче в таблиці), то посилання оформлені неправильно — немає авторів, немає назви журналу й року видання, назва джерела має записуватися мовою оригіналу (або ж у дужках треба вказувати мову статті). У тексті на них теж посилання оформлені неправильно (є таке враження, що більшість із посилань — «ліві», але треба додатково перевіряти, чи є в указаних джерелах та інформація, яку переказує автор).
Ну що ми скажемо, подивившись на цю таблицю?
Жодної власної думки!!!
Єдине «своє» — це коли автор переплутав XIX сторіччя з XX, та коли «завербував» випускників елітарних навчальних закладів…
За виключенням трьох абзаців, автор скористався готовим примірником одного журналу, звідки дослівно переклав фрагменти чужих статей, скоротивши окремі місця, та повставляв посилання на літературні джерела. Чужий текст по-простому йде підряд, людина навіть полінилася переставити місцями абзаці.
А «висновки»? Теж шматок чужого тексту!
Правда, залишилося кілька комп’ютерних ляпів, наприклад, замість російської «организации» машина видала «організаціює», та які можуть бути претензії до тієї машини? А ось російське «философия права» перетворилася у Гурака на «філософія має рацію». Ах-ха-ха-ха!
Ну що ж — гарна метода! Швидко, оперативно, за допомогою комп’ютера раз-два — і стаття готова! Можна таких нашльопати хоч по три на місяць. А потім будуть указувати: «професор ім’ярек — заслужений працівник, відомий діяч, автор 460 наукових праць». Але ж ми розуміємо, звідки береться така плодючість!
З приводу посилань в тексті Гурака зазначу, що посилання №1 — http://law-edu.dp.ua/asociaciya-araerykanskyx-yurystiv-i-yurydychna-osvita-v-spoluchenyx.html — не відкривається, №2 — http://law-edu.dp.ua/bezperervna-yurydychna-%D0%BEsvita-v-spoluchenyx-shtatax.html — не відкривається, №16 — http://law-edu.dp.ua/yurydychna-osvita-v-ssha-vytoky-i-rozvytok.html — не відкривається, №17 — http://www.clj.ru/useful/firsthand/50343.html — не відкривається, №18 — http://law-edu.dp.ua/yurydychna-profesiya-i-yurydychna-osvita-v-ssha.html — не відкривається. І взагалі не існує такого сайту http://law-edu.dp.ua/. А на сайті http://www.clj.ru/ немає статті під назвою «Юридическое образование в США».
Як пише Ірина Єгорченко, пан Гурак — визначний експерт у галузі складання бюрократичних папірців, акредитацій і так далі. Тобто якість освіти для нього — це «папірці в порядку», а статті придатні копіпастні.
«Хочу допомогти пану Гураку виправдатись, — пише далі І. Єгорченко. — Звинувачувати когось в плагіаті неможливо: те, що в світі — плагіат, в Україні офіційно дозволено.
Для повного виправдання, щоб ніхто не чіплявся, пан Гурак має повне право використати набір виправдань, затверджений МОН: 1) не хотів перевантажувати бібліографію; 2) посилання спочатку були, а потім він їх прибрав; 3) він вставив кілька власних слів, що свідчить про опрацювання матеріалу; 4) він посилався на першоджерела копіпасту в інших своїх статтях, а статті у вигаданих фіктивних псевдозарубіжних журналах можна легко сфабрикувати заднім числом — МОН дозволяє і вітає фіктивні публікації (можу порадити назву — наприклад, "East European Journal of American Legal System"; редколегію можна вигадати, ISSN взяти в іншого журналу — як роблять російські виробники фіктивних журналів, послугами яких скористалась пані Кириленко); 5) репозитарій ніяких проблем не знайде, бо там тільки українські статті, а іноземні перекладати можна без проблем; 6) звинувачують фізичні особи, слова яких нічого не варті, а жодна спецрада проти посадовця не піде — проблем нема; 7) він використовує чужий текст в іншому контексті; 8) чужий текст був написаний з іншої спеціальності — ну й так далі.»
Навряд чи наведені тут факти плагіату щось змінять — ми вже давно не віримо нинішнім високопосадовцям. Та хоча б порозважаємося. Подивимося на поважних ректорів, які радяться, на засіданні виходять на перерву, сперечаються, надувають щоки та кінець кінцем обирають до НАЗЯВО плагіаторів.
Олег Смірнов
(особлива подяка – небайдужим ентузіастам за пошук плагіату)
Фото з сайту http://dinz.gov.ua/index.php/uk-ua/struktura/kerivnytstvo/5-holova-dinz
| 
