Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях
Субота, 2017-08-19, 20:36
Головне меню

Пошук

Корисні посилання
  • Комиссия по борьбе с лженаукой и фальсифика- цией научных исследований при Президиуме РАН
  • Диссернет
  • Троицкий вариант
  • Бюллетень "В защиту науки"
  • Антиплагиат.ru
  • Плагиат: Общественная доска позора
  • dissercomp.ru - Сравнение диссертаций и поиск плагиата

  • Календар
    «  Вересень 2016  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    2627282930

    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Архів записів

    Головна » 2016 » Вересень » 16 » Руслан Гурак написав статтю-відповідь. Виправдовування чи звинувачення?
    21:00
    Руслан Гурак написав статтю-відповідь. Виправдовування чи звинувачення?

    На освітньому порталі "Педагогічна преса" з'явилася стаття Руслана Гурака у відповідь на наше розслідування плагіату в його статті 2015 р.

    Копіюємо цю статтю (з метою збереження тексту, раптом він зникне), а потім трішечкі її обговоримо.

     

    Руслан Гурак. Про плагіат та антиплагіаторів.

    16.09.2016
     

    Нещодавно на електронній сторінці «Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях»  з’явилася стаття «Знайомтеся: новий член НАЗЯВО кандидат юридичних наук Руслан Гурак – теж плагіатор!», в якій Олег Смірнов звинувачує мене у плагіаті, нібито знайденому ним у двох моїх раніше опублікованих статтях.

    Перш ніж спростувати ці недолугі, на мою думку, звинувачення, варто розглянути поняття «плагіату», підстави та мотиви навішування «плагіатних ярликів» на тих чи інших, зазвичай, «посадових осіб».

    Так склалося, що термін «плагіат» має три дещо різних розуміння: перше – «побутове розуміння» плагіату, друге – «словникове розуміння», третє – «юридичне розуміння».

    Побутовим розумінням плагіату користуються, зазвичай, громадяни, які не мають відношення до науки чи юриспруденції. Навішують «плагіатні ярлики» на певних осіб, зазвичай, з метою похизуватися перед іншими або досягти певної мети шляхом «забруднення репутації» тієї чи іншої людини. В основному побутовим розумінням плагіату користуються дописувачі соціальних мереж та «миттєвозникаючих» сайтів.

    Словникове розуміння плагіату є доступним як на загальновідомих електронних сторінках в мережі Інтернет (наприклад,у Вікіпедії), так і сторінках паперових публікацій (наприклад, тлумачних словниках). Так, «Великий тлумачний словник сучасної української мови» зазначає, що «Плагіат – привласнення авторства на чужий твір науки …, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора» [4, с. 792]. Схоже розуміння плагіату, підтримане на відповідній сторінці електронним ресурсом Інтернет – Вікіпедією [3].

    Щодо юридичного розуміння плагіату, то воно схоже зі словниковим. Так, у ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» наведено визначення цього терміну : «Плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору».

    Здавалось би поняття плагіату досить добре описане у словниках та законодавчих актах, де є його чіткі критерії. Однак, у мережі Інтернет постійно виникають «антиплагіатні товариства», «впливові групи антиплагіатних товаришів», «антиплагіатні сайти одноденки», які намагаються навішувати на певних осіб «ярлик плагіатора» та зарахувати ту чи іншу людину до «групи плагіаторів».

    Вивчення таких груп показує, що їх можна розділити на такі типи:

    1) легалізовані групи під приватні підприємства чи приватних підприємців, які перевіряють творчі доробки обраних ними «жертв» на плагіат, і у випадку його виявлення, вимагають у таких осіб гроші в обмін на неоприлюднення факту плагіату широкому загалу;

    2) «громадські групи», об’єднані у тих чи інших соціальних мережах чи однією електронною сторінкою в мережі Інтернет, які за кошти «спонсорів» вишукують факти плагіату, навішують на осіб ярлик «плагіатора» або зараховують до «групи плагіаторів». Метою такої «антиплагіатної діяльності», зазвичай, є отримання грошової винагороди за зняття «ярлика» чи «забруднення» ділової репутації певної особи, що займає ту чи іншу відповідальну посаду;

    3) групи громадськості, які дійсно відстоюють принципи чистоти науки (на жаль, вони вкрай рідко зустрічаються і їх не так багато).

    «Слідова картина» такої групової діяльності загальновідома: створення певних «антиплагіатних об’єднань» у соціальних мережах та електронних сторінках відповідної «антиплагіатної» тематики. В основному, коли «корислива мета» таких груп не досягається, на таких сторінках публікуються звернення «групи товаришів антиплагіаторів» до високопосадовців (міністра, президента та ін.) з повідомленням про те, що «групою антиплагіаторів» викрито чергового «плагіатора».

    Активізується така «антиплагіатна діяльність» у двох ситуаціях: перша – коли «на дворі криза і гроші закінчуються»; друга – «розпочалися чергові вибори» і черговий суперник розпочав фінансування «антиплагіатної діяльності».

    Я ще раз хочу наголосити, я цілком переконаний, «антиплагіатні групи» не всі такі, є серед них об’єднанні досить щирі, які дійсно відстоюють принцип чистоти науки.

    У зв’язку з цим виникає питання, як же тоді відрізнити «плагіат» від «неплагіату»? Мабуть, використовуючи певні критерії.

    Так, автори словників, ознаками плагіату вважають:
    1) привласнення авторства на чужий твір;
    2) використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора [4, с. 792].

    Дописувачі одного з найбільших англомовних ресурсів для виявлення плагіату «Turnitin» дають такі визначення цього поняття: – вкрасти ідею або слова іншої людини і видати їх за власні; – використати результати роботи іншої людини без вказання джерела, звідки вони були взяті; – повністю або частково вкрасти мистецький, науковий або інший твір чи роботу та видати їх за свою; – представити вже існуючу ідею або продукт як новий та оригінальний [цитовано за : 5].

    Автори поняття «плагіат» у Вікіпедії поділяють його на три види:
    1) копіювання чужої роботи (як без, так і з відома) та оприлюднення її під своїм іменем; 2) представлення суміші власних та запозичених в інших аргументів без належного цитування джерел;
    3) перефразування чужої роботи без належно оформленого посилання на оригінального автора або видавця [3].

    У визначенні «плагіату» в ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виділено два його критерії: перший – оприлюднення (опублікування), повністю або частково певного твору; другий – оприлюднення під іменем особи, яка не є автором цього твору. А в ст. 21 цього ж Закону передбачені ситуації щодо вільного використання твору із зазначенням імені автора, в тому числі, без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення. Так, допускається використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються.

    Крім цього, у ст. 444 Цивільного кодексу України вказується, що твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою, як цитата з правомірно опублікованого твору, за умови дотримання зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою.

    Отже, українське законодавство передбачає вільне, без згоди автора та інших осіб, безоплатне використання цитат з правомірно опублікованих творів з науковою та інформаційною метою, із обов’язковим вказанням джерела походження та автора твору.

    У 2014 році я читав студентам юридичного факультету Європейського університету проблемні лекції про розвиток юридичної освіти у світі. З цією метою підготував декілька лекцій, окремі з них і лягли в основу двох статей «Юридична освіта в Сполучених Штатах Америки» [6] та «Розвиток юридичної освіти в період ренесансу та нового часу» [7].

    У даних статтях усі цитати мають відповідні посилання, що не заперечується рецензентом, та дозволено чинним законодавством України. Те, що за два роки, які минули з моменту опублікування статей з мережі Інтернет зникли окремі сайти на яких були розміщені статті, авторів яких я цитую, то це не моя провина, так буває і досить часто. Головне, що посилання є і в статті не зазначено, що це саме мої ідеї, я все ж посилаюся на відповідних авторів.

    До речі, переконатися у тому, що зазначене мною у статті «Юридична освіта в Сполучених Штатах Америки», посилання на електронну сторінку «Корпоративний юрист» з відповідною статтею про освіту у США дійсно існувало – неважко. Ось посилання на електронну сторінку форуму, де дописувач також використовує таке ж посилання та публікує частину статті про освіту в США [8].

    Ось ще одне посилання, яке підтверджує існування використаного мною посилання та існування в минулому (зокрема, 25.11.2012 р.) електронної сторінки: http://law-edu.dp.ua [9].

    Загальновідомо, що з появою комп’ютерної мережі Інтернет, інформація (знання) стала надбанням усіх і дотримуватися авторського права стає все важче, а в окремих випадках і неможливо. Великою проблемою є ідентифікувати початкового автора [10]. Сьогодні, навіть автори Вікіпедії, констатують, що «поняття плагіату не має цілком визначеного змісту, і в окремих випадках не завжди можливо однозначно відокремити його від суміжних понять: наслідування, запозичення, співавторства  та інших подібних випадків подібності доробок. У будь-якому разі, збіг окремих ідей звичайно не є плагіатом, оскільки будь-які нові доробки в чомусь засновані на ідеях, що не належать авторові» [11].

    Так, можливо мені потрібно виправдатися за те, що окремі посилання не зовсім відповідають держстандарту, однак вони наявні і думаю що не порушують прав відповідних науковців. До речі, оформлення самих посилань у більшості провідних країн Європейського Союзу та США менш «жорсткі» ніж це передбачено вимогами держстандартів в Україні.

    Ще раз зазначу, що рецензовані статті не були спрямовані на «великі наукові відкриття» чи «значні ідеї», а носили виключно прикладний інформаційний характер – були спрямовані на інформування студентів про розвиток юридичної освіти в окремих країнах світу. Це не суперечить Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 р., № 1977-ХІІ (із змінами та доповненнями).

    Посилання:

    1. Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях  http://false-science.ucoz.ua

    2. Смірнов О. Знайомтеся: новий член НАЗЯВО кандидат юридичних наук Руслан Гурак – теж плагіатор! / О. Смірнов  http://false-science.ucoz.ua/news/znajomtesja_novij_chlen_nazjavo_kandidat_juridichnikh_nauk_ruslan_gurak_tezh_plagiator/2016-09-10-29

    3. Плагіат // Вікіпедія. Вільна енциклопедія  https://uk.wikipedia.org/wiki/Плагіат

    4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов.ред. Бусел В. Т.]. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2002. – 1440 с.

    5. Николаев Е. Что такое плагиат, или О западных стандартах научной этики / Е. Николаевhttp://www.osvita.org.ua/articles/68.html

    6. Гурак Р. В. Юридична освіта в Сполучених Штатах Америки / Р. В. Гурак // Право і суспільство. – 2015. – № 2. – С. 3 – 9  http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pis_2015_2_3

    7. Гурак Р. В. Розвиток юридичної освіти в період ренесансу та нового часу / Р. В. Гурак // Журнал східноєвропейського права. – 2014. – № 10 http://easternlaw.com.ua/wp-content/uploads/2014/12/gurak_10.pdf

    8. Казахский юридический форум. Что за уровень или требование к юристам «LLM»? (автор: Гость Чаколька) http://forum.zakon.kz/topic/43588

    9. Zavantag.com http://zavantag.com/docs/2115/index-270799.html?page=14

    10. Аушра А. Научная электронная библиотека как средство борьбы с плагиатом / А. Аушра // Educational Technology & Society. – 2006. – 9 (3).: http://ifets.ieee.org/russian/depository/v9_i3/html/3.html

    11. Плагиат // Википедия. Свободная энциклопедия https://ru.wikipedia.org/wiki/Плагиат

    Публікується без правок та скорочень
    Гурак Руслан Васильович

    ===== То наша відповідь пану Гураку буде такою:

    Не торкаючись юридичних термінів про плагіат, відмічу наступальний "настрій" статті Гурака. Він очевидний. Гурак намагається донести до читачів наступні свої думки:

    1. Громадяни-активісти виявляють плагіат у "побутовому розумінні" цього слова, тобто роблять не те й не у той спосіб, як треба.

    2. Громадяни-активісти результати своїх "відкриттів" пишуть на "миттєвозникаючих сайтах".

    3. Плагіат шукають конкуренти, щоб вимагати гроші в обмін за неоприлюднення плагіату, або заради «забруднення» ділової репутації певної особи, що займає ту чи іншу відповідальну посаду (а також можна знову ж заради грошей).

    4. Справжніх борців за чесність так мало, що вони майже не зустрічаються.

    5. «Розпочалися чергові вибори» і черговий суперник розпочав фінансування «антиплагіатної діяльності».

    Ну, зразу скажу, що, на жаль, поки що ніхто мені нічого не платив, хоча статей я написав на цьому сайті кілька, і свій час витратив на пошук плагіату теж безкоштовно. Ну, ці звинувачення відомі і нецікаві. Ще пан Гурак міг би додати риторичне запитання: "Хто за цим Смірновим стоїть?"

    Цей сайт - http://false-science.ucoz.ua/ - розташован на материнському сайті http://ucoz.ua/, що надає можливість усім бажаючим відкривати свої безкоштовні сайти, і він є достатньо відомим. Є і інші варіанти (тобто сайти), мене особисто цей влаштував найкраще. Сподіваюсь, що він не зникне.

    А ось у мене виникають такі питання до пана Гурака:

    1. Чи є сайт http://law-edu.dp.ua, на який посилався в своїх роботах Гурак, «миттєвозникаючим» сайтом? Якщо ні – то чому він зник?

    2. Чому очевидні цитати зі статті американських авторів (якщо їх вважати цитатами цих авторів) мають неправильні посилання – не на джерело, звідки була взята цитата, а на зниклий сайт?

    3. Чому кілька посилань на статті сайті http://law-edu.dp.ua зроблено не за правилами – без указування назви роботи, без автора, і без дати, тоді як обов'язково (за міжнародними стандартами) треба фіксувати дату відвідування сайту?

    4. Якщо пан Гурак у висновках переписує фрагмент чужої роботи без належного посилання, то чи можна вважати, що це і є зразок написання наукової роботи? Тобто я на лекціях можу радити студентам саме так писати наукові статті, як це робив пан Гурак?

    5. Помилки комп'ютерного перекладу, пане Гураку, як Ви можете пояснити? У Вашій статті нічого з цього приводу немає. "Філософія має рацію"???

    6. Пане Гурак, які це два роки пройшли з моменту публікації Вашої статті «Юридична освіта в Сполучених Штатах Америки», якщо вона була надрукована в 2015 році?

    7. Пане Гурак, Ви пишете: "за два роки, які минули з моменту опублікування статей з мережі Інтернет зникли окремі сайти на яких були розміщені статті, авторів яких я цитую, то це не моя провина". Будь ласка, то напишіть тепер, що це були за статті (назви) та яких авторів.

    8. Пане Гурак, Ви навіть виклали фото, щоб виправдати свої посилання на неіснуючий сайт. І дали посилання №8 і №9. Ви їх перевіряли, перше ніж писати своє жалюгідне виправдовування? Не знаю, чи сміятися, чи плакати, але адреса №8 – http://forum.zakon.kz/topic/43588 – не відкривається! На сайті, куди направляє посилання №9 –  http://zavantag.com/docs/2115/index-270799.html?page=14 – є адреса на той невідомий сайт: http://law–edu.dp.ua/yurydychna–profesiya–i–yurydychna–osvita–v–ssha.html, та вона теж помилкова, і до речі, вона відрізняється від адреси у Вашій статті, де вона написана так: http://law-edu.dp.ua/yurydychna-profesiya-i-yurydychna-osvita-v-ssha.html. Ви бачите цю різницю?

    І нарешті – велика подяка пану Гураку! Він спромігся знайти новий фінт, як дисертантам пояснювати крадіжку чужих текстів у свою дисертацію чи "наукову статтю". Треба вивчити (визуджити так, щоб від зубів відскакувало, щоб вночі розбудили – і відтарабанити без помилок) це речення від Гурака:

    "Загальновідомо, що з появою комп’ютерної мережі Інтернет, інформація (знання) стала надбанням усіх і дотримуватися авторського права стає все важче, а в окремих випадках і неможливо".

    І потім додати: "мій випадок – це саме той випадок, коли дотримуватися авторського права неможливо".

    Олег Смірнов

    Переглядів: 2401 | Додав: OS | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 4
    avatar
    0
    1
    На своїй сторінці у Фейсбуці товариш Гурак зізнався в тому, що збирався очолити НАЗЯВО:

    "Шановні колеги!На різних ресурсах, у тому числі і мережі Фейсбук, поширюється інформація, яка покликана дискредитувати початок роботи Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.Не мав наміру реагувати на інформацію різних "фейкових" персонажів, що проплачуються непорядними людьми, яким я став на заваді в досягненні контролю над роботою агентства..."

    Тобто тільки один наш "герой" з усіх обраних членів НАЗЯВО здатен ставати "на заваді досягнення контролю над роботою агентства"? А як? Шляхом займання собою посади очильника НАЗЯВО?
    Тобто саме для цього його й висували та обирали?

    Ну і, звісно, питання до юриста:
    на підставі чого Ви називаєте реальних людей "фейковими персонажами", звинувачуєте їх у тому, що вони "проплачуються", а тих, хто "проплачує", назіваєте "непорядними"?

    О. Смірнов
    avatar
    0
    2
    А тепер для тих, кого задовольнило ось це "чудове" пояснення пана Гурака:

    Цитата
    "Те, що за два роки, які минули з моменту опублікування статей з мережі Інтернет зникли окремі сайти на яких були розміщені статті, авторів яких я цитую, то це не моя провина, так буває і досить часто. Головне, що посилання є і в статті не зазначено, що це саме мої ідеї, я все ж посилаюся на відповідних авторів."

    Його посилання №18, як всі пам'ятають, не відкривається. Це зниклий сайт Дніпропетровського юридичного інституту МВС України (див. тут), який очолює ректор Негодченко Олександр Володимирович.

    Але Інтернет дозволяє знайти, що ж там було колись надруковано.
    Скористаємося й ми цією можливістю. Перейдемо на сторінку http://web.archive.org/web....ttp.

    І що ж ми бачимо?
    На сайті Юридичного інституту (!!!) в порушення авторських прав у 2008 р. виклали переклад російської статті, надрукованої в 2000 р. (В. А.Власихин «Юридическая профессия и юридическое образование в США». – ЮРФАК. – 2000. – № 8; http://www.law.edu.ru/doc/document.asp?docID=1139508), без указування цього автора.
    А потім юрист Гурак посилається тепер на цей український сайт з краденою статтею, та ще й пише, що "усі цитати мають відповідні посилання".
    Та ще пан Гурак пише, що "з мережі Інтернет зникли окремі сайти на яких були розміщені статті, авторів яких я цитую". Ну то й якого ж це автора Ви, шановний, цитуєте? На Вашому зниклому сайті автор не був указаний, а український переклад статті розмістив якийсь "адмін".

    Ну, ми таку схему знаємо: за підробленими документами переписують на нового хазяїна квартиру, а потім перепродують її кілька разів, так що новий хазяїн може сказати, що він тут ні до чого. Може й справді ні до чого, а може, він і був замовником? Хто знає...

    Але ж це чудова схема відмазуватися від плагіату. Зробити переклад, розмістити на інститутському або якомусь "швидкозникаючому" сайті (а зараз є маса можливостей зробити безкоштовний сайт), потім можна цю сторінку зітерти, і на неї далі посилатися, і казати, що всі цитати оформлені правильно, усюди є посилання!

    О. Смірнов
    avatar
    3
    Я Вам, пане Гурак майже два роки тому надав матеріали плагіату докторської дисертації московського попа В.Євдокимова із Житомира.Ви до цьго часу не дали відповіді. Чому? Ви держслужбовець, отримуєте зарплату. Тепер мені зрозуміло:крук круку око не вийме!!! А до власті рветесь, хочете заробляти гроші на пустому місці.
    avatar
    0
    4
    Ну а тепер поговоримо про ЙОГО дисертацію:

    http://false-science.ucoz.ua/news....9-22-32
    avatar
    Copyright http://false-science.ucoz.ua/ © 2017
    Безкоштовний хостинг uCoz