Проректор Вінницького медичного університету – філософ-релігієзнавець Костянтин Вергелес

Саме так, ви не помилилися в прочитанні назви цієї статті. Доктор філософських наук Костянтин Миколайович Вергелес, тема кандидатської якого була «Національне в контексті суспільного буття православ'я (на прикладі РПЦ)» (2012), а тема докторської – «Сутність та смисли людини в православ’ї: методологія філософсько-релігієзнавчого дослідження» (2018), працює проректором з науково-педагогічної та виховної роботи у Вінницькому національному медичному університеті імені М. І. Пирогова. Там, де ректором – всесвітньо відома співуча хірургиня з плагіатом Вікторія Петрушенко.

Цікаво прослідкувати, що змінилося в житті пана Вергелеса за часи перебування у ВНМУ. В архівній копії його сторінки на сайті ВНМУ від 03.07.2017 вказано, що К. Вергелес – кандидат філософських наук, викладач філософських та релігієзнавчих дисциплін, з 2014 р. читає курс лекцій з філософії аспірантам ВНМУ ім. М. І. Пирогова. А на сторінці від 25.05.2025 читаємо, що з 2019 р. він уже доктор філософських наук, професор, з 2021 р. – академік Національної академії наук вищої освіти України. Також К. Вергелес –  «запрошений член Вченої ради ВНМУ та постійний член Вченої ради медичних факультетів №1 та №2» (це взагалі щось чудне, додамо від себе). І якщо 18 січня 2025 року він був ще «зав. науковою частиною та головою профкому кафедри» і до ректорату не мав жодного стосунку, то зараз цей філософ-релігієзнавець – проректор з науково-педагогічної та виховної роботи Вінницького медичного університету. Ну, тут якраз дивуватися нема чого: кілька років проректором київського Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця був доктор сільськогосподарських наук Олександр Андрійович Никитюк з плагіатною дисертацією – і нічого. І міністерством освіти керує плагіатор, теж усіх влаштовує.

А крім того, на сайті ВНМУ нам повідомляють, що Костянтин Вергелес «викладає предмети "Філософія", "Культура академічної доброчесності", "Логіка. Формальна логіка", "Етика та деонтологія в медицині", "Етика та деонтологія в фармації", "Методика та технологія підготовки наукової роботи ЗВО", "Методологія наукового дослідження в гром.зд.", "Логіко-методологічні та світоглядні основи наук.роботи магістра ЗВО і культура акад. доброчесності"; "Філософія, логіка та методологія наук. досліджень в ох.зд. Підгот.кваліф.роб.", "Історія філософії як методологічна основа розвитку науки та цивілізації"».

Ага, медична деонтологія вивчає медичну етику, правила й норми взаємодії лікаря з колегами й пацієнтами, то хто б іще її читав, як не спеціаліст із православ’я?

І те, що «культура акад. доброчесності» викладається нашим героєм, – дуже, дуже цікаво. Особливо якщо проаналізувати дисертації пана Вергелеса. Ну хоча б ось його докторську:

Вергелес Костянтин Миколайович. Сутність та смисли людини в православ’ї: методологія філософсько-релігієзнавчого дослідження. – Дис. … доктора філософських наук (спец. 09.00.11 – релігієзнавство). – Київ, 2018 (див. тут).

Науковий консультант – Харьковщенко Євген Анатолійович, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

● Бондаренко Віктор Дмитрович, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри богослов’я і релігієзнавства Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова;

● Ломачинська Ірина Миколаївна, доктор філософських наук, професор кафедри філософії Київського університету імені Бориса Грінченка;

● Саух Петро Юрійович, доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАПН України, академік-секретар Відділення вищої освіти.

Дисертація була виконана на кафедрі філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка та захищена 10.12.2018 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради – кандидат філософських наук Фенно Ірина Миколаївна.

За 4 роки перед захистом – у 2014–2017 – Костянтин Вергелес опублікував за темою докторської дисертації монографію, 25 статей і 25 тез.

Але дивним чином у текст дисертації «пролізли» чужі думки, ідеї та вислови, – усе те, що називається плагіатом, порушенням авторських прав і в цілому академічної доброчесності.

Щоб переконатися в цьому, достатньо подивитися на порівняльні таблиці, в яких збіги текстів виділені жовтим кольором, перефразування та синоніми – бірюзовим, переставлені в інше місце слова – зеленим, а вислови дисертанта про те, що це нібито він особисто про щось думає чи робить висновки – фіолетовим.

А збіги були виявлені з двома українськими дисертаціями:

1. Васильєва І. В. Людина у релігійному вимірі: методологічні аспекти. – Дис. … док-тора філософських наук. – Київ, 2010 (див. тут).

2. Гурська Л. В. Буття як філософсько-релігієзнавча проблема. – Дис. … кандидата філософських наук. – Київ, 2011 (див. тут).

З першої текст був передраний аж на 32 сторінки дисертації, а з другої – на чотири.

І не просто передраний, а ще з намаганням замінити певні слова синонімами, щоб не так помітно було, але недолугий рерайтинг призвів до того, що в тексті пана Костянтина виникли стилістичні та граматичні помилки. Наприклад, на с. 93 знаходимо вислів «вміння розрізняти вічне від тлінного». В оригіналі було «вміння відрізняти вічне від тимчасового», і виявляється, що з двох начебто подібних дієслів правильним є саме «відрізняти». Чому? А тому що відрізняють ті речі й поняття, які дуже далекі одне від одного, а розрізняють речі й поняття, що дуже близькі за своєю природою, тому тут треба вживати слово «відрізняти»; крім того, розрізняють одну річ і другу, а не одну від другої. А ще є приклад переробленої чужої фрази, де залишилася зайва кома («підтверджує думку, про» на с. 189), пропущена буква «у» («є й ХХІ столітті» на с. 252).

Цитати, які Ірина Васильєва та Леся Гурська підбирали та обговорювали, Вергелес переписав собі разом із думками цих авторок. І дійсно – нащо паритися та читати ті кляті першоджерела й вибирати потрібні фрази, якщо можна взяти готові цитати з чужим аналізом?

А ще чужий текст переписувався разом із висловами «аналізуючи ... слід виділити» (с. 76), «ми можемо наголошувати» (с. 92), «на нашу думку» (с. 168, с. 258), «ми розуміємо» та «отже» (с. 190), «слід погодитися з думкою» (с. 92, с. 258). Ну а якщо чуже висловлювання дуже гарне, але про думки там не йдеться, то й до нього можна додати вислів «на нашу думку» (с. 261, с. 270), чому б і ні?

Із цікавинок: переписуючі чужий текст, філософ Вергелес із переліку представників української культури чомусь видалив філософа Сковороду, а М. Коцюбинського перетворив на М. Коцюбинську. А ще в останньому фрагменті ми бачимо, як Вергелес переписав чужий текст разом із готовою цитатою та замінив при цьому джерело: книгу В. Табачковського 1993-го року – на книгу С. Кримського 2008-го:

«Невидиме постає видимим», – переписує чужий текст філософ-релігієзнавець Вергелес.

А ми продовжимо: «Немає нічого таємного, що не стане явним, і нічого схованого, що не стане відомим і не вийде назовні» (Лука, 8:17, переклад Ю. Попченка).

Василь Садовий

Фото з сайту ВНМУ

26.05.2025