Хірург Ельдар Едемович Аблаєв: плагіат під керівництвом професора М. Ю. Ничитайла

Пам’ятаєте, була в нас публікація про те, як такий собі поліцейський кадр – старший оперуповноважений Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту захисту стратегічних розслідувань Національної поліції України Павло Валерійович Євдокимов – захистив у Запорізькому національному університеті кандидатську дисертацію, текст якої – просто переписана докторська дисертація іще однієї юридичної плагіаторки, ректорки Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Тетяни Євгеніївни Кагановської? А пам’ятаєте історію про те, як нинішня ректорка Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова Вікторія Вікторівна Петрушенко у 2008 році у «свою» докторську «дисертацію» переписала результати досліджень 10 чужих дисертацій, у тому числі російської докторської?

А тепер уявимо собі генетичний експеримент зі схрещування одного шустрого «науковця» з другою такою ж. Що в нас вийде? А вийде новий герой розслідування: хірург, який повністю переписав собі текст російської дисертації та успішно отой продукт захистив, і знову в Запоріжжі, тільки цього разу в іншому закладі – Запорізькій медичній академії післядипломної освіти.

Ось його витвір, написаний російською мовою:

Аблаев Эльдар Эдемович. Санационные оперативные вмешательства с лапаротомного и миниинвазивных доступов в лечении деструктивных форм острого панкреатита. – Дис. … кандидата медицинских наук (спец. 14.01.03 – хирургия). – Симферополь, 2014.

Науковим керівником був Ничитайло Михайло Юхимович, доктор медичних наук, професор, завідувач відділу лапароскопічної хірургії та холелітіазу Національного інституту хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України.

Офіційні опоненти:

● Милиця Микола Миколайович, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри хірургії та проктології Запорізької медичної академії післядипломної освіти МОЗ України;

● Ганжій Володимир Валентинович, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри загальної хірургії з доглядом за хворими Запорізького державного медичного університету МОЗ України (в українському авторефераті Аблаєва Володимир Ганжій був записаний як Ганжий).

Дисертація була виконана в Кримському державному медичному університеті імені С. І. Георгієвського та захищена 26.11.2014 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.600.01 при ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України».

Учений секретар спеціалізованої вченої ради – кандидат медичних наук доцент Трибушний Олег Володимирович (зараз він доктор медичних наук, професор).

Дисертація написана російською, а автореферат – українською (див. тут), тож, мабуть, і захист був українською. А чому дисертація російською? Так джерело ж для списування російське, а перекладати – то треба хоч трохи попрацювати, а навіщо напружуватися, якщо можна просто скопіювати текст сторінками підряд, а в запорізькій МАПО проковтнуть усе, що дадуть?

Ось звідки все було передрано, за винятком розділу 4.1 («Статистическая обработка данных»), кількох картинок та висновків:

Ребров А. А. Малоинвазивные вмешательства в диагностике и лечении острого деструктивного панкреатита и его осложнений. – Дис. … кандидата медицинских наук. – Санкт-Петербург, 2006.

Зрозуміло, що жодної згадки дисертації Антона Олександровича Реброва в списку літератури дисертації Ельдара Аблаєва немає.

80 сторінок плагіату із 118 сторінок основного тексту – це 68%. А ще сторінки 5–8: вступ з передраними актуальністю теми, «науковою новизною» та «практичною значимістю» нібито «отриманих результатів».

Збіги текстів у наведених нижче порівняльних таблицях виділені жовтим кольором, перефразування та синоніми – бірюзовим, а вислови дисертанта про те, що це нібито він особисто про щось думає чи робить висновки – фіолетовим.

У дисертації Аблаєва маємо стандартний набір «технологічних прийомів плагіатора»: передирання чужого тексту один в один, махінації з джерелами (або їх «осучаснення», тобто заміни на нові, або ж копіювання тексту разом з номерами джерел, але в списку літератури там геть інше), заміна Росії на Україну, Санкт-Петербурга – теж на Україну, заміна клініки «общей хирургии СПбГМУ» на клініку «института хирургии и трансплантологии АМН Украины им. А.А. Шалимова» (с. 50), копіювання чужих фотографій, діаграм і таблиць (точно так само це робила й вінницька плагіаторка Вікторія Петрушенко), і навіть копіювання слова «назогастралъное» з орфографічною помилкою. Таке саме переписування чужих висловів «по нашему мнению», «анализ полученных результатов позволяет нам» та «хотелось бы подчеркнуть», «нами было проведено исследование» та «наше исследование показало».

Наведемо кілька «смачних» ілюстрацій:

Ельдар Аблаєв працює хірургом в окупованому Криму, Сімферопольському районі, в «Центрі клінічної онкології та гематології» (див. тут), а тому його подальша доля нас особливо не цікавить.

А ось факт захисту плагіатної дисертації цікавить, і дуже.

По-перше, щодо керівника пана Аблаєва.

Питання: як міг Михайло Юхимович Ничитайло, завідувач відділу лапароскопічної хірургії та холелітіазу Національного інституту хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова, розташованого в Києві, ефективно керувати аспірантом (чи здобувачем поза аспірантурою?), який виконував роботу в Кримському державному медичному університеті імені С. І. Георгієвського? Слідкувати за збором даних про пацієнтів, за проведенням лапароскопічних операцій? По відеозв’язку? У Вікіпедії читаємо: «Як педагог підготував 22 докторів та 23 кандидатів медичних наук». Ну ось одного такого кандидата ми вже дослідили – чудовий виявився фрукт, наскрізь червивий. І, як показує комп’ютерна програма, таких фруктів у корзинці Ничитайла – ще п’ять. І серед цих п’яти на додаток до Аблаєва – всесвітньо відома плагіаторка, вінницька співуча хірургиня Вікторія Вікторівна Петрушенко. О-о-о, який, виявляється цей світ тісний!

По-друге, щодо опонентів.

Якщо вже місцеві (а дисертація Аблаєва була захищена в Запорізькій медичній академії післядипломної освіти) доктори медичних наук, професори Микола Миколайович Милиця (фото ліворуч) та Володимир Валентинович Ганжій (фото праворуч) взялися аналізувати чиюсь дисертацію, мабуть, вони мають бути відповідальними і компетентними в питаннях, які досліджувалися в дисертації. Для цього треба працювати з літературою – читати наукові статті, слідкувати за науковими конференціями (і не просто читати щось в Інтернеті, а відвідувати їх), спілкуватися з колегами з інших країн, а до 2014 року Росія в цьому плані проблемою не була. І виявляється, що ані компетентності, ані відповідальності тут немає, а науковий рівень цих двох панів викликає багато запитань.

 М. М. МилицяВ. В. Ганжій

До речі, є одна особа з плагіатною медичною дисертацією, у якої Милиця був керівником, а Ганжій – опонентом. Цікавий клінічний випадок, колись хтось його теж дослідить.

Отака в нас виявилася історія плагіатної хвороби, отакі знайшлися плагіатні зв’язки між поважними людьми.

І такого «добра» – сотні випадків.

Василь Садовий

17.05.2025