Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях
Неділя, 2017-12-17, 19:44
Головне меню

Категорії розділу
Аналіз дисертацій [5]
Статті в журналах і на сайтах [3]

Пошук

Корисні посилання
  • Комиссия по борьбе с лженаукой и фальсифика- цией научных исследований при Президиуме РАН
  • Диссернет
  • Троицкий вариант
  • Бюллетень "В защиту науки"
  • Антиплагиат.ru
  • Плагиат: Общественная доска позора
  • dissercomp.ru - Сравнение диссертаций и поиск плагиата

  • Статистика

    Онлайн всього: 2
    Гостей: 2
    Користувачів: 0

    Головна » Статті » Аналіз дисертацій

    Про системну плагіатну діяльність С. В. Демченка (частина 3)

    Продовження. Початок читати тут: Частина 1Частина 2 (натисніть мишкою)

    В 2007 р. Демченко С.В. під своїм прізвищем надрукував статтю «Масова свідомість як складова масової комунікації» (Учёные записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. – Том 20(59). – №1. – Серия: Филология. – Симферополь, 2007. – С. 299–302. Електрона адреса: http://sn-philolsocom.crimea.edu/arhiv/2007/uch_20_1fn/demchenko_48.pdf), яка в авторефераті в підрозділі «Наукові статті у виданнях, затверджених ВАК України як фахові» заявлена під №12. Проте ця стаття, яка підписана прізвищем С.В. Демченка, є плагіатом (простим перекладом, калькою) частини статті знаного у світи російської дослідника Прохорова: Прохоров Е.П. Массовое сознание как предмет социологического исследования // Вестник Московского университета. Сер. 10. Журналистика. – 2006. – № 1. – С. 30–46. Посилання на цю статтю чи ідеї та навіть прізвище пана Прохорова в статті, які підписана прізвищем С.В. Демченка, немає.

     

    С.В. Демченко «Масова свідомість як складова масової комунікації»

    Е.П. Прохоров «Массовое сознание как предмет социологического исследования»

    С. 299 абз. 1

    Проблема вивчення думок, поглядів, оцінок найрізноманітніших проблем навколишнього світу широкими верствами населення не нова. На Заході та США всю сукупність уявлень людських спільнот почали вивчати ще на початку ХХ століття і навіть в колишньому Радянському Союзі так звану"громадську думку" почали вивчати ще в 60-і роки минулого століття.

    С.30 абз 1

    С середины 60-х годов XX в. в Советском Союзе, а затем в России умножающимися социологическими центрами все шире изучаются мнения…. <…> Обычно все это называется исследованиями массового сознания, причем часто как синоним употребляется термин “общественное мнение”.

    С. 299 абз. 3

    Постановка проблеми. Відразу вкажемо на те, що наявні в науковому обігу і нібито звичні терміни – "масове суспільство", "масова свідомість", "масова культура", "масова комунікація", "засоби комунікації" (mass media) попри свою розповсюдженість ще не стали чітко визначеними та системно пов'язаними між собою термінами науки, яку ми називаємо журналістикознавством. Вони вводились філософами, політологами, соціологами, комунікативістами і тому, коли йдеться про масову інформацію, де аналізована проблема важлива скоріше у практиці, ніж у теоретичній площині, не зовсім зрозуміло, що таке "маса" у структурі суспільства, у системі різного типу соціальних спільнот. Тому можна погодитись з московською дослідницею Л.Г. Судас у тому, що існуючі погляди – це поки що концепції "обмеженого використання" [9, с.33].

    С.31 абз 4, абз. 2

    Привычные выражения “массовое общество”, “массовое сознание”, “массовое производство”, “массовое потребление”, “массовая культура”, “массовая коммуникация”, “средства массовой информации” (“mass media”), представляется, еще не стали строго определяемыми и системно связанными терминами науки прежде всего потому, что недостаточно ясно, что такое “масса” в структуре общества, в системе различного типа социальных групп (классовых, национальных, конфессиональных, профессиональ-региональных и т.д.), других социальных общностей. <…> что дало основания Л.Г. Судас заявить, что существующие взгляды – это пока всего лишь концепции “ограниченной годности”.

    С. 299 абз. 4 з перех. с. 300

    Відповіді і теоретичного, і практичного спрямування необхідно шукати, на нашу думку, у проясненні характеристики того, що ми маємо на увазі, коли використовуємо термін "маса/маси". Саме на цьому шляху можемо вийти на співвідношення та взаємовплив масової свідомості "масової комунікації" і "масової інформації". Причому, якщо раніше ми виходили з того, що "масова комунікація" – це лише такий собі "медіум", який віддзеркалює характерні для "масової свідомості" настрої, то сьогодні навпаки все більше говорять про залежність суспільної думки від маніпулятивного впливу ЗМК.

    С.32 абз 1

    Ответы и теоретического, и практического свойства надо искать в истинных характеристиках того, что такое “масса/массы”. Тут корень всех решений относительно сути …. массового сознания … массовой коммуникации…

    С. 300 абз. 1

    Одним із перших свій погляд на проблеми "мас" запропонував ще в кінці 20-х – на початку 30-х рр. ХХ століття Ортега-і-Гасет. У знаменитій книжці "Повстання мас" він протиставляє "маси" та "еліту". До еліти відносяться ті, хто "вимагає від себе більшого та сам на себе покладає додаткові турботи та зобов'язання" [6, с.19] і служить при цьому загальному благу. Маса ж, у його розумінні, – це "пересічна людина", яка задоволена тим, що схожа на інших і нічим від них не відрізняється, "довіряється волі шлунка, а не розуму" [6, с.81], прирівнює до сили закону "свої шинкові фантазії" [6, с.21]. Ось чому, коли раніше така маса "передоручала" політику професіоналам із еліти, то це і була " справжня демократія". Але при "гіпердемократії", яку нав’язали людству "ліберали та демократи", виникла ситуація, коли маса перестала бути слухняною, хоч пересічна людина в принципі не може ні керувати ходою цивілізації, ні навіть підтримувати існуючий порядок речей.

    С.32 абз. 2, 3

    Свой взгляд на “массы” предложил X. Ортега-и-Гассет. В написанной на рубеже 20-х и 30-х годов XX в. книге “Восстание масс” противополагаются “элита” и “массы”. К элите относятся те, кто “требует от себя многого и сам на себя взваливает тяготы и обязанности”2 и при этом служит общему благу. Масса же — “средний человек” (с. 18), “довольный своей неотличимостью” (с. 19), “поглощен собой и своим досугом” (с. 27), “верит доводам желудка, а не разума” (с. 81), дает “ход и силу закона своим трактирным фантазиям” (с. 21). И когда (раньше) масса “перепоручала” политику профессионалам из элиты, “это и была демократия”. А при “гипердемократии”, которой добивались “либералы и демократы”, возникла ситуация, когда “массы вышли из повиновения, не подчиняются никакому меньшинству” (с. 25), причем «“средний человек” не может управлять поддержанием, а тем более ходом цивилизации» (с. 65).

    С. 300 абз. 2

    Безумовно концепція іспанського філософа складалась під впливом революції в Росії і подальшого розростання революційного руху в інших країнах. Звідси – трагічні протиріччя у підсумку: еліта деградує і тому втратила здатність до керівництва, а маса " від природи нездатна" до саморозвитку та соціальної творчості.

    С.33 абз. 1

    Таким образом, если не принимать в расчет оговорки …. основной пафос X. Ортеги-и-Гассета в том, что существуют две общности: деградирующая элита и “природно неспособная” к развитию и социальному творчеству масса.

    С. 301 абз. 1

    Говорячи про маси, що характерні для новітнього часу, науковці вказують ситуативний характер їх існування, що залежить від формуючого фактору, а також їх гетерогенність, тобто неоднорідність складу, міжгрупову природу. Ось чому, на думку російського вченого Д.В. Ольшанського, "масова" – це така соціальна структура", у якій людина нівелюється, становиться "гвинтиком", "жертвою" соціального механізму [5, с.17]. Більш того. Включаючись у масу індивід "мусить розплачуватись відключенням раціональних компонентів психіки, зниженням критичного сприйняття, почуття власного" я "» [5, 37; 21].

    С.35 абз. 2

    Однако приписывание любым массам именно этих черт стало едва ли не общепринятой позицией. С точки зрения Д.В. Ольшанского, “массовая” — это такая социальная структура, “в которой человек нивелируется”, становится “винтиком”, “жертвой” социального механизма. Притом, включаясь в массу, «индивиду приходится расплачиваться отключением рациональных Компонентов психики, снижением критичности восприятия, чувства собственного “я”».

    С. 302 абз. 1

    Разом з тим необхідно бачити навіть у "розподіленому" суспільстві ті реальні тенденції, які підтримують його цілісність, сприяють консолідації. Це можуть бути ідеї свободи особистості (як, наприклад, у США) чи конфесійна єдність (як у католицьких Іспанії, Італії або Польщі) інші аспекти. Не можна не погодитись з думкою Л.Г. Судас, яка підкреслює, що загальний суб'єкт масової свідомості – "все суспільство" як цілісна система соціальних груп, які його утворюють [9, с.90]. І хоч суспільство відкрите, рухоме і не може бути монолітним, окрім об’єктивних соціальних факторів важливу консолідуючу роль можуть і повинні виконати ЗМК. Саме масова комунікація здатна зберегти всю барвистість уявлень різних прошарків суспільства і разом з тим спрямовувати їх в напрямку консолідації. Таким чином може бути забезпечена цілісна система життєвих орієнтирів, без яких важко уявити нормальне громадське життя.

    С.39 абз. 2

    Но при этом, разумеется, чрезвычайно важно в “разделенном” обществе видеть необходимость и реальные тенденции консолидации. С точки зрения Судас, общий субъект массового сознания – “все общество в целом” как целостная система социальных групп. <…> И хотя оно открыто, ситуативно, подвижно, многомерно, редко бывает монолитным, хотя в раздробленности массового сознания значимую роль играют СМИ. <…> … направленность мысли и дела на консолидацию в максимально возможной степени (хотя различия, “многоцветье” не только сохранятся, но и будут полезным внутренним стимулом развития…)

    С. 302 абз. 3

    Ефективна взаємодія з масою і різними її прошарками може посприяти формуванню справжньої "масової журналістики", тобто такої, що працює на загальне благо, а не заграє з аудиторією в ім’я одержання високих прибутків. Цей процес для таких країн як Україна не менш важливий, ніж формування громадянського суспільства, бо сприяє і підвищенню освіти маси, і формуванню у неї громадянської відповідальності, і соціальної активності, без яких неможливі демократизація і гуманізація та духовний підйом в країні.

    С.46 абз. 2

    Социологическое знание, представляется, может серьезно способствовать развитию “настоящей” массовой журналистики. Этот процесс параллелен становлению гражданского общества, росту всесторонней образованности наряду с гражданской созна­тельностью и социальной активностью, когда массовое общество демократизируется и гуманизируется.

     

    4. Звернення від 16.05.2016 р.: про плагіат статті.

    С.В. Демченком в 2008 р. у виданні «Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия» надрукована стаття «Політика і влада: два погляди на роль масової комунікації» (Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальная коммуникация Том 21 (60). 2008 г. №1. С.39 – 45. (Електроні адреси: а) http://sn-philolsocom.crimea.edu/arhiv/2008/uch_21_1fn/demchenko.pdf; б) http://www.readera.org/article/polityeka-i-vlada-dva-pohljadye-na-rol-masovoye-komunikatsiye-10190028.html). Стаття надійшла до редколегії 14.08.2008 р. Перевірка на текстові запозичення в цій статті виявила, що вона є простим перекладом, калькою з російської мови на українську наукових досліджень. 1. Книги 2000 р. відомого російського вченого В.П. Терина «Массовая коммуникация. Исследование опыта Запада» (Електроні адреси: а) http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Polit/Terin/index.php; б) http://www.twirpx.com/file/711197/). Посилань на цю книгу В.П. Теріна у статті, яка підписана прізвищем С.В. Демченка, немає. 2. Статті 2002 р. відомої російської дослідниці И.Д. Фомичевой «Социально-креативная функция СМИ в свете обществоведческих теорий» (Вестник Московского университета. Сер. 10, Журналистика. - 2002. - N 1. - С. 46-57). Посилань на цю статтю И.Д. Фомичевой у статті, яка підписана прізвищем С.В. Демченка, немає. Проте С.В. Демченко поцупив навіть анотацію статті И.Д. Фомичевой, яка розміщена на сайтах провідних російських бібліотек.
     

    С.В. Демченко «ПОЛІТИКА І ВЛАДА: ДВА ПОГЛЯДИ НА РОЛЬ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ»

    В.П. Терин, Гл. 1, п. «3. Политика и власть: два взгляда на роль массовой коммуникации»

    С. 39 абз. 1

    Соціальнокультурний вплив масової комунікації на політичні інститути і процеси активно вивчається вітчизняними вченими, про що засвідчують фундаментальні праці… Це і не дивно, бо саме в такій постановці питання сфокусовані як теоретичні, так і практичні інтереси її використання. Разом з тим, саме безпосередні практичні інтереси доволі часто змушують представляти проблематику масового впливу у «спрощеному» вигляді.

    П. 3 абз. 1

    Социально-культурное воздействие массовой коммуникации на политические институты и процессы рассматривается в огромном числе публикаций, - что вовсе не удивительно, поскольку в этом вопросе фокусируются как теоретические, так и практические интересы ее использования. Вместе с тем, именно непосредственные практические интересы зачастую побуждают представлять проблематику массового воздействия в «облегченном» виде.

    С. 39 абз. 2

    Це той випадок, коли масовій комунікації і її засобам відводиться роль всього лише інструменту для використання кон‘юктурних завдань політичної діяльності. При цьому ігнорується той факт, що сама масова комунікація як загальнозначущий засіб спілкування не може здійснювати на неї формотворчого впливу.

    П. 3 абз. 1

    Это тот случай, когда массовой коммуникации и ее средствам отводится роль всего лишь инструмента для выполнения конъюнктурных задач политической деятельности и при этом игнорируется тот факт, что сама массовая коммуникация в качестве общезначимого способа общения не может не оказывать на нее формирующего влияния.

    С. 39 абз. 4

    Коли при спрощеному підході говорять про політичну роль масової комунікації, то звертають увагу перш за все на те, що видається у даному випадку найбільш помітним та принадним. І тоді нібито сама по собі напрошуються і як вихідне посилання, і як остаточна та незворотна істина не такі вже й глибокі сентенції накшталт «кому належить телебачення, той і при владі», з чого автоматично витікає – «хто при владі, той і володіє телебаченням» [див.: 4].

    Уточнюю: у В.П. Терина немає посилань на статтю Довженко О. Украінські медіа під чорним прапором// МедіаКритика. – Львів, 2004. – №5., як вказує С.В. Демченко. Таким чином, потрібно перевірити статтю О. Довженко.

    П. 3 абз. 2

    Когда при таком упрощенном подходе рассуждают о политической роли массовой коммуникации, внимание, естественно, обращают в первую очередь на то, что и представляется в данном случае наиболее привлекательным и заметным. И тогда как бы сами собой напрашиваются в качестве и исходной посылки, и окончательной и бесповоротной истины немудреные сентенции вроде того, что "у кого телевидение, у того и власть", подразумевающие, что "у кого власть, у того и телевидение".

     

     

     

     

     

    С. 39 абз. 5

    При такому підході до тлумачення ролі масової комунікації проблематика її політичного впливу вибудовується в основному як відповіді на запитання: «Які сили контролюють роботу преси, радіо і телебачення?» і «Яким чином ці сили здійснюють через них свій вплив?».

    П. 3 абз. 3

    При таком понимании роли массовой коммуникации проблематика ее политического воздействия выстраивается, в основном, в плане ответов на вопросы "Какие силы контролируют работу прессы, радио и телевидения?" и "Каким образом эти силы осуществляют через них свое влияние?".

    С. 39 абз. 6

    Розгорнуті відповіді на ці запитання, безперечно, є важливою справою, бо при цьому повинні бути виявлені ті відносини, що склалися між політичною системою даного суспільства і засобами масової комунікації, політична спрямованість діяльності різних органів преси, радіо і телемедіа під час політичної пропаганди. Але в тому-то і справа, що пізнавальні можливості підходів, про які йде мова, суттєво обмежені.

    П. 3 абз. 4

    Получение развернутых ответов на эти вопросы является, несомненно, очень важным делом, поскольку при этом должны быть выявлены отношения, существующие между политической системой данного общества и средствами массовой коммуникации; политическая направленность в деятельности различных органов прессы, радио и телевидения; результаты применения знаний о функционировании масс-медиа в ходе политической пропаганды. Но в том-то и дело, что познавательные возможности подхода, о котором здесь идет речь, существенно ограничены.

    С. 40 абз. 1

    Дійсно, якщо виходити з постулату, який покладено в їх підгрунтя, то достатньо прибрати до рук засоби масової комунікації, як ви отримуєте можливість підпорядкувати суспільство своєму впливові. Зазначимо також, що подібний постулат походить від уявлень, які утверджувались у нас не в такому вже й далекому історичному минулому, широко розповсюджених до сьогодні, згідно з якими суспільство можна поділити на «вихователів» і «вихованців», що віддаються на розсуд перших, тобто переважна більшість людей, які самі доступу до інструментів політичної влади та засобів масової комунікації не мали і не мають [див. 10].

    Уточнюю: посилання 10 – це «Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. – СПб., 2001», в той час, як у першоджерелі, тобто у В.П.Терина інше посилання.

    Наголошую, що Ю. Габермас – це німецький філософ, соціолог, який ще досі живий та активно працює. Ш. Бодлер – це французький поет, який давно помер.

    П. 3 абз. 5

    Согласно постулату, лежащему в его основе, достаточно вам прибрать к рукам средства массовой коммуникации, как вы в силах подчинить общество своему влиянию. Отметим, что постулат этот является производным от представлений, утверждавшихся у нас в недавнем историческом прошлом и имеющим широкое хождение и теперь, согласно которым общество делится на "воспитателей" и как бы отдающихся на их усмотрение "воспитуемых", - т.е. составляющих огромное большинство людей, которые сами прямого доступа к инструментам политической власти и средствам массовой коммуникации не имели и не имеют. [vi]

    Уточнюю: посилання [vi] – це «Еще Шарль Бодлер «в тоске нечеловечьей» (М. Цветаева) ополчался на представление, согласно которому «любой проходимец, захватив контроль над телеграфом и печатью, может править великой нацией» (Бодлер Ш. Цветы зла. М., 1970, 238). Гнев поэта вызывала тогда демагогия бонапартизма, согласно которой благодаря диктаторам «народы за несколько лет совершают путь, который мог бы растянуться на века») [там же]».

    С. 40 абз. 2

    За поглядами політика на те, що масмедіа «можуть все», може таїтись, як це не дивно, абсолютна байдужість такого політика до самих масмедіа, оскільки вони фактично зводяться ним до рівня розповсюджувачів його впливу та до охоплюваних ними аудиторій, бо тим самим вони уподібнюються всього лише засобам втілення ідеологічних та поведінкових установок, які спускаються згори. Виявлення прорахунку відбувається доволі швидко, особливо коли починається чергове послаблення системи політичного тиску, і все більше і більше людей починають виступати з вимогами, що відповідають їх власним відчуттям.

    П. 3 абз. 6

    За ставкой политика на то, что масс-медиа "могут все", может скрываться, как ни странно, равнодушие такого политика и к самим масс-медиа, поскольку те фактически сводятся им всего лишь к проводнику своего влияния, и к охватываемым ими аудиториям, поскольку уподобляются они при этом всего лишь средству воплощения идеологических и поведенческих установок, спускаемых сверху. Обнаружение просчета не заставляет себя ждать, когда происходит очередное ослабление системы политического воздействия и все больше и больше людей начинают выступать с требованиями, скроенными по меркам их собственных ощущений.

    С. 40 абз. 3

    Масова комунікація має свою специфіку, яка тим чи іншим чином впливає на політичну діяльність. Разом з тим, політичні відносини впливають на масову комунікацію, забезпечуючи при цьому свою природу. Тим самим можна виділити обширне поле дослідження, яке в узагальненому вигляді являє собою місце їх зустрічі (перетинання, зіткнення та взаємопроникнення) з усіма наслідками, які з цього витікають. Саме це місце зустрічі потребує такого змістовного визначення, послідовний розвиток якого буде все більш повно передавати політику засобами масової комунікації, а також процеси і наслідки взаємовпливу масової комунікації і політики.

    П. 3 абз. 7

    Массовая коммуникация имеет свою специфику, так или иначе влияющую на политическую деятельность. Вместе с тем, политические отношения воздействуют на массовую коммуникацию, сохраняя при этом собственную природу. Тем самым, можно выделить обширное поле исследования, которое в самом общем виде представляет собой место их встречи (пересечения, столкновения, взаимодействия и взаимного проникновения) - со всеми вытекающими отсюда последствиями. Это место нуждается, следовательно, в таком содержательном определении, последовательное развитие которого будет все более полно показывать политику средствами массовой коммуникации, а также процессы и результаты взаимовлияния массовой коммуникации и политики…

    С. 40 абз. 4

    Таким чином, мова йде про осмислення поля «силових відносин», на якому, як вважає, наприклад, французький дослідник П. Бурдьє, і політичні структури, і засоби масової комунікації володіють атрибутами суспільної влади [2, с.108]. У зв‘язку з цим необхідно розглядати також як функціональну, так і дисфункціональну роль масової культури і масового мистецтва, стереотипів свідомості журналістів та масових аудиторій. Необхідно також визначитись і з тим, наскільки і в якому сенсі масмедіа дійсно виступають у ролі «четвертої влади» (або, точніше, у похідному для цього поняття англійському виразі «четвертого стану» – “the fourth estate”, яке вживається тоді, коли хочуть показати перебільшену зарозумілість журналістів [див.: 11, с. 247]).

    Уточнюю: посилання 2 – це «Бурдье П. О телевидении и журналистике. – М., 2002». В цій книзі на с.108 ) як це вказано у С.В. Демченка) не йде мова про «політичні структури, і засоби масової комунікації володіють атрибутами суспільної влади». На с.108 вказаної книги Бурдье мова йде про інше. В книзі В.П. Терина посилань на роботу Бурдье немає, як немає посилання на роботу Ю. Габермаса, яка вказана С.В. Демченком під номером 11: «Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственнность. – М., 1995».

    П. 3 абз. 8

    Итак, речь идет об описании поля «силовых отношений», в котором и политические структуры, и средства массовой коммуникации обладают атрибутами общественной власти. В этой связи, очевидно, необходимо рассматривать как функциональную, так и дисфункциональную роль массовой культуры и массового искусства, стереотипов сознания журналистов и массовых аудиторий. При этом будет выявляться то, в каком смысле масс-медиа действительно выступают в роли "четвертой власти" (или, если использовать исходное для этого понятия английское выражение, "четвертого сословия" - "the fourth estate", которое зачастую употребляют, имея в виду преувеличенное самомнение представителей прессы).

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    С. 40 абз. 5

    Нагадуємо також, що вже доволі давно використовується і термін «п‘ята влада», який означає соціальнополітичний вплив електронних засобів спілкування, на провідні ролі серед яких висувається Інтернет. Тобто, у відповідності до запропонованого нами підходу, масову комунікацію спочатку необхідно розглядати якщо і не відгородивши її від політики, то все ж ніби «саму по собі», щоб при цьому, поступово вводячи в її дослідження актуальну політичну проблематику, все повніше уявляти собі її роль і значення для політичних інститутів та процесів. Тим самим все повніше буде виявлятись і те, що отримує і що може отримати політика і політики, використовуючи різні сторони і властивості масової комунікації.

    П. 3 абз. 8, 9

    Напомним, что давно уже в ходу и выражение «пятая власть», обозначающее социально-политического влияние электронных средств общения, на ведущую роль среди которых выдвигается Интернет. Таким образом, в соответствии с предлагаемым подходом, массовую коммуникацию первоначально следует рассматривать хотя и не отгорожено от политики, но все-таки как бы «саму по себе», чтобы при этом, постепенно вводя в ее исследование актуальную политическую проблематику, все более полно представлять себе ее роль и значение для политических институтов и процессов. Тем самым все полнее будет выявляться то, что получает и может получать политика и политик, используя различные стороны и свойства массовой коммуникации.

     

    Аналіз плагіату зі статті 2002 р. відомої російської дослідниці И.Д. Фомичевой «Социально-креативная функция СМИ в свете обществоведческих теорий» (Вестник Московского университета. Сер. 10, Журналистика. - 2002. - N 1. - С. 46-57). Посилань на цю статтю И.Д. Фомичевой у статті, яка підписана прізвищем С.В. Демченка, немає. Проте С.В. Демченко поцупив навіть анотацію статті И.Д. Фомичевой, яка розміщена на сайтах провідних російських бібліотек.

     
    Демченко Фомичева

    С. 41 абз. 4

     

    Соціалізаторський потенціал масової комунікації особливо важливий для України, де процес формування громадського суспільства (системи самостійних, недержавних та некомерційних об’єднань громадян на основі спільних для них інтересів, потреб, проблемних ситуацій, що переживаються), знаходиться фактично в ембріональному стані.

    Аннотация http://mars.arbicon.ru/index.php?mdl=content&id=36220

    Социализаторский потенциал СМИ особенно важен для России, где процесс формирования гражданского общества (системы самостоятельных, негосударственных и некоммерческих объединений граждан на основе общих для них интересов, потребностей, переживаемых проблемных ситуаций) находится в зачаточном состоянии.

     

    Далі читати тут: Частина 4 (натисніть мишкою)

    Е.Г. Шестакова

    доктор філол. наук,

    член міжнародної медіалінгвістичної комісії (від України)

    Міжнародного комітету славістів (під патронатом ЮНЕСКО)

    Категорія: Аналіз дисертацій | Додав: OS (2016-05-26)
    Переглядів: 190 | Рейтинг: 1.0/1
    Всього коментарів: 0
    avatar
    Copyright http://false-science.ucoz.ua/ © 2017
    Безкоштовний хостинг uCoz