Вже не потрібно наголошувати на тому, що плагіат в нашій країні набув форм пандемії. Як і не треба акцентувати увагу на тому, що в останні два роки МОН України наполегливо, цілеспрямовано у межах імплементації Закону України «Про вищу освіту» бореться з цим ганебним явищем привласнення чужої інтелектуальної власності. Не слід і підкреслювати те, що новий закон «Про вищу освіту» дав автономію вищим навчальним закладам та чітко зафіксував норми щодо академічної доброчесності, зокрема механізмів боротьби з плагіатом. Не варто зосереджувати увагу й на тому, що репутаційний капітал та репутаційна відповідальність вищого навчального закладу складається та безпосередньо залежить від репутації кожного його співробітника, студента. Ці тези вже стали одними з провідних гасел реформ у вищій освіті за останні два-три роки. Однак факти свідчать про те, що далі закликів справа майже не йде. Для того, щоб не буди голослівною, перейду до цих самих фактів.
Мною була виявлена системна плагіатна діяльність С.В. Демченка – доктора наук із соціальних комунікацій, професора, який завідує кафедрою масової та міжнародної комунікації Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара (далі ДНУ ім. Олеся Гончара). Було з’ясовано, що переважаюча більшість статей С.В. Демченка – це плагіатні статті, які є простим дослівним перекладом праць з російської мови з відомих наукових російських видань добутків знаних російських вчених. Ці, так би мовити статті С.В. Демченка, частково були включені ним в апробаційні матеріали для захисту докторської дисертації. До речі, перші шість (6) сторінок його автореферату, там, де визначається актуальність, наукова новизна дисертаційного дослідження, теж є плагіатом: калькою з російської мови дослідниці Бєлової О.С. та включенням частин тексту кандидатської дисертації української дослідниці Гурьєвої С.А. – колишньої аспірантки його батька: професора, декана масової та міжнародної комунікації ДНУ ім. Олеся Гончара В.Д. Демченка.
Починаючи з 15.03.2016 р., я, як апелянт, пишу заяви на ректорат ДНУ ім. Олеся Гончара, де перебував у докторантурі і зараз працює С.В. Демченко, ректорат Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (далі КНУ ім. Т. Шевченка), в якому в 2011 р. С.В. Демченко захистив докторську дисертацію (науковий консультант В.В. Різун – професор, директор Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, голова НМК з соціальних комунікацій) та ректоратам Львівського національного університету ім. Івана Франка та Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького, наукові видання яких друкували плагіатні статті пана С. Демченка.
На сьогоднішній день, тобто на 23.05.2016 р. склалася ситуація, яка свідчить про намагання ректоратами ДНУ ім. Олеся Гончара та КНУ ім. Т. Шевченка уникнути процедури позбавлення пана С. Демченка ступеня доктора наук із соціальних комунікацій за плагіат.
На перший погляд здається, що виші навчальні заклади ведуть боротьбу з плагіатом. Так, ректор ДНУ ім. Олеся Гончара пан Поляков та головний редактор науковому виданні «ТЕЛЕ- ТА РАДІОЖУРНАЛІСТИКА» пан Лизанчук (ЛНУ ім. Івана Франка) дали мені відповіді, в яких підтвердили факт плагіату та написали, що пан С. Демченко вибачився за той випадок, коли він в 2010 р. у Вип. 9 Ч.1. на С. 164-173 наукового видання «ТЕЛЕ- ТА РАДІОЖУРНАЛІСТИКА» надруковав статтю «Масова комунікація як предмет вивчення (сучасний стан проблеми та її перспективи)». Проте перевірка на текстові запозичення в цій статті виявила, що стаття є простим перекладом, калькою з російської мови на українську статті 1997 р. російського відомого вченого В.П. Терина «Основные направления исследований теории массовой коммуникации» // СОЦИС №11 за 1997 г. С. 25-31. Ця ж стаття увійшла в книгу Терина В.П. «Массовая коммуникация. Исследование опыта Запада». – М., 2002. Прізвища В.П. Теріна чи посилань на його праці або ідеї у статті, яка підписана прізвищем С.В. Демченка, немає. За факт крадіжки чужої інтелектуальної власності обмежилися номінальним вибаченням, якого, до речі, від пана С. Демченка ані громадськість, ані обікрадений ним пан В. Терін так і не дочекалися.
Проте інші випадки системної плагіатної діяльності пана С. Демченка, про які я одночасно повідомляла ректорати ДНУ ім. Олеся Гончара та КНУ ім. Т. Шевченка, залишились без відповіді.
1. Звернення від 06.04.2016 р.: про плагіат в авторефераті та статті, яка увійшла до апробаційного списку.
В 2007 р. С.В. Демченко надрукував статтю «Маніпулятивні технології в сучасних мас-медіа» (Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку. Зб. наук. праць. – Черкаси. – Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2007. – С. 272 – 275). Вона під №14 є в розділі «Основні теоретичні положення і практичні результати дисертації висвітлено у публікаціях», підрозділ «Наукові статті у виданнях, затверджених ВАК України як фахові». Перевірка на текстові запозичення в цій статті виявила, що вона є простим перекладом, калькою з російської мови на українську навчально-методичного посібника відомого російського дослідника І.М. Дзялошинського: Дзялошинский И.М. Манипулятивные технологии в СМИ. Учебно-методическое пособие для студентов факультета журналистики. – Москва: Гуманитарный институт, 2006. – 48 с. (Електронна адреса http://www.dzyalosh.ru/04-master/metod/manipulyativnye-tehnologii.doc.). Прізвища чи посилань на його праці або ідеї у статті, яка підписана прізвищем С.В. Демченка, немає.
| АВТОРЕФЕРАТ С. Демченко |
Белова О.В. – Массовые политические коммуникации как фактор становления и развития гражданского общества в современной России (автореферат канд. дисс., 2007);
Гурьєва С.А. |
|
С. 4 абз. 2
Стан наукової розробки проблеми.
До початку вивчення масовокомунікаційних явищ як чинника впливу на суспільне життя спочатку практиків, а потім й академічну науку підштовхнула взаємодія мас-медіа та реальної політики і соціальних відносин. Чільне місце в осмисленні цих проблем займають праці М. Вебера, К. Манхейма, Т. Парсона, П. Сорокіна та інших. У своїх розвідках вони виходять із позитивістських підходів до осмислення суспільної проблематики, тож їх цікавлять лише такі аспекти масовокомунікаційної діяльності, які підтверджувались фактами емпіричних спостережень, не суперечили лінійним та односпрямованим уявленням про розвиток цивілізації. |
Белова, С. 4 абз 2.
Степень научной разработанности проблемы.
Проблемой информационных коммуникаций в обществах нового и новейшего времени специалисты начали заниматься уже тогда, когда она только еще начала обнаруживаться в практической политике. Особое место в опредмечивании этой проблемы и в определении перспективных теоретических подходов к ней занимают работы М. Вебера, К. Манхейма, Т. Парсонса, П. Сорокина. Для этого этапа разработки проблемы коммуникаций было характерно представление о ней как линейном, однонаправленном процессе, применение которого для управления политическими процессами обусловлено общими позитивными законами политических отношений. |
|
С. 4 абз. 3
Пізніше дослідники осягають більш складну картину суспільного життя, залучаючи до своїх висновків філософські, соціокультурні, політичні, соціологічні, економічні аспекти |
Белова, С. 4 абз 3.
Впоследствии в поле зрения исследователей во все большей мере стали попадать и социокультурные аспекты информатизации и становления информационного общества. |
|
С.5 абз. 10
Методологічна основа та методи дослідження.
Теоретико-методологічним підґрунтям наукової розвідки є загальнонаукові принципи об’єктивності, системності та історизму в поєднанні з порівняльним та конкретно-історичним методами дослідження. <…> також дало змогу дослідити специфіку діяльності окремих складових масової комунікації як передумови розбудови і розвитку громадянського суспільства. |
Белова, С. 6 абз 1
Теоретико-методологической основой исследования
Теоретико-методологическую основу исследования составили общенаучные принципы объективности, системности и историзма и использование cтруктурно-функционального анализа в сочетании с сравнительным и конкретно-историческим методами исследования. В совокупности они дали возможность проследить процесс развития политической коммуникации как фактора становления институтов гражданского общества в современной России. |
|
С.5 абз. 13
Використання зазначених методів дало змогу простежити основні етапи й тенденції розвитку масової комунікації, від загальних особливостей сучасного глобалізованого медіапростору та медіакультури перейти до предметних висновків стосовно специфіки розвитку масової комунікації в нашій державі на сучасному етапі, її впливу на процеси державотворення й демократичних трансформацій, а відтак – і на становлення громадянського суспільства. Цьому також сприяло поєднання ретроспективного, ситуативного та перспективного підходів, що дало можливість простежити історично зумовлені тенденції розвитку ЗМК, виокремити елементи глобальної системи масових комунікацій і розглянути український масовокомунікаційний простір як частину цілісного глобального медіапростору. |
Гурьєва
Використання зазначених методів дало змогу простежити основні етапи й тенденції розвитку масової комунікації, від загальних особливостей сучасного глобалізованого медіапростору та медіакультури перейти до предметних висновків стосовно специфіки розвитку масової комунікації в нашій державі на сучасному етапі, її впливу на процеси державотворення й демократичних трансформацій, а відтак – і на становлення громадянського суспільства. Цьому також сприяло поєднання ретроспективного, ситуативного та перспективного підходів, що дало можливість простежити історично зумовлені тенденції розвитку ЗМК, виокремити елементи глобальної системи масових комунікацій і розглянути український масовокомунікаційний простір як частину цілісного глобального медіапростору. |
|
С. 6 абз. 5
У дисертаційній роботі вперше знайдено фундаментальну суперечність у концептуальних підвалинах реформ, що здійснюються на сучасному етапі розвитку української демократії. Реформи, які були орієнтовані на становлення та максимально активний розвиток інституціональних і процесуальних характеристик, у реальності здійснювались при домінуванні комунікаційних технологій і практик, що призвело до безпосередньої залежності наслідків суспільних відносин від конфігурацій «інформаційного ресурсу» громадських суб’єктів, перш за все, – політичних і державних інституцій |
Белова, С.7 абз. 8
Положения, выносимые на защиту:
1. На современном этапе своего развития российская демократия столкнулась с фундаментальным противоречием в самом концептуальном основании проводимых реформ. Реформы были ориентированы на становление и максимально активное развитие институциональных и процессуальных характеристик демократии. Реальные же трансформационные процессы выявили тенденцию к доминированию в демократическом транзите коммуникационных технологий и практик. Они выявили непосредственную зависимость реальных результатов политических отношений от конфигурации «информационного ресурса» политических субъектов, прежде всего - общества и государственных институтов. |
А тепер порівняємо статтю С. Демченка:
|
С.В. Демченко "Маніпулятивні технології в сучасних мас-медіа"
|
И.М. Дзялошинский "Манипулятивные технологии в СМИ"
|
|
С. 272 ст. 1 абз. 1.
Сучасна людина живе в умовах постійного впливу та тиску, який здійснюють на неї інші люди, та й сама вона відчуває себе постійним суб’єктом впливу. |
С.2 абз 1.
Современный человек живет в условиях постоянного влияния и давления, оказываемого на него другими людьми, да и сам он постоянно является субъектом влияния и давления. |
|
С. 272 ст. 1 абз. 3
Сьогодні під маніпулюванням зазвичай розуміють систему ідеологічного та соціально-психологічного впливу з метою змінити погляди та поведінку людей усупереч їхнім інтересам. Цікаве визначення феномена, що вивчається, дає М. Битянова: „Маніпуляція – це розповсюджена форма міжособистісного спілкування, яке передбачає вплив на партнера по спілкуванню з метою досягнення власних прихованих намірів; при маніпулятивному спілкуванні метою стає також досягнення контролю над поведінкою та думками іншої людини; партнер не інформується про справжні наміри спілкування, які або просто приховуються від нього, або підміняються іншими”. |
С.3 абз 2.
В настоящее время под манипулированием обычно понимают систему способов идеологического и социально-психологического воздействия с целью изменения мышления и поведения людей вопреки их интересам. Любопытное определение дает М. Битянова: «Манипуляция - это распространенная форма межличностного общения, предполагающая воздействие на партнера по общению, с целью достижения своих скрытых намерений; при манипулятивном общении ставится также цель добиться контроля над поведением и мыслями другого человека; партнер не информируется об истинных целях общения; они либо просто скрываются от него, либо подменяются другими». |
|
С. 272 ст. 1. абз. 4, ст.2
Ще один дослідник закономірностей впливу на людей П. Таранов тлумачить маніпуляцію як дію, що наповнена підступністю, проте ззовні завжди чиста та пристойна. Вона здійснюється витонченими засобами, найчастіше театралізованими, однією людиною чи групою осіб із намірами порушити чи зруйнувати чужі інтереси та прагнення, щоб привести забезпечити перемогу власним [11, 478]. Можливо, наведені міркування і не можна зарахувати до наукових визначень, проте відображає вдало „схоплено” сучасне сприйняття маніпуляцій як певного виду шахрайства, підступні дій. |
С.3 абз. 3
Исследователь закономерностей влияния на людей П.С. Таранов дает такую трактовку манипуляции: исполненная коварства, но всегда внешне пристойная и чистая, изощренная по способу осуществления, обычно театрализованная, но обставленная акция одного человека или группы лиц в намерении нарушить или разрушить чужие интересы, чтобы привести к торжеству и победе интересы собственные. Это определение вряд ли можно назвать научным, тем не менее, оно отражает одно из современных восприятий слова «манипуляция» как некоего вида мошенничества, махинации, преисполненных коварством действий. |
|
С. 272 ст. 2. абз. 2 – 4
….необхідно вказати на, так би мовити, її родові ознаки:
- по-перше, процес маніпуляції завжди асі метричний, бо є сторона, що впливає, і сторона, на яку впливають. При цьому до люде на яких впливають, ставляться не як до особистостей, а лише як до об’єктів;
- по-друге, це різновид духовного, психологічного впливу (а не фізичного насильства чи загроза насильства). Мішенню маніпуляторів завжди були психіка людини;
по-третє, маніпуляція - це приховані вплив, факт якого не повинен помітити об’єм маніпуляції. На це вказував німецький соціолог Г. Франке, який одним із перших почав вивчати цю проблему [13]. |
С.3 абз. 6 – 8., С. 4. абз. 1
Анализ этих и других определений позволяет выделить главные, родовые признаки манипуляции.
Во-первых, процесс манипуляции асимметричен: есть сторона воздействующая и есть сторона, на которую воздействуют (субъект и объект). Причем чаще всего к людям, сознанием которых манипулируют, относятся не как к личностям, а как к объектам, особого рода вещам.
Во-вторых, это - вид духовного, психологического воздействия (а не физическое насилие или угроза насилия). Мишенью действий манипулятора являются психические структуры человеческой личности.
В-третьих, манипуляция - это скрытое воздействие, факт которого не должен быть замечен объектом манипуляции. Одной из первых книг, прямо посвященных манипуляции сознанием, была книга социолога из ФРГ Г. Франке "Манипулируемый человек" (1964). |
|
С. 272 ст. 2. абз. 5
Останнє твердження змушує найчастіше використовувати для маніпуляції інформаційний вплив та інформаційну взаємодію. Адже маніпулятор, посилаючи повідомлення аудиторій у вигляді тексту чи зображення, подає їй такі знаки, щоб вона не просто зацікавила ними, але й зарахувала ці знаки до власно контексту, змінила образ цього контексту сприйнятті реципієнта. Саме контекст підказує йому зв’язки свого тексту чи зображень з реальністю, нав’язує таке їхнє тлумачення, щоб його уявлення про дійсність змінилися у бажаному для маніпулятора напрямі. |
С. 4. абз. 5
всякая манипуляция сознанием есть продукт информационного взаимодействия. Манипулятор, посылая нам сообщения в виде текстов или поступков, дает нам такие знаки, чтобы мы, встроив эти знаки в контекст, изменили образ этого контекста в нашем восприятии. Он подсказывает нам такие связи своего текста или поступка с реальностью, навязывает такое их истолкование, чтобы наше представление о действительности было искажено в желательном для манипулятора направлении. |
|
С. 272 ст.2. абз. 6, с переходом на С.273 ст 1
Іншими словами, людина може стати жертвою маніпуляції лише в тому випадку, коли вона є її співавтором і навіть співучасником. Адже лише тоді маніпуляцію здійснили, коли людина під впливом отриманих сигналів переглядає свої погляди, думки, сприйняття дійсності і починає діяти. |
С. 4. абз. 5 с переходом на С.5.
Другими словами, жертвой манипуляции человек может стать лишь в том случае, если он выступает как ее соавтор, соучастник. Только если человек под воздействием полученных сигналов перестраивает свои воззрения, мнения, настроения, цели - и начинает действовать по новой программе - манипуляция состоялась. |
|
С.273 ст 1. абз.1
…вони обов’язково базуються на певному зовнішньому стимулі, який є важливим для об’єкта маніпуляції. Не сприйнявши зовнішнього стимулу, об’єкт може його просто проігнорувати. Відомий знавець масової психології Д. Карнегі дуже точно сформулював сутність цього ефекту: „Особисто я полюбляю полуниці з вершками. Але риба чомусь віддає перевагу іншій їжі. Тому коли я йду на рибалку, беру для не те, чому віддаю перевагу сам, а черв’яків та сушених коників”. |
С. 4. абз. 2, 3
Для того, чтобы манипуляция была осуществлена успешно, внешний стимул должен быть значимым для объекта. Не приняв внешнего стимула, объект, соответственно, проигнорирует скрытый стимул. Суть данного эффекта точно сформулировал Дейл Карнеги: «Лично я люблю землянику со сливками. Но рыба почему-то предпочитает другие кушанья. Поэтому когда я иду на рыбалку, я беру для нее не то, что люблю, а червяков и сушеных кузнечиков». |
|
С.273 ст 1. абз.2
Кожен із тих засобів, що використовуються для маніпуляцій у ЗМК, можна класифікувати за різними критеріями. Одну з таких спроб було здійснено ще в 30 рр. XX століття у США, коли Інститут аналізу пропаганди визначив кілька найбільш поширених прийомів. Цей список пізніше назвали „Абеткою пропаганди” і включав усього декілька засобів: приклеювання (чи навішування) ярликів, сяючі узагальнення (або блискуча невизначеність), перенесення (чи трансфер), посилання на авторитети, свідоцтва, свої хлопці (гра в пересічних людей), загальний вагон (чи фургон з оркестром). |
С. 5. абз. 5
Все эти средства можно классифицировать по различным критериям. <…> Один из первых таких перечней был сформулирован еще в тридцатых годах прошлого столетия в США Институтом анализа пропаганды. Он известен как «азбука пропаганды» и включает в себя следующие приемы: приклеивание (или навешивание) ярлыков, сияющие обобщения (или блистательная неопределенность), перенос (или трансфер), ссылка на авторитеты, свидетельства (или свидетельствования), свои ребята (или игра в простонародность), общий вагон, (или фургон с оркестром). |
|
С.273 ст 1. абз.3
Названі прийоми до сьогодні широко використовуються у рекламно-пропагандистських акціях, до них, як і раніше, охоче звертаються ЗМК.
|
С. 5. абз. 5
Эти шесть основных приемов нашли широкое применение в рекламно-пропагандистских акциях и до сих пор активно используются средствами массовой коммуникации. |
|
С.273 ст 1. абз.4
Разом із тим протягом XX століття було розроблено чимало засобів, які виокремилися в особливий вид комунікативних соціальних технологій. <…> На нашу думку, підґрунтям для об’єднання таких технологій у певну структуру, мусить бути свідомість людини, адже саме вона є тією основною метою, тим об’єктом, заради якого, власне, застосовується маніпуляція. Ми також виходимо з того, що свідомість людини має складну структуру, підвалини якої утворюють глибинні ментальні утворення (архетипи та метапрограми), над ними вибудовуються осмислюванні змістовні комплекси, які об’єднують більш чи менш глибоко засвоєні знання, цінності та норми, на поверхні цієї системи розміщуються ідеологічні та соціальні стереотипи. |
С. 5. абз. 6
Однако за прошедшие годы разработано огромное множество других уловок и приемов и возникла задача их классификации. На наш взгляд, такую классификацию целесообразно построить в соответствии с достаточно убедительной моделью объекта манипулятивного воздействия, то есть сознания человека. Мы исходим из того, что сознание человека имеет многослойную структуру, в основании которой находятся глубинные ментальные образования (архетипы и метапрограммы), над ними надстраиваются осознаваемые смысловые комплексы, объединяющие более или менее глубоко усвоенные знания, ценности и нормы, на поверхности этой системы располагаются идеологические и социальные стереотипы. |
|
С.273 ст 2. абз.1
Каналами, через які маніпулятор може дістатися до різних рівнів свідомості індивіда, є канали раціонально-індивідуальної взаємодії зі світом, завдяки чому у свідомість потрапляють поняттєві схеми та картини емоційного сприйняття світу. Таким чином, маніпулятор через канали може спробувати проникнути до ментально-світоглядного рівня особистості або обмежитися рівнем знань, цінностей та норм, що відповідають поверхневому прошаркові соціальних стереотипів. |
С. 5. абз. 6
Каналами, по которым манипулятор может добраться до разных уровней сознания индивида, являются каналы рационально-интеллектуального взаимодействия с миром, по которому в сознание проникают понятийные схемы, и каналы эмоционального восприятия мира. Таким образом, манипулятор может пытаться через эти каналы «добраться» до ментально-мировоззренческого уровня личности, или ограничиться уровнем знаний, ценностей и норм, или же остановиться на самом верхнем уровне социальных стереотипов. |
|
С.273 ст 2. абз.2
Процес маніпулювання (як вплив на модель світогляду особистості чи соціальної групи в цілому) стає тим ефективнішим (зі потужністю впливу), чим глибшим є рівень свідомості, який використовує маніпулятор. Більш глибокий рівень маніпулювання забирає більше часу, „обробка” свідомості відбувається дуже повільно, зате більш довготривалими є результати впливу і тим сильнішою виявляється трансформація всіх рівнів людської свідомості. Відповідно, чим вище рівень взаємодії з об’єктом, тим скоріше маніпулятор матиме результат, але ця реакція не буде довготривалою. |
С. 6. абз. 2
Процесс манипулирования (как воздействия на модель мира человека или социальной группы) тем более эффективен (по мощности воздействия), чем более глубокий уровень сознания задействует манипулятор. Чем глубже уровень манипулирования, тем медленнее осуществляется «обработка» сознания, но тем сильнее трансформация по всем другим уровням и долговременнее результаты воздействия. Соответственно, чем выше уровень, тем быстрее достигается реакция, но она менее устойчива. |
|
С.273 ст 2. абз.3
маніпуляції через управління інформаційними потоками чи інформаційним середовищем |
С. 16. абз. 3
Манипуляция посредством управления информационными потоками или информационной средой |
|
С.274 ст 1. абз.2
Ціннісно-емоційне маніпулювання ґрунтується на здатності людини захоплюватися виразністю інформаційного послання, що в чомусь переконує, або престижем джерела. |
С. 20. абз. 3
Ценностно-эмоциональное манипулирование опирается на способность человека увлекаться выразительностью убеждающего послания, а также престижем источника. |
|
С.274 ст 1. абз.3
Американські фахівці сформулювали „технологічні” вимоги до практичного здійснення навіювального впливу через масову комунікацію та визначили конкретну сутність навіювання у пропаганді та рекламі. Якщо виділити найбільш характерні ознаки таких маніпулятивних технологій, то їх можна звести до кількох основних положень: |
С. 20. абз. 4
Американские психологи сформулировали «технологические» требования по практическому осуществлению внушающего воздействия через массовую коммуникацию и разработали конкретные приемы внушения в пропаганде и рекламе. Суть этих требований, разделяемых большинством специалистов, использующих манипулятивные технологии, сводится к следующим основным положениям: |
|
С.274 ст 1. абз.4
1. Доведено, що навіювання сприймається свідомістю, якщо те, що навіюється, збігається з психічними потребами чи спонуканнями реципієнтів інформації. При цьому біологічні причини, що спричиняють психологічне напруження, домінують над соціальними. |
С. 20. абз. 5
1. Считается доказанным, что внушение признается сознанием, если внушаемое совпадает с психическими нуждами и побуждениями, испытываемыми реципиентами информации. При этом биологические причины, порождающие психические напряжения, главенствуют над социальными. |
|
С.274 ст 1. абз.5 з перех. на ст. 2
2. Сприйняття свідомістю навіювання стає тим вірогіднішим, чим більше його зміст збігається з нормами групи, якій адресовано інформацію. Якщо стає відомою думка більшості, то індивіди, які не мають власної думки або поділяють погляди більшості, як правило, приєднуються до тієї позиції, що осяяна ореолом домінуючої узагальненої думки. Тим більше, якщо зміст навіювання збігається з психічною потребою людини ідентифікувати себе з більшістю, майже гарантовано засвоєння такої інформації її свідомістю. |
С. 20. абз. 6 с перех. на С.21
2. Принятие сознанием внушающего воздействия оказывается более вероятным, если его содержание согласуется с нормами группы, которой адресуется информация. Когда становится известным мнение большинства, индивиды, не имеющие своего мнения либо придерживающиеся иной точки зрения, обычно проявляют тенденцию к разделению того, что освящено ореолом господствующего мнения. Если содержание внушающего воздействия совпадает с психической потребностью людей идентифицировать себя с большинством, то оно имеет значительный шанс быть принятым их сознанием. |
|
С.274 ст 2. абз.1
3. Вірогідність сприйняття навіювання помітно підвищується, якщо джерело інформації має у певній аудиторії високий престиж відзначається особистою принадністю а високим соціальним статусом. І, навпаки, якщо носій інформації не викликає в аудиторії асоціацій із престижними цінностями, ефективність навіювання спадає. |
С. 21 абз. 2
3. Вероятность принятия внушающего воздействия заметно повышается, если источник информации обладает в данной аудитории высоким престижем, высоким социальным статусом, личным обаянием. Если источник информации не вызывает у аудитории ассоциаций с престижными ценностями, эффективность внушения либо резко снижается, либо вообще сводится к нулю. |
|
С.274 ст 2. абз.2
4. Ефект навіювання зростає, якщо імперативну інформацію підкріплено аргументам на користь запропонованого рішення. Виникає змішаний тип навіювального та переконуючого впливу в одному комунікативному акті, а саме навіювання вже перетворюється на структурний елемент переконання. Підвищення ефективності такого прийому пов’язане з тим, що навіювання дуже часто з пересторогою приймає аудиторія. Коли ж воно підкріплене ще й вагомими аргументами, то така технологія одночасно дозволяє впливати і на свідомість, і на почуття реціпієнтів. |
С. 21 абз. 3
4. Эффект внушающего воздействия возрастает, если императивная информация подкрепляется аргументами в пользу предлагаемого решения. Возникает смешанный тип внушающего и убеждающего воздействия в одном коммуникационном акте, а само внушение выступает как структурный элемент убеждения. Повышение эффективности осуществляемого воздействия в этом случае заключается в том, что внушение, почти всегда сталкивающееся с некоторой настороженностью аудитории, оказывается подкрепленным вескими аргументами. И чем выше сопротивление внушению, тем более убедительными должны быть аргументы, тем глубже должны они затрагивать мышление и чувства реципиентов. |
|
С.274 ст 2. абз.3
До найбільш сучасних маніпулятивних технологій можна зарахувати маніпулювання за допомогою техніки аргументації.
Річ в тім, що значна кількість фахівців із риторики та аргументації вважає, що переконання як метод впливу на людину не може бути однією з маніпуляцій. Якщо аргументація та переконання використовують як інструмент для виявлення істини - це одна справа. Інша, коли аргументи використовують у тій же масовій комунікації винятково для псевдологічного обґрунтування тих змін в свідомості та поведінці, що пропонують індивіду. |
С. 29 абз. 4, 5
Манипулирование рациональными, убеждающими аргументами.
Многие специалисты по риторике и аргументации считают, что убеждение как метод воздействия на человека не относится к технологиям манипуляции. Мы полагаем, что следует четко разводить аргументацию и убеждение, применяемые как инструменты выявления истины, и аргументы, используемые для псевдологического обоснования предлагаемых индивиду изменений в его сознании и поведении.
|
|
С.274 ст 2. абз.4
Ці „логічні” викрутаси вибудовують на свідомому порушенні основних законів і правил формальної логіки або ж, навпаки, на їхньому вмілому використанні для маніпулятивного впливу на недостатньо інформованого реципієнта. Такі прийоми використовують яку матеріалах ЗМК, так під час ведення дискусій, переговорів, дебатів. |
С. 29 абз. 6
Группа логических уловок построена на сознательном нарушении основных законов и правил формальной логики или же, наоборот, на их умелом использовании в целях манипуляции недостаточно осведомленным оппонентом. Эти уловки применяются при ведении переговоров, дискуссий и споров. |
|
С.274 ст 2. абз.5 з перех. на С. 275
Найважливішою складовою аргументації, що здатна переконати обрану аудиторію, є її суб’єктивна значущість. Якщо комунікатор підкріпляє свої висновки саме такими аргументами, то імовірність сприйняття інформації реціпієнтами значно підвищується. Як не дивно, але найбільш значущими є аргументи, що спираються на безперечні, а тому банальні істини, адже саме вони є підгрунтям колективного досвіду соціальної групи, на яку спрямовано комунікацію. Спекулюючи на обмеженні досвіду та знань пересічної людини, маніпулятор таким чином не просто досягає потрібних йому змін у позиціях об’єктів, а й змушує їх щиро повірити в те, що вони самі дійшли потрібних висновків. |
С. 29 абз. 6
Важнейшим свойством аргумента, имеющим убеждающую силу для определенной аудитории, является его субъективная значимость. Если коммуникатор подкрепляет свои выводы именно такими доводами, то вероятность принятия информации реципиентами серьезно повышается. Значимостью обладают аргументы, основанные на бесспорных истинах, на общем опыте социальной группы, к которой обращена коммуникация, и на личном опыте тех, кому доказывают. Спекулируя на ограниченности любого опыта, манипулятор, использующий техники рациональной манипуляции, добивается нужных ему изменений в сознании и поведении людей таким образом, что эти люди искренне верят в то, что они сами пришли к таким выводам. |
Далі читати тут: Частина 2 (натисніть мишкою)
Е.Г. Шестакова
доктор філол. наук,
член міжнародної медіалінгвістичної комісії (від України)
Міжнародного комітету славістів (під патронатом ЮНЕСКО)
|
