«Квантова телепортація» академічного плагіату від спеціальності «соціальні комунікації», або як п. Оксана Сенченко стала Ентоні Саттоном, але цього ніхто не помітив

Ця історія – продовження хронік боротьби з пандемією академплагіату в українському науково-освітянському середовищі. І якщо хтось досі вважає, що ця соціальна хвороба мине сама по собі, то дуже небезпечно помиляється. На жаль, академплагіат все швидше поширюється на наших теренах та набуває все більш гротескних форм. Черговий приклад – так звана наукова діяльність від п. Сенченко та тих представників спеціальності «соціальні комунікації», які її активно протягом багатьох років підтримують. Трагіфарс цієї ситуації з пандемією академплагіату посилюється тим, що люди, які сприяють його розповсюдженню, добровільно позбуваються самі та змушують інших втрачати здоровий глузд. Бо інакше, як можна охарактеризувати те, що велика кількість людей, яка мала б за своїми посадовими обов’язками стежити за зростанням молодого науковця, «не помітила», що в статтях п. Сенченко, котрі присвячені проблемам інформаційно-психологічної зброї в соціальній комунікації, є посилання на досліди з «квантової телепортації», що впевнено описує аспірантка, але так і не вказує, хто, де, як, коли, з якими результатами, за якою методикою їх проводив? Може, навіть, вона сама. А як можна тлумачити те, що велика кількість людей, яка мала читати та оцінювати статті зі свого фаху в науковій українській періодиці, «не побачила», що п. Сенченко раптом перетворилася на знаного в світі Ентоні Саттона – автора книжок про світові політекономічні змови, про таємні механізми влади від світових еліт – та стала дослівно відтворювати українською мовою частини його бестселерів, перекладених років 10–15 тому назад російською мовою? Але все по порядку.

Ця історія про намагання захистити дисертацію з ознаками академплагіату у спецраді Д 64.807.02 Харківської державної академії культури (надалі ХДАК).

На офіційному сайті ХДАК була оприлюднена інформація про захист кандидатської дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з соціальних комунікацій Сенченко Оксани Миколаївни (Спеціальність – 27.00.03 – книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство). Тема: «Книга як інструмент «м’якої сили» в інформаційно-мережевих війнах» (завантажити автореферат можна тут або на сайті ХДАК тут, а дисертацію – тут або на сайті ХДАК тут). Захист відбувся 14.02.2020 р. Науковий консультант – І. О. Давидова. Опоненти: О. О. Сербін та В. Є. Сошинська. Обидва опоненти дали схвальні відгуки (п. Сербін – тут, п. Сошинська – тут).

Таке становище речей дуже дивує, якщо згадати про гасла реформ від очільників МОН України, які б мали зупинити пандемію академплагіату. Або, навпаки, змушує замислитися, чому представники галузі соціальних комунікацій знову, як за часів, коли МОН очолював п. Табачник, почуваються впевненими в тому, що МОН України підтримає рішення спецрад, в яких захищаються дисертації з ознаками пандемії академічного плагіату? До такого питання підштовхують наступні факти.

По-перше, МОН України, не дивлячись на наявність фактів академплагіату не лише в дисертаціях, але й в статтях, які дисертантами заявлені в переліку «Список опублікованих праць за темою дисертації», затверджує рішення спецрад. Наприклад, випадок з рішенням спецради ЛНУ ім. І. Франка (п. Ковальчук). Про факти плагіату в статтях п. Ковальчук та п. Хлистун мені довелося писати не лише заяви до МОН України, а й робити публікації, щоб привернути увагу до наступного. Те, що в статтях дисертантів є плагіат, означає, що принципи підготовки науковців, моделі науково-соціальної комунікації у соціально-гуманітарних науках переживають глибоку кризу та потребують системи оздоровчих заходів з боку МОН України та самої науково-освітянської спільноти. Не можна пандемію соціальної хвороби подолати без усвідомлення її небезпеки людьми та без їхнього бажання повернутися до нормального цивілізованого життя (див. мої статті з цього приводу: «Культурна людина і держава» та «Ще раз про наукові видання, принципи підходу до їхнього існування та академічний плагіат»).

По-друге, п. Сенченко вже намагалася 28 грудня 2018 р. захистити дисертацію з ознаками академплагіату в тій же спецраді Д 64.807.02 на ту саму тему «Книга як інструмент «м’якої сили» в інформаційно-мережевих війнах». Науковий керівник – І. О. Давидова, опоненти – Т. Ю. Гранчак та В. Є. Сошинська. Ці опоненти, як і зараз в 2020 р., дали схвальні відгуки. Проте перевірка матеріалів дисертації на плагіат змусила мене 18.12.2018 р. написати заяву на ректорат ХДАК (див. Додаток). Всупереч чинному законодавству України, відповіді від ректорату ХДАК не отримала. Це змусило написати 03.01.2019 р. заяву на МОН України (міністр п. Гриневич). Всупереч чинному законодавству України, відповіді від МОН України не отримала.

По-третє, у березні 2020 р. дізналася, що захист п. Сенченко відбувся у тій самій спецраді Д 64.807.02. Був змінений лише один опонент – перший. Крім того, коли скачала файли автореферату та дисертації п. Сенченко та намагалася перевірити їх на ознаки академплагіату, то з’ясувала наступне. Тексти автореферату та дисертації захищені таким чином, що не дають змогу виконати вимогу закону України про «Вищу освіту», а саме – перевірити тексти на факти академнедоброчесності: у файлі з дисертацією заборонене копіювання тексту (це можна побачити у властивостях файла), а файл з авторефератом взагалі скомпонований з фотографій, текст в яких не розпізнаний, що не дозволяє не тільки копіювати речення, а навіть здійснювати пошук по тексту (таким чином, дисертантка фактично сама зізналася, що є плагіатором). А спецрада Д 64.807.02 перешкоджає дії чинного законодавства та сприяє підтримці фактів та дій академнедоброчесності. Проте такі перешкоди не завадили виконати громадський обов’язок: перевірити дисертаційні матеріали. Сконцентрувала увагу на перевірці статей п. Сенченко, які вона заявила в якості «Списку опублікованих праць за темою дисертації». Те, що було виявлено, навіть мене вразило з двох провідних причин.

З’ясувалося:

по-перше, що 5 статей, які були перевірені на факти наявності/відсутності академплагіату, дали позитивний результат. Усі 5 статей містять численні факти суцільного академплагіату. Ці статті надруковані в одному виданні: «Вісник Книжкової палати». Як зазначено в його вихідних даних, це – «науково-практичний журнал в галузі соціальних комунікацій. Видається з 1996 року щомісячно. Свідоцтво про державну реєстрацію: КВ 21783-11683ПР від 31.12.2015. Засновники журналу: Державна наукова установа "Книжкова палата України імені Івана Федорова", Харківська державна академія культури. Редакція, видавець і розповсюджувач: Державна наукова установа "Книжкова палата України імені Івана Федорова"» (http://www.ukrbook.net/visnyk.htm). З цього слідує, що академплагіат розповсюджується від імені нашої держави. Крім того, ці 5 статей п. Сенченко згадуються на сторінках дисертації (згідно вимог чинного законодавства) як матеріали, в яких більш детально та, головне, відкрито для публічного ознайомлення висвітлені проблеми, що розглядаються в дисертації. Наприклад, п. Сенченко на с. 42 абз. 3 дисертації дає посилання на свою статтю «Новітні війни з використанням інформаційно-психологічної зброї», яка перенасичена фактами академплагіату. Таким чином, суцільний академплагіат зі шпальт наукової періодики не лише потрапив до остаточних текстів автореферату та дисертації, а й отримав легітимацію завдяки нібито експертній оцінці (науковий керівник, члени випускового семінару, члени спецради, опоненти, ті, хто дав схвальні відгуки на автореферат). Якщо МОН України, як це було й у випадках дисертаційних справ п. Семен, п. Воронової, п. Безчотнікової та п. Ковальчук, затвердить й рішення спецради щодо п. Сенченко, то це буде означати, що МОН України інституалізує плагіатну діяльність, яку проводять та пропагують представники галузі соціальних комунікацій;

по-друге, усі 5 статей п. Сенченко, які я перевірила, не лише містять численні факти суцільного некоректного запозичення, а й є академплагіатом з джерел російських вчених, пропагандистів, які цілеспрямовано уславлюють свою, російську, державу, її політику, ідеологію, дії щодо інших держав. Так, зокрема, автори статей, які плагіювала п. Сенченко, підтримують, виправдовують та обґрунтовують, виходячи з інтересів власної держави, дії РФ у Грузії в 2008 р. Оксана Сенченко дублює (плагіює) тексти російських авторів, замінюючи, наприклад, такі словосполучення, як «Для России с августа 2008г. перестала существовать единая мировая ценностная система, упорно навязываемая США, которые усилиями последних 20 лет фактически сумели привить Западному миру понятие “общечеловеческих ценностей”, закамуфлировав под них исключительно свои интересы» зі статті кандидата технічних наук, професора Академії Військових наук Ю. Матвієнка «Военный аспект Четвёртой политической теории» на вислів: «Проте події останніх років свідчать, що перестала існувати єдина світова ціннісна система, яку США наполегливо нав'язували протягом останніх 20 років і фактично втілили у всьому західному світі під назвою "загальнолюдські цінності", камуфлюючи під них винятково власні інтереси». Так чином, п. Сенченко та ті, хто пропустив спочатку до друку її статті, а потім дав змогу вдало захистити дисертацію, пропагують цінності, ідеї, моделі поведінки, які притаманні РФ та не завжди відповідають українським національним, державним, суспільним інтересам, завданням, цілям. За умови, якщо МОН України затвердить і цю дисертацію представника галузі соціальних комунікацій, то воно підтримає приниження та здачу національно-державних інтересів власної країни.

Далі наведу порівняльні таблиці з результатами перевірки. Мої коментарі даю у таблиці, виділивши їх червоним кольором. Наголошую: статті надруковані у фахових виданнях, затверджених ДАК МОН України.

Автореферат, с. 15

Стаття №2: «Структури, засоби і моделі застосування консцієнтальної зброї в системі соціальних комунікацій» // Вісник Книжкової палати. 2014. № 7. С. 42–47.

Автореферат, с. 15

Стаття №3: Новітні війни з використанням інформаційно-психологічної зброї // Вісник Книжкової палати. - 2014. - № 8. - С. 32–37 (Такі сторінки зазначені у авторефераті)

Новітні війни з використанням інформаційно-психологічної зброї // Вісник Книжкової палати. - 2014. - № 8. - С. 34–39. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vkp_2014_8_11. (Такі сторінки зазначені у каталозі «Наукова періодика України»)

Автореферат, с. 15

Стаття №4: Діалектика Гегеля – філософський базис для ведення інформаційних війн у соціальних системах // Вісник Книжкової палати. - 2015. - № 6. - С. 41–44.

Автореферат, с. 15

Статті у фахових виданнях, затверджених ДАК МОН України

Стаття №5: Ідеологія як засіб створення конфліктів // Вісник Книжкової палати. - 2015. - № 7. – С. 43 – 48.

Автореферат, с. 16

Стаття №6: Мозкові центри та їхня роль в інтелектуальному забезпеченні світової політики // Вісник Книжкової палати. - 2016. - № 8. - С. 33–39.

Наведені результати перевірки на наявність/відсутність фактів академплагіату у 5 статтях п. Сенченко дають змогу зробити наступні висновки. Системне, багаторічне друкування статей з фактами академплагіату в науковій періодиці України стало можливим завдяки тому, що:

по-перше, науковий керівник Оксани Сенченко п. І. О. Давидова недоброчесно виконала свої безпосередні функціональні обов’язки з підготовки науковця зі спеціальності соціальні комунікації;

по-друге, колектив кафедри видавничої справи та редагування НТУУ "КПІ" (завідувач – докт. з соц. к., професор О. В. Тріщук), на якій п. Сенченко, якщо вірити даним з її статей, перебувала в аспірантурі (http://vsr.vpi.kpi.ua/uk/about.html), не виявив належного фахового ставлення до підготовки аспірантки;

по-третє, колектив редколегії «Вісника Книжкової палати» не проводив належного рецензування матеріалів, які багато років поспіль подавалися п. Сенченко, та друкував її статті, всупереч чинному законодавству України, з ознаками порушення авторських та суміжних з ним прав;

по-четверте, голова та члени спецради Д 64.807.02 ХДАК двічі поспіль, всупереч чинному законодавству України, не захотіли побачити факти порушення норм та принципів академдоброчесності в дисертаційних матеріалах п. Сенченко;

по-п’яте, опоненти, причому п. Сошинська теж двічі поспіль, не захотіли чи не змогли помітити факти порушення норм та принципів академдоброчесності в дисертаційних матеріалах п. Сенченко.

Всі ці люди, в яких є наукові ступені, звання, офіційні місця роботи, посади, передбачені ними обов’язки, що фінансуються українською державою, цілеспрямовано підтримують плагіатну діяльність, фальшування та імітацію наукових досліджень, коли дозволять, як це й сталося у випадку з п. Сенченко, друкувати наукові статті про «нові фізичні принципи», «квантову телепортацію», як про те, що нібито нею проводилося в якості експериментів. Ці люди не знають творів п. Саттона, плутають їх з ідеями та текстом аспірантки зі спеціальності «соціальні комунікації». Ці люди дозволяють цій ганьбі – плагіатним статтям п. Сенченко, які до того ж насичені еклектичним поєднанням частин чужих текстів, розповсюджуватися на необмежене коло читачів. Серед цих читачів є й молоді науковці, які цитують ці плагіатні статті п. Сенченко (про це свідчать показники google-пошуку) та перебувають у впевненості, що цитують видатного українського вченого. Ці люди до того ж сприяють поширенню моделей, принципів інформаційної війни, яку багато років ведуть проти України, коли дозволяють проникати та закріплюватися у свідомості українських громадян, тих, хто має бути науковою елітою, ідей російської пропаганди та агітації. Пандемію цього трагіфарсу слід зупинити, бо наслідки будуть катастрофічні.

Доктор філол. наук Елеонора Шестакова (Донецьк, Україна)