Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях
Середа, 2019-07-17, 20:52
Головне меню

Пошук

Корисні посилання
  • Комиссия по борьбе с лженаукой и фальсифика- цией научных исследований при Президиуме РАН
  • Диссернет
  • Троицкий вариант
  • Бюллетень "В защиту науки"
  • Антиплагиат.ru
  • Плагиат: Общественная доска позора
  • dissercomp.ru - Сравнение диссертаций и поиск плагиата

  • Календар
    «  Липень 2019  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    293031

    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Архів записів

    Головна » 2019 » Липень » 5 » Культурна людина і держава, Або відповідь на Висновок комісії ЛНУ
    20:06
    Культурна людина і держава, Або відповідь на Висновок комісії ЛНУ

    Культурна людина і держава,

     Або відповідь на Висновок комісії спеціалізованої вченої ради К 35.051.24 у Львівському національному університеті імені Івана Франка про перевірку поданої до захисту дисертації О. О. Ковальчук на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій «Трансформація журналу «Жінка» у плюралістичному демократичному суспільстві»

    Знаний український мислитель, видатний правник минулого століття Богдан Кістяківський у статті «Держава і особистість» висловив думку, яка є актуальною й для нашого сьогодення і має слугувати засадою для громадянського суспільства: «Культурна людина і держава – то два поняття, що навзамін доповнюють одно одне. Тому культурна людина навіть і немислима без держави. Певно ж, люди створюють, оберігають і боронять свої держави не для взаємної наруги, гноблення та винищення. <…> За допомогою держави здійснюється те, що потрібне, дороге та цінне всім людям. Держава як така є просторо найосяжніша і внутрішньо всеохопна форма вповні зорганізованої солідарності поміж людьми» (Кістяківський Б.О. Вибране. – Київ: Абрис, 1996. – С. 238, 239). На превеликий жаль, думки Б. Кістяківського щодо сутності держави, а також щодо ролі в житті держави особистої відповідальності культурної людини, солідарності людей так і не почуті. Більш того, нащадки Б. Кістяківського і українських інтелігентів нехтують і поняттям держави, і своїм статусом культурної людини. Репутація, відповідальність, фаховість, солідарність у відстоюванні суспільних, державних цінностей, ідей давно вже вважаються чимось смішним, інфантильним або тим, що добре звучить з кафедри, але не потребує підтримки вчинками. Приємно, маючи наукові ступені та звання, вважати себе освіченою, культурною людиною, але важко докладати зусиль, щоб дійсно бути культурною людиною, яка здатна вибудувати державу та боронити її вищі моральні цінності.

    Про занепад ідей держави та культурної людини вже багато написано та сказано. Але майже не почуто. Особливо це вражає, коли не чують і принципово не хочуть чути ті, хто за фахом покликані боронити сутність держави та особистості. До такого невтішного висновку цього разу підштовхнула історія з захистом з двох спроб кандидатської дисертації Оленою Олексіївною Ковальчук зі спеціальності соціальні комунікації та реакцією на це ректорату Львівського національного університету ім. Івана Франка (надалі – ЛНУ ім. І. Франка).

    По суті питання.

    18.06.2019 р. я відправила офіційну заяву на ректорат ЛНУ ім. І. Франка (її можна завантажити тут) про виявлені мною методом «читання очима», тобто без залучення будь-якого програмного забезпечення, численні факти академічної недоброчесності в дисертаційних матеріалах п. Ковальчук Олени Олексіївни (спеціальність 27.00.04 – теорія та історія журналістики). Тема дисертації – «Трансформація журналу «Жінка» у плюралістичному демократичному суспільстві»

    Науковий консультант: О.К. Мелещенко

    Опоненти: М.Г. Житарюк та О.В. Кушнір

    Усі опоненти дали схвальні відгуки:

    Відгук п. М.Г. Житарюка - http://www.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/05/v_zhytariuk.pdf

    Відгук п. О.В. Кушнір - http://www.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/05/v_kushnir.pdf

    У заяві (див. тут) я акцентувала увагу на цілу низку фактів, які свідчать про те, що особистість та держава для представників спеціальності соціальні комунікації – порожній звук, який до того ж заважає комфортно жити та вдавати культурних людей.

    Академічний плагіат, як і взагалі академічна недоброчесність, то вже давно не дивина, а норма для п. Ковальчук та її наукового керівника п. Мелещенка. О.О. Ковальчук вже намагалася захистити цю дисертацію у вересні 2018 р. у спецраді Д 26.00.134. Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (надалі – КНУ ім. Т. Шевченка). Текст дисертації виявився з численними ознаками академічного плагіату. Але після моєї заяви від 03.09.2018 р. на ректорат КНУ ім. Т. Шевченка п. Ковальчук зняла з захисту дисертацію. Про це мені повідомив п. Мартинюк – проректор з наукової роботи КНУ ім. Т. Шевченка. З електронної адреси «Віктор Мартинюк science.prorector.knu@gmail.com» на мою електронну адресу 6 вересня 2018 р. о 17:30 надійшла відповідь: «Шановна пані Шестакова! Повідомляємо, що захист дисертації Ковальчук. О.О. "Трансформація журналу "Жінка" у плюралістичному демократичному суспільстві", запланований у Спеціалізованій вченій раді Д 26.001.34 на 06.09.2018 р., не відбувся на підставі заяви здобувача. З повагою – проректор з наукової роботи Мартинюк В.С.»

    Опонентами на дисертацію п. Ковальчук у вересні 2018 р. у спецраді Д 26.001.34, як про те свідчать дані автореферату та офіційного оголошення на сайтах МОН України, КНУ ім. Т. Шевченка, були п. І.В. Крупський та п. О.Ю. Пода. Пан І.В. Крупський – голова спецради К 35.051.24 у ЛНУ ім. І. Франка.

    О.О. Ковальчук виправила у тексті дисертації ті факти академічного плагіату, на які було вказано в заяві на ректорат КНУ ім. Т. Шевченка, та які спонукали зняти цю дисертацію з захисту.

    Проте в дещо оновленому тексті дисертації п. Ковальчук залишилися ті факти академічного плагіату, на які не було вказано в заяві на ректорат КНУ ім. Т. Шевченка.

    Крім того, у процесі оновлення дисертації з намаганням її захистити з’явилися нові факти академічного плагіату.

    Більш того, ні п. Ковальчук, ні п. Мелещенко, як її науковий керівник, ні кафедра, яка знову проводила випусковий семінар, де підписували всі документи для захисту, так і не вилучили зі «Списку опублікованих праць за темою дисертації» (С. 21 Автореферату http://www.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/05/aref_kovalchuk.pdf) публікації з ознаками академічного плагіату. Так, уже перша позиція «Статті в наукових фахових виданнях: 1. Ковальчук Олена. Ґенеза жіночої субкультури та її віддзеркалення в універсальних і спеціалізованих друкованих виданнях (Історія й сучасність) // Образ. 2016. Вип. 2 (20). С. 56 – 66.» є прикладом академічного плагіату. Цей момент вражає навіть не самим фактом академічного плагіату (представникам галузі соціальні комунікації до цього не звикати), а тим, що саме в цій публікації пані Ковальчук наявний той академічний плагіат, який я знайшла, вказала в заяві від 03.09.2018 р., а вона видалила з тексту дисертації, яку подала до ЛНУ ім. І. Франка.

    Не захотіли помітити академічний плагіат і нові експерти та опоненти на дисертацію пані Ковальчук.

    Те, що п. Мелещенко – науковий керівник п. Ковальчук – «не помітив» плагіат у дисертаційних матеріалах, з якими мав ретельно, під особисту відповідальність, як це зазначено в чинному законодавстві нашої держави, працювати перед тим, як допускати до захисту аспірантку, теж вже давно норма. Нагадаю, що п. Мелещенко був першим опонентом горезвісної, знакової для України плагіатної дисертації, яка отримала в міжнародних колах назву «справа Артамонової». Показово те, що п. Мелещенко протягом 10 років після захисту тієї дисертації, коли пішли численні публікації в ЗМІ про цю ганьбу, та навіть після того, як в жовтні 2014 р. МОН України позбавило п. Артамонову ступеня, мовчав. Зараз вже зрозуміло, що п. Мелещенко готував нову плагіатну дисертацію, щоб «справа Артамонової» жила та руйнувала українську державу. Це вже норма.

    Невже така норма, запроваджена ДонНУ та КНУ ім. Т. Шевченка більше 10 років тому, все ж-таки стане нормою для всієї нашої держави зразка 2019 р.? Для цього представники спеціальності «соціальні комунікації» виробили форму вповні зорганізованої солідарності поміж (Б. Кістяківський) собою? Не хотілося б давати позитивну відповідь, але доводиться: до цього підштовхують факти.

    26.06.2019 р. на мою електронну адресу надійшла відповідь за № 2269-Н з офіційної електронної адреси за підписом проректора з наукової роботи ЛНУ ім. І. Франка п. Гладишевського. До неї було додано Висновок комісії спеціалізованої вченої ради К 35.051.24 у Львівському національному університеті імені Івана Франка про перевірку поданої до захисту дисертації О. О. Ковальчук на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій «Трансформація журналу «Жінка» у плюралістичному демократичному суспільстві» за підписами: професор Лизанчук В.В.; доцент Присяжний М.П.; доцент Романишин Ю.О. (з листом п. Гладишевського і висновком комісії можна ознайомитися тут).

    Маю констатувати, що це не відповідь експертів, а трагіфарс для держави та суспільства. Мушу, як і обіцяла в заяві, відповісти публічно та по пунктах цієї «відповіді».

    1. Вельмишановна трійця експертів констатувала: «випадків академічного плагіату не виявлено» (с. 1). Прошу запам’ятати цей висновок, щоб потім зрозуміти алогічність та маніпуляції з фактами академплагіату в дисертаційних матеріалах п. Ковальчук, які так і не змогли «вкластися» у цю тезу.

    2. 

    «Зокрема, було встановлено, що оригінальність тексту дисертації Олени Ковальчук становить 82%; схожість – 18% (це перші дев’ять позицій у звіті «Unicheck»). Хочемо наголосити, що це поклики на той самий російський сайт (https://allbest.ru/otherreferats/ioumalism/QQ909Q20 0.html), який передруковує статтю Олени Ковальчук «Генеза жіночої субкультури та її віддзеркалення в універсальній і спеціалізованій пресі (історія та сучасність)» без посилання на авторку, а також посилання на сайт (http://intellectualarchive.com/Joumal Files/IAJ 2017 03.pdf), який опублікував статтю Олени Ковальчук «Typological Transformation of the Ukrainian Magazine «Zhinka» («Woman»)» (с. 1).

    З цієї тези взагалі мало що зрозуміло. Навіщо було експертам робити поклики на російський сайт? На якій підставі і по відношенню до чого у Висновку… зазначено «той самий російський сайт»? У заяві я не вказувала ані ті сайти, які надрукували чи передрукували статті п. Ковальчук, ані сайти, які розмістили, а потім прибрали статті цієї пані. Як не наведено випадків, які б свідчили, що роботу п. Ковальчук хтось сплагіатив. Так і не зрозуміло, що цією тезою хотіли сказати експерти?

    3.

    «Хочемо наголосити насамперед на тому, що висловлені Вами зауваження переважно стосуються згаданих у тексті Ковальчук О. О. типології журналів як періодичних видань, ґенези жіночого руху, використаних методів дослідження. До власне контент-дискурсного та контент-аналітичного дослідження, викладеного в дисертації, претензій чи зауваг немає, що є ознакою самостійності й оригінальності наукової роботи диссертантки» (с. 1).

    З цієї тези теж взагалі мало що зрозуміло стосовно проблеми академічного плагіату. В заяві йшлося виключно про плагіат текстів, тобто плагіат слів, речень, абзаців, тобто про суто формальні ознаки присвоєння чужого інтелектуального надбання. МОН України в «Рекомендаціях щодо запобігання академічного плагіату та його виявлення в наукових роботах (авторефератах, дисертаціях, монографіях, наукових доповідях, статтях тощо)» (№1/11-8681 від 15.08.2018) такий тип академічного плагіату чітко та однозначно визначило так: «…відтворення в тексті наукової роботи без змін, з незначними змінами, або в перекладі іншого автора (інших авторів), обсягом від речення та більше». Мабуть, вельмишановна трійця експертів з ЛНУ ім. І. Франка цих «Рекомендацій….» МОН України не читала або вважає для себе не обов’язковим, принизливим слідувати нормам чинного законодавства власної держави.

    Крім того, мною чітко у заяві зазначено, що «…і цього разу, як і у вересні 2018 р., не стала переобтяжувати себе зайвим клопотом» та не шукаю академплагіат по всіх дисертаційних матеріалах. А це не означає, що мною вказані всі випадки плагіату.

    4.

    «1. Зауваження, пов’язані з навчальним посібником Н. М. Фенько «Газетно-журнальні видання...».

    Висновок: інкріміновані рядки вже давно стали загальновідомими у розгляді типології журналів як періодичних видань. Цей текст розтиражований професором Ігорем Михайлиним у 2002 р., відтак кандидатом філологічних наук (нині доктором наук із соціальних комунікацій, професоркою) Вікторією Шевченко в 2007 р. без жодних покликів» (с. 1 – 2).

    Ця теза вражає трьома маніпулятивними моментами.

    А. Трійця експертів не прочитала вище згадані «Рекомендації…» МОН, тому не знає, що плагіат тексту – це «відтворення в тексті наукової роботи без змін» частин чужих текстів. Мабуть, п. Крупський, як Голова спецради, після того, як п. Ковальчук у вересні 2018 р. мала зняти плагіатну роботу з захисту в КНУ ім. Т. Шевченка, своїй спецраді не дав для ознайомлення ці «Рекомендації…», тому і маємо те що маємо.

    Б. Трійця експертів навела до мого прикладу плагіату в роботах п. Ковальчук та п. Фенько ще приклади плагіату в роботах доктора наук, професора КНУ ім. Т. Шевченка п. В. Шевченко та студента Балоги, які теж не послалися на роботу п. Михайлина. Я не ставила собі за мету знайти першоджерело цих речень, відтворених п. Ковальчук, як і встановити увесь ланцюг плагіаторів цього тексту. Але хай будуть у моєму портфелі для боротьби з плагіатом і ці приклади.

    В. Група експертів першою роботою, в якій є ці речення, що дослівно відтворюють багато років без посилань українські позакультурні люди, вказали підручник 2002 р. п. Михайлина. Але намагання інтерпретувати вчинки (остаточну редакцію тексту в 2011 р.) знаного вченого, на жаль покійного, не вказати першоджерело, а висловити пусте припущення, виглядають неетично. Але яку етику та академічну доброчесність можна питати з людей, для яких ще з часів родини Демченків груповий плагіат став нормою?!

    Мій висновок: трійця експертів підтвердила свої знання про численні факти групового плагіату у середовищі соціальних комунікантів та свою свідому багаторічну підтримку і виправдання цих вчинків.

    5.

    «Зауваження, пов’язані з працями Беляєва А. А., Пархоменка М. Н. Характеристика того чи іншого методу є насамперед у Вікіпедії без конкретних посилань. Під час обговорення дисертації на кафедрі історії журналістики Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка було визнано, що на Вікіпедію як джерело покликатися не варто» (с. 1 – 2).

    Ця теза теж вражає чотирма маніпулятивними моментами.

    А. Трійця експертів відверто перекрутила наведені 2 (два) факти плагіату тексту.

    Ось як факт плагіату зі Словника… під редакцією п. Бєляєвої виглядає у моїй заяві та наочно демонструє, що перед нами академплагіат тексту та джерела цього акдемплагіату. Серед джерел є знана книга «Эстетика: Словарь. – М.: Политиздат», 1989 р., яка є у звичайних бібліотеках

    Ось як факт плагіату з великої роботи «СССР…» (Литературоведение М.Н. Пархоменко) виглядає у моїй заяві та наочно демонструє, що перед нами академплагіат тексту, та джерела цього акдемплагіату:

    Б. Трійця експертів невідомо, на яких підставах, та зрозуміло, з яких причин, не навела чітко 2 (два) окремих факти академплагіату текстів, а згрупувала їх в один.

    В. Трійця експертів невідомо, на яких підставах, та зрозуміло, з яких причин, приписала цитату з джерела «Эстетика: Словарь. М.: Политиздат. Под общ. ред. А. А. Беляева. 1989», яке до того ж є ще й в електронному вигляді (електронна адреса вказана в моїй таблиці), відомому мережевому ресурсові Вікіпедія. Але якщо б трійця експертів взяла цю книгу в бібліотеці, то на с. 171 стоб. 1 вона б прочитала той текст, який однозначно свідчить про факт академплагіату в роботі п. Ковальчук. Аналогічно вчинили і з текстом «СССР…» (Литературоведение (М. Н. Пархоменко)), який теж до Вікіпедії немає ніякого стосунку, але має власну електронну адресу.

    Г. Група експертів у якості виправдання академплагіату навела аргументи, які не витримують критики з точки зору культури закону та законності. Може, так і було, що «на кафедрі історії журналістики Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка було визнано, що на Вікіпедію як джерело покликатися не варто». Дату проведення та номер протоколу цього засідання кафедри історії журналістики в КНУ ім. Т. Шевченка експерти не навели, а запропонували вірити їм на слово. Може, в КНУ ім. Т. Шевченка в локальних документах і можуть визнати, що Земна куля – трикутник, який несиловою взаємодією тримають три віслюки, що присвоєння чужих текстів – це норма. Звісно, це право КНУ ім. Т. Шевченка та тих, хто в це вірить. І це не риторична фігура, а більш ніж серйозне припущення, яке базується на наступному факті. У докторській дисертації п. Корнєєва «Соціокомунікаційний підхід в українській науці» (науковий консультант – п. Різун), яка була вдало захищена в спецраді КНУ ім. Т. Шевченка в 2017 р., однозначно зазначено виправдання та обґрунтування правомірності плагіатної діяльності представниками соціальної комунікації України. У своїй дисертації п. Корнєєв на с. 188–191 пише: «Починаючи з 2009 року, від моменту захисту дисертації І.М. Артамонової, було чимало звернень у різні структури влади, найчастіше – в МОН, зі звинуваченнями дисертантки у плагіаті. У 2014 році МОН своїм рішенням зняло науковий ступінь доктора наук. І.М. Артамонова залишилися і, за деякими даними, працює на непідконтрольній українській владі території (т.зв. «ДНР»). Дисертація, автореферат та інші публікації І. М. Артамонової не вилучені з каталогів бібліотек та інших установ і залишаються фактом української науки, тому й аналізуємо їх в дослідженні». Аналіз цей був не з точки зору засудження плагіату, а як його офіційне визнання. Так крадіжки чужих текстів було визнано частиною української науки. В цьому може переконатися кожний, хто на офіційному сайті КНУ ім. Т.Шевченка ознайомиться з роботою п. Корнєєва.

    Крім того, трійця експертів «пропустила» ще один факт академплагіату, наведений мною. Це саме той текст, який поцуплений п. Ковальчук з Вікіпедії нібито з офіційного дозволу кафедри історії журналістики КНУ ім. Т. Шевченка. Ось як це виглядає у моїй заяві:

    Мій висновок: трійця експертів, не змогла обґрунтувати факти академплагіату, проте підтвердила, що свідомо, послідовно, різними маніпулюваннями підтримує та захищає права на плагіатну діяльність.

    6.

    «3. Зауваження, пов’язані з дослідженнями Лазутіної Г. В., Тертичного О. О., Р'їзуна В. В., Скотникової Т. В., а також з матеріалами сайту Лекции.Ком. Лазутіна Г. В. називає численні методи, які ви згадуєте. Однак Лазутіна Г. В. ці численні методи не встановила самостійно, а вони існували в науці (зокрема, в журналістській) до неї. Чому тоді Лазутіна Г. В. не послалася на першоджерело? Значить, вона плагіатор? Однак перше видання книги Лазутіної Г. В. вийшло 1978 року, а, наприклад, праця М. І. Кондакова «Логический словарь» (де перераховуються всі загальноприйняті наукові методи) – 1971 року, не кажучи вже про численні філософські словники різних років видання, але – до 1978 року. Те ж саме стосується й Тертичного О. О. (перше видання його книги датується 2000 роком), Різуна В. В. і Скотникової Т. В. (видання їхньої книги датується 2005 роком), невідомого автора з Лекций.Ком.» (с. 2).

    Ця теза теж вражає чотирма маніпулятивними моментами.

    А. Трійця експертів знову відверто перекрутила наведені 3 (три) факти академплагіату.

    Ось як факт академплагіату з роботи Лазутіної виглядає у моїй заяві та наочно демонструє, що перед нами академплагіат тексту:

    Проблема тут не в авторському чи загально відомому підході до методів, використанні їх, як це намагаються представити експерти, а в банальному плагіаті тексту. У п. Ковальчук спостерігаємо те формальне копіювання чужих текстів без посилання на джерело, про яке йдеться в «Рекомендаціях…» МОН України.

    Б. Трійця експертів вирішила вдатися до відвертого фальшування фактів та безпідставного обвинувачення п. Лазутіної у плагіаті. У випадку з академплагіатом з тексту роботи п. Лазутіної завдання складніше, ніж просте виправдання копіювання чужих текстів без належного оформлення цитати. Пані Ковальчук вже знімала в вересні 2018 р. дисертацію з захисту, в тому числі, і через плагіат з роботи п. Лазутіної. В тексті дисертації, яку п. Ковальчук подала до спецради ЛНУ ім. І. Франка, вона врахувала викриті мною факти академплагіату, взяла частини тексту п. Лазутіної в лапки, вказала її авторство. Але в статті «Ґенеза жіночої субкультури та її віддзеркалення в універсальних і спеціалізованих друкованих виданнях (Історія й сучасність)», яку п. Ковальчк подала на С. 21 автореферату в 1-й позиції як апробацію роботи, академплагіат з роботи п. Лазутіної не можна було взяти в лапки чи позначити її авторство. Ось чому маємо у Висновку…. від ЛНУ ім. І. Франка відомий прийом «сам дурак».

    В. Трійця експертів аналогічним чином вчинила і з академплагіатом з роботи п. Тертичного. Текст п. Ковальчук дослівно (з урахуванням перекладу) співпадає з текстом п. Тертичного:

    На с. 3-4 Висновку взагалі читаємо неприпустимі для академічного та взагалі цивілізованого середовища речі. Вони стосуються роботи п. Тертичного та йдуть під публіцистичним гаслом: «Наведена нижче порівняльна таблиця викликає лише одне запитання: «Хто ж насправді є плагіатором і чи є в цьому плагіат?». Група експертів намагається довести, що нібито п. Тертичний сплагіатив частину свого підручника з Философского словаря і показують, що текст п. Ковальчук співпадає з текстами п. Тертичного та Философского словаря. Якщо слідувати за цією схибленою логікою, то потрібно визнати: російський дослідник сплагіатив з іншої російської роботи, а тому плагіат п. Ковальчук – це норма, бо їй теж можна присвоювати собі чужі тексти без посилання на джерело. Питання, а чому ця трійця експертів не пішла іншим шляхом, яким йде цивілізований світ: поцупив чужий текст – відрахували з університету, сплагіатив – пиши заяву з поста міністра. Відомих прикладів багато. Проте група експертів ЛНУ ім. І. Франка визнала плагіат (текстові співпадіння) у російських джерелах та роботі п. Ковальчук, не засудила це, а закликала йти нашу державу та суспільство цим шляхом підтримки присвоювання чужих текстів. Це такі норми соціальної комунікації нам пропонують для життя?

    Можна помітити, що коментарі до цього випадку співпадають з коментарями до частини, в якій трійця експертів намагалася виправдати академплагіат з роботи п. Лазутіної. Але є одна відмінність. Плагіат з роботи п. Тертичного в текст дисертації п. Ковальчук вставила вже після того, як зняла її у вересні 2018 р. з захисту. Це, так би мовити, плагіатне новоутворення щодо попереднього варіанту дисертації.

    Г. Група експертів не зрозуміло, навіщо, навела рік видання тексту посібника п. В.В. Різуна та п. Т.В. Скотникової. У моїй заяві це чітко вказано, як чітко вказано і на факт академплагіату з цього посібника. Ну не можна не вважати плагіатом дослівне співпадіння текстів:

    Аналогічний коментар і до факту академплагіату з Лекцій:

    Мій висновок: знову трійця експертів не змогла обґрунтувати численні факти академплагіату, вдалася до маніпуляцій, фальшування, звинувачення авторів текстів, проте підтвердила, що свідомо, послідовно, різними маніпулюваннями підтримує та захищає права на плагіатну діяльність.

    7.

    «4. На працю Прохорова Е. П. (Введение в теорию журналистики. М.: Изд-во Моск. ун-та, 2005.) у тексті дисертації О. О. Ковальчук є посилання [350, с. 39-40], які вельмишановна п. Е. Шестакова чомусь не помітила». (с.3)

    Та ні, «…вельмишановна п. Е. Шестакова» помітила, як маніпулювала академплагіатом пані Ковальчук. А ось трійця експертів вдалася до відвертої брехні. Ось як виглядає факт академплагіату, наведений та прокоментований мною у заяві:

    В роботі пані Ковальчук абзац 1 на сторінці 126 йде без будь-яких ознак цитування чи вказівки справжнього автора тексту – п. Прохорова. Читач думає, що це текст п. Ковальчук, бо не знаходить будь-якої позначки, що починається чужий текст. Попередній абзац, перехідний зі сторінки 125, закінчується посиланням під номером [117]. Другий абзац на с. 126 не має ні лапок, ні позначення автора, лише посилання у дужках: «При цьому схема вказаних журналістських текстів вибудовується <…> [350, с. 39–40]». Виникає питання: на якій підставі або виходячи з яких даних, читач має знати, що текст першого абзацу належить п. Прохорову, а не п. Ковальчук? Така маніпуляція чужим текстом теж описана в «Рекомендаціях…» МОН України і вважається академплагіатом.

    8.

    «5. П'ять зауважень Е. Г. Шестакової, пов'язаних з працею: Гавришко М. Галицькі феміністки 1930-х: нацистське «Кухня-Церква-Діти» не для нас. 29.12.2010. Указаних рядків взагалі немає у текстах дисертації та в авторефераті дисертації» (с.3).

    «Зауваження, які стосуються досліджень становища жінок у нацистській Німеччині:

    Це відповіді на зауваження щодо тексту попереднього, «київського», варіанту тексту дисертації. Посилання на статтю М. Гаврншко є, до того ж це першоджерело (Гавришко Марта. Галицькі феміністки 1930-х: нацистське «Кухня-Церква-Діти» не для нас». Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/4dlb2eeed4e08. Дата звернення: 19.12.2010), тоді як в Інтернеті з’являються посилання на інші інтернет-джерела за 2013 і наступні роки.

    Дискредитація, пов’язана з німецькомовним виданням, не витримує критики, оскільки за вказаною Шестаковою Е. Г. інтернет-адресою пошукові системи «Google» та «Yandex» видають повідомлення:

    Страница d-nb.info не найдена

    Не найдена страница для веб-адреса https://d-nb.info/967841801/04.

    Ще раз наголошуємо на тому, що перші вісім позицій зі звіту антиплагітної програми «Unicheck», що п. Е. Шестакова вважає плагіатом, – це назви одного російського сайту (https://allbest.ru/otherreferats/ioumalism/009090200.html). який і передруковує статтю Олени Ковальчук «Генеза жіночої субкультури та її віддзеркалення в універсальній і спеціалізованій пресі (історія та сучасність)» без посилання на авторку, що, зазначмо, була надрукована в журналі «Образ» (2016 р., Вип. 2, С. 55-66. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/obraz_2016 210)» (с.4).

    Ця теза теж вражає чотирма маніпулятивними моментами та відвертою не фаховістю експертів.

    А. Трійця експертів знову відверто перекрутила наведені факти академплагіату. В моїй заяві на с. 5 чітко вказано, що академплагіат з роботи п. Гавришко виявлений в статті п. Ковальчук, яку вона подала до спецради ЛНУ ім. І. Франка в якості першої позиції апробації дисертаційних матеріалів: «Стаття з автореферату (С. 21) «Список опублікованих праць за темою дисертації Статті в наукових фахових виданнях». Навіщо знадобилося трійці експертів ганебним для них чином перекручувати текст моєї заяви, згадувати «київський» варіант дисертації, аналізуючи який, про ці факти я не згадувала, можу лише інтерпретувати. До речі, це та сама стаття, в якій п. Ковальчук вдалася до академплагіату з роботи п. Лазутіної та вже не могла його виправити, коли вдруге подавалася на захист.

    Б. Трійця експертів через сторінку свого Висновку… знову повернулася до факту академплагіату з роботи п. Гавришко, не зрозуміло, з яких причин, перервавши обґрунтування тлумаченнями плагіату з роботи п. Тертичного. Таким чином намагалися заплутати факти академплагіату та розчинити їх у нібито риторичних гаслах: «Лазутіна, Тертичний – самі плагіатори».

    В. Трійця експертів вказала, що в статті п. Ковальчук є посилання на роботу п. Гавришко. Але експерти не сказали, що п. Ковальчук вдалася до маніпуляцій з цим посиланням на кшталт маніпуляцій з текстом п. Прохорова. Так, п. Ковальчук дала 5 великих абзаців з роботи п. Гавришко поспіль без будь-якого позначення початку, продовження, кінця чужого тексту та його справжнього автора, а наприкінці 6-го абзацу знову без будь-яких загально прийнятих позначень чужого тексту дала посилання в дужках: «[9]». Читач цього тексту пані Ковальчук мав або приписати їй авторство 6 абзаців поспіль, або знати напам’ять статтю п. Гавришко.

    Г. Твердження трійці експертів щодо академплагіату з роботи п. Гавришко також не витримують жодної критики. Вони не змогли знайти за назвою роботи п. Гавришко або за частинами її тексту ті сайти, на яких надрукована ця робота:

    Марта Гавришко «Галицькі феміністки 1930-х: нацистське "Кухня-Церква-Діти" не для нас» // Журнал Корреспондент (https://blogs.korrespondent.net/blog/users/3335128-halytski-feministky-1930-kh-natsystske-kukhnia-tserkva-dity-ne-dlia-nas. Дата публікації 4 марта 2013, 08:44). На цьому сайті є позначка: «Або звідки ростуть ноги міфів про "настоящую жєнщіну" та її "мєсто". Оригінал статті: http://www.istpravda.com.ua/articles/2010/12/29/11244/»

    Марта Гавришко «Галицькі феміністки 1930-х: нацистське "Кухня-Церква-Діти" не для нас» // Фотографії Старого Львова (https://photo-lviv.in.ua/halytski-feministky-1930-h-natsystske-kuhnya-tserkva-dity-ne-dlya-nas/ Дата публікації 25. 07. 2016).

    Цю ж статтю пані Гавришко цитує, наприклад, український дослідник І. С. Левчук у статті «Формування та діяльність українських, польських та єврейських жіночих організацій у Другій Речі Посполитій» // Сторінки Історії. Збірник наукових праць. № 38. 2014. Засновник: Національний технічний університет України „КПІ”. Кафедра історії (http://historypages.kpi.ua/article/view/90981). Для пана Левчука робота п. Гавришко існує, відкриваються посилання на неї та вона значиться 3-ою позицією у Посиланнях: «Гавришко М. Галицькі феміністки 1930-х: нацистське «Кухня-Церква-Діти» не для нас : [Електронний ресурс] / М. Гавришко // Історична правда. — 2010, 29 грудня. — Режим доступу : http://www.istpravda.com.ua/articles/2010/12/29/11244/».

    Мій висновок: знову трійця експертів, не змогла обґрунтувати численні факти академплагіату, вдалася до маніпуляцій, фальшування, звинувачення мене незрозуміло в чому. Але цим трійця експертів знову підтвердила, що свідомо, послідовно, різними маніпулюваннями підтримує та захищає права на плагіатну діяльність.

    Більш того, п. Лизанчук не може виступати надійним експертом, бо він не бачить і інших численних фактів академічного плагіату. Так, в квітні 2016 р. на мою заяву на ректорат ЛНУ ім. І. Франка про факти академічного плагіату в статті п. С. Демченка «Масова комунікація як предмет вивчення (сучасний стан проблеми та її перспективи)», надрукованій у збірнику «Теле- та радіожурналістика» (2010. – Вип.9. – Ч. І. – С. 164–173), надійшла відповідь за підписом головного редактора збірника наукових праць «Теле- та радіожурналістика», професора В.В.Лизанчука. У цій відповіді факти плагіату визнані та, зокрема, зазначено: «Порушене Вами питання про випадок академічної недобросовісності (плагіату) з боку доктора наук із соціальних комунікацій, профессора С.В. Демченка (з 2015 р. члена редколегії збірника наукових праць «Теле- та радіожурналістика») принципово обговорено щодо поглибленого аналізу і рецензування на предмет достовірності авторських положень у статтях, які рекомендуємо до опублікування у збірнику наукових праць. Професор С.В. Демченко попросив вибачення у редколегії збірника наукових праць «Теле- та радіожурналістика» за випадок порушення наукової етики. Статтю С.В. Демченка вилучено із збірника «Теле- та радіожурналістика», який розміщений у мережі Інтернет». Або п. Лизанчук погано обговорював питання академнедоброчесності, або знову не зміг виявити плагіат, або…

    Загальний висновок: трійця експертів, як перед тим опоненти, науковий керівник та члени випускового семінару не захотіли, не змогли побачити факти численного академічного плагіату в дисертаційних матеріалах пані Ковальчук, проте дуже намагалися виправдати академічну недоброчесність цієї шукачки наукового ступеню. Наскільки це відповідає вимогам інтересів нашої держави та суспільства – хай вирішують інститути держави та культурні люди.

    Е.Г. Шестакова, докт. філол. наук (Донецьк, Україна)

    Переглядів: 615 | Додав: OS | Рейтинг: 5.0/1
    Всього коментарів: 1
    avatar
    0
    1 OS • 20:39, 2019-07-05
    Додам від себе, що не розумію, чому вказана пані Шестаковою сторінка https://d-nb.info/967841801/04 не відкривається у Львові. У Сумах усе чудово працює і відкривається.
    Також мені дуже дивно, що інтернет-адресу треба вводити в "пошукові системи «Google» та «Yandex»", тоді як їх треба набрати в пошуковому рядку браузера (а різних браузерів зараз – багато). І також дуже дивним є використання українськими науковцями з Львівського університету заблокованого в Україні російського Яндекса. Це, виходить, вони явним чином обходять обмеження, встановлені державою, та не соромляться про це повідомляти в офіційному документі Львівського національного університету?
    Ну-ну.
    avatar
    Copyright http://false-science.ucoz.ua/ © 2019
    Безкоштовний хостинг uCoz