Давно минули часи, коли великі письменники описували дійсність настільки широко та реалістично, що їх можна було назвати «дзеркалом» важливих історичних подій (як пам’ятаєте, «дзеркалом російської революції» назвав В. І. Ленін Льва Миколайовича Толстого, див. тут).
Генії, як жартував колись Даніїл Хармс [1], нарешті закінчилися, та й, мабуть, узагалі люди, як і риба у морях-океанах, «здрібнилися».
Але таке враження, що гонор у багатьох залишився, і їм так і хочеться стати прирахованими до сонму — ну нехай не святих, так хоча б учених.
А що робити, коли хочеться, а не можеться? Правильно — скористатися чужою науковою працею і видати її за свою.
Саме таким шляхом іде багато українських «учених», тим паче що інтернет дає купу легкодоступного матеріалу, а перекласти з дуже близької російської можна нашвидкуруч комп’ютером. І отримати таким чином «наукову статтю», яка зіграє таку своєрідну роль дзеркала — відобразить, що нового робиться в Росії. Це той випадок, коли не тільки лінь є двигуном прогресу, а й навпаки, прогрес спричинює лінь!
Уже знайомий нам по минулій справі кандидат юридичних наук Руслан Гурак, новообраний член організації зі страшною назвою НАЗЯВО, який так яскраво вміє розписувати, що таке справжній плагіат, та хто має право його викривати, а хто ні (див. тут), як нещодавно з’ясувалося, не є одноосібним автором своєї кандидатської дисертації (начебто схожість складає 80% тексту). Не в тому сенсі, що писав її з кимось іще. А в тому, що добросовісно переписав текст чужої наукової праці та видав його за своє власне дослідження. Але ж згідно вимог, дисертація має бути зроблена — зроблена в тому сенсі, що треба потіти й потіти над нею, досліджувати, аналізувати, писати, витративши на це кілька років життя. Перевірити підозру, що пан Гурак просто взяв готову російську дисертацію та переклав її фрагменти українською, ми не можемо, даємо тільки посилання на відповідний пост у Фейсбуці (див. тут), але попробуємо проаналізувати його автореферат, який доступний усім бажаючим (щоб не шукати його по Інтернету, можна скачати його з нашого сайту тут).
У таблиці вкажемо на збіги автореферату Р. Гурака і кандидатської дисертації Тетяни Едуардівни Сухової, яка була захищена нею в м. Тула (Російська Федерація) в 2001 році (у відкритому доступі є лише витяг з дисертації Т. Сухової — див. тут, і саме його ми й використовували для аналізу).
Однакові тексти виділимо жовтим кольором, змінені слова (або інші того самого змісту) — бірюзовим. Пропущені місця (це було зроблено для наочності) позначимо знаком "<…>" та трохи розсунемо абзаці, щоб зіставити схожі місця. Ну а помилки перекладу помітимо оранжевим кольором.
Ось тут ми трохи зупинимося і подумаємо, як це таке можливо: у 2005 році вперше розробити «систематизацію інтеграційних процесів у судовій експертизі» та «нову класифікацію інтеграції знань за предметом, об’єктом, суб’єктом, а також засобами та методами», якщо точнісінько те саме було вже зроблено в 2001 р.? Повторно «визначити роль математики та інформатики»? Ну нехай про працю Сухової Руслан Гурак нічого не чув. А звідки та як же тоді виникла ця схожість текстів? Можливо, обидві особи користувалися ще одним спільним джерелом, звідки обидва добросовісно списували?
Та продовжимо аналіз далі.
Просто приголомшливо! Якщо пан Гурак заявить, що він сам придумав такі складні речення у своїх висновках, які, як бачимо, повністю збігаються з висновками дисертації пані Сухової, то можна повірити в існування чого завгодно — хоч у наявність розуму чи душі у лептонів, хоч у переселення душ від тварин до людей і навпаки. А може, він скаже, що помилки перекладу, коли інтеграція в судову експертизу (у Сухової) перетворилася у нього в інтеграцію в судовій експертизі, або ж процесуальне значення застосування знань — на процесуальне забезпечення застосування знань, насправді не є помилками перекладу, а є доказами того, що він самостійно все придумав? Бо відрізняється ж-таки текст…
Бідне-бідне НАЗЯВО! Раптом виявляється, що то один з його членів, то інший полюбляє видавати на-гора наукові праці дуже простим шляхом — переписуванням чужого.
Тільки-но замість люстрованих осіб до НАЗЯВО обрали нових членів, як моментально з’ясувалося, вони теж такі собі, особливі… З особливими властивостями… То що тепер — іще раз обирати? І знову викривати? Ну що ж, ми не проти: раз так — давайте, голосуйте по-новому, обирайте там собі нових НАЗЯВОїстів, іще, іще давайте [2]!
Та ось чи згодні інші члени НАЗЯВО з тим, що один з них, другий, третій, четвертий… сприймаються як дзеркало усього НАЗЯВО? А НАЗЯВО — як дзеркало всієї держави?
Чи згодне з цим керівництво цієї держави?
Олег Смірнов
Фото з сайту http://old.dinz.gov.ua/index/ru/material/663
P.S. Повний текст дисертації Сухової став доступним уже після цієї публікації, його можна завантажити звідси: http://false-science.ucoz.ua/Gurak/dis_Sukhova.pdf
Текст експертизи дисертації Гурака, яку провела судовий експерт Сопова К. А., можна завантажити тут: http://false-science.ucoz.ua/Gurak/Plagiat_Gurak_expertiza.pdf
[1] «Пушкин сидит у себя и думает: "Я гений, и ладно. Гоголь тоже гений. Но ведь и Толстой гений, и Достоевский, царствие ему небесное, гений. Когда же это кончится?" Тут все и кончилось» (Даниил Хармс).
[2] «Лев Толстой очень любил детей, и всё ему было мало. Приведёт полную комнату, шагу ступить негде, а он всё кричит: "Ещё! Ещё!"» (Даниил Хармс)
|