 Новий заступник міністра освіти Микола Трофименко: плагіат і фальшування джерел в обох дисертаціях
Ви будете сміятися, але новий заступник міністра освіти і науки України, якого на цю посаду 11 вересня 2025 року призначено урядом Зеленського, теж плагіатор – як і його начальник Оксен Лісовий (у дисертації) та інший заступник Андрій Вітренко (з плагіатом у дисертації та в шести статтях). Причому не просто плагіатор, а подвійний плагіатор! В обох дисертаціях – і кандидатській, і докторській – виявлений нахабний плагіат із фальшивими джерелами.
На сайті МОНУ з гордістю повідомляють, що цей пан – Микола Валерійович Трофименко – «доктор політичних наук, доцент, ректор Маріупольського державного університету (з 2020 року); у серпні 2021 р. указом Президента України Миколу Трофименка було занесено до складу Ради Фонду Президента України з підтримки освіти, науки та спорту; з липня 2022 року — учасник групи Європейської асоціації університетів з підтримки української освіти. Заслужений працівник освіти України (2020); у 2025 році указом Президента України нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня». Призначення Миколи Трофименка на посаду заступника міністра посилює управлінську спроможність команди в напрямі вищої освіти та реалізації пріоритетів державної політики у цій сфері.»
Колись у часи Брежнєва був популярним політичний анекдот, що комуністичний лозунг «Пролетарии всех стран – соединяйтесь!» переклали українською як «Голодранці – до купи гоп!», і зараз можна тільки реготати над тим, як третій плагіатор, доданий до команді міністра-плагіатора, буде посилювати її «управлінську спроможність в напрямі вищої освіти». Хоча ось про «реалізацію пріоритетів державної політики» написано правильно, бо саме такі пріоритети – просування нагору на різні посади пройдисвітів-плагіаторів – дійсно вимальовуються. Ректори, проректори, професори, завкафедри, доценти, поліцейські, судді, депутати Верховної Ради… За скромними підрахунками, в Україні присмокталися до бюджетних коштів сім тисяч плагіаторів, і справа позбавлення їх їхніх фальшивих ступенів рухається ні шатко ні валко – хіба що десь по 5 штук на рік.
Так ось, щодо нашого героя.
У пана Трофименка є дві дисертації: кандидатська 2011-го року та докторська 2024-го, обидві – політичних наук. Ось ми їх і витягнемо за шкірку (тобто за обкладинку) на світ божий.
Кандидатська дисертація Трофименка
Трофименко Микола Валерійович. Антиглобалістський рух і Україна: політологічний аналіз. – Дис. … кандидата політичних наук (спец. 23.00.02 – політичні інститути та процеси). – Маріуполь, 2010 (див. тут).
Дисертація була виконана на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики Маріупольського державного університету і захищена 24.05.2011 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.
Науковий керівник – Балабанов Костянтин Васильович, доктор політичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, завідувач кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики, ректор Маріупольського державного університету.
Офіційні опоненти:
● Головченко Володимир Іванович, доктор політичних наук, професор кафедри країнознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка;
● Щербенко Едуард Васильович, кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник відділу теоретичних та прикладних проблем політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.
Учений секретар спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 – доктор політичних наук Зеленько Галина Іванівна.
Академічний плагіат був виявлений на 27 сторінках, що становить 19% основного тексту.
Наведемо кілька прикладів із порівняльної таблиці, де збіги текстів виділені жовтим кольором, перефразування та синоніми – бірюзовим, слова, що переставлені в інше місце, – зеленим.
Перше джерело плагіату – збірник Антиглобализм и глобальное управление: Доклады, дискуссии, справочные материалы (М.: МГИМО (У) МИД России, 2006; див. тут або у вебархіві).
З цим джерелом ситуація цікава: воно є в «Списку використаних джерел» дисертації Трофименка під №7 і цитується великими фрагментами на сс. 26, 28–29, 36–37, 46, 60–61, 63, 66–68, 86–87, 93, 95, 97–98 і 108–109. У деяких місцях дисертації (напр., на с. 28–29) три абзаци підряд мають належне покликання на вказане джерело, однак у той же час велика кількість фрагментів дисертації Трофименка, що збігаються з цим джерелом, не мають покликань. Це означає, що пан Трофименко розуміє, як правильно цитувати джерела, що треба ставити покликання навіть після кожного абзацу, але в той же час він не просто переписує чужі фрагменти без покликань на джерело, а й навіть у тих переписаних шматках видаляє покликання на джерела (і таких випадків дуже багато), та ще й замінює вислів «в России» на «в Україні». Тобто займається плагіатом свідомо, чудово розуміючи, що це таке, і як треба дурити членів спеціалізованої вченої ради на захисті:
А ще нам сподобалося, як пан застряв на перекладі складних російських слів «сквоты» та «вебблоги», а тому вирішив їх просто викинути з тексту, а також неправильно переклав російський вислів «прав рабочих» (у російському тексті «рабочие» – іменник) як «прав робочих» (тобто вийшло, що «рабочие» – прикметник), тоді як треба було «прав робітників»:
Те, що Трофименко до російського тексту додав покликання №171, його ніяк не обіляє, бо це лише інтернет-адреса згаданого в чужій публікації сайту (http://www.behindthelabel.org/). Таке й п’ятикласник може зробити. До речі, зараз в нього нова адреса: https://labourbehindthelabel.org.
Друге джерело плагіату – стаття Животовская И. Г. Неолиберальная глобализация и ее противники: к истории антиглобалистского движения (Сводный реферат) // Альтерглобализм и антиглобалистские движения в современном мире: сборник обзоров и рефератов. – М.: ИНИОН РАН, 2006, с. 7–18 (див. тут).
Третє джерело плагіату – стаття Ушкова Е. Л. «Агитон К. Альтернативный глобализм: новые мировые движения протеста. – М.: Гилея, 2004. – 203 с. (Реферат)» // Альтерглобализм и антиглобалистские движения в современном мире: сборник обзоров и рефератов. – М.: ИНИОН РАН, 2006, с. 49–66 (див. тут).
Цих праць в в «Списку використаних джерел» дисертації Трофименка немає, однак є сам збірник під №4, який згадується 4 рази – на сс. 47, 77, 82 і 104.
До передраних звідси шматків Трофименко часто додавав покликання на ті іноземні статті, огляд яких робили Животовська та Ушкова, але ці джерела виявилися фальшивими: в них немає того тексту, на який пан давав покликання, і це зрозуміло, чому: бо російські дослідниці аналізували тексти, тобто переказували їх і висловлювали свої оціночні судження щодо прочитаного. Ну а наш герой просто взяв – і переписав чужий готовий аналіз, нібито це він сам таке робив. У природі таке роблять паразити – живляться чужими соками.
Наводити всі приклади не будемо, але ось на одну хохму вкажемо. Переписуючи чужий російський текст, Трофименко пропустив слово «против», через що вийшло неправильне твердження, ніби "газета «Le Monde Diplomatique»), незалежні ЗМІ та агенції, видавництва та фонди" беруть участь в «організаціях та рухах протесту неоліберальній глобалізації», а не виступають проти. Ось такий незграбний плагіат:
У дисертації пана майбутнього заступника міністра освіти і науки знайшлася й ще одна типова помилка машинного перекладу. Російську фразу «изменила и формы протеста» Трофименко переклав як «змінила та форми протесту», тоді як треба було «змінила й форми протесту». Таку саме помилку, до речі, зробив і народний депутат-плагіатор Олексій Кузнєцов у 2011 році, переклавши фразу «решается и вопрос» як «вирішується та питання». Може, їм дисертації готувала одна й та сама фабрика?
Докторська дисертація Трофименка
Трофименко Микола Валерійович. Публічна дипломатія в умовах глобалізації. – Дис. … доктора політичних наук (спец. 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку). – Київ, 2023 (див. тут).
Дисертація була виконана в Маріупольському державному університеті та захищена 08 травня 2024 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Науковий консультант – відсутній.
Офіційні опоненти:
● Цепенда Ігор Євгенович, доктор політичних наук, професор, ректор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника;
● Хома Наталія Михайлівна, доктор політичних наук, професор кафедри політології та міжнародних відносин Національного університету «Львівська політехніка»;
● Пархомчук Олена Станіславівна, доктор політичних наук, професор кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Учений секретар спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 – доктор політичних наук, професор Піпченко Наталія Олександрівна.
У докторській плагіат був виявлений на 33 сторінках, що становить 9% основного тексту. Також плагіат був виявлений на с. 462 (таблиця Д.3 у Додатку).
Процент плагіату вийшов невисокий, бо загальна кількість сторінок основного тексту склала 373, але тут виявилися цікаві особливості, про які мова піде нижче.
Перше джерело плагіату – англійська книга Pagovski Z. Z. Public Diplomacy of Multilateral Organizations: The Cases of NATO, EU, and ASEAN (Los Angeles: Figueroa Press, 2015; див. тут).
Ця книга є в «Списку використаних джерел» до дисертації Трофименка під №402 і згадується на сс. 178–179, 188, 191, 194–195 і 199– 201 дисертації. Але на інших 19 сторінках (181 та 186–203) не згадується, але передирається. Більше того, Трофименко у крадених шматках видаляє наявні там покликання на джерела і додає фальшиві покликання на… – ніколи не здогадаєтеся! – на власні статті, або одноосібні, або написаними на пару зі своїм науковим керівником кандидатської дисертації – ректором Маріупольського державного університету Костянтином Балабановим (а Трофименко там позначений як проректор з науково-педагогічної роботи, відповідальний за міжнародні зв’язки).
При цьому вказані в дисертації джерело №168 (Трофименко М. В. Трансформація публічної дипломатії Європейського Союзу в умовах глобалізації // Вісник Львівського університету. Серія: Філософсько-політологічні студії. 2015. Випуск 7. С. 290–296, див. тут) та джерело №485 (Trofymenko M., Balabanov K. Public Diplomacy as a Response to Modern Challenges. Україна дипломатична = Diplomatic Ukraine : наук. щорічник. Київ, 2013. Вип. 14. С. 1008–1021, див. тут) – повністю фальшиві, бо не містять зазначеного тексту. До речі, в джерелі №485 Трофименко чомусь посунув себе на перше місце, насправді він там другий.
А обіцяна нами «цікава особливість» полягає в тому, що джерело №176 (Трофименко М. В., Балабанов К. В. Публічна дипломатія міжнародних інститутів (ЄС, АСЕАН, НАТО). Україна Дипломатична = Diplomatic Ukraine : наук. щорічник. Київ, 2015. Вип. 16. С. 836–855, де Трофименко знову неправильно посунув себе на перше місце, див. тут) дійсно містить шматки, перекладені з книги Pagovski, але без належного покликання, хоча в списку джерел цієї статті книга зазначена. І ось на сс. 186, 190, 191, 192, 194, 195, 196 (двічі), 197, 200 та 202 дисертації до переписаних шматків з англійської книги Pagovski наш герой ставить покликання не на справжнє джерело, а на оцю свою статтю, яку він написав на пару зі своїм ректором, нібито це саме вона містить якісь нові дані. А тому вийшов своєрідний подвійний плагіат.
А джерело №141 (Трофименко М. В. Публічна дипломатія АСЕАН. Особливості інтеграції країн у світовий економічний та політико-правовий простір: матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції, м. Маріуполь, 4 грудня 2015 р. Маріуполь : МДУ. 2015. С. 14–18), яке відсутнє в Інтернеті, вийшло пізніше (грудень 2015 р.) книги Pagovski (червень 2015 р.), а тому теж фальшиве.
Ось лише кілька прикладів цього нахабства:
Друге джерело плагіату – стаття Кирьянова Л. Г., Мазурина О. А. Теории глобализации в контексте постклассической парадигмы // Известия ТПУ, 2007, т. 311, №7, с. 115–120 (див. тут), якої немає в «Списку використаних джерел» до дисертації Трофименка.
Тут наш герой підмінив прізвища та теж накидав фальшаку, який здебільшого вийшов друком набагато пізніше, ніж стаття, з якої він передирав текст:
Третє джерело плагіату – книга Кубышкин А. И., Цветкова Н. А. Публичная дипломатия США: Учеб. пособие для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2013. – 271 с.
Тут до передраного тексту Трофименко додав іще три фальшиві покликання: покликання №6 на свою статтю Балабанов К. В., Трофименко М. В. Публічна дипломатія США після 11 вересня 2001 року. Україна Дипломатична = Diplomatic Ukraine : наук. щорічник. Київ, 2016. Вип. 17. С.728–744 (див. тут), яка не містить наведений ним текст; покликання №131 (Трофименко М. В. Національна модель традиційної та публічної дипломатії: досвід США // Вісник Маріупольського державного університету. Серія : Історія. Політологія. – 2014. – Вип. 9. – С. 140–159, див. тут) та покликання №9 (Балабанов К. В., Трофименко М. В. Структура публічної дипломатії США. Україна Дипломатична = Diplomatic Ukraine : наук. щорічник. Київ, 2014. Вип. 15. С. 709–719, див. тут).
З двома останніми статтями авторства Трофименка – та сама історія, що й у випадку кандидатської: в них є шматки з книги Кубишкіна й Цвєткової без належних покликань, хоча книга в списку літератури там є. Тобто знову маємо подвійний плагіат, до того ж нахабство автора вийшло за всякі межі: на с. 462 дисертації він переписав чужу таблицю, яка з книги перекочувала до його статті, дав покликання на свою статтю і написав під таблицею таке:
Джерело: складено автором, опубліковано в [131, c. 150-151].
Брехунець без совісті й моралі.
Четверте джерело плагіату – стаття: Пермякова Л. Цифровая дипломатия: направления работы, риски и инструменты // РСМД. – 27 сентября 2012 (див. тут чи у вебархіві, або на нашому сайті тут).
Сюди Трофименко теж додав фальшиві покликання: праця №404 (Payne G., Sevin E., Bruya S. Grassroots 2.0: Public Diplomacy in the Digital Age // Comunicação Pública. 2011. Vol. 6. No 10. pp. 46-70, див. тут) не містить указаного тексту, а праця №453 (Snow N. The role of diplomacy in a digital age: Diplomacy, disruption and disinformation. – Edward Elgar Publishing, 2019) невідома Інтернету навіть по назві.
П’яте джерело плагіату – книга: Дипломатия иностранных государств: Учебное пособие / Под ред. Т. В. Зоновой. – М.: РОССПЭН, 2004.
І тут Трофименко знову в своєму репертуарі – додає фальшивих джерел.
Покликання [500] – це: Universita Straniere partner in accorde con: Ucraina. URL: https://accordi-internazionali.cineca.it/distribuzione.php?paese=804&tipo=US. На цій сторінці насправді розміщений список українських університетів (див. вебархівну копію тут).
Інші покликання – таке саме лайно: або це праці Трофименка та інші публікації, в яких немає наведеного тексту, або маємо подвійний плагіат.
Роздуми
Що ми маємо в сухому залишку?
Якийсь пройдисвіт у шахрайський спосіб став кандидатом наук, потім проректором університету, захистив плагіатну докторську, став ректором університету і нарешті заступником міністра освіти і науки. Карколомна кар’єра!
Україну захлеснуло море плагіаторів, які активно рухаються вгору й займають керівні посади.
І головне – все це вітається та підтримується керівництвом країни.
Плагіатора Шкарлета, не дивлячись на протести громадськості, призначили міністром освіти і науки. Плагіатора Гурака, скарга на дисертацію якого була прийнята до розгляду в НАЗЯВО 17 жовтня 2023 р., президент Зеленський 18 травня 2024 року нагородив званням «Заслужений працівник освіти України». Доктора наук Аксельрода, плагіат якого був 26 вересня 2023 року підтверджений рішенням НАЗЯВО, президент Зеленський 3 жовтня 2025 року нагородив орденом «За заслуги» II ступеня. Плагіатор Лісовий досі на посаді міністра освіти і науки України. Його заступник Вітренко досі на посаді. Ректорка Кагановська та ректорка Петрушенко – теж на посадах.
Усім високопосадовцям – як з гуся вода.
Господи, це коли-небудь закінчиться?
Василь Садовий
Фото М. Трофименка з Фейсбуку
21.10.2025
| 
