Фальшива колія, по якій рухається «наукова» спільнота України, все глибшає. Як сніжна грудка, наростають факти «некоректних запозичень» у «наукових» статтях.

І ось спіймалася в наші тенета ще одна здобич. Нічого нового в методах запозичення ми у проаналізованих статтях, ясна річ, не відкрили. Вони ті самі – цитати без лапок і вказівок на авторство, заміни одного об’єкта на другий (тільки тепер не крові на лімфу, м’яса на шоколад чи курсантів на студентів, а студентів на школярів). Аж занудьгувати можна. Але ХТО це робить! Хто тепер гордо виблискує на cонці!

На початку 2015 року Л. М. Гриневич надрукувала 2 статті під назвами «Вітчизняна педагогічна теорія про розвиток освіти в Україні у контексті євроінтеграційних процесів» і «Поняття "освіта", "розвиток освіти", "освітня політика" в сучасному науковому дискурсі».

Розберемо їх по черзі (див. Стаття №1 і Стаття №2).

Як завжди, в порівняльній таблиці однакові тексти виділені жовтим кольором, а змінені слова, але близького змісту, – бірюзовим. Слова, якими порівнювальні тексти відрізняються, показані на білому фоні. Речення, для яких не було знайдено подібності, теж показані на білому фоні. Помилки, що викликані неякісним копіюванням чужого матеріалу, та інші цікаві розбіжності в текстах виділені оранжевим кольором.

Стаття №1.

Л. М. Гриневич «Вітчизняна педагогічна теорія про розвиток освіти в Україні у контексті євроінтеграційних процесів» / Педагогічний процес: теорія і практика. – 2015. – №1–2 (46–47). – С. 5–10.

Повний аналіз статті можна завантажити тут (комплект об’єктів, що були досліджені, розміщений тут), а ми зупинимося лише на некоректних запозиченнях, які були виявлені в 5 абзацах. Ось вони, факти й тільки факти:

Як бачимо, має місце повний збіг речення з фрагментом статті І. Соколової (І. Соколова «Наукові підходи до проведення компаративних досліджень в освіті» / Освітологія, Oświatologia. – 2014. – Вип. 3. – С. 23–29), в якому Л. Гриневич замінила кілька слів і вилучила слово «вищої» в назві освіти. Посилання на джерело відсутнє.

На с. 7 ми бачимо, що Л. Гриневич знову без посилання на джерело слово в слово переписує текст із «Законодавства України про освіту в контексті євроінтеграції» (див. тут).

А ось наступний абзац нас дуже здивував. Уважно порівняємо два тексти:

Мало того, що Л. Гриневич скопіювала чужий текст без посилань, заявивши при цьому, що це саме вона (?) «подає узагальнююче значення Болонського процесу», так ще й зробила помилку: кудись зникло те, що названо «науковою й освітянською», тобто громадськість (!), і туди ж зникли уряди. Рецензенти статті помилки не побачили, і це не дивно: в наборі слів, серед яких куча іменників, думка втрачається вже через 10 слів, дуже легко й швидко.

Ви будете сміятися, але Інтернет в якості джерела запозичення вказує на роботу студентів 5 курсу КУ ім. Б. Грінченка Я. Тлустенко і М. Зеленської «Самостійне опрацювання з навчальної дисципліни: "Порівняльна педагогіка"» (с. 5; див. тут). Якщо ви за цим посиланням завантажите файл формату doc, то побачите, що створений він був 21.12.2011, тобто за 4 роки до виходу в світ статті шановної Л. Гриневич.

Чи переписувала Л. Гриневич свій текст із студентської роботи, ми точно сказати не можемо, але навіть якщо вона зі студентками (звісно, не разом) використовувала одне джерело, все одно факт плагіату доводиться однозначно.

Далі на с. 8 ми знаходимо невеликий фрагмент, що збігається з Додатком № 1 до листа МОНмолодьспорту Ук­раїни від 01.06.2012 № 1/9-426 (див. тут), теж без посилання на джерело:

Ну й нарешті останній фрагмент із цієї статті. В одному абзаці – два чужих тексти зразу!

Перший фрагмент слово в слово переписаний з розділу «Актуальність дослідження» автореферату дисертації О. Мілютиної (Мілютина О. К. Полікультурна освіта учнів середньої загальноосвітньої школи у великій британії / Автореф. дис... канд. пед. наук. – Житомир, 2008), а другий – слово в слово – зі статті Л. В. Калініної і І. В. Самойлюкевич «Професійна підготовка майбутнього вчителя іноземних мов у контексті європейський вимог» (Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка, 2004, Вип. 19, С. 129–133; див. тут).

Більше того, посилання Л. Гриневич на роботу «Освітні реформи…» (с. 273) є фальшивим. У цьому збірнику, що вийшов за редакцією В. Кременя, Т. Левовицького, В. Огнев’юка і С. Сисоєвої, немає не тільки цього речення («Європеїзація мовної освіти , як один з напрямків…») на с. 273, а взагалі немає слова «плюрилінгвізм». Взагалі у збірнику!

Фальшування на повну котушку!

І що цікаво: стаття надійшла до редакції 12.03.2015, а прийнята була до друку 26.03.2015. Рівно два тижні знадобилося, щоб рецензенти В. О. Огнев’юк (доктор філософських наук, професор, академік НАПН України) і С. О. Сисоєва (доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України) уважно прочитали цю статтю, перевірили цитати й дали зелене світло публікації!

Хто з читачів цих рядків розкаже нам, який мінімальний час був колись витрачений на рецензію статті у фаховому іноземному журналі, що індексується базою Scopus? Чи було колись менше місяця?

Стаття №2.

Л. М. Гриневич «Поняття "освіта", "розвиток освіти", "освітня політика" в сучасному науковому дискурсі» / Неперервна професійна освіта: Теорія і практика. – 2015. – №1–2 (42–43). – С. 14–19.

Повний аналіз статті можна завантажити тут (комплект об’єктів, що були досліджені, розміщений тут).

Ось і перший збіг тексту, який виявився на першій же сторінці статті:

Тлумачення терміна «освіта» повністю збігається з тлумаченням із книги В. Сітарова (Ситаров В.А. Дидактика: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / Под ред. В. А. Сластенина. – 2-е изд., стереотип. – М.: Изд. центр «Академия», 2004; див. тут), посилання на яку відсутнє. Але, як бачимо, український текст Л. Гриневич збігається також із текстом в «Енциклопедії освіти» (К.: Юрінком Інтер, 2008, відп. ред. В. Г. Кремень), на яку в кінці абзацу є правильне посилання. Це означає, що Л. Гриневич оформила цитату правильно, а ось автор статті з «Енциклопедії освіти» – С. Гончаренко – переклав відповідний російський текст В. Сітарова. Ось такий створився цікавий ланцюжок. Але до Л. Гриневич тут у нас претензій немає.

Те саме зауваження стосується і наступного збігу:

Довга цитата з «Енциклопедії освіти» (с. 165) має російський еквівалент – ту саму книгу В. Сітарова. Але знову ж – посилання на «Енциклопедію освіти» є правильним, там дійсно є такий український текст, але його автором тепер є вже знайомий нам С. Гончаренко, і цей текст є перекладом російського тексту В. Сітарова, тобто не є оригінальним. Знову ж – щодо цієї цитати до Л. Гриневич тут у нас претензій немає.

Але є претензії до наступного речення. Фраза Л. Гриневич «Отже, нині поняття «освіта» розуміється широко…» – це повне переписування з першої сторінки статті Огнев’юка (В. Огнев’юк, С. Сисоєва «Освітологія – науковий напрям інтегрованого дослідження сфери освіти» / Рідна школа. – 2012. – №4–5. – С. 44–51). В кінці речення немає посилання, і взагалі це джерело в списку літератури відсутнє. Для нас головним є те, що чужий висновок Л. Гриневич видає за свій власний.

Через 2 абзаци наштовхуємося на черговий плагіат:

В очі кидається повний збіг фрагмента з книгою О. Галича (Галич О.А., Сосновська О.О. Сільськогосподарське дорадництво. Навч.посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007; див. тут). Це джерело в списку літератури відсутнє, а текст не оформлений як цитата. Тобто знову Л. Гриневич видає чужий текст за свій власний.

На с. 16 знаходимо черговий збіг з авторефератом В. Панаріна, чий текст було дещо змінено; посилання на джерело (Автореферат дисертації: Панарин В. И. Образовательная политика как социально-философская проблема / Автореф. дисс. … канд. филос. наук. – Новосибирск, 2005; див. тут) відсутнє.

Ну, любов українських вчених до російських наукових робіт нам дуже добро відома. Раз-два, переклали комп’ютером – і чергова стаття готова.

Новий збіг на с. 17 – із статтею І. Кобилянської (Кобилянська І.В. Ефективність освіти в сучасних умовах інтернаціоналізації наукового пошуку: перспективи та проблеми / Матер. міжнар. конф. «Інтернаціоналізація наукового пошуку: перспективи та проблеми» (Київ, 28 грудня 2013), ч. I. – К.: Центр наукових публікацій, 2013; див. тут):

Щоправда, дивно, що в статті Кобилянської заявлено 6 тем, а насправді перелічуються 7 тем. Іще одне, що нас дуже здивувало, – це те, що посилання №2 в статті Кобилянської є неправильним – в указаному нею джерелі цитованої інформації немає (це такий з’явився побічний продукт нашої перевірки). Можливо, І. Кобилянська теж свій текст звідкись переписувала і вказала неправильне джерело. Ну й нехай, це не є метою нашого дослідження.

Для нас важливо, що Л. Гриневич не вказала джерело, звідки запозичила свій текст, а також не дала ніякого посилання на джерело стосовно програми «Освіта для всіх», що є неправильним.

Читаємо наступний абзац у статті Л. Гриневич – і знову бачимо майже повний збіг із статтею Н. Шульги (Шульга Н. Досвід реалізації змісту полікультурної освіти в університеті східного Лондону (Велика Британія) / Психолого-педагогічні проблеми сільської школи. – 2006, Вип. 17 (див. тут):

Н. Шульга посилається на наступну роботу: Пуховська Л. П. Професійна підготовка вчителів у Західній Європі: спільність і розбіжності: Монографія. – К.: Вища школа, 1997. – С. 26-37. Монографії Л. Пуховської у нас під рукою немає, однак можна припустити, що вона посилається на ту саму резолюцію, що й Л. Гриневич.

І кидається в очі оця цікава заміна – студентів на дітей. Ми вже писали про заміну курсантів на студентів у докторській дисертації Вікторії Ципко з Національного транспортного університету (див. тут).

Можливо, Л. Гриневич замінила студентів на дітей, переписуючи не статтю Н. Шульги, а, скоріш за все, роботу Л. Пуховської, бо в роботі Н. Шульги немає нічого про «вжиття заходів щодо боротьби з відсівом школярів». Звідки ж Л. Гриневич це взяла?

А ось звідки. Ми відкопали статтю Ж. Ніколаєвої (Ніколаєва Ж. В. Навчання іноземних мов у ВНЗ у контексті Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти / Наукові праці. Педагогіка. – 2005. – Т. 42, вип. 29. – С. 127–130; див. тут), де йде мова про відсів:

І ось – ти ба які дива! Чи не знайшли ми те першоджерело?

Л. Гриневич не тільки поміняла студентів на «дітей», але й ще одних студентів, тільки тепер на «школярів»!

Продовжуємо дивитися цей великий перелік «базових принципів розбудови єдиного європейського освітнього простору»:

Знову повний збіг із статтею Н. Шульги, яка, повторимо, посилається на роботу Л. Пуховської (посилання №5), а Л. Гриневич дає посилання на Європейську Резолюцію англійською мовою. До речі, Л. Гриневич записала назву резолюції неправильно, треба: “Resolution of the Council and the Ministers of Education meeting within the Council on the European dimension in education of 24 May 1988”, тобто вона була прийнята не в 1992 році, а в 1988 (хоча в списку літератури під №14 вона записана правильно)! Цю Резолюцію можна скачати тут (вона також є і в нашому комплекті тут). Так ось, щось ми не знайшли в оригінальному тексті згаданої Резолюції жодних слів щодо боротьби з відсівом чи то школярів, чи то студентів. Може, хтось допоможе?

Цікаво також, що в статті Шульги стоїть кома після слова «технічної», а в статті Л. Гриневич ця кома зникла, і замість двох видів освіти вийшла одна – «технічна професійна».

Далі через невеличкий абзац – знову плагіат. Без посилання на джерело запозичення Л. Гриневич пише на с. 17:

Тут має місце майже повний збіг фрагмента із статтею в російськомовному (знову російськомовному!!!) довіднику (Справочники → профессиональное образование → тенденция; див. тут).

І знову ж: стаття надійшла до редакції 01.04.2015, а прийнята була до друку 23.04.2015. Ну, тут уже три тижні знадобилися, щоб ті самі рецензенти В. О. Огнев’юк і С. О. Сисоєва високо оцінили дану роботу. До речі, саме їх стаття була використана Л. Гриневич без посилання.

Починаючи з 2015-го року, небайдужа спільнота України активно обговорює у соціальній мережі Фейсбук, ЗМІ, на інтернет-сайтах різні випадки академічної недоброчесності та відсутність адекватної реакції Міністерства освіти і науки на виявлені факти плагіату – тієї реакції, яка передбачена Законом України про вищу освіту (стосовно керівників, опонентів та спецрад). А нещодавно за ініціативою МОНУ взагалі була відмінена можливість позбавляти горе-науковців наукового ступеню за фальшиві дисертації. У своїх відповідях на звернення стосовно виявлених фактів плагіату МОН уперто називає чорне білим – пише, що плагіату немає, та й узагалі, що це вже не його парафія, оскільки створено НАЗЯВО. Можливо, тепер нам трохи стане зрозуміліше, чому таке відбувається?

Що в нас відбувається? Та нічого особливого. Деградація держави.

Олег Смірнов