Євген Олександрович Легеза (науковий керівник судді-плагіаторки Царевич) має обидві дисертації з плагіатом

Хтось цьому факту здивований? Особисто я – ні. Чому не здивований, запитаєте? Для цього достатньо згадати, як відреагував доктор юридичних наук Євген Легеза на факт виявлення плагіату в дисертації його підопічної, скандально відомої судді Оксани Царевич. Ось що написала 23.06.2025 р. фундація DEJURE про засідання комісії Університету митної справи та фінансів, де захистилася Царевич: «А ще виступив її науковий керівник Євген Легеза. Він розповів, що в Малайзії дозволяють до 20% запозичень у наукових роботах. І що, мовляв, нічого страшного в дисертації Царевич він не бачить».

А тепер подивимося на відповідь штучного інтелекту Copilot на запитання про відсотки плагіату в різних країнах:

«У Малайзії офіційно не існує “допустимого відсотка” плагіату — будь-яке некоректне запозичення вважається академічним шахрайством. Проте на практиці університети часто використовують системи Turnitin та подібні, де пороговим рівнем вважається близько 20% збігів у тексті (з урахуванням правильних цитувань). “Відсоток” у системах перевірки (Turnitin, Unicheck) ≠ плагіат. Це лише збіг тексту, який може бути законною цитатою. Найсуворіше – у Німеччині, США та Великій Британії, де навіть невеликий доведений плагіат може призвести до позбавлення ступеня. У деяких країнах зі слабкою системою контролю (частина пострадянського простору, окремі університети Азії та Африки) плагіат може залишатися без наслідків. В Україні: офіційно – нульова толерантність, реально – залежить від тиску громадськості.»

Ось цікава порівняльна таблиця від Copilot щодо різних країн:

«Відсоток збігів не дорівнює плагіату», – пише Copilot. І це ж очевидно, виходячі з визначення понять «плагіат», «академічний плагіат». Але водночас очевидно, що не всім це очевидно. Особливо деяким юристам.

Легеза не бачить нічого особливого в тому, що в дисертації Царевич є 20% плагіату. А як там почуваються його власні дисертації?

Кандидатська дисертація Євгена Легези

Легеза Євген Олександрович. Адміністративні послуги, що надаються міліцією громадської безпеки. – Дис. … кандидата юридичних наук (спец. 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право). – Дніпропетровськ, 2011.

Дисертацію та автореферат Є. О. Легези можна знайти на сайті Національного репозитарію академічних текстів, але, пам’ятаючі, що там дисертацію можуть спокійно підмінити на виправлений фальшивий варіант, ми зберегли їх також і на сайті ПіФвНП.

Науковий керівник – Опацький Роман Миколайович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.

Офіційні опоненти:

● Курінний Євген Володимирович, доктор юридичних наук, професор, заступник завідувача кафедри кримінально-правових дисциплін Академії митної служби України;

● Дроздова Інна Вікторівна, кандидат юридичних наук, начальник кафедри адміністративного права та адміністративного процесу і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ.

Захист дисертації відбувся 15.07.2011 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.727.02 Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради – канд. юр. наук Школа Сергій Миколайович.

Тут ситуація з виявленим плагіатом зовсім проста: за даними автореферату (с. 17–18), Легеза опублікував за темою дисертації 6 статей у 2010–2011 рр. і 8 тез на конференціях у 2010 р., а передрав тексти з джерел, опублікованих у 2006 та 2009 роках:

1) Дроздова І. В. Міністерство внутрішніх справ України як суб'єкт надання адміністративних послуг. – Дис. … канд. юр. наук. – Київ, 2009 (див. тут).

2) Писаренко Г. М. Адміністративні послуги в Україні: організаційно-правові аспекти. – Дис. … канд. юр. наук. – Одеса, 2006 (див. тут).

3) Кривенда В. Ю. Форми і методи діяльності міліції громадської безпеки в сучасних умовах. – Дис. … канд. юр. наук. – Київ, 2009 (див. тут).

4) Корупційні ризики надання адміністративних послуг та контрольно-наглядової діяльності в Україні / [І. Коліушко, В. Тимощук, О. Банчук та ін.; І. Бекешкіна]; Центр політико-правових реформ, Фонд «Демократичні ініціативи». – К.: Москаленко О. М. ФОП, 2009 (див. тут або у вебархіві).

І тут маємо сказати, що ситуація цікава: усі джерела плагіату є в «Списку використаних джерел» дисертації Легези, але, вказавши на них кілька разів, без усіляких докорів сумління наш герой передрав звідти чужі тексти величезними шматками:

Як бачимо, є тут і збіги між дисертаціями Дроздової та Писаренко, але це ми досліджувати тут не будемо.

Усього із плагіатом виявилися 84 сторінки із 173 сторінок основного тексту, і це – 49%, тобто «малайзійський дозвіл» пан Легеза подолав більш ніж з двократним запасом.

Проілюструємо плагіат Легези фрагментами Порівняльної таблиці, де збіги текстів виділені жовтим кольором, перефразування та синоніми – бірюзовим, перестановки слів місцями – зеленим; твердження особи про те, що це нібито вона щось пропонує, оцінює, розробила чи робить висновки – фіолетовим.

Зверніть увагу, як Легеза у чужому передраному тексті замінює різного роду вислови про адміністративні органи на «підрозділ міліції громадської безпеки», про який, власне, і написав свій «твір», та як переписує оті всі чужі слова, що свідчать про інтелектуальну працю інших людей, а не його самого: «Отже», «ми відокремлюємо», «ми, звичайно, можемо погодитись», «Таким чином», «Тому… необхідно визначити», «на нашу думку», «Вважаємо, що», «Наш висновок», «Вважаємо доречним», «Однак», «Проте», «ми можемо визначити», «можна виокремити», як переписує чужі оціночні судження («Не викликає особливих труднощів визначення…», «Найбільш вживаним серед науковців визнається критерій…», «Посилка на закон, який би мав вирішити проблему... не діє, оскільки», «Таке вузьке бачення проблеми обмежує», «оскільки справедливо вважається», «Викликає сумнів необхідність обов’язкової сертифікації» та інші). А оце так взагалі просто чудово: «У відповідності до нашої класифікації», «Для ілюстрування нашого висновку ми вважаємо за доцільне», «З вищевикладеного можемо зробити висновки», «Пропонується також передбачити», «це не є безпосереднім предметом нашого дослідження», «ми не можемо не відзначити», «Зважаючи на викладене, пропонуємо докладніше розглянути», та навіть передрав «рекомендуємо» разом із чужими рекомендаціями, вибачте за тавтологію.

До речі, дуже смішним виглядає вислів «підрозділ міліції громадської безпеки влади» на с. 138 дисертації Легези. Міліція забезпечує безпеку влади? А ми-то думали…

Гарний метод створення дисертації: вирізав–склеїв, до того ж разом із готовими джерелами – і нехай інші риються в бібліотеках та інтернетах, виписують цитати. Нема дурних! Прийдемо на готове, перепишемо та й захистимо все, що треба. Ну хіба що роки замінимо на новіші (див. с. 119).

Але Легеза не тільки переписує текст із готовими джерелами, а ще й додає свої покликання. Ось на цій же с. 119 дописав джерело [120]. Це стаття під назвою «Могильов вказав на найбільшу помилку МВС». Вказане Легезою у списку літератури посилання (http://www.zaxid.net/newsua/2010/5/19/183048/) не працює, але за назвою ми можемо легко знайти цю публікацію і переконатися, що там немає зазначеного тексту й наведених сум у гривнях. Тобто джерело – фальшиве.

Ось іще гарна картинка:

На с. 137 Легеза пише: «Ми вважаємо коректним висновок І.В. Дроздової, яка зазначає, що… [49]», давши покликання на її роботу. А наступний абзац починає словами «На жаль, сьогодні вибору… не існує», тобто читач має розуміти, що тут Легеза висловлює вже власні думки, однак це не так – весь абзац разом із цими чудовими словами про «жаль» нахабно передирається з чужої дисертації:

Нерозуміння автором того, як треба відокремлювати своє від чужого і як робити покликання, доходить до смішного: переписуючи абзац із дисертації Дроздової, він замінює справжнє джерело (№247) на дисертацію Дроздової, залишаючи текст «Для ілюстрування нашого висновку ми вважаємо за доцільне використати матеріали дослідження Всемірного банку», звідки не зрозуміло, хто ж саме робить оцей «наш висновок» та «вважає за доцільне» – Легеза чи, може, все ж таки Дроздова??

Для Легези сфальшувати джерела – раз плюнути. Ось він двічі додає покликання [6] (Адміністративна процедура та адміністративні послуги : зарубіжний досвід і пропозиції для України / авт.-упоряд. В. П. Тимощук. – К. : Факт, 2003. – 496 с.). Але фокус у тім, що там немає зазначеного тексту, про постанову уряду Фінляндії за 1995 р. та про можливості інституту омбудсмена в Нідерландах дозволяти провадити розслідування у книзі ніде не йдеться. Так само на с. 151 додане фальшиве джерело [217] (Тимощук В. П., Юрмач А. В. Оцінка якості адміністративних послуг. – К. : Факт, 2005. – 88 с., див. тут), де також нічого немає про реформування державного сектора в Австралії:

Ну й наведемо приклади плагіату з інших джерел:

Що нас особливо вразило в кандидатській дисертації Легези?

Те, що перша дисертація, з якою аж на 33-х сторінках були виявлені збіги, – це дисертація його офіційної опонентки Інни Вікторівні Дроздової з Львівського державного університету внутрішніх справ.

Ну тобто опонентка Дроздова, коли писала відгук та була присутня на захисті, не впізнала текст своєї дисертації в дисертації Легези? Немає слів.

Проте є гіпотези. Які, звісно,мають різну ймовірність.

Гіпотеза 1. Дроздова не знайома з текстом своєї дисертації 2009-го року.

Варіант 1-а. Легеза також не знайомий з текстом своєї дисертації 2011-го року. Пояснення: обидві дисертації виготовляла одна й та сама людина чи контора з написання дисертацій. Це дуже ймовірний варіант.

Варіант 1-б. Легеза сам писав свою дисертацію і свідомо переписував текст дисертації Дроздової. Ну а Дроздова свій текст не впізнала. Імовірність такого варіанту дуже мала.

Гіпотеза 2. Дроздова знайома з текстом своєї дисертації 2009-го року, але писала її не сама.

Варіант 2-а. Легеза не знайомий з текстом своєї дисертації 2011-го року. Дроздова була в курсі, хто виготовляв дисертацію Легези (може, та сама людина чи контора, що писала їй). Імовірність такого мала, але все в нашому житті можливе.

Варіант 2-б. Легеза писав дисертацію не сам, але в курсі, хто це робив, і був знайомий з текстом своєї дисертації. Дроздова текст впізнала, але зробила вигляд, що все нормально. Імовірність такого дуже мала.

Варіант 2-в. Легеза писав дисертацію сам, Дроздова текст впізнала, але зробила вигляд, що все нормально. Імовірність такого дуже мала.

Гіпотеза 3. Дроздова сама писала свою дисертацію 2009-го року.

Варіант 3-а. Легеза не писав свою дисертацію 2011-го року, її виготовляла Дроздова або інша людина чи контора (але Дроздова при цьому була в курсі). Це дуже ймовірний варіант.

Варіант 3-б. Легеза сам писав свою дисертацію. Дроздова не впізнала свій текст, а відгук або писала сама, або сама не писала, а підписала вже підготовлений для неї текст. Чому Дроздова не впізнала свій текст? Гарне питання. Може, тому, що всі ці тексти в юридичних дисертаціях – це беззмістовне пережовування вже кимось написаного, яке не має жодного сенсу, його ніхто під час написання серйозно не сприймає і не запам’ятовує, бо це просто неможливо зробити. Цілком можливий варіант, хоча й смішний.

Варіант 3-в. Легеза сам писав свою дисертацію, Дроздова впізнала свій текст, але питання вирішили папірцями з водяними знаками. Теж можливо, але малоймовірно.

Варіант 3-г. Легеза сам писав свою дисертацію, і Дроздова теж допомагала її писати (чому б і не заробити?), тому офіційний відгук на дисертацію позитивний, суттєвих зауважень немає, дисертант Легеза «заслуговує» і все таке… Не дуже віриться, але знову ж, чого тільки в житті не буває.

На інші варіанти щось у нас фантазії вже не вистачає, пропонуємо читачам самим потренуватися.

Докторська дисертація Євгена Легези

Легеза Євген Олександрович. Концепція публічних послуг: адміністративно-правовий аспект. – Дис. … доктора юридичних наук (12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право). – Запоріжжя, 2017 (див. на сайті НРАТ або на сайті ПіФвНП).

Науковий консультант – Коломоєць Тетяна Олександрівна, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрНУ, декан юридичного факультету Запорізького національного університету.

Офіційні опоненти:

● Стеценко Семен Григорович, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрНУ, перший заступник начальника Інституту кримінально-виконавчої служби;

● Миколенко Олександр Іванович, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри адміністративного та господарського права Одеського національного університету імені І. І. Мечникова;

● Армаш Надія Олексіївна, доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри господарського, повітряного та космічного права навчально-наукового Юридичного інституту Національного авіаційного університету.

Захист дисертації відбувся 24.04.2017 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.051.07 Запорізького національного університету.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради – Лютікова М. О.

Обсяг плагіату в докторській Легези – 149 сторінок із 356 сторінок основного тексту, що становить 42%, – Малайзія, тобі знову полум’яний привіт від українського доктора юридичних наук!

Чотири джерела плагіату такі:

1) Острах М. Б. Провадження з надання адміністративних послуг в Україні. – Дис. … канд. юр. наук. – Дніпропетровськ, 2012 (див. тут).

2) Буханевич О. М. Теоретико-правові та праксеологічні засади на-дання адміністративних послуг в Україні. – Дис. … доктора юр. наук. – Київ, 2016 (див. тут).

3) Васильєва Н. В. Теоретико-методологічні засади формування та розвитку системи надання адміністративних послуг на регіональному рівні. – Дис. … доктора наук з держ. управління. – Київ, 2016 (див. тут).

4) Корупційні ризики надання адміністративних послуг та контрольно-наглядової діяльності в Україні / [І. Коліушко, В. Тимощук, О. Банчук та ін.; І. Бекешкіна]; Центр політико-правових реформ, Фонд «Демократичні ініціативи». – К.: Москаленко О. М. ФОП, 2009 (див. тут або у вебархіві).

Тут та сама ситуація: усі джерела плагіату є в списку літератури, Легеза їх кілька разів згадує, а потім передирає звідти величезні шматки. Особливо постраждала дисертація Маргарити Острах:

У першому ж прикладі з Порівняльної таблиці (на с. 24 дисертації) ми бачимо, як вільно поводить себе з чужим текстом дисертант: оціночне судження Маргарити Острах він приписав іншому автору – Гаращуку, який насправді ні про яке «зумовлення» «жвавих дискусій» нічого не «стверджує» – у його статті (у Острах це покликання [49], а в Легези – [63] Гаращук В. М. Управлінські послуги – новий інститут чи нова помилка? // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 3. – С. 109–114, див. тут) немає слів «жваві», «дискусії», «юриспруденції». Знову, крім плагіату, маємо ще й фальсифікацію джерел:

У докторській дисертації також спостерігаємо переписані чужі вислови «на наш погляд», «Отже», «можна зробити висновок», «нами була проаналізована вся сукупність проектів законів України», «Отже, можна зробити проміжний висновок», «ми виокремлюємо» і тому подібні, присвоєння Легезою чужих оціночних суджень («погоджуємось із соціологом Г. Осіповим», «На жаль, натепер відсутнє і відповідне законодавство», «При цьому зі змісту таких документів КМУ важко побачити», «Тому ми поділяємо думку науковців та практиків», «Якщо простіше, йдеться…», «Не можна не відзначити обґрунтовану позицію О. С. Лагоди, який…» тощо).

А із цікавинок – численні заміни «адміністративних послуг» на «публічні послуги», а звідси випливає логічне питання: що там цей юрист примудрився знайти на сайті Верховної Ради, шукаючи саме «публічні послуги», яких там немає, а є «адміністративні послуги»? А ось що:

Нахабний плагіат, немає слів.

Цитуючи на с. 140 статтю 10 Закону України «Про адміністративні послуги», Легеза з легкістю підміняє вислів «Адміністративна послуга вважається наданою…» словами «Публічна послуга вважається наданою…». Так само на с. 171 від пустотливих рученьок Легези «постраждав» і Кодекс адміністративного судочинства України, у тексті якого наш спритний юрист поміняв «письмову процедуру» на «письмове провадження». Фальшування текстів законів та кодексів – це щось новеньке в юриспруденції.

Порядок розташування абзаців у дисертації Легези – такий самий, як і в дисертації Острах, що свідчить про свідоме переписування чужого тексту. А ще знаходимо стилістичні помилки, що викликані незначним переробленням чужого тексту. Ось Острах пише: «Результат надання адміністративної послуги: замовник отримує виписку з Єдиного державного реєстру». Легеза речення скорочує, і на с. 182 виходить помилка: «Результат надання публічної послуги – виписку з Єдиного державного реєстру» (треба було написати «виписка»). Гарні відбитки пальців залишив! А на с. 186 знову бачимо додане фальшиве джерело [172] – автореферат Лагоди, в якому, як і в дисертації Лагоди,  немає того тексту. І там же – знову фальшиве твердження про те, що нібито в Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» є вислів «Публічна послуга». Фальшування й підробки, плагіат і окозамилювання, що це нібито він сам «аналізував періодику» та «дійшов висновку», – оце така майже вся його дисертація:

На с. 215 зі здивуванням ми дізнаємося, що Легеза проводив якесь «соціологічне дослідження», хоча текст зідраний з дисертації Острах. А ще зверніть увагу, як він «розмножує» одне й те саме покликання по тексту після кожного речення. Таке дивне явище повторюється в його дисертації багато разів (чорт його знає, навіщо), і це при тому, що поруч з купою переписаних абзаців ніяких покликань немає (тобто маємо очевидний плагіат). Це я до того, що коли пан юрист раптом захоче виправдатися тим, що десь там після кількох передраних сторінок стоїть покликання, а тому все гаразд, то ми йому ткнемо пальцем ось сюди і запитаємо: а чому ж тут стоїть покликання після кожного речення підряд кілька разів, а ось тут і тут немає нічого?

Ось іще: передрано фразу «нами було досліджено веб-сторінки органів влади цих країн» і самі результати такого «дослідження», і знову на с. 300 додано фальшиве покликання не на справжнє джерело списування, а на статтю Михайлюка, в якій немає того тексту і взагалі немає слова слова «Інтернет»:

Цікаво, що в 2017 році Легеза пише, що «заслуговує на увагу досвід учених Російської Федерації» та саме законодавство РФ, нібито йому невідомо, що витворяє в Росії режим ФСБ (колишнього КДБ):

Чим іще нас здивував Легеза, крім перекручування текстів законів та повторенням покликання на джерело після кожного речення в одному абзаці, так це іще одним типом маніпуляції з джерелами.

Ось він переписує шматок дисертації Буханевича з описом праці Авер’янова, і чомусь втюхує туди покликання [36] на цього ж Буханевича, хоча насправді Буханевич лише цитує Авер’янова, а не разом із Авер’яновим щось «зазначає» та «вважає». Доказом ненормальності такого додавання є фраза «В. Б. Авер’янов та О.М. Буханевич вважає» замість «В. Б. Авер’янов та О.М. Буханевич вважають». І знову нас дивує оце чудне ноу-хау від Легези – додавання однакових покликань чотири рази в одному абзаці. Дуже смішно:

«В. П. Тимощук та О.М. Буханевич вказують», «О.М. Буханевич та В. П. Тимощук стверджують», знову всюди тулиться непотрібне покликання на дисертацію Буханевича, проте у висновках до першого розділу покликання з передраного тексту нахабно видаляється:

Щодо дисертації Васильєвої – звідси теж Легеза переписує великі шматки, щоправда, плутає Литву з Латвією, приписує собі чужі дослідження, знову додає до чужого тексту фальшиве покликання [393] на статтю Соколової, де немає зазначеного тексту, немає нічого про указ, немає чисел 165 та 21, немає ніякої згадки про «здоров’я»:

Останнє джерело цікаве тим, що не тільки наш видатний юрист украв звідти фрагменти і в свою кандидатську (2011), і в докторську (2017) дисертації. Оці слова про туалет («сидячі місця та місця для заповнення документів, забезпечити наявність питної води, туалету тощо») взяли за душу не тільки Легезу, а й ще Маргариту Острах (2013), Юлію Даньшину (2013) та Сергія Жукова (2012).

Хто він такий – цей Євген Легеза?

Як пише Вікіпедія, Євген Олександрович Легеза має вчене звання професора кафедри публічного та приватного права Університету митної справи та фінансів (УМСФ) (2018), де й працює професором, а також, за даними сайту УМСФ, він є заступником голови Ради молодих учених УМСФ. Ага, одну Голову Ради молодих вчених НАНУ – Валерію Ковач – ми пам’ятаємо, авжеж. Ось і ще один такий нарисувався.

Євген Легеза – переможець Всеукраїнського конкурсу «Молодий правник року 2016» у номінації «Молодий науковець», який був організований Координаційною радою молодих юристів України при Міністерстві юстиції України. Багаторазовий переможець обласного конкурсу «Кращий молодий вчений» (Дніпропетровської області) у гуманітарному напрямі ( диплом І ступеня у 2017, ІІ  ступеня у 2019, ІІІ  ступеня у 2021 р.). У 2018 та 2022–2024 рр. отримував стипендію Кабінету Міністрів України для молодих вчених, у 2019 – стипендію Верховної Ради України для найталановитіших молодих учених, у 2020 – Премію Президента України для молодих учених.

10 липня 2025 р. став одним із 50 переможців конкурсного відбору наукових робіт на присудження «Премії Верховної Ради України молодим ученим»

Легеза – активний науковий керівник дисертантів. Крім судді Царевич, яку вже позбавили наукового ступеня через плагіат, є ще 15 дисертантів, в дисертаціях яких програма показує наявність плагіату, причому в однієї особи – збіги з російською дисертацією. Роль Легези в захисті дисертації Оксаною Царевич голова Ради ГО ТРОН, координаторка антиплагіатної ініціативи «Дисергейт» Світлана Благодєтєлєва-Вовк охарактеризувала так: «науковий керівник не тільки не контролював якість і самостійність роботи пошукачки, а допустив запозичення із власного доробку, що характеризує його як мінімум непрофесійним, а як максимум академічно недоброчесним… Випадок Царевич – про наскрізну академічну недоброчесність середовища, в якому вона здобула науковий ступінь».

Євген Легеза є членом редакційної колегії наукових видань «Правова позиція», «ScienceRise: Juridical Science», Customs Scientific Journal, що внесені до Переліку наукових фахових видань України (категорія «Б»), є членом спеціалізованої вченої ради Д 08.893.03 з правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право (див. тут).

За даними сайту YouControl, Євген Олександрович Легеза у 2018 р. хотів стати суддею Верховного Суду України, а в 2023 і 2024 роках – суддею Апеляційного адміністративного суду.

Станом на 4 червня 2026 р. Євген Легеза має 27 документів у базі Scopus і його h-індекс = 17. Як це таке можливо? Та просто: наприклад, свіженька стаття Легези із співавторами під назвою “Interpretation of Regulatory and Legal Acts in Contemporary Contexts: Foreign Experience, Comparative Perspectives, and Pathways for Regulatory Reform”, що вийшла 22 лютого 2026-го року в журналі Nusantara: Journal of Law Studies (видавець – Islamic Research Publisher, Lampung, Indonesia) (2026, Vol. 5, No. 1, pp. 102–122) за 3 місяці встигла бути процитованою (тобто згаданою в інших уже опублікованих працях!) 17 разів. Наприклад, у статті українських авторів “Foreign Legal Frameworks in Regulating the Maintenance of Public Safety and Public Order at the Regional Level”, що вийшла на сс. 288–306 у тому самому журналі (2026, Vol. 5, No. 1). А ще її процитували інші українські вчені в статті “Legal regulation of social security principles in the countries of the European Union and Ukraine”, що вийшла (ви будете сміятися) на сс. 229–251 у тому самому журналі (2026, Vol. 5, No. 1).

А є ще журнал Drug and Alcohol Research («Дослідження наркотиків та алкоголю»), що видається в Єгипті Ashdin Publishing, де в статті “Foreign Experience of Illegal Import/Export of Medicinal Drugs: Administrative Legal and Criminal Legal Aspects” (2026, Vol. 15, Issue 2), що була опублікована 12 лютого 2026-го року, певна група українських вчених цитує вказану вище індонезійську статтю Легези (нагадаю, вона вийде друком тільки через 10 днів, 22 лютого), а заодно й іще 20 його інших статей.

Слава богу, що в нас є чудовий індонезійський журнал, який обліковується в Скопусі, де в одному номері можна не тільки зробити публікацію статті, а й одночасно отримати два її цитування, і є єгипетське видавництво, в якому можна друкуватися з покликаннями на статті, що вийдуть у майбутньому. І це ж тільки те, що ми знайшли нашвидкуруч, бо детально аналізувати оці «цитування» стало огидно.

Кому цікаво – можуть по наведених покликаннях подивитися на прізвища цих спритних українських «учених», що знайшли такий чудовий спосіб нагнати собі індекс Хірша.

ВИСНОВКИ

Та які там висновки у множині?

Тут тільки один висновок: чудова кандидатура на посаду міністра юстиції.

Василь Садовий

Фото Легези з сайту ScienceRise

Фото Дроздової з сайту Фirtka.if.ua

04.06.2026