Як на плагіаті спіймався доцент Віталій Марченко

Як він спіймався? Та зовсім випадково. Коли розслідували дисертацію Артема Слюняєва, кандидата технічних наук, колишнього директора Навчально-наукового інституту неперервної освіти Національного авіаційного університету, то виявили, що він виготовив свою кандидатську в 2010 році з російської докторської «Модели и методы построения корпоративных интеллектуальных систем поддержки принятия решений», яку написав у 2004-му Анатолій Миколайович Швецов. А далі простий пошук в Інтернеті чотирьох слів з дисертації Слюняєва вивів на слід ще одного спритного ділка – Віталія Марченка, який передрав текст з дисертації Слюняєва. Ну тобто нікому оцей Марченко не був цікавий від слова зовсім, став собі доктором філософії в 2023 році, навіть доцентом у 2025-му, і ніхто б його дисертацію не вивчав і плагіату б там не шукав.

Але ось на що не розраховував оцей Марченко – так на те, що Слюняєв, з якого він переписував, сам виявився плагіатором, через що вийти на Марченка було працею двох секунд. Такий облом для доцентика кафедри систем та технологій кібербезпеки ДУІКТ, який про «безпеку» власної дисертації потурбуватися й не зміг! Хі-хі.

Полюбуємося:

Марченко Віталій Вікторович. Метод виявлення шкідливих процесів в інформаційній системі підприємства на основі ідентифікації та діагностування станів логічних об’єктів. – Дис. … доктора філософії (спец. 125 – кібербезпека). – Київ, 2023.

Текст дисертації – тут.

Науковий керівник – Гайдур Галина Іванівна, доктор технічних наук, професор Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій.

Захист відбувся 15 травня 2023 р. у Державному університеті телекомунікацій (пізніше він був перейменований у Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій).

Голова разової спеціалізованої вченої ради – Вишнівський Віктор Вікторович, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри комп’ютерних наук Державного університету телекомунікацій.

Рецензенти:

● Кожухівський Андрій Дмитрович, доктор технічних наук, професор, професор кафедри інформаційної та кібернетичної безпеки Навчально-наукового інституту захисту інформації ДУТ;

● Ахрамович Володимир Миколайович, доктор технічних наук, професор, професор кафедри систем інформаційного та кібернетичного захисту ННІЗІ ДУТ.

Опоненти:

● Казмірчук Світлана Володимирівна, доктор технічних наук, професор, завідувачка кафедри комп’ютеризованих систем захисту інформації Національного авіаційного університету;

● Радівілова Тамара Анатоліївна, доктор технічних наук, професор, професор кафедри інфокомунікаційної інженерії ім. В. В. Поповського Харківського національного університету радіоелектроніки.

«Наукова новизна одержаних у дисертаційній роботі результатів, сформованих висновків і наданих рекомендацій грунтуєтся на основі наукових результатів роботи, що отримані автором особисто», – написав А. Кожухівський. «Наукова новизна результатів грунтується на основі наукових результатів» – боже, як це чудово сформульовано! Масло тому й масляне, бо зроблене з масла, – саме так. «Дисертація являє собою одноосібно написану наукову працю… і свідчить про особистий внесок автора у науку», – радіє за Марченка С. Казмірчук.

У рішенні разової спеціалізованої вченої ради написано, що  дисертація Віталія Марченка «є завершеним самостійним науковим дослідженням і відповідає вимогам «Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року №261; «Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 р. №44.»

Наскільки дисертація відповідає вимогам, та наскільки була самостійною?

Ну, якщо дисертант сам переписував чужий текст, не згадавши його справжнього автора, – то так, працював самостійно. Та ось тільки текст як був чужий, так і залишився. Навіть якщо Марченко й написав «Таким чином, доведена справедливість асоціативного закону», це насправді не він довів, а Анатолій Миколайович Швецов у 2004 році. Хоча Марченко передрав текст звідси:

Слюняєв А. С. Методика побудови інтелектуальної інформаційно-керуючої системи аеропорту на основі мультиагентного підходу. – Дис. … кандидата технічних наук (спец. 05.13.06 – інформаційні технології). – Київ, 2010 (див. тут).

Якщо Слюняєв, коли переписував текст російської дисертації А. Швецова, замінював «CDSS» на «АІМS» та «КС» на «ІКСА», то наш сьогоднішній майстер «виявлення шкідливих процесів» у тексті, що був «запозичений» із дисертації Слюняєва, міняв «Інформаційний об’єкт» на «Логічний об’єкт», «ІО» на «ЛО», «ОПІО» на «ОПЛО», «АІО» на «АЛО» та «ПІО» на «ПЛО». І не смійтеся, це дуже інтелектуальна праця, не кожному третьокласнику під силу. Навіть наш майбутній доцент з нею не справився, бо на сс. 78 та 79 своєї дисертації «забувся» та залишив «ОПІО», не помінявши його на «ОПЛО», тобто треба розуміти це так, що тут «інформаційні об’єкти» Слюняєва не захотіли перетворюватися на «логічні об’єкти» Марченка. Ну нічого, на с. 81 і далі все знову стало звичним, «ОПЛО»шним.

А ще Марченко відзначився додаванням до передраних абзаців фальшивих джерел, у яких ані тих слів, ані тих формул і близько немає, та ще й надруковані вони були пізніше ніж джерело списування – дисертація Слюняєва, яка була захищена 2010 року.

Слюняєв, коли переписував російську дисертацію Швецова, через проблеми зі сприйняттям алфавіту переписав російський вислів «утверждение г» як «твердження z». І що б ви думали? Марченко скопіював усе буква в букву, хоча мав би побачити, що в попередніх абзацах пункти перелічувалися за українською абеткою, а буква «z» – то зовсім з іншої опери. Але ж ні…

Ну й так далі – формули з супроводжувальним текстом передираються підряд, без жодного покликання на першоджерело, нехай і плагіатне (дисертацію Слюняєва).

Академічний плагіат виявлений на сс. 66–86, 91 і 94–103, тобто на 32 сторінках, що складає 27% (основний текст викладений на 120 сторінках – від 21-ї по 140-ву). Повну порівняльну таблицю можна подивитися тут.

Із цікавинок: до спецради перед своїм захистом дисертант, тобто Віталій Марченко, подав різні документи, серед яких була й «Довідка про перевірку дисертації на академічну доброчесність». Мабуть, він дуже сміявся після захисту над тим, як провів усіх отих поважних докторів технічних наук.

Закономірний фінал захисту – на фото:

Якщо хтось захоче полюбуватися на численні дипломи, які Віталій Марченко отримав на різних курсах з підвищення кваліфікації, то вам сюди. Але там не вистачає одного важливого диплома – про закінчення курсів на тему «Майстер-клас із плагіату».

Василь Садовий, кібершкідник

Фото В. Марченка з сайту ДУІКТ

02.03.2026

P.S. Пану Віталію не треба засмучуватися, що його так легко спіймали на плагіаті. На тих самих крадених шматках виловили ще одну рибку з іншого університету.