Сага про журнал ScienceRise. Доки неякісні журнали будуть потрапляти до категорії Б?

На засіданні Атестаційної колегії МОНУ 05.03.2019 мною були висловлені зауваження стосовно журналу «ScienceRise: Biological Science», а саме: «Мають місце: включення до складу редколегії «мертвих душ» або осіб, що не давали згоду; можливості приносити рекомендацію (рецензію) від доктора наук особисто авторами статті та оплата статті при її поданні; академічна недоброчесність (клони статей в інших журналах з цим же авторством)».

Проректор з наукової роботи Київського національного університету ім. Т. Шевченка В. С. Мартинюк і директор ННЦ «Інститут біології та медицини» Л. І. Остапченко (головний редактор журналу) у своєму листі на адресу Голови Атестаційної колегії МОНУ, міністра освіти і науки Лілії Гриневич заявили, що мої «закиди» щодо «визнаного фахового видання, афілійованого з Київським національним університетом імені Тараса Шевченка,» є «безпідставними», а 23 квітня на засіданні Атестаційної колегії автори листа цими ж аргументами, доповнивши свою промову дивними речами, про які ніколи не згадувалося ані усно, ані письмово (є запис), переконували членів атестаційної колегії у високій якості журналу. На захист честі мундира став ректор університету пан Губерський Л.В., його гаряче підтримав заступник міністра пан Стріха М.В., а потім пані Гриневич Л.М., і цей журнал був включений до категорії Б переліку фахових журналів.

Чому «ScienceRise: Biological Science» та подібні йому журнали не мають потрапляти до категорії Б? На які хвороби страждає ScienceRise?

1. «Мертві душі» в редколегії журналу

Журнал ScienceRise цікавий тим, що в нього до недавнього часу було аж два сайти відразу. Сайт http://sr.org.ua після моєї критики дуже швидко перестав працювати, і зараз з нього здійснюється автоматична переадресація на http://journals.uran.ua/sciencerise/, що свідчить про те, що сайт http://sr.org.ua дійсно відображав діяльність редколегії названого журналу і давав можливість ознайомитися з публікаціями цього журналу. Сайт http://bio.sr.org.ua з цього ж домену згадується і в листі В.С. Мартинюка та Л. І. Остапченко. Тому дуже дивно, що голова експертної ради ДАК МОН пані Т. Берегова говорила на колегії таке: "Арбузова подивилася зовсім на інший сайт". Але інтернет «усе пам’ятає», і можемо легко переконатися, що в різних мовних версіях склад редколегії відрізнявся. Станом на 05.03.2019 в англійській версії (див. тут) до редколегії входило 11 осіб (E.Pogroszewska, F.Salzano, I.Konczak, Miglino M., S.Makai, T.Sawidis, T.Beregova, Lyadmila Ostapchenko, V.Polischuk, A.Sivolob, N.Taran), в російській версії (див. тут) редколегія складалася вже тільки з чотирьох осіб (E.Pogroszewska, F.Salzano, I.Konczak, M. Miglino та T.Sawidis), тобто шість осіб кудись зникло, а в українській версії (див. тут) – знову 11 осіб, до того ж в іншій послідовності (I.Konczak, M. Miglino, E.Pogroszewska, F.Salzano, S.Makai, T.Sawidis, Т.Берегова, Л.Остапченко, В.Поліщук, А. Сиволоб, Н.Таран). Крім того, російська версія стверджує, що журнал має двох головних редакторів, а не одного.

Зазначу, що Валерій Петрович Поліщук пішов із життя 5 серпня 2017 року, але до березня 2019 року вважався членом редколегії журналу ScienceRise.

Зараз на сайті http://journals.uran.ua/sr_bio/about/editorialTeam усі три мовні версії однакові, до складу редколегії входять 9 осіб (без В.Поліщука), та десята – головний редактор Lyadmila Ostapchenko (див. архівне посилання від 19.04.2019).

Було б дуже цікаво подивитися на письмові згоди членів редколегії, бо в її складі на обох сайтах (http://sr.org.ua і http://journals.uran.ua), у тому числі http://journals.uran.ua/sr_bio/about/editorialTeam, указані імена зарубіжних вчених, серед яких є й ті, які станом на 6 березня 2019 р. не знали про надану їм честь бути членом редколегії журналу.

2. Дива з оплатою за статті

У своєму листі В.С.Мартинюк та Л.І. Остапченко пишуть, що «С. Арбузова недостатньо володіє правилами оплати статті», і на підтвердження своїх слів («Після прийняття редакцією позитивного рішення про публікацію статті провести оплату суми згідно виставленого рахунку-фактури (інвойсу) на оплату») наводять наступне посилання: http://bio.sr.org.ua/ru/avtoram-publikatsiy/podacha-stati.

Але це посилання є фальшивим (сторінка не відкривається), і перевірити слова авторів звернення неможливо. Нас «перекидають» на іншу адресу, де ми читаємо:

А насправді на сайті журналу було вказано (див. тут), що береться оплата за статтю, яка подається до публікації, а не за статтю, яка прийнята до публікації:

Мова навіть не в оплаті як такій; питання: «За що саме беруться гроші»? Журнал друкується у разі замовлення та за умови додаткової оплати. Окремо оплачується підготовка та оформлення статті. А з аналізу якості статей та їхнього оформлення (див. нижче) випливає, що робота редакторського колективу журналу носить суто камуфляжний характер.

Що, цікаво, означає фраза про оплату за "перевод расширенной аннотации на английский (в случае, если автором не был предоставлен документ о переводе)"? Який такий документ про переклад потрібно надати? А рецензія від журналу «ScienceRISE: Biological Science» англійською мовою, яку мені пощастило прочитати в ДАКі, так мене вразила, що я б на місці редколегії посоромилася б навіть безкоштовно таку послугу надавати.

3. Хочете знайти надрукований журнал? Наймайте детективів!

Але вони вам не допоможуть.

У бібліотеці імені В.І. Вернадського станом на 18.04.2019 відсутній не тільки випуск журналу №1(16) за 2019 р., але й №6 (15) за 2018 р. У Харківській обласній універсальній бібліотеці і в бібліотеці ім. В.Г.Короленка теж відсутні ці журнали, і взагалі, є тільки три випуски (№1, 2 і 3) за 2016 р.

Згідно підпункту 5 п. 6 Наказу МОНУ №32, для включення періодичного наукового фахового видання до Переліку (категорії «А» та «Б»), у разі відкритого доступу, на платформі «Наукова періодика України» в Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського НАН України та в Національному репозитарії академічних текстів мають бути розміщені електронні копії видання, а згідно підпункту 4 п. 7 має здійснюватися обов’язкове розсилання періодичного видання відповідно до додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 10 травня 2002 року № 608 «Про порядок доставляння обов’язкових примірників документів».

Куди розсилаються друковані випуски журналу? «На деревню дедушке, Константину Макаровичу»?

Крім того, на сайті журналу, де до кожного номера журналу написано «переглянути або завантажити весь випуск» (напр., №6 за 2018 р. http://journals.uran.ua/sr_bio/issue/view/9277), немає посилання на завантаження усього випуску, є можливість лише завантажити окремі статті. Тому неможливо для кожного випуску журналу визначити дату його виходу, тираж та інші вихідні дані.

Ну й зрозуміло, що будь-який матеріал на сайті можна будь-коли виправити, а потім сказати, що так і було.

Ось, наприклад, в останньому випуску журналу – 2019, №1(16) – на сайті http://journals.uran.ua/sr_bio/issue/view/9813 відсутній повний текст останньої статті, вказаної в змісті випуску, а саме: Kateryna Reshetnyk, Dmytro Yuskov «Каталазна активність макроміцета Pleurotus ostreatus (JACQ.:FR.) P. KUMM. за дії лазерного опромінення» (с. 30–36).

Інші статті з цього випуску є, і вони завантажуються, а для вказаної статті на сайті (див. тут) є лише анотація, ключові слова та посилання, повний текст відсутній. В інтернеті цю статтю також знайти не можна. Навіть ідентифікатор DOI цієї статті фальшивий (відсутній у базі) – якщо натиснути вгорі на посилання DOI https://doi.org/10.15587/2519-8025.2019.161861, то сайт пише, що такого номера немає. Чим зумовлена відсутність цієї статті на сайті – невідомо. Але зазначу, що згідно п. 6 Наказу Міністерства освіти і науки України від 15.01.2018 № 32 «Про затвердження Порядку формування Переліку наукових фахових видань України», вимогами до видання, включеного до Переліку категорій А, Б та В, має бути наявність web-сайту видання та «у разі відкритого доступу - повні тексти». Тут ми повного тексту статті не бачимо.

4. Помилки, плагіат та дурниці. Рецензенти, агов!

У своєму зверненні В.С. Мартинюк та Л.І. Остапченко багато пишуть про «вхідний контроль рукописів», різні форми рецензування – «подвійне сліпе рецензування» тощо, але насправді результатом такого «рецензування» є вкрай низка якість великої кількості статей, численні приклади різних «ляпів» та грубих помилок, пропущених рецензентами. Незрозуміло також, яку роль відіграє при контролі якості рукописів рекомендація від доктора наук, яку пропонують подавати. Низька якість статей (приклади див. нижче) дає підстави припустити, що ця рекомендація фактично замінює собою рецензування, оскільки важко уявити, щоб жоден з рецензентів не звернув уваги на грубі помилки. На колегії пані Т. Берегова пояснила, для чого вимагають рекомендацію: "Якщо робота подається без доктора наук, керівник відділу має підписати рекомендацію, щоб він бачив, що виходить з його лабораторії, щоб це не було самочинство". Подивимося нижче, чи підтверджуються ці слова прикладами 3–5. Та спочатку спробуємо прояснити, чи є взагалі у цього журналу редактор і коректор???

Приклад 1. У статті А. О. Уманська, Д. О. Мельничук, Л. Г. Калачнюк. Зміни макро- і мікроелементного складу серця щурів за штучного гіпобіозу. ScienceRise:Biological Science, 2018, 1(10), 45–47 (http://journals.uran.ua/sr_bio/article/view/124869/119502) бачимо цілу купу орфографічних помилок та випадіння слів:

Після «перевірки на плагіат та самоплагіат», яку, за словами авторів звернення, здійснює редколегія, знаходимо в цій статті ідентичні тексти. Наприклад:

А чого вартує перший «науковий» висновок: «1. Були проведені дослідження та проаналізовані показники елементного складу міокарда щурів за штучного гіпобіозу.»

І таких прикладів безліч у багатьох публікаціях.

Приклад 2. Стаття А. Дорофєєва «Оцінка змін кишкового мікробіома при пізньому дебюті неспецифічного виразкового коліту». ScienceRise: Biological Science, 2018, 4 (13), 19-24. http://journals.uran.ua/sr_bio/article/view/141154/138847

Цей приклад є гарною ілюстрацією того, як актуальну та перспективну ідею дослідження мікробіому незадовільний методологічний рівень автора, напевно молодого дослідника, та відсутність належного рецензування може перетворити на фарс. «Методы исследования: теоретические – анализ научно-методической и специальной литературы (що таке «специальная литература»?); экспериментальные методы – сбор образцов и выделение ДНК, определение олигонуклеотидных праймеров (це метод?), полимеразная цепная реакция (ПЦР), определение микробиомного состава (експериментальний метод?); математические – метод средних величин («метод средних величин» не існує)» або таке: «Образцы с концентрацией ДНК менее 20 нг (нг – це маса, а не концентрація) или соотношением флюорисценции на длинах волн A 260/280 меньше чем 1,8 (які довжини хвиль А? До того ж треба писати «флюоресценции») подвергали осаждению этанолом чтобы концентрировать…». Ось так автор описав умови ПЛР: «Условия реакции ПЦР состояли из начальной стадии денатурации 5 мин при 95 °С, далее 30 циклов при 95 °С в течение 15 с, отжига в течение 15 с при 72 °С в течение 30 с и конечной стадии удлинения при 72 °С для 5 мин.». А це опис методики визначення кількісних співвідношень мікроорганізмів: «Cts (univ и spec) были пороговыми циклами, зарегистрированными термоциклером. Среднее значение Ct, полученное из каждой пары, было преобразовано в процентах с помощью формулы.» Перший висновок цієї публікації сформульований так: «Анализ научно-методической и специальной литературы позволил определить, что воспалительные заболевания кишечника (ВЗК) являются одной из актуальных проблем не только современной гастроэнтерологии, в частности увеличивается количество пациентов с диагнозом неспецифический язвенный колит.»

Крім того, в статті є маса орфографічних та лексичних помилок, які теж ніхто не правив:

Наступні приклади стосуються тих самих проблем з якістю статей, рецензуванням та редагуванням, але примітні "рекомендаціями" до їх публікації. Поцікавимося, хто їх надає.

Приклад 3. О. В. Тимчик, Є. О. Неведомська, І. М. Маруненко, О. Д. Мойсак «Вивчення фенотипових кореляцій у популяціях закарпатської та київської областей». http://journals.uran.ua/sciencerise/article/view/69076/65375

Автори взялися не за свою справу – як наукове дослідження взагалі, так і за популяційну генетику зокрема, створивши наукоподібну працю, насичену банальностями, сентенціями студентського рівня, грубими помилками і відвертими дурницями.

Цитую: «В ході дослідження нами було використано такі методики: теоретичний аналіз (а є практичний аналіз?) наукової літератури з досліджуваної проблематики, спостереження, вимірювання, анкетування, протоколювання, аналіз і синтез одержаних даних, педагогічний та біологічний експеримент (не знають, що таке експеримент, як формують репрезентативну вибірку) та методи статистичної обробки (не розуміють як проводиться відповідна обробка, не кажучи про те, що статистики треба писати курсивом). «Фенотиповий прояв ознаки в популяції визначали за його середнім значенням і дисперсією за відповідною формулою» (за формулами визначають статистики, а не фенотипічні прояви!) «Основним методичним прийомом в генетиці є дослідження родинних зв’язків, (зовсім ні, родинні зв'язки вивчають інші науки). «Завдяки цьому відбір не призводить до вираженого домінування концентрації (що це за нове явище в генетиці?) одних алелей над іншими». Те, що «чим вищий зріст батьків, тим, як правило, вищий зріст у дітей», показав ще Пірсон і створив регресійний аналіз. У окремих пар не розраховують кореляцію, це показник груповий.

І вже зовсім не дивним здається "відкриття" щодо кореляції між ростом людей сидячи і стоячи, кошмар з групами крові АВ0. Як автори визначили, що носії групи крові А і В є гетерозиготами? Куди поділися гомозиготи? Ось би здивувалися закордонні читачі, прочитавши це та дізнавшись, що в Україні резус-позитивних чоловіків і жінок менше половини. Зробили б висновок про геноцид резус-позитивних.

Не менш цікавим є те, що рекомендацію до друку цієї статті дав Шейко В.І, який не має жодного стосунку до генетики, зокрема популяційної. Пан Шейко був головою фейкової спецради в СумДПУ за спеціальністю "патофізіологія", яка була відкрита з порушеннями всіх пунктів нормативно-правової бази. Саме він мав пряме відношення до фальсифікацій, як стосовно складу спецради, так і щодо захищених дисертацій. А раніше аналогічним чином відзначився в такій самій спецраді Луганського медичного університету. Зокрема, був керівником плагіатної і повністю сфабрикованої докторської дисертації, яка стала відомою завдяки "древньоримському лікарю Гіппократу" (див. тут).

Продовження читайте далі тут.

С. Б. Арбузова