Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях
Середа, 2017-10-18, 09:23
Головне меню

Пошук

Корисні посилання
  • Комиссия по борьбе с лженаукой и фальсифика- цией научных исследований при Президиуме РАН
  • Диссернет
  • Троицкий вариант
  • Бюллетень "В защиту науки"
  • Антиплагиат.ru
  • Плагиат: Общественная доска позора
  • dissercomp.ru - Сравнение диссертаций и поиск плагиата

  • Календар
    «  Грудень 2016  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031

    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Архів записів

    Головна » 2016 » Грудень » 20 » Чи може засвідчення автором результатів власних досліджень допомогти у боротьбі з плагіатом?
    18:39
    Чи може засвідчення автором результатів власних досліджень допомогти у боротьбі з плагіатом?

    “I hereby certify the dissertation is entirely my own work, except where otherwise indicated…”

    Ні для кого не є таємницею, що рівень вітчизняної науки в деяких галузях досягнув дна. Про масштаби фальсифікації та плагіату в медичних дисертаціях – явище, яке вже отримало назву «пандемія», я неодноразово доповідала на Президії НАМН України та атестаційних колегіях МОН. «Може епідемія?», – запитав хтось із присутніх. Реальні цифри катастрофи невідомі. За приблизними загальними оцінками науковців частка плагіату складає від 10 до 30%. Сподіваюся, відсоток значною мірою залежить від спеціальності. Я спробувала оцінити наявність запозичених уривків у розділах власних досліджень серед обраних навмання десяти дисертацій, які розглядалися на експертній раді МОН. У семи з десяти були помічені різного розміру запозичення без посилань, і це лише так би мовити оцінка «широким мазком», а не поглиблений аналіз.

    Через невеликий обсяг даних отриманий відсоток не може відтворювати справжню картину ганебної ситуації. Але до неї слід додати численні приклади фальсифікації результатів. Їхня різноманітність вражає – від дуже поширеної «легенької» маніпуляції даними для одержання «правильних» статистичних показників до витонченого шахрайства й злочинів, що караються в правовому суспільстві. Дійсно, фальсифікація і плагіат дуже часто йдуть поряд: підправляються чужі табличні дані на одну десяту чи соту, змінюються колір, форма та ракурс украдених зображень. Навіть маємо кричущі приклади зміни назви лікарського препарату в повністю списаній роботі.

    Дисертації часто не тільки позбавлені наукової новизни і практичної значущості, але й здорового глузду. Вони часто захищаються зі спеціальностей, до яких здобувачі ніколи не мали ніякого стосунку. У спецрадах із захисту дисертацій трапляються мертві душі. В експертних радах МОН спостерігається формальний підхід до оцінки якості робіт. Наразі вже суд вказує МОН, кому присуджувати науковий ступінь. Вільно функціонують фірми, які відкрито пропонують дисертацію «під ключ». Плагіат став нормою, дискутується лише питання, скільки можна вкрасти.

    Дійсно, потрібні зовсім інші вимоги до членів спеціалізованих та експертних рад. Бо іноді складається таке враження, що вони бачать себе скоріше у ролі захисників дисертанта, ніж справедливих експертів, що оцінюють якість наукової роботи. Відсоток вчених, які принципово ставляться до оцінки наукових досліджень, значно менший і, скоріше, це вони вже потребують захисту від «мисливців» за науковими ступенями. Існує широка розгорнута мережа спеціалізованих рад, у яких популярне так зване «закрите співтовариство», обмін опонентами – керівниками. Нові власники вчених ступенів, навіть не розуміючи мети і методології наукового дослідження, породжують собі подібних і, досягнувши критичної маси, відкривають нові спецради. Кількість «вчених» постійно збільшується, і все це наносить великої шкоди як для вітчизняної науки, так і для держави. Відомо, що наявність ступеня кандидата або доктора наук пов’язана з кар’єрним зростом. Завдяки липовим ступеням з’являються люди зі штучно завищеною кваліфікацією, що особливо небезпечно в лавах учителів та лікарів і є дуже небезпечним соціальним явищем у випадку високопоставлених осіб суспільства.

    Виявлені на сьогодні випадки плагіату – це вершина айсберга, але вони показали глибину проблеми, яка з’явилася не вчора. Швидко змінити прогнилу систему важко, тим паче в країні, яка воює, намагається вижити і ніяк не стане на шлях оздоровлення.

    Тим не менш, попри відомі труднощі, слід зазначити, що у нас є наукові колективи та справжні вчені, роботи яких прославляють Україну на міжнародному рівні. Саме вони разом з небайдужими та зацікавленими громадськими організаціями мають потурбуватися про чистоту вітчизняної науки і захистити її репутацію. Боротися з псевдонауковцями повинні науковці. Коли справжні науковці мовчать, тим, хто паразитує на імені науки, вільно живеться.

    Цікаво, що в цьому році нагорода видатних науковців «Лідер науки України 2016. Web of Science award» збіглася з іншим, вперше проведеним публічним конкурсом "Академічна негідність року", яку організували активісти Дисергейту. Ця подія була висвітлена у масмедіа, що дуже важливо, оскільки «досягненням» недоброчесних вчених і плагіаторів слід надавати широкої гласності. Нехай над їхньою загальною безграмотністю, кумедними висловленнями, новими термінами, які вони залишили на згадку про себе завдяки комп’ютерному перекладу крадених текстів, посміхається якомога більше людей. Це те, чого вони насправді бояться і що зможе призупинити їхній тріумфальний кар’єрний підйом та знищення чесного імені науки.

    Сьогодні перед науковцями стоїть задача попередити подальше розповсюдження тяжкої інфекції недоброякісності; поряд із сатирою і науково-просвітньою діяльністю запропонувати комплекс профілактичних заходів і, насамперед, змін системи наукової атестації кадрів. Ці питання науковці мають обговорити та надати свої пропозиції до МОН чи НАЗЯВО. Чиновники самі не впораються, або ж ми знову отримаємо документ, який нічого не покращить по суті чи завдасть шкоди.

    З моменту відкриття сайту http://false-science.ucoz.ua/ ми завжди знали, що число його читачів буде збільшуватися, але також ми хотіли мати живе обговорення актуальних питань. Схоже, така нагода випала, і ми спробуємо провести дискусію з приводу «Вимог до оформлення дисертації», в якій обіцяв узяти участь головний редактор видавництва «Автограф» Михайло Гнатюк.

    Справа в тому, що видавництво на своїй сторінці у Фейсбуці опублікувало дуже корисний аналіз вимог до оформлення дисертації (для зручності тих, хто не є користувачем Фейсбуку, ми розміщуємо цей матеріал також і на нашому сайті – див. тут). Поряд з питаннями щодо суто оформлення дисертації, які є дуже важливими, наприклад, стосовно бібліографічного списку, в цій публікації було вказано на «хиби нормативного документа, які незабаром можуть знову створити непотрібні труднощі науковцям». Так, автор зазначив наступне: «Ще одна «новація»: тепер на титульній сторінці автор обов’язково має підписуватися під загрозливим текстом, що «Дисертація містить результати власних досліджень. Використання чужих ідей, результатів і текстів мають посилання на відповідне джерело». Це абсурд: адже сутність поняття дисертації (а також визначення його) вже свідчить, що це оригінальне й самостійне дослідження, то чи варто робити масляне масляним?»

    Я залишила коментар на сторінці видавництва про ще гірший перший варіант цього документу, який я отримала майже два роки тому, про таку «новацію», як «захист дисертації у вигляді наукової доповіді». Але вказала, що як раз цей пункт – «Перша сторінка повинна бути засвідченням, що дисертація є результатом власних розробок автора» – запропонувала саме я, і додала свій останній лист з цього приводу до МОН із пропозиціями і коментарями.

    Ось цей текст:

    Зміни/доповнення та коментарі до наказу МОН «Про затвердження Вимог до оформлення дисертації» 
    1. Внести пункт «Положення, які виноситься на захист».
    Мій досвід роботи в експертній раді МОН свідчить, що більшість здобувачів взагалі не розуміють, які ідеї/положення вони захищають у своєму захисті.
    2. Використання ДСТУ при оформленні списку літературних джерел є неправильним, бо це відсікає нас від західної науки. Більш того, саме у ДСТУ НАПИСАНО, що він не для оформлення списку літератури, його мета – бібліотечні картки.
    Це хтось помилково прийняв як керівництво до дії для дисертацій та журналів.
    3. Перша сторінка рукопису повинна бути засвідченням, що дисертація є результатом власних розробок автора. В засвідченні автор вказує, що матеріали дисертації є результатом його власних досліджень, а використання чужих ідей, результатів і текстів мають посилання на відповідне джерело. Все заявлене автор засвідчує власним підписом.
    Таке правило існує у багатьох закордонних закладах. Необхідність цього заходу обрунтовано епідемією плагіату в нашій країні.
    4. Дисертація повинна захищатися у вигляді кваліфікаційної праці на правах рукопису.
    Вважаю неможливим у теперішній час захист дисертації у вигляді монографії, не кажучи вже про наукову доповідь, оскільки вимоги до дисертації у вигляді монографії або наукової доповіді на теперішній час не розроблені так, як до дисертації у вигляді кваліфікаційної праці на правах рукопису. Захист дисертації за монографією або науковою доповіддю буде лазівкою для недобросовісних здобувачів наукового ступеню і перешкодою у боротьбі з фальсифікацією і плагіатом. Стиль написання монографії такий, що дуже важко відокремити дані, які отримані особисто автором. 
    Якщо залишати захист у вигляді монографії, то остання повинна бути представлена в електронному варіанті для широкого ознайомлення. Щодо захисту у вигляді наукової доповіді – на мою думку, це може існувати для лауреатів Нобелівської премії або виключно для здобувачів, які мають декілька публікації у таких виданнях, як Nature та Science. 
    Розумію, що деякі пункти, наприклад, «захист дисертації у вигляді наукової доповіді» зумовлені відповідним пунктом у Законі про вищу освіту. Але є багато чого, що існує в Законі, але не виконується, наприклад, ані керівник-консультант, ані рецензенти, ані Спеціалізована рада не понесли ніякого покарання за плагіат, хоча воно прямо передбачене ст. 6.
    4. Посилання на літературні джерела у главах власних досліджень допускаються виключно у частинах (в конці глав або у самостійній главі), де обговорюються отримані результати.
    Це стало дуже розповсюдженим явищем, коли у главах власних досліджень допускається вільний стиль монографій, і велику частину глав займають посилання на джерела і навіть огляд літературних джерел.

    член-кор. НАМНУ, професор С.Б.Арбузова,
    Голова комісії з питань боротьби із лженаукою та фальсифікацією наукових досліджень при Президії НАМН України,
    Заступник голови експертної ради з питань проведення експертизи дисертаційних робіт з профілактичних, медико-біологічних та фармацевтичних наук МОН України

     

    Далі почався наш з паном Гнатюком активний обмін думками:

    Практичні й дієві ваші пропозиції! Дякую за інформацію, знатиму, хто розробляв справді конструктивні пункти. І щодо захисту монографії чи доповіді – ви не на сто, на тисячу відсотків праві! Але щодо засвідчення на першій сторінці дисертації про оригінальність – це вже справді зайве. Дисертація сама в собі, по своїй суті означає оригінальну працю. А все, що НЕ оригінальне, – засвідчується в авторефераті та вступній частині (автор зазначає, де у співавторстві були досягнуті його результати, а де – чужі, і що чужі у дисертації не використовуються). Кожен елемент тексту обкладинки має певну функцію: прізвище – хто захищався, установа, місто – де; рік – коли... Цей допис – не несе жодної функції. Попри пропонований допис дисертант з успіхом може як використовувати плагіат, так і ні. Цей допис жодним чином не передбачає покарання, не зобов’язує автора до чогось. Не казатиме ж плагіатор: мовляв, я не писав на першій сторінці, що робота оригінальна, тож маю право плагіатити! Цей допис на першій сторінці – формалізм, суто для "галочки". (15 грудня о 1:22)

    Світлано Борисівно, попри пропонований у "Проекті вимог", улітку було затверджено (на рік раніше перенесли) новий ДСТУ – саме про посилання на джерела (ДСТУ 8302:2015). Тут представлена стаття про "Вимоги" у скороченому варіанті. Я (Михайло Гнатюк, директор вид-ва Автограф) згодом на прохання організаторів подав статтю на конференцію, але в ній також торкаюся проблем цього нового ДСТУ. І його недосконалості, і юридичних конфліктів зі "старим". Якщо вам цікаво – посилання на статтю http://conflib.diit.edu.ua/BUN_16/paper/view/4666/1398. (15 грудня о 0:42)

    Шановний Михайло Гнатюк, дякую за статтю. Не можу погодитися з Вами, що «засвідчення на першій сторінці дисертації про оригінальність – це вже справді зайве…» і що це, пробачте, як Ви написали «абсурд». Так звана «Декларація прав власності» існує у багатьох університетах Європи. Ваше твердження, що підпис нічого не вартий, відображає глибоку різницю між нами і цивілізованим суспільством відносно важелів моральної якості! Це не формалізм, це додатковий бар’єр, враховуючи пандемію плагіату та замовних дисертацій. Це червоний світлофор для тих, хто каже, що втрата посилання трапилась випадково. Це як проффесорське «астановитесь», і не виключаю, що якщо «свідчення» стане поширеною практикою, тоді його порушення може навіть стати пунктом Закону і нести за собою кримінальну відповідальність. 
    Згодна, боротися потрібно з причинами, а не з наслідками (як висловився М. Жванецький «бороться нужно с сыростью, а не с плесенью»). Але мене зачепило у Вашому коментарі, що навіть підпис не має ваги. На мій погляд, відсутність віри до вагомості моральних засад і є суттю проблеми, є сирістю.

    До речі, Закон передбачає, що в суді кажуть правду, але чомусь проголошують клятву говорити правду і тільки правду! (15 грудня о 15:11)

    Світлано Брисівно, не все що на Заході, варте наслідування. Зараз редакція готує продовження статті про "Плагіат" (перша частина – на сторінці Видавництва), де наводитиметься досвід боротьби з цим явищем у деяких зарубіжних країнах. І деякі його етапи навіть самі "піддослідні" й "виконавці" визнають кумедними до абсурду.

    Щодо підпису на першій сторінці: на жаль, жодним бар’єром він не є, і червоним світлофором теж. Це наче червоний світлофор серед поля, де ніхто не їздить, – а сама дорога збоку... Бар’єром він був би, якби звучав у такому варіанті: спочатку як зазначено, а далі – таке продовження: "... якщо ж я порушив це твердження, то офіційно зобов’язуюся (про що підписую "Зобов’язання") в 10-денний строк виплатити у державний бюджет штраф у розмірі 1 мільйон гривень" – ось такий запис справді став би суттєвою перепоною!  :) Світлано Борисівно, сам допис – ніщо. Нікого не зупинить – жодного плагіатора. Ніхто навіть не задумуватиметься: а може не варто плагіатити? Бо вже сама сутність дисертації передбачає, що плагіат має бути відсутні. То хіба дисертанту важко ще й на першій сторінці черкнути підпис? Автоматично підписуватимуть, і все. Бо немає МЕХАНІЗМІВ дії цього запису. Він ні до чого не зобов’язує. А ось якщо б кожен аспірант перед захистом підписував окреме "Зобов’язання" (інший документ МОН, спецради) про сплату певного штрафу на рахунок МОН у разі плагіату – ось це діяло б! (15 грудня о 23:24)

    Шановний п. Михайле, я можу поділитися власним досвідом боротьби з плагіатом, тому знаю, про що говорю. Будь ласка, дайте відповідь, чому в суді проголошують клятву говорити правду і тільки правду, якщо це goes without saying? (16 грудня о 0:26)

    О, пані Світлано, то ж виплід юристів! А вони  – лінгвістично найрозбещеніший прошарок суспільства: якщо їм дати волю, то вони століттями диспутуватимуть, приміром, як юридично правильно буде: закон набрав сили, набув чинності, вступив у дію, набув дії, набрав чинності, набув сили, вступив у силу і т.д. Сперечатимуться з використанням найінноваційніших досягнень у сфері логіки, силогізмів, тавтологій та логічних парадоксів. Щодо "говорити правду" – британці за півтисячі років звикли до такої присяги, а ми ще ні. Звичайно, що у вислові є нісенітниця: дефініції "лише правду" і "нічого, крім правди" – змістовно ідентичні... Проте ми звикли цю присягу неправильно казати: "... говорити правду, ТІЛЬКИ правду і нічого, крім..." – у точному перекладі з англійської буде "...говорити правду, ВСЮ правду і нічого, крім..." (...truth, the WHOLE truth, and nothing but...). У цій присязі ще один лінгвістичний "неоковир" є: "говорити ... нічого, крім.." – виходить, можна говорити нічого. Ну, це вже мовознавчі нюанси... (17 грудня о 4:54)

    Ні, пане Михайле, найрозбещеніший прошарок суспільства – це політики. Зараз знову набуває популярності термін post truth, не сумніваюсь, Ви знаєте, що це якимось чином пов'язано з Вашим прикладом – британцями. А що таке post truth? Розмивання моралі, саме про це я писала ще у першій відповіді. Але я бачу, ані Ви, ані я не маємо наміру закінчити дискусію. Пропоную: я опишу предмет дискусії на нашій сторінці http://false-science.ucoz.ua (ще коли ми її відкривали, мріяла мати сатиру разом з просвітницькою діяльністю) і ми там продовжимо. Крім того, ми можемо стимулювати дискусію серед вчених. Ви саме та людина, що мені допоможе. (17 грудня о 18:54)

    Щиро кажу: матиму за честь допомогти вам (якщо вдасться: я за природою в собі завжди невпевнений). А щодо політиків – таки згоден з вами... Проте чимало серед політиків саме юристів-правознавців або таких, що на них нібито вчилися. (18 грудня о 1:32)

    Svetlana Arbuzova, http://false-science.ucoz.ua – та це просто шикарна ініціатива. Підтримую повністю, особливо дискусійний ракурс її діяльності. Чудова річ. Дякую за посилання (каюсь, досі не бачив сторінки).

     

    Враховуючи, що ми домовилися з шановним паном Михайлом продовжити дискусію на сайті, додаю приклади засвідчень прав власності в деяких закордонних закладах (див. тут).

    Шановні колеги, залучайтеся до обговорення цього питання та взагалі важливого документу – «Вимоги до дисертаційних робіт»!

    С.Б.Арбузова,

    Голова комісії з питань боротьби із лженаукою та

    фальсифікацією наукових досліджень при Президії НАМН України

     

    (Фото з сайту http://antikor.com.ua/)

    Переглядів: 856 | Додав: OS | Рейтинг: 1.0/1
    Всього коментарів: 3
    avatar
    0
    1
    Зі свого боку додам ще приклад того, як в Университеті штату Арізона (США) певну відповідальність беруть на себе й члени Дисертаційного комітету (аналога нашої спеціалізованої ради):



    avatar
    2
    Це дивно, але що сказати, деякі науковці - маленькі нерозумні діточки, які взагалі не розуміють, в чому їх провина та чому їх переписаний слово в слово текст, називають плагіатом. Іноді вони намагаються довести, що посилання втратилося випадково. В даному контексті мені сподобався висновок одного іноземного судового рішення: «Надто часто випадково загублювалися посилання».
    Тобто, можу лише запропонувати посилення тексту «засвідчення» словами: «Я усвідомлюю, що буду позбавлений ступеня у випадку виявленого плагіату», а можливо навіть доповнити зміст, використовуючи надані приклади іноземного досвіду: «I have clearly indicated the presence of all material I have quoted from other sources, including any diagrams, charts, tables or graphs», «I have clearly indicated the presence of all paraphrased material with appropriate references».
    Пане Михайле, м’яч на вашому полі, ловіть.
    avatar
    3
    Что касается предмета диспута о записи на первой странице диссертации, то считаю это предложение правильным. Хотя матёрые фальсификаторы вряд ли дрогнут, но дело будет начато. Главное, в случае чего можно будет указать «ай-яй-яй, как не стыдно, ты же обещал не врать». Конечно, сразу и всем стыдно не будет, но, говорят, капля камень точит.
    Изъятие из «Положения..» пункта о лишении учёной степени как нельзя лучше обнажило ситуацию. Это сколько же обладателей учёных степеней испугались за своё «научное» творение! Оказывается, знают кошки, чьё сало съели. Даже подсуетились убрать пункт: попробуй теперь достань нас! И ведь ясно, что делали это не младшие научные сотрудники с лаборантами, а «учёные» из высшего эшелона, так сказать, «генералы от науки».

    Создаётся впечатление, что кто-то старательно расчищает дорожку, ведущую к учёной степени, для сонма жаждущих. Знаю нескольких весьма посредственных научных работников, которые с восторгом и надеждой приняли идею получить учёную степень по монографии и докладу. Вот уже можно защищаться по монографии, и по докладу тоже можно. Видимо, недалеко время, когда вожделенные степени будут выдавать по заявлению.

    У нас немало учёных, которые честно выполняют свою работу и печатают статьи в зарубежных журналах. Их работу в условиях, которые нам хорошо известны, можно считать подвигом. Поэтому существование рядом с ними проходимцев, которые занимаются надругательством над наукой, нетерпимо.

    Вывод:
    изъятый пункт о лишении учёных степеней необходимо вернуть на место.
    Идея штрафовать за плагиат хороша. Более действенной, наверное, была бы такая акция. Комиссия по борьбе с лженаукой сообщает авторам, чьи статьи и диссертации подверглись набегам охотников за учёными степенями, о факте плагиата. Пострадавшие подают в суд, требуя материальной компенсации. Раз уж дело пошло так, что решение о присуждении учёной степени принимает административный суд, то взыскать ущерб – его прямая обязанность. Почему нажитое нечестным путём богатство государство обещает забирать (пока оно, правда, это только декларирует, но и то прогресс!), а добытую нечестным путём учёную степень нет?
    avatar
    Copyright http://false-science.ucoz.ua/ © 2017
    Безкоштовний хостинг uCoz