Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях
Понеділок, 2017-06-26, 12:19
Головне меню

Категорії розділу
Аналіз дисертацій [5]
Статті в журналах і на сайтах [3]

Пошук

Корисні посилання
  • Комиссия по борьбе с лженаукой и фальсифика- цией научных исследований при Президиуме РАН
  • Диссернет
  • Троицкий вариант
  • Бюллетень "В защиту науки"
  • Антиплагиат.ru
  • Плагиат: Общественная доска позора
  • dissercomp.ru - Сравнение диссертаций и поиск плагиата

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Головна » Статті » Статті в журналах і на сайтах

    Про затвердження «Вимог до оформлення дисертації» та навколо них

    Цей текст був викладений видавництвом "Автограф" 30 жовтня 2016 р. на сторінці у Фейсбуку тут.

    Ми розміщуємо його з метою розгортання дискусії, оскільки тема є дуже важоивю і актуальною.

    Про затвердження «Вимог до оформлення дисертації» та навколо них

    1. «МОЖЕ БУТИ» – ОТЖЕ, НЕМАЄ
    2. ЗАМОРСЬКІ СТИЛІ Й ІЗ ЧИМ ЇХ ЇДЯТЬ
    3. ДСТУ 7.1:2006 І ЧИМ ЙОГО ЗАКУСЮЮТЬ
    4. НАСАМКІНЕЦЬ, або ВИСНОВОК

    У заголовку матеріалу – назва нового наказу МОН (точніше, ще проекту), який скоро стане дороговказом аспірантам і докторантам на тернистому шляху науки.
    Видавництво «Автограф» багато років займається редагуванням, оформленням і підготовкою дисертаційних робіт, тож хочемо звернути увагу на суто, так би мовити, формо-літературний аспект «Вимог». А також вважаємо, що варто вказати на ті суперечності й хиби нормативного документа, які незабаром можуть знову створити непотрібні труднощі науковцям. Адже відомі випадки, коли проблеми із затвердженням рішення спецради в МОН виникали саме через неправильне оформлення дисертації (кегль, написання заголовків/підзаголовків, підписів до рисунків, таблиць, шрифти, формат тощо, особливо – бібліографічний список).

    * * *
    Пропозиції та зауваження по цьому документу приймалися в МОН до 26.06.2016 р. Спочатку був один варіант проекту (за підписом С.Квіта; містив 35 пунктів). Нині розміщено змінений варіант (за підписом Л.Гриневич; містить 23 пункти: зокрема знято уточнення щодо формату, дозволено різну обкладинку, стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 із загальних вимог наказу перенесено в Додаток 2). Щодо цього ДСТУ, то він ще досі «диктує» правила бібліографічного запису не тільки в дисертаціях, а й в усіх наукових працях на теренах України. Приміром, без його дотримання жоден навіть найповажніший вітчизняний журнал не міг отримати підтвердження у ВАК як фахове видання.

    1. «МОЖЕ БУТИ» – ОТЖЕ, НЕМАЄ

    1. Досі «вигляд» дисертаційних робіт унормовували «Вимоги до оформлення дисертацій та авторефератів дисертацій» (Бюлетень ВАК України. 2011. №9-10. С. 2-10). Вони були розроблені на підставі старенького ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки», затверджено Держстандартом на початку 1995 р. Фактично він уже «пенсіонер»: на його заміну підготовлено ДСТУ 3008:2015, який набуде чинності з 1 липня 2017 р. і «може бути застосовано <...> під час оформлення дисертації». У цих стандартах – старому й новому – більш-менш прописано послідовність викладу наукового тексту, його структурні частини, технічне й стилістичне оформлення матеріалів, спосіб друку тощо.
    І якщо в проекті «Вимог» Квіта ще було трохи інформації по оформленню дисертації (задано хоча б формати), то в проекті Гриневич тільки й записано, що «Дисертація у вигляді спеціально підготовленого рукопису повинна виготовлятися в твердому або м’якому переплетенні».
    А що означає «спеціально підготовлений рукопис»???
    Про «спеціальність» підготовки, або ж посилання на стандарти цієї «спеціальності», у проекті «Вимог» жодного слова.
    Ми впевнені, що багато науковців «у межах розумного» оформляють (і знають як це робити) наукові праці. Можливо, саме вони й запропонували зняти пункти щодо оформлення роботи. Проте ми можемо навести численні приклади просто «шедеврального» розуміння дисертантами й магістрантами процедури оформлення: це й використання художніх шрифтів та різних розмірів їх, й ілюстративні вставки поруч із заголовками, і вензелі та візеруночки в написанні колонтитулів, упровадження макросів, стилів та багато інших «мистецьких» ініціатив.
    Мабуть, укладачі проекту помилково вирішили, що «прокрустове ложе» оформлення дисертацій стало приводом для численних нарікань науковців на ці вимоги. І вирішили увімкнути зелене світло повній демократії (а фактично – безладу) на цьому етапі роботи з текстом.
    Тому в проекті «Вимог» відсутні рекомендації по формату: поля, відступи, кегль, шрифт, оформлення підзаголовків, таблиць, рисунків та підписів до них, наявність переносів, формати розміщення додатків та їх необхідність, спосіб друку (двосторонній/односторонній) і т.д.
    Але це помилка.
    Проблема завжди була не у власне вимогах, а в їхній недосконалості, двозначності й неповноті. При підготовці дисертації автори послуговувалися різними нормами: згаданими вище «Вимогами до оформлення...» (Бюлетень ВАК. 2011. №9-10); при складанні списку літератури – ДСТУ ГОСТ 7.1:2006, також «Правилами оформлення посилань на архівні документи у дисертаціях (Бюлетень ВАК. 2011. №11. С. 11-15) і «Прикладами оформлення бібліографічного опису у списку джерел, який наводять у дисертації, і списку опублікованих робіт, який наводять в авторефераті» (Бюлетень ВАК. 2009. №5). Щодо останнього: ці приклади були надруковані вже з помилками – й орфографічними, і по вимогах стандарту. Попри зауваження в Бюлетені, що «проміжки між знаками та елементами опису є обов’язковими», у багатьох випадках таких проміжків між містом видання й видавництвом (К. : Автограф) у прикладі немає :).
    Виникали проблеми й з автоматичними переносами (хоч про них у жодних вимогах нічого не було сказано, дисертанти їх категорично уникали, тож інколи рядок у тексті рукопису міг складатися всього лише з 3-4 слів), і з підписами до рисунків і таблиць (розміщення, розділові знаки при написанні, формат), і з заголовками...
    До речі, уже в самому розглядуваному нами проекті «Вимог» є конфлікти з майбутнім ДСТУ 3008:2015. Зокрема, у цьому стандарті після порядкових номерів підзаголовків немає крапки, а в прикладі «Вимог» – є :) (усупереч стандарту, ми вважаємо «наказівський» варіант правильним). Так само непевна ситуація була з багатьма іншими елементами оформлення дисертації.
    Повторимось: усе це – двозначність, неповна інформація, взаємна суперечливість норм та стандартів – і було причиною обурення науковців, а не наявність самих вимог.
    Вважаємо, що в «Вимогах до оформлення дисертації» окремим розділом (навіть додатком) мають бути прописані (або рекомендовано відповідні стандарти) всі нюанси оформлення дисертації й автореферату – від найменшої крапки-коми й до повної структури роботи. Їх відсутність спричинить зловживання в системі захисту й атестації науковців, стане сприятливим ґрунтом для хабарництва.
    2. У проекті наказу Гриневич є така дефініція: «Бібліографічний опис використаного джерела може обмежуватися обов’язковою інформацією, необхідною для однозначної ідентифікації цього джерела».
    А що значить «обов’язкова інформація»? Який мінімальний обсяг для «однозначності» ідентифікації? Звичайно, що «розумному – достатньо». Але можемо навести купу прикладів просто «геніального» розуміння аспірантами, науковцями-початківцями та чиновниками «однозначності» й «ідентифікації».
    А коли джерело можна вважати однозначно ідентифікованим? У кожного своє бачення цього процесу!
    Наприклад, чи достатньо даних для ідентифікації джерела в такому його описі (приклад із тез): «Лепешев Аналитический обзор». І все.
    А знаєте, абсолютно достатньо :) Набираєте в «Гуглі» й, трохи пошаривши, ідентифікуєте собі на здоров’я: Лепешев Д.В., Аккалиев Р.К. Аналитический обзор философии воспитания и проблем суицида в Японии // Международная научно-практическая конференция «Современные векторы развития науки в Казахстане: теория и опыт» (31 октября – 1 ноября 2013 г.) : сб. трудов междунар. науч.-практ. конференции. – Кокшетау: КУАМ, 2013. – 160 с.
    Або ще джерело (зі статті): «Конституція України». Хіба цього, з погляду логіки, недостатньо? :).
    Перше джерело наведено не випадково: свого часу нашому редакторові (який виправив на повний варіант) один чиновник заявив, що мають бути написані повністю всі без винятку слова, тобто «сборник», «международная» і т.д., а також видавець – «Кокшетауский университет имени Абая Мырзахметова», а в кінці подано ще й ISBN книги. Ось і зрозумій, де тут закінчується обсяг «необхідності» для ідентифікації...
    Тому «Вимоги до оформлення...» не повинні містити слів «може бути», «можна», «рекомендовано» тощо, а має бути чітко прописано обов’язкові (а не можливі чи рекомендаційні!) й однозначні правила.
    Ідентифікація джерела має передбачати не тільки його авторство, а й можливість знаходження серед подібних. А це справа дуже відносна. Тож, повторимося, замість непевного «може обмежуватися...» у «Вимогах» повинні бути зафіксовані чіткі й обов’язкові правила (чи посилання на них) бібліографічного запису.
    Те саме стосується й «Рекомендованого переліку стилів оформлення списку наукових публікацій» (є в проекті наказу як Додаток 2). Слово «рекомендований» за логікою не заперечує будь-що інше. Чи свідчить це, що, приміром, аспірант-юрист може застосувати 3-тю редакцію чудового стилю AGLC, створеного Асоціацією юристів Мельбурнського університету, інструкція якого займає всього лише 334 сторінки? Хай експерти з МОН перевіряють правильність :).
    І де гарантія, що НЕ рекомендований стиль не створить проблем при захисті дисертації чи атестації науковця? Адже в п. 22 проекту «Вимог...» записано: «Спеціалізовані вчені ради зобов’язані прийняти до розгляду дисертацію, у якій використано один із стилів оформлення бібліографічного опису списку використаних джерел із переліку стилів оформлення публікацій». А якщо використано не рекомендований стиль, то «не зобов’язані прийняти»?..
    Оці недомовки, багатозначності, невідповідності в різноманітних вимогах та нормативах і є однією з причин зловживання з боку чиновників. А отже, і створення підґрунтя для хабарництва або зведення рахунків з опонентами.

    * * *
    Превентивне прохання до адекватних науковців не дратуватися з приводу нашої (тобто видавництва «Автограф») поради розмістити детальний опис оформлення дисертації, а також списку джерел, у проекті «Вимог». Так, ви особисто можете без проблем підготувати наукову працю на високому рівні, ваші друзі можуть, колеги. Але йдеться не про вас! Повірте, з тисячі новоспечених аспірантів та молодих науковців чи не половина проявить просто фантастичні приклади «винахідництва» в цьому напрямку! А це зайві проблеми керівникам, опонентам, редакторам, марнування дорогоцінного часу на переробку, а також зайва можливість чиновникам отримати «на лапу» за те, що заплющать очі на «модерн» початківців.

    2. ЗАМОРСЬКІ СТИЛІ Й ІЗ ЧИМ ЇХ ЇДЯТЬ

    Нинішній проект «Вимог» з-поміж усіх попередніх вирізняється тим, що дозволяє використовувати не один, а будь-який із рекомендованих стилів оформлення (аж 8 + згаданий ДСТУ). Це зазначено у Додатку 2 «Рекомендований перелік стилів оформлення списку наукових публікацій»:
    1. MLA (Modern Language Association) style.
    2. APA (American Psychological Association) style.
    3. Chicago style.
    4. Harvard style.
    5. ACS (American Chemical Society) style.
    6. AIP (American Institute of Physics) style.
    7. IEEE (Institute of Electrical and Electronics Engineers) style.
    8. Vancouver style.
    9. ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис, бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».
    Кожен зі стилів (крім ДСТУ) орієнтований на певну галузь науки: гуманітарні, хімічні, фізико-математичні й т.п. Тобто можна вибрати залежно від спеціальності (мабуть, саме такої думки були укладачі проекту наказу).
    Проте не було враховано кілька факторів.
    Майже всі зазначені іноземні стилі – це не просто набір «формул» бібліографічного запису в «Списку використаних джерел» у кінці дисертації! А виникає підозра, що розробники наказу саме такої думки... Це стилі взагалі оформлення, рецензування й подачі всієї наукової праці (і серед вимог по кожному з них бібліографічний запис посідає далеко не перше місце), зокрема: особливості викладу матеріалу, написання анотацій (обсяг, послідовність) і вибору ключових слів; цитування, використання чужих думок та правила їх оформлення; написання заголовків та їх рівнів; формат тексту (кегль, поля, шрифт, форма (курсив тощо), відстані, проміжки; оформлення додатків, приміток та обґрунтовано їх необхідність; нумерація; прийняті абревіатури, скорочення слів, географічних назв, фізичних величин і термінів, а також періодичних видань у бібліографічному списку; написання математичних величин і символів; деякі стилі навіть подають вимоги до рецензентів і рецензування наукових праць, обов’язки автора, етичні й юридичні норми та багато-багато іншого. Усе це й входить до певного Стилю оформлення наукових праць.
    Образно кажучи, у стилях прописано вимоги по кожній комі, по кожній дужці. Приміром, порівняно невеличкий AIP викладено... на 65 сторінках «дрібним кеглем». APA тільки в демонстраційному (скороченому) варіанті подано на 70 сторінках, причому значну увагу приділено типовим граматичним помилкам, яких не можна припускатися, використовуючи стиль. ACS – «усього» лише 340 сторінок «інструктажу» :).
    Ще кілька важливих моментів: 1) деякі стилі орієнтовані на підготовку не наукових статей чи дисертаційних робіт, а монографічних видань, тобто не рекомендуються для «малих форм» і рукописів; 2) усі стилі мають багато редакцій, майже всі на сьогодні чинні в окремих наукових виданнях. Наприклад, APA має 6 редакцій, стиль Chicago – 16 редакцій, якими досі послуговуються різні видавництва; 3) деякі стилі (напр. Harvard) не мають свого чіткого «класичного» варіанту, тобто є низка схожих між собою модифікацій, використовуваних певними університетами й видавництвами, призначених для різних рівнів (студенти, учені) і які об’єднані під цією загальною назвою.
    У зв’язку з цим виникає низка питань:
    1) рекомендовані стилі стосуються оформлення всієї наукової праці (і застосування всіх їхніх вимог) чи лише списку використаних джерел? Має бути чітко визначено сферу й межі застосування стилю.
    2) в якій редакції певного стилю оформляти дисертацію?
    3) який стиль для якої галузі науки призначено? Наприклад, за кордоном одні стилі застосовуються при підготовці праць із точних наук, інші – суто гуманітарних. Треба розписати, який стиль для якої галузі актуальний.
    4) наскільки раціонально (обґрунтовано) рекомендувати таку кількість стилів для одного виду праці – дисертації? Адже таким чином у депозитарії згодом будуть тисячі рукописів, що різнитимуться й бібліографічними списками, і самим оформленням текстів.
    5) з попереднього випливає наступне, досить актуальне, питання. А як уніфікувати списки джерел (і посилання по тексту), розміщених у десятках тисяч українських наукових статей, які оформлялися й оформляються тільки згідно з ДСТУ 7.1:2006, і їх «іноземностильовими» варіантами в дисертаціях? Як загалом ідентифікуватимуться джерела пошуковими «роботами» в інтернеті (а також по наукометричних базах), якщо у дисертаціях і статтях вони матимуть абсолютно різні фіксації? Приміром:
    - ДСТУ-запис: Космологія [Текст] : навч. посіб. / [М. М. Іваненко, І. А. Петренко, О. М. Сидоренко та ін.]. – [2-ге вид., стер.]. – К. : Школа, 2006. – 266 с. ; 2 см. – ISBN 966-1111-11-2. Посилання цього джерела по тексту: [3].
    - APA-запис: Іваненко, М. М., Петренко, І. А., Сидоренко, О. М., Михайленко, І. І., & Шандарович, Р. Т. (2006) Космологія (2-ге вид.). Київ: Школа. Посилання по тексту: (Іваненко та ін., 2006).
    6) як бути зі скороченнями слів, термінів, географічних назв, прийнятими в зарубіжних стилях? Адже вони просто різні, багато в чому суперечать українським чинним нормам, або й не мають аналогів (скорочення в українській мові – у ДСТУ 3582:2013, скорочення в іноземних мовах – ГОСТ 7.11:2004)? Приміром, у списку абревіатур, прийнятому й рекомендованому видавництвом “Thomson Reuters”, не введено жодної дефініції з України.
    7) а як бути зі скороченнями назв журналів при бібліографічному описі? Деякі рекомендовані в проекті «Вимог» стилі надають затверджені «для власного використання» списки скорочень, але українські журнали (а посилань на них у вітчизняних дисертаціях буде найбільше) в них фактично не представлені. Тож як їх «утискувати» у вимоги стилів? Наприклад, на 1.04.2015 р. в список «Mathematical Reviews» (рекомендований для загального використання в науковому світі) було внесено скорочення тільки 15 українських видань фіз.-мат. напрямку.
    8) на якій підставі ДСТУ ГОСТ 7.1:2006, стандарт, який не призначено для оформлення бібліографічних посилань, поставлено в один ряд з іноземними стилями? Але про це – у наступному розділі...

    * * *
    Проблем немає, якщо українські науковці пишуть у зарубіжні журнали. Вони просто виконують усі вимоги цих видань і подають статті, повністю оформленні згідно з їхнім стилем і тією мовою, яку вимагає видання. Інша справа – український науковий простір. Якщо вже МОН так хоче впровадити ці закордонні стилі, то треба зважити на один момент: у нас державна мова – українська, відповідно й пропоновані стилі мають бути офіційно перекладені державною мовою й адаптовані до використання в реаліях вітчизняної науки. Бо, образно кажучи, буде важко припасувати до «Запорожця» колесо від «Мерседеса».

    3. ДСТУ 7.1:2006 І ЧИМ ЙОГО ЗАКУСЮЮТЬ

    І зовсім кумедна ситуація складається з останнім, рекомендованим у проекті «Вимог», т.зв. стилем – ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».
    По-перше, він відразу «випадає» з пропонованого списку тому, що не є стилем оформлення, а стандартом, який стосується не всієї наукової праці, а лише технічних процедур її бібліографічного документування (запису).
    По-друге, до оформлення списку використаних джерел і посилань у дисертації, науковій статті чи монографії він... нормативно ніколи не мав, не має й не може мати жодного стосунку! І ось чому.
    Трохи історії. ДСТУ 7.1:2006 – це російський ГОСТ 7.1:2006 (розробники – Російська книжкова палата та ін.), прийнятий 10-ма пострадянськими країнами в рамках СНД. Це повна копія ГОСТ 7.1:2003. Саме тому на першій сторінці ДСТУ пишеться абревіатура IDT (означає «ідентичний»), і виглядає так: ГОСТ 7.1-2003, IDT (ДСТУ ГОСТ 7.1:2006). Українською мовою ДСТУ ніколи не перекладався, тож офіційно так і подається: перша-друга сторінки – українською мовою (т.зв. Національний вступ) із зазначенням, що деякі пункти знято (напр. п. 4 про набуття чинності в РФ), а далі – повністю російський оригінал.
    Цей стандарт було розроблено суто для опису документів, які укладаються «...библиотеками, органами научно-технической информации, центрами государственной библиографии, издателями, другими библиографирующими учреждениями». Тобто фактично для створення бібліографічних карток з повним описом інформаційного джерела.
    А для того, щоб окремі особи, а то й, боронь боже, гарячі державні голови щось не наплутали й не «упровадили» стандарт де треба й не треба, окремим абзацом зазначено: «Стандарт не распространяется на библиографические ссылки» (тобто не поширюється на оформлення посилань на джерела у наукових працях).
    Гарячі державні голови України у квітні 2008 р. упровадили цей стандарт скрізь, де тільки трапляється посилання на літературне джерело.
    Складний, суперечливий, розрахований на архівування й повне документування носіїв інформації (тобто на фахівців із бібліотечної справи), та ще й викладений російською мовою, цей ДСТУ свого часу викликав повне нерозуміння серед наукової братії. У ньому, до того ж, використовуються символи, неприйнятні в міжнародних стандартах і стилях (напр. дві косі, тире між предметними областями). Та й сам запис джерела займає удвічі-утричі більше місця, ніж за старими нормами. Було написано десятки наукових статей з проясненнями неоднозначностей у ньому, спеціалісти з Книжкової палати України, інших профільних установ надавали необхідні консультації, а на допомогу науковцям було укладено україномовні приклади оформлення посилань. Цікаво, але жоден з офіційних документів вітчизняні фахівці (напр. згадуваний «Список прикладів» у Бюлетені ВАК. 2009. №5; «Приклади бібліографічних записів» Книжкової палати, методички різноманітних ВНЗ) так і не спромоглися укласти без помилок :).
    Ось такий він, український стандарт з мовної норми: НЕ україномовний та ще й із купою помилок.
    Навіть російські чиновники, особливо головреди наукових видань, уведені в оману «ентузіазмом» колег з України, почали запроваджувати цей стандарт (точніше, ГОСТ 7.1-2003) у наукову сферу. Проте вчасно оговталися й буквально наступного року (2009) затвердили цілком прийнятний, більш-менш адаптований до міжнародних норм ГОСТ Р 7.05-2008 «Библиографическая ссылка. Общие требования и правила составления». Подвійних косих і тире немає, прописано норми оформлення різноманітних типів джерел і різних видів посилань: внутрітекстових, затекстових, прикінцевих, оформлення джерела при повторному посиланні на нього... Словом, весь набір на всі випадки життя. А ще згодом (2011) затвердили взагалі «дисертаційний» єдиний стандарт, без усіляких «правил», «прикладів», «норм», «вимог», «уточнень» і «доповнень» усіляких установ, департаментів, відділів і закладів: ГОСТ Р 7.0.11-2011 «Диссертация и автореферат диссертации. Структура и правила оформления», включно з оформленням бібліографічних посилань по тексту та записів у списку літератури.
    Українські науковці, – з легкої руки наших, вітчизняних «суперфахівців», які не можуть без помилок перекласти текст, – досі «товчуть» російський стандарт 7.1:2006, котрий, до речі, навіть не згадується як нормативний у їхньому ж новому ГОСТ 7.05-2008...

    * * *
    У цьому контексті варто зважити на різноманітні акції на кшталт «Говори українською», «Виправ держслужбовця» тощо. Справа чудова, і реальна – але тільки в комплексі радикальніших дій... Видається, що мліти від гордощів й усвідомлення виконаного патріотичного обов’язку, виправивши ошалілу під кінець робочого дня продавщицю (звертається не державною мовою), – безнадійно наївно. Те, що ми пред’явимо «мовнодержавні» претензії вахтеру чи прибиральниці, чи з насолодою покритикуємо деяких публічних осіб, які погано спілкуються українською, – це лише «громовідвід» для довірливих патріотів від значно більшої проблеми двомовності, прихованої «п’ятою колоною» чиновників від людського ока. Так, значна частина стандартів із мовної сфери в Україні була затверджена російською мовою (згадуваний ДСТУ; також 7.9:2009; 7.28:2004; 7.51:2003; 7.71:2003; 7.50:2006; 7.84:2008 та ін.). У законодавчій сфері існує купа важливих, стратегічних міжнародних документів, які ратифіковано чи введено в дію в російськомовному викладі (напр. Статут ООН і Статут Міжнародного суду (!); Конвенція про заборону бактеріологічної зброї; Протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних газів; Проект оновленого списку товарів подвійного призначення та ін.), а ті, що перекладені, не витримують жодної лінгвістичної й юридичної критики.
    Таким чином, двомовність у країні реальна, допущена на офіційному, правовому рівні: Україна користується російськими стандартами в мовній сфері, ратифікує російськомовні законодавчі тексти, послуговується ними у своїй внутрішній та міжнародній діяльності й провадить правові процеси.

    4. НАСАМКІНЕЦЬ, АБО ВИСНОВОК

    1. Рекомендація набору специфічних і різних іноземних стилів (та ще й ДСТУ «за компанію») для оформлення одного типу праці – української дисертації, – це тільки поглиблення плутанини й безладу, які не один десяток років супроводжують процеси оприлюднення результатів наукової діяльності в Україні.
    2. Чинні ДСТУ, які торкаються елементів оформлення дисертаційного дослідження, – переважно російськомовні, нерідко суперечать як один одному, так і вимогам науково-навчальних установ, але найголовніше: навіть ті, які ще не введені в дію, вже безнадійно застарілі. Виняткова більшість із них створені на основі ГОСТів 20-30-літньої давності й не враховують нинішніх інформаційно-технологічних реалій.
    3. «Вимоги до оформлення дисертації» (проект наказу) – їх затвердження треба призупинити, щоб суттєво, кардинально доопрацювати. Адже по суті в них немає нічого якісно нового (порівняно з вимогами в Бюлетені ВАК України. 2011. №9-10.) або такого, що зняло б існуючі проблеми! Одна із суттєвих «інновацій» – уведення асорті іноземних стилів, які не розраховані на специфіку україномовних текстів і суперечать чинним ДСТУ. Ще одна «новація» – це те, що в структуру дисертації введено анотацію. І то з цією анотацією були пригоди: у проекті Квіта вона розміщувалася у кінці рукопису, а в проекті Гриневич уже «пересунулася» на початок :). Панове, це вже занадто... Зважаючи на труднощі навіть у таких речах, маємо великі сумніви в тому, що «Вимоги» буде доведено до позитивного результату в значно принциповіших пунктах...
    Ще одна «новація»: тепер на титульній сторінці автор обов’язково має підписуватися під загрозливим текстом, що «Дисертація містить результати власних досліджень. Використання чужих ідей, результатів і текстів мають посилання на відповідне джерело». Це абсурд: адже сутність поняття дисертації (а також визначення його) вже свідчить, що це оригінальне й самостійне дослідження, то чи варто робити масляне масляним? А обов’язковість посилання на джерела прописана в різних правових документах, у яких зазначено етичні норми оприлюднення наукових праць (до яких належить і дисертація). Це те саме, що якби, приміром, Книжкова палата видала наказ, щоб видавництва на обкладинці кожної книжки писали, що це книжка.
    Попри все є надія, що серед держслужбовців знайдеться хоча б кілька, які не в кожному слові роблять помилки :), і вони таки спроможні укласти логічні, однозначні й відповідні сучасним вимогам правила підготовки дисертацій і наукових праць. Якщо ні, то можна хоча б перекласти й адаптувати до українських реалій розроблені в РФ ГОСТи.
    4. Паралельно з удосконаленням «Вимог» (із зазначенням усіх не тільки змістовних, структурних, а й технічних (оформлення) нюансів) необхідно розробити українські правила (або Стиль) оформлення наукових праць – із детальною інструкцією бібліографічного оформлення посилань на джерела. Тобто розробити Універсальний стиль, який має застосовуватися при опублікуванні всіх видів наукових праць, включно зі статтями в журналах.
    Іноземні стилі – як рекомендовані у «Вимогах», так і багато інших – теж далеко не досконалі! Тому на основі їх, а також уведеного в РФ ГОСТ 7.05-2008, використавши з цих нормативів найкраще, найраціональніше, публічно обговоривши цей проект і залучивши наукову спільноту, – треба виробити свої національні «Правила складання й оформлення бібліографічних посилань» у наукових працях, включно з дисертацією.
    5. Хто міг би конкретно ініціювати цей процес, або точніше – узятися за його реалізацію, очолити? Департамент атестації кадрів вищої кваліфікації та ліцензування? Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти? Атестаційна колегія Міністерства освіти і науки України? Інший підрозділ МОН чи інша установа?.. Має бути чітко визначена структура, яка залучатиме фахівців, наукові установи, і загалом відповідатиме за весь цикл робіт.

    * * *
    Невеличкий колективчик Видавництва «Автограф», хоч і лінькуватий, але має певний досвід у роботі з науковими текстами: дисертаціями, монографіями, підручниками, статтями, тезами. На практиці ознайомлений з різними іноземними стилями оформлення наукових праць. Тож за потреби зможемо, у межах своєї компетенції та знань, взяти участь у вирішенні деяких питань окресленої проблематики :).

    Категорія: Статті в журналах і на сайтах | Додав: OS (2016-12-19)
    Переглядів: 384 | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    avatar
    Copyright http://false-science.ucoz.ua/ © 2017
    Безкоштовний хостинг uCoz