ПРО КУЛЬТУРУ І БЕЗКУЛЬТУР’Я (закінчення)

Початок публікації читайте тут.

Особливий вимір знущання над роботою – англійська мова статті. Легко переконатися, що англійський текст Данилюк і компанія отримали з Гугл-перекладача. Так наукові роботи не пишуть. Жоден сучасний машинний перекладач не напише стилістично правильний текст. Мовою оригіналу текст може бути високої якості, але щоб передати його іншою мовою, текст треба буквально переписати слово в слово, як працюють перекладачі-люди. У іншому випадку вийде такий жах, як у Данилюка і компанії. Готовий посперечатися, що жоден носій англійської мови ніколи не второпає, про що йдеться в їхній так званій “науковій статті”.

Кілька неправильних перекладів:

• Показники (індивідуалізму, релігійності тощо) – не indicators, а measurements.
• Виміри (індивідуалізму-колективізну) – не measurements, а dimensions.
• Вивчена поведінка – не studied, а learned.
• Перебудова (період в СРСР) – взагалі не перекладається, тобто не "reconstruction", а "perestroika" (https://en.wikipedia.org/wiki/Perestroika).

            Смішні труднощі перекладу від Гугл-перекладача:

• інші люди – surrounding people
• смисл, який вкладався – meaning, that was invested
• соціальний спадок – compelling legacy
• ос (родовий відмінок слова “оси”) – os
• It was shown that in Ukraine individualistic orientation is somewhat predominantly collectivist – дослівно: “Показано, що в Україні індивідуалістична орієнтація дещо переважно колективіст”.
• У випадку перекладу “вірогідність” Гугл-перекладач виявився безсилим перед таким складним словом. Данилюк і Ко. не розгубилися і переклали “вірогідність” як probability. Це говорить про те, що вони не відрізняють українське слово “вірогідність”, яке означає “достовірний, той, що не викликає сумніву” (Словник української мови в 11 т., 1970, – т.1, с.681) від російського “вероятность”. Останнє дійсно перекладається як probability. Але вірогідність і достовірність – це reliability, certainty, plausibility.

Додайте до цього дві ідентичні таблиці і відсутність цитованих джерел у списку літератури – і виникне питання: а чи дійсно стаття пройшла рецензування? Хто ж був той сміливець, який наважився рецензувати самого Данилюка? Прийшов час ближче познайомитися з журналом із чудернацькою назвою (у руслі англійської мови статті Данилюка і Ко.) – Fundamental and applied researches in practice of leading scientific schools.

Не дивлячись на солідну назву з англійських слів, майже вся редколегія журналу – або з університету Шевченка (Данилюк теж в редколегії, яка несподіванка), або з інституту психології імені Костюка. Головний редактор Віталій Луньов працює в Інституті психології (раніше працював в університеті Шевченка), має величезну кількість різних титулів з різних країн. На сайті журналу вказано, що журнал заснований різноманітними іноземними компаніями, але простий пошук по Гуглу показує, що всі ці компанії заснував Луньов, і він же є їх керівником. Не здивуюся, що він сам одноособово приймає рішення про публікацію без будь-якого рецензування.

Перебуваючи в Оттаві, я не міг утриматися від спокуси і заглянув на адресу 2625 Regina st. Тут знаходиться один із засновників журналу – компанія ACCENT GRAPHICS COMMUNICATIONS & PUBLISHING. Очевидно, цей засновник дуже крутий, бо саме на його сайті знаходиться і електронна адреса головного редактора – editor_in_chief@accentgraphics.ca (листи на яку він ніколи не читає). Сайт https://www.accentgraphics.ca/ показує, що компанія займається продажем книг російських авторів. На сторінці контактів указано, що офіційними представниками компанії є Віталій Бойков з Москви і Віталій Луньов з Києва. Будинок за номером 2625 по вул. Реджайна – це те, що у радянських і пострадянських іммігрантів називається “рентовка” – будинок із житловими кімнатами, які здаються. Доступ у будинок можливий лише для його мешканців. Гугл показує, що за цією адресою зареєстровані ще три компанії, а це вже щось схоже на наші “вулики”.

Я одразу написав лист до головного редактора журналу Луньова В.Є. з вимогою офіційно відкликати цю статтю. На перший лист Луньов не відповів. Потім я знайшов його сторінку в ResearchGate і написав йому вдруге через цю мережу. Отримав відповідь, у якій Луньов запевняв, що “найближчими днями це питання буде вирішене”. Проте більше жодного слова я від нього я не отримував.

Також я поскаржився в університет і МОН. Відповіді отримав наступні:

Як видно, університет старанно уникає негативної по відношенню до Данилюка і Ко. лексики. Жодного слова – був плагіат чи ні. Про факт порушення можна прочитати хіба що “між рядків”, та і то якщо добре постаратися. У відповіді 1-го проректора Володимира Ільченка лише стверджується, що порушення моїх авторських прав вже "припинене", бо Данилюк "відкликав" статтю. Про це начебто свідчить "відсутність у змісті журналу сторінок 55-61, на яких була розміщена стаття". Утім ці твердження є хибними, або навіть навмисно оманливими. Як свідчить інструкція на сайті журналу, перед публікацією автори передають права на статтю видавцям і редакційній колегії журналу, заповнюючи спеціальний бланк – “на публікацію статті і поширення її електронних копій у всіх електронних медіа і форматах (розміщення на веб-сайті журналу, будь-яких сервісах електронних публікацій, електронних базах даних або репозиторіях)” (цитата з договору про передачу авторських прав з веб-сайту журналу). Крім того, один автор ніяк не може діяти від імені всіх авторів. Автори публікації, діючи разом, можуть лише ініціювати процес відкликання публікації, але для цього потрібні вагомі підстави – на зразок недостовірних даних чи порушення авторських прав. Один автор не може “відкликати” наукову публікацію після того, як вона вже офіційно опублікована і тільки тому, що він так хоче. Ініціювати процес відкликання можуть не лише автори, а будь-яка особа. За результатами звернення журнал має провести розслідування. Якщо факт порушення підтвердився, то журнал офіційно відкликає статтю. Відкликання наукових публікацій включає повідомлення на сайті журналу і/або у друкованому примірнику про факт відкликання і підстави для цього. Стаття може зберігатися на сайті журналу із написом retracted. Це потрібно, щоб усі могли ознайомитися і все оцінити, бо ж причини бувають різні – може бути несвідома помилка, а може бути злісний плагіат. З цієї причини відкликана стаття може навіть більше цитуватися, ніж не відкликана, але звичайно причини цитування вже будуть інші. Така процедура відкликання прописана СОPE (Committee on publication ethics). Після процедури відкликання стаття офіційно втрачає статус наукової публікації, всі її результати вважаються неопублікованими.

Як свідчить аналіз сайту журналу, стаття дійсно була видалена в червні 2022 зі змісту журналу (https://farplss.org/index.php/journal/issue/view/34), де відсутні сторінки 55–61, але жодного повідомлення про причини цього на сайті журналу немає, сама стаття також відсутня на сайті. Це більше схоже на злодійське приховування слідів злочину, а не відкликання. Стаття продовжує індексуватися у наукометричних базах даних, численні її копії знаходяться в Інтернеті на різноманітних наукових ресурсах, а значить, стаття продовжує існувати як офіційна наукова публікація. Відсутність повідомлення на сайті журналу за 2018 рік залишає можливість того, що стаття може з’явитися там знову. Більше того, Данилюк і Ко. продовжують поширювати текст статті на своїх сторінках у соціальних мережах для науковців і спеціалізованих сайтах для науковців і розміщують назву статті у списках своїх наукових публікацій!

Далі у своїй відповіді університет вживає вислів “зняття з публікації”. Так “зняв з публікації” чи “відкликав” вже опубліковану статтю? Це різні речі.

Все це дотепер не дозволяє мені опублікувати свої власні результати, бо їх просто не приймуть у серйозний журнал. Скажуть, що я сам плагіатор і ніякі пояснення університету нікого цікавити не будуть. Буде цікавити лише те, чи відкликав журнал статтю, а якщо відкликав, то де повідомлення про це від імені журналу.

Незадоволений такою відповіддю, я написав скаргу до Омбудсмена. Після звернення Омбудсмена до університету справи пішли жвавіше:

І нарешті, після подачі позову до адміністративного суду і через два тижні після відкриття провадження, університет таки наважився надати висновок комісії, де однозначно констатований факт плагіату у виконанні Данилюка і Ко.:

У підсумку листування з університетом, Омбудсменом і подача позову до суду зайняли півроку.

Але університет не просто тягнув час. На фоні цього листування відбувалися деякі цікаві події. 11 серпня 2022 року Інститут післядипломної освіти, не дочекавшись відведеного законом 5-річного строку, вирішив мою дипломну роботу... знищити.

Ось що я отримав від університету у відповідь на запит про строки зберігання дипломних робіт:

Все це наштовхує на певні неприємні думки. Куди було так поспішати?

Від Данилюка і Ко. я жодних листів і жодних вибачень не отримав. Вони продовжують наполягати, що вся ця історія – чистий збіг. Тут можливі лише два варіанти – або ці люди патологічні брехуни, або вони просто професійно некомпетентні. У випадку патологічної брехні, якщо людина при цьому ще й називає себе психологом, то обидва варіанти об’єднуються під одним дахом. Схоже, це саме такий випадок.

Ну й про позбавлення Данилюка посади декана мова ж іти не буде, чи не так, шановні керівники КНУШ? Бо свого не здаємо?

Борисенко Л. Г., кандидат біологічних наук