ПРО КУЛЬТУРУ І БЕЗКУЛЬТУР’Я
Крадіжка дипломної роботи – новий злет національної плагіаристичної думки. Студенти часто плагіатять роботи викладачів, але чи може плагіат працювати в іншому напрямку – так, щоб викладач украв у студента? Виявляється, для наших плагіаторів нема нічого неможливого. Тож познайомимося з черговим вітчизняним ноу-хау. У ролі викладачів-викрадачів – декан факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор психологічних наук Данилюк Іван Васильович і двоє його підопічних – завідувачка кафедри експериментальної психології Козицька Інна Валеріївна та аспірант Шиковець Сергій Олександрович:
Суть справи.
У жовтні 2017 року я, Леонід Борисенко, захистив дипломну роботу під назвою “Структура культурного синдрому «індивідуалізм-колективізм» в Україні”. Головою екзаменаційної комісії був Іван Данилюк – знаний вітчизняний етнопсихолог. На жаль, під час захисту він не виявив жодного інтересу до моєї роботи. Він то балакав по телефону, то робив компліменти дамам – членкиням комісії. Жодного разу він не повернув голови, щоб подивитися на презентацію, хоча для цього потрібно було лише поворухнути шиєю на кут градусів двадцять. Щоправда, роботу прогорнув. Питань не ставив, що мене здивувало, адже не думаю, що за його рідною дисципліною так вже часто захищаються. У підсумку комісія поставила мені 92 бали (відмінно).
І ось нещодавно, готуючи до друку статтю за результатами свого дипломного дослідження, я продивлявся свіжу літературу в Інтернеті – чи бодай хтось зробив щось у цьому напрямку за чотири роки? І наштовхнувся на статтю Данилюка, Козицької і Шиковця. Ти диви, яка цікава назва! Невже вони повторили моє дослідження? Але... що це?.. щось таке до болю знайоме, хоча й написане страшною англійською мовою... Та це ж моя дипломна робота слово в слово! Не буду описувати свій емоційний стан після побаченого. Це я при нагоді опишу в суді. Тут же оцінимо лише сухі факти.
Для зручності складемо порівняльні таблиці.
В лівому стовпчику – стаття Danyliuk I. V., Kozytska I. V., Shykovets S. O. The cultural syndrome "individualism-collectivism" and its psychological peculiarities including well-being of regional communities' representatives in Ukraine // Fundamental and applied researches in practice of leading scientific schools. – 2018. – 30, 6. – P. 55–61 (завантажити її можна тут; на веб-архівованому сайті журналу її можна побачити тут).
В правому стовпчику – Борисенко Л. Г. Структура культурного синдрому “індивідуалізм-колективізм” в Україні” / Дипломна робота, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2017. – 105 с. (завантажити її можна тут).
Спочатку порівняємо числові дані.
Тепер порівняємо тексти:
Отже, всі 163 числові дані зі статті збігаються з числовими даними з дипломної роботи, включаючи всі знаки після коми, виділення курсивом і жирним шрифтом. І навіть одне помилкове значення – я виписав із програми SPSS значення кореляції Кендала 0,53 замість необхідної кореляції Спірмена 0,75:
Єдине число, яке не збігається – це 120 респондентів у Данилюка і Ко., замість 604 у мене. Але, як було показано вище, ступенів свободи вони малюють 495, а це значення для 500 учасників – саме стількох осіб я взяв для факторного аналізу!
Щодо тексту статті, то він на 76% співпадає з текстом дипломної роботи. 24%, які не співпадають, – це частина резюме (дослівно повторена у висновках) і вступ. Спроби “покращити” текст дипломної роботи включали розставляння посилань – причому повністю навмання.
Погляньмо, як Данилюк і Ко. “покращили” таким способом фрагмент із визначеннями культури. У мене нема посилань, які наводять у своїй статті Данилюк і Ко., тому що я цитую всіх авторів за монографією Kroeber & Kluckhohn, 1952, про що й зазначаю. Саме з цієї монографії я взяв визначення культури Тайлора, Бенедикт, Боаса, Малиновського і т.д., причому обрав ці визначення суто за власним смаком, бо вони чимось мені сподобалися – і навів їх у тексті дипломної роботи у власному перекладі. Що ж роблять Данилюк і компанія? Беруть мій український переклад, перекладають його через Гугл-перекладач на англійську і для переконливості додають посилання начебто на першоджерело! Це вже знущання над класиками культурології. Ось яка краса у них вийшла:
Про що говорить все це нагромадження школярських нісенітниць? Про те, що ні першоджерел, ні оглядову монографію Кребера і Клакхона, ні навіть книгу Хофстеде – одну з найбільш цитованих наукових книг XX сторіччя – Данилюк і Ко. в очі не бачили. Посилання розставлені навмання, суто для краси, або для реклами власної статті Danyliuk & Shykovets, 2018.
Також в назві статті і подекуди в тексті вигулькує “psychological well-being of personality”, “well-being of regional communities' representatives in Ukraine”. Це психологічне самопочуття вони пробують пояснити результатами дослідження. Але який зв’язок між психологічним самопочуттям і культурними синдромами – так і залишається вкрите мороком невідомості. Це чергова спроба “покращення”, бажання додати до тексту щось своє розумне і наукоподібне.
- - - - -
Чи можна якось пояснити всі ці збіги, якщо відкинути факт плагіату? За словами самого Данилюка і деяких його колег – це результат дивовижного збігу наукових ідей.
Ось лист відомого українського психолога:
Зрозуміло, що про пеніцилін – це від незнання історії його відкриття й виробництва та ролі в цьому радянських шпигунів, але навіщо тиснути на емоції, на війну? Навіщо ці погрози: «Ви хотіли вступати до аспірантури… Цей пост дуже неприємний. Вам це може завадити… приберіть цей пост»?
Ні, плагіат у виконанні Данилюка, Козицької і Шиковця – цілком реальна річ. Більше того: він навмисний і абсолютно усвідомлений. Вони добре знали, що роблять. Слова зі статті “Source: data from the original author’s research, 2018” – відверта брехня. Ніякого їхнього дослідження 2018 року ніколи не існувало. І вони це прекрасно знають і навмисно брешуть науковій спільноті. Данилюк і Ко. стверджують, що вони взяли для дослідження 120 респондентів, по 30 з кожного регіону України (Центрального, Західного, Східного і Південного); навіть наводять вік респондентів – між 17 і 33 роками; відсоток чоловіків акуратно вкладається у 40%, а жінок у 60%. Це – відверта фальсифікація для надання роботі достовірності. Але навіть у цьому невеличкому оригінальному фрагменті вони, що називається, “лоханулися” – як я вже писав вище, їх підвело незнання основ елементарної статистики.
Під час мого захисту Данилюк був головою екзаменаційної комісії. Але ще задовго до захисту він знав, що я проводжу такі дослідження. Ще у 2015 році я звертався до нього з проханням бути керівником моєї курсової роботи, на що отримав відмову з посиланням на велику зайнятість. Шиковець був і досі є підписаний на мої публікації в аcademia.edu. Козицькій я розказував про своє дослідження на семінарі по експериментальній психології, яку вона у мене читала.
У 2017 році я намагався почитати дипломну роботу Терезії Вікторівни Яценюк – дружини тодішнього прем’єра, яка навчалася зі мною в одній групі. Скажу так: у мене виникли певні сумніви, що її дипломна робота відповідає необхідним стандартам і заслуговує на високу оцінку. Відповідь університету була такою:
З цього всього випливає, що абихто не може доторкнутися до священного грааля української освітньої думки – дипломної роботи. Не сумніваюся, що саме Данилюк отримав електронну копію моєї роботи в Інституті післядипломної освіти, і саме йому належить ідея публікації. Студенту Шиковцю він, скоріш за все, дав завдання переробити текст так, щоб його не можна було впізнати, з чим той впорався так собі. А Козицьку, мабуть, причепили вже по ходу діла. Те, що джерелом статті була саме електронна копія дипломної роботи, яку я надсилав в Інститут післядипломної освіти для перевірки на плагіат перед захистом (обов’язкова процедура), підтверджується ідентичними описками і текстовими виділеннями.
Данилюк і Ко. не просто вкрали моє дослідження, але й добряче познущалися з нього. Ось лише деякі безграмотні пасажі:
- “Space measurements of individualism-collectivism” – такого поняття не існує. “Просторовий вимір” – це я придумав сам, коли розмірковував, як подати в одній роботі два різні підходи, які я використав для виміру індивідуалізму-колективізму. Саме тому я подавав цей термін в лапках. Дослідження часових серій – це, очевидно, можна назвати часовим виміром. За аналогією вимір за опитувальником, який дається респонденту, я назвав “просторовим виміром”, бо це неначе одномоментне фіксування параметру тут і зараз. Але це дуже велика умовність, повторюся, придумана лише з метою об’єднати два підходи під одним заголовком. У статті я б ніколи так не написав. Підхід з опитувальником, звичайно, можна також використовувати для дослідження часових змін. Як видно, Данилюк і компанія навіть не второпали, про що йде мова. У таблиці 1 у них це “space measurement”, у тексті (с.56) вони вже називають це “dimensional structure”.
- Ethnometry – етнометрія, термін, що вживається тільки у пострадянскій літературі. В англомовній культурології таке поняття не використовується.
- Для дослідження різниці між україномовними і російськомовними регіонами має значення не те, де респондент живе зараз, а те, у якому регіоні він прожив більшу частину життя. Тому я наводив обидва показники (РегіонА і РегіонБ у таблиці на с. 58). Але пани плагіатори у своїх двох ідентичних таблиця 2 і 4 наводять тільки перший фактор – де респондент живе зараз. Для будь-якого серйозного рецензента це стоп-сигнал.
- Інші групи займенників із моєї таблиці 3.6, наприклад, третьої особи множини, Данилюка і Ко. не зацікавили. Який сенс давати результати дослідження займенників, якщо не всі займенники досліджено? Це нагадує вигук із старого мультфільму: “и так сойдёт!” Висновки дипломної роботи вони перемальовують без змін, хоча дипломна роботи включала не лише більш широке дослідження займенників, але і вимірювання цінностей за методикою Шварца, про яку вони в статті не згадують.
- Жодного слова в статті не сказано, яким чином було використано англомовний опитувальник Сингеліса та ін. (1995). Але це добре роз’яснено в дипломній роботі: саме я купив права на використання цього опитувальника у видавництва (так, він захищений авторським правом), переклав його українською мовою і провів статистичні дослідження, щоб з’ясувати, чи працює він так, як потрібно.
- Статистична “кухня” – ступені свободи, множинна регресія, кореляція. Чи декан факультету психології і заввіділу експериментальної психології точно знайомі з основами психологічної статистики? Про ступінь свободи 495 для 120 респондентів я вже писав. У таблиці 3 Данилюк і Ко. “вирівняли рядки”, в результаті чого вийшло, що для віку і статі коефіцієнти регресії відсутні взагалі. Це говорить про те, що люди не знають, що таке множинна регресія, як представляти її результати, де тут залежні змінні, а де незалежні, що на що впливає, що таке коефіцієнти регресії, і що вони показують. Переходимо до їхньої таблиці 6. Із моєї великою таблиці на с.69 вони взяли лише значення кореляції Спірмена, але назвали її “статистичними характеристиками” без будь-яких додаткових пояснень. Вони взагалі усвідомлюють, що повідомляють показники кореляції між певними змінними? Чи мають уявлення, що воно таке – ця кореляція?
Закінчення цієї обурливої історії читайте тут.
|
