4 грудня в газеті "Дзеркало тижня" вийшла стаття Валерія Мазура "Плагіат або крадіжка" (http://gazeta.dt.ua/science/plagiat-abo-kradizhka-_.html). Додаємо її до нашої "колекції":
Чи передбачає нове законодавство очищення науки від мародерів?
Поширення плагіату в наукових публікаціях, зокрема в дисертаціях, має характер епідемії. Одна з причин такого явища — недосконалість нормативно-правової бази у сфері науки й освіти.
Як доповнення до ідей, викладених у раніше опублікованих у DT.UA статтях, викладу деякі пропозиції щодо очищення науки й освітнього простору від псевдовчених, що заволоділи науковими ступенями й ученими званнями викраденням чужої інтелектуальної власності та шахрайством.
В енциклопедичних словниках повідомляється, що плагіат (від лат. plagio — викрадаю) — це умисне привласнення повністю або частково авторства на чужі твори науки, літератури, мистецтва, винаходи тощо, і за порушення авторських прав передбачається кримінальна й цивільна відповідальність. Викрадення (плагіат) — синонім слова крадіжка.
Та є нюанс, що ставить плагіат на нижчий, порівняно з елементарною крадіжкою, щабель. Зазвичай плагіатори крадуть наукові праці літніх або вже померлих учених. А це те саме, що пограбувати бабусю-пенсіонерку чи поцупити могильну плиту з меморіалу, за що зневажають навіть у кримінальному світі. Тому плагіат треба тлумачити ще й як мародерство в науці.
У законодавчих і нормативних актах України про плагіат сказано чомусь дуже делікатно — як про легкий проступок, якусь безневинну витівку. Наголошується тільки на аморальності плагіаторства. Ніби ми живемо в європейському демократичному суспільстві, де міністри подають у відставку після виявлення ознак плагіату в захищених ними понад двадцять років тому дисертаціях.
У Законі України "Про вищу освіту" сказано, що працівники науково-освітньої сфери мають дотримуватися норм педагогічної етики і моралі. Мається на увазі, що поняття "вчений", "етика", "мораль" не сумісні з плагіатом.
У постанові Кабінету міністрів України від 07.03.2007 р. №423 викрадення й присвоєння чужих наукових праць, тобто плагіат, названо "запозиченням без посилань на джерело". Таке собі пом'якшене формулювання крадежу наукових результатів. На мою думку, для того щоб припинити розповзання ракової пухлини плагіату у сфері науки й освіти, ставлення до "запозичення" слід не пом'якшувати, а навпаки — плагіат має вважатися категорично неприйнятним. Найстрашніше, що плагіатори розбещують наукове співтовариство, підривають віру в справедливість, розтлівають душі української молоді. Водночас проблема плагіату має не тільки моральний, а й, як покажемо нижче, правовий та економічний аспекти.
Імітація боротьби замість рішучих дій
Міністерство освіти і науки (МОН) України говорить про свою стурбованість проблемою плагіату і запевняє громадськість, що нещадно бореться із цим злом. Однак реальність, схоже, свідчить про інше.
На підтвердження наведемо факти.
Протягом останніх кількох років вчені багато разів зверталися до МОН та інших інстанцій з заявами про плагіат у "наукових працях", наприклад, Б.Середи, який донедавна обіймав професорську посаду в Запорізькій державній інженерній академії (ЗДІА), про невідповідність захищеної ним у Москві докторської дисертації і затвердженої (нострифікованої) в Запорізькому національному технічному університеті (ЗНТУ). Докладно цю ганебну історію йдеться у статті "Наперсточники від науки", опублікованій в DT.UA 23 березня 2013 р. Суд виніс рішення про визнання плагіату в "наукових статтях" Б.Середи.
І що в результаті? Так, плагіатор Б.Середа за рішенням суду через виконавчу службу компенсував професорові В.Ніколаєву витрати на судові витрати, але й досі зберігає наукові регалії.
Відповідним чином на події відреагували ЗДІА й Академія наук вищої школи. У ЗДІА Б.Середі не продовжили викладацький контракт. АН ВШ України вигнала Середу зі своїх лав. А МОН так і не вжило жодних заходів, крім численних відписок авторам заяв. Міністерство навіть не зобов'язало спеціалізовану раду ЗНТУ провести повторний розгляд докторської дисертації Б.Середи на предмет відповідності вимогам ВАК. Хоча цього вимагає закон. Чому так? — запитання риторичне. Можливо, на нього відповість міністр С.Квіт, який публічно обіцяв узяти "справу Середи" під особистий контроль. А звільнений зі ЗДІА Б.Середа тим часом улаштувався на професорську посаду в Дніпродзержинському індустріальному інституті і продовжує навчати й виховувати молоде покоління.
Ще один яскравий приклад, який, очевидно, можна занести до Книги рекордів Гіннесса. Ректор Державного економіко-технологічного університету транспорту М.Макаренко вирішив не розмінюватися на дрібниці, а викрасти чужі наукові праці оптом. Він узяв "Короткий довідник показників експлуатаційної роботи залізниць", виданий 1954 р. відомим у цій галузі вченим І.Аксьоновим, замінив ім'я автора на своє і опублікував 2001-го, додавши в назві довідника слово "Україна". 2004 р. М.Макаренко захистив в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України (м. Одеса) докторську дисертацію, в якій викрадений в І.Аксьонова довідник називає серед "основних публікацій автора за темою дисертації". Попутно М.Макаренко запозичив без посилання на джерело низку наукових результатів з навчального посібника В.Галабурди й Н.Терьошиної, опублікованого 2002 р. Про шедеври плагіаторського злодійства в ексклюзивному виконанні ректора детально йдеться в статті О.Олві "Скільки мотузку не витися…", опублікованій в інтернет-виданні "Кореспондент.net" 04.08.2015 р.
Про всі витівки "доктора" М.Макаренка в листі до МОН написав однофамілець І.Аксьонова професор Іван Михайлович Аксьонов. Здавалося б, МОН має відреагувати блискавично — позбавити плагіатора-рекордсмена наукового ступеня доктора наук і вченого звання професор. А крім того, подякувати сивочолому професорові І.Аксьонову за непохитну принциповість. Адже він виконав роботу опонентів, спеціалізованої ради й ВАК з експертизи наукових праць і дисертації М.Макаренка. Але виявилося, що викрадення (плагіат) чужого довідника і подання його як однієї з основних публікацій за темою дисертації — зовсім не привід для занепокоєння в розумінні чиновників МОН. Формально Міністерство відреагувало. Міністр С.Квіт навіть видав наказ №792 від 04.07.2015 р., яким доручив Атестаційній колегії вжити відповідних заходів. Але по суті МОН імітувало заходи. Чиновники пустили процес по замкненому корупційному колу. Довершила імітацію реагування Атестаційна колегія МОН, яка визнала, що М.Макаренко вчинив плагіат, але вирішила лише злегка насварити пустуна і залишити йому вчений ступінь доктора економічних наук. Нехай рухає, точніше засовує, науку далі. А щоб зберегти хорошу міну при поганій грі заступник міністра А.Гевко повідомив листом №1/11-6246 від 29.04.2015 р. І.Аксьонову, що Атестаційна колегія МОН доручила вченій раді Державного економіко-технологічного університету транспорту, ректором якого є М.Макаренко, розглянути питання обґрунтованості присвоєння йому вченого звання професор. Нонсенс! Але й це не все. Перший проректор цього університету Н.Брайковська на запит І.Аксьонова про результати розгляду на вченій раді питання про позбавлення серійного плагіатора М.Макаренка вченого звання професора письмово повідомила, що про таке доручення МОН вона нічого не знає, і це питання на засіданнях вченої ради університету не розглядалося. Завіса.
Що ж робити?
Безкарність дозволяє нахабніти й далі. От і згаданий Б.Середа, очевидно, побачивши, що МОН на плагіат ректорів по суті не реагує, захотів стати таким же успішним ректором, як М.Макаренко, і подав свою кандидатуру на оголошений конкурс на посаду ректора ЗДІА. Попри те, що всі викладачі й студенти ЗДІА знали про визнані судовим рішенням плагіаторські успіхи Б.Середи. Звичайно, ректорське крісло Б.Середі не дісталося, але 1,7% голосів він усе-таки набрав. Такий підсумок голосування наводить на думку, що у професорсько-викладацькому колективі ЗДІА поблажливо ставляться до плагіату.
Усе викладене свідчить про потребу на законодавчому рівні впроваджувати в систему атестації та переатестації наукових кадрів жорсткі заходи реагування на плагіат.
По-перше, кожен плагіатор повинен знати про невідворотність відповідальності за свої дії. По-друге, реакція на виявлений плагіат має бути такою, щоб нікому не кортіло займатися цим ганебним промислом.
Стосовно виявленого плагіату не повинно бути строку давності. Що довше плагіатор приховував факт викрадення чужих наукових результатів і, отримавши за допомогою плагіату наукові ступені й звання, користувався плодами цього діяння, то більший моральний і матеріальний збиток він завдав суспільству.
Встановлення факту плагіату в дисертації або публікаціях, покладених в основу дисертації, має зобов'язувати МОН України негайно ухвалювати рішення про позбавлення фігуранта всіх наукових ступенів і вчених звань. Однак, як показує практика, спеціалізовані ради під будь-яким приводом намагаються уникати процедури позбавлення плагіаторів учених ступенів. Причина полягає в небажанні спеціалізованої ради визнавати помилки, побоювання, що це позначиться на її рейтингу. А головне — керівники і члени наукових колективів не хочуть бруднитися в плагіаторській твані. Чиновники МОН з обов'язку служби повинні виконувати навіть брудну роботу. Необхідно якнайшвидше повернути державі втрачений контроль за системою атестації наукових кадрів.
Чинні нині санкції, які застосовуються до спеціалізованих рад і опонентів, які позитивно оцінили не відповідні вимогам дисертації, слід посилити аж до скасування таких рад. Дефіциту у спеціалізованих радах в Україні немає, мабуть, з жодної спеціальності.
До законодавчих актів потрібно внести норми, що забороняють виявленим плагіаторам працювати на викладацьких і керівних, тим більше ректорських, посадах у вишах. Заборонити плагіаторам керувати аспірантами й докторантами. Для реалізації цього положення потрібні зміни в Кодексі законів про працю. Отже, МОН має подати відповідні пропозиції до Верховної Ради. Наївно сподіватися, що викрита в плагіаті особа подасть заяву на звільнення за власним бажанням. Звільняти їх доведеться примусово. Якихось моральних принципів у таких персонажів немає, втім, як і у звичайних злодіїв.
У більшості випадків плагіат вчиняють для отримання наукових ступенів і вчених звань не тільки для престижу й іміджу, а й із суто меркантильних інтересів. Науковий працівник або викладач зі ступенем у багатьох установах отримує надбавку до зарплати за ступінь і звання. У вишах надбавка становить близько 30%. Потрібно передбачити в законодавстві норми, які зобов'язували б плагіатора повернути державі всі незаконно отримані виплати.
У Кримінальному кодексі (ККУ) передбачено кримінальну відповідальність за крадіжку. Але плагіат, як показано вище, це по суті та сама крадіжка, тільки названа делікатно. То, може, слід подумати про доповнення ККУ статтею, що передбачає кримінальну відповідальність за плагіат, як за будь-яку іншу крадіжку? Відповідальність за викрадення інтелектуальної власності передбачено в Цивільному кодексі. Але про плагіат і тут не згадується. Наче наукові праці конкретних осіб не є інтелектуальною власністю. Музика, пісні — це інтелектуальна власність, а наукові монографії чомусь такою не вважають. Схоже, настав час законодавцям подумати про доповнення вказаних кодексів статтями, що передбачають жорстку й конкретну відповідальність за плагіат.
|
