Обласна чиновниця з Хмельниччини Катерина Бурдуваліс захистила "зліплену" із праць інших авторів дисертацію
На жаль, у нашому суспільстві склалася ганебна традиція: сидиш на посаді чи, навпаки, хочеш її обійняти – давай, захищай дисертацію. Шкарлет, Матіос, Лісовий, Вітренко, Салогуб…
Ситуація не змінюється, і теперішні представники влади продовжують абияк захищати дисертації для підняття свого статусу та задоволення власних амбіцій. Мова цього разу піде про чиновницю Катерину Бурдуваліс. 5 травня 2025 року директорка Державного архіву Хмельницької області Катерина Миколаївна Бурдуваліс захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філософії. Дивно, правда, що про захист публічно ніде інформація не подавалася, традиційних привітань на всі соцмережі не було – може, тому, що є що приховувати чи науковиця чомусь не бажає суспільного розголосу?
 Офіційна інформація про дисертацію така:
Бурдуваліс Катерина Миколаївна. Розвиток народної освіти на Поділлі (1864–1917 рр.). – Дис. … доктора філософії (спец. 011 – Освітні, педагогічні науки). – Хмельницький, 2025 (див. тут).
Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України, ректор Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії Шоробура Інна Михайлівна.
Разова спецрада для захисту пані Катерини була створена 04.03.2025 р. у складі:
Голова – Біницька Катерина Миколаївна, доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогіки Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії.
Опоненти:
● Земський Юрій Сергійович, доктор історичних наук, професор кафедри міжнародної комунікації та політології Хмельницького національного університету;
● Зузяк Тетяна Петрівна, доктор педагогічних наук, професор, декан факультету мистецтв і художньо-освітніх технологій Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.
Рецензенти:
● Адамський Віктор Романович, кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільних дисциплін Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії;
● Крищук Богдан Степанович, кандидат педагогічних наук, професор кафедри педагогіки Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії.
На сайті НРАТ указано, що дата захисту – 30.04.2025, однак насправді захист відбувся 5 травня.
 В Анотації до дисертації авторка вказала, що за темою дослідження опублікувала 14 статей (4 – у 2023 р., 9 – у 2024 та 1 – у 2025 р.).
Оскільки для скасування рішення разової ради про присудження ступеня доктора філософії у зв'язку із встановленням фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації твердим аргументом є наявність не тільки в самій дисертації а й у публікаціях, в яких висвітлені наукові результати дисертації, фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації незалежно від строку, що минув після присудження разовою радою ступеня доктора філософії, продемонструємо суспільству насамперед аналіз цих наукових праць (статей і тез доповідей на конференціях).
У наведених нижче фрагментах порівняльної таблиці збіги текстів виділені жовтим кольором, перефразування та синоніми – бірюзовим, перестановки слів місцями – зеленим, ну а твердження авторки про те, що це нібито вона щось пропонує, оцінює, розробила чи робить висновки – фіолетовим.
Праця №1 – стаття: Бурдуваліс К. М. Політика Російської імперії щодо заснування та діяльності народних шкіл в Подільській губернії // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах, 2023, №90, с. 8–11 (див. тут).
Тут ми виявили фрагменти, що збігаються з дисертацією Н. М. Андрійчук «Підготовка вчителів народної школи в учительських семінаріях України (1860-1917 рр.)» (дис. … канд. пед. наук. – Житомир, 2010, див. тут) та статтею С. С. Богатчук «Розвиток освіти Подільського краю в першій половині ХІХ ст.» (Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць. – К.: Гілея, 2017, вип. 127 (12), с.19–22, див. тут).
Праця №2 – стаття, що написана в співавторстві з Шоробурою – науковою керівницею дисертантки пані Катерини: Шоробура І. М., Бурдуваліс К. М. До питання організації навчавльного процесу в початкових школах Подільської губернії в другій половині ХІХ – на початку ХХ століть // Педагогічний альманах, 2024, вип. 55, с. 252–257 (див. тут).
Не дивуйтеся: «навчавльного» – це так у журналі, а тому і в нас тут, як то кажуть, «орфографія авторів збережена». У цій праці маємо яскравий збіг зі статтею Балабуст Н. Ю. «Педагогічний екстернат як одна з форм підготовки педагогічних кадрів для освітньої сфери Подільської губернії (друга половина XIX – початок XX ст.)» (Науковий вісник Донбасу, 2013, № 4, див. тут).
Праця №3 – стаття: Бурдуваліс К.М. Розвиток народних шкіл в Подільській губернії в 60-90 роках ХІХ ст. // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах, 2023, №91, с. 8–11 (див. тут).
Ця стаття має шматки, переписані з дисертації І. М. Петренко Церковнопарафіяльні школи Лівобережної України в системі освітньої урядової політики царської Росії (1884 -1917 рр.) (дис. … канд. іст. наук, Київ, 2005, див. тут) та переписаний фрагмент зі статті Перерва В. С. Учні церковнопарафіяльних шкіл Подільської єпархії ХІХ – початку ХХ ст.: спроба спектрального аналізу (Освіта, наука і культура на Поділлі, 2011, т. 17, с. 12–20, див. тут).
Бурдуваліс знову копіює статистичні дані без будь-яких посилань. Просто сором!
Праця №4 – стаття: Бурдуваліс К. Етапи становлення та розвитку народної освіти на Поділлі (1864–1917 роки) // Педагогічний дискурс, 2023, вип. 34, с. 83–87 (див. тут).
Цей твір пані Катерини має збіги з кількома джерелами:
а) Мілько В. «Не потрібно відволікати від народу кращі сили»: освіта в українських містах ХІХ – початку ХХ ст. // Україна модерна, 2021 (див. тут);
б) Борисенко Н. М. Діяльність Міністерства народної освіти Російської імперії в сфері початкового шкільництва (середина 1860−1870-х рр.) // Science and Education a New Dimension. Humanities and Social Science, 2014, Issue: 18, II(3), p. 27–31 (див. тут);
в) Петренко І. М. Церковнопарафіяльні школи Лівобережної України в системі освітньої урядової політики царської Росії (1884 -1917 рр.) (дис. … канд. іст. наук, Київ, 2005, див. тут);
г) Юрченко О. Розвиток освіти на Поділлі на початку ХХ століття // Вісник Київського національного лінгвістичного університету, Серія: Історія, економіка, філософія, 2015, вип. 20, с. 87–98 (див. тут);
д) Вановська І. М., Хан Є. В. Діяльність земств у правоберіжній Україні на тлі культурно-освітнього простору (початок ХХ століття) // Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки, 2023, т. 34 (73), № 2, с. 18–23 (див. тут).
Звернемо увагу на те, що Бурдуваліс знову передирає статистичні дані без жодного покликання, а вона ж директорка архіву (!), тобто нібито має розумітися на правилах:
Праця №5 – тези: Бурдуваліс К. М. Освіта в Подільській губернії в другій половині ХІХ століття: історичний аспект // Освіта і формування конкурентоспроможності фахівців в умовах євроінтеграції: Зб. тез допов. VІІІ Міжнар. науково-практ. конф., 24–25 жовтня 2024 р., Мукачево. – Ужгород: РІК-У, 2024, с.88–89 (див. тут).
У ці свої тези Бурдуваліс переписала текстові фрагменти з трьох джерел:
а) Єрич Т. Особливості організації навчально-виховного процесу в церковнопарафіяльних школах Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) // І Міжнародна науково-практична інтернет-конференція «Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах СНД», 26–28 лютого 2012 р., Секція «Історія». – Зб. наукових праць, Переяслав-Хмельницький, 2012, с. 95–96 (див. окремі тези тут або в збірнику тут);
б) Балабуст Н. Ю. Педагогічний екстернат як одна з форм підготовки педагогічних кадрів для освітньої сфери Подільської губернії (друга половина XIX – початок XX ст.) // Науковий вісник Донбасу, 2013, № 4 (див. тут);
в) Богатчук С. С. Розвиток освіти Подільського краю в першій половині ХІХ ст. // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць. – К.: Гілея, 2017, вип. 127 (12), с.19–22 (див. тут).
Ну а тепер перейдемо до власне дисертації.
Джерело плагіату №1:
Коржик С. А. До історії розвитку та становлення шкільної освіти у містечку Летичів // Хмельницькі краєзнавчі студії: науково-краєзнавчий збірник. – Хмельницький, 2016, вип. 7, с.96–112 (див. тут).
Цієї статті Світлани Коржик немає в списку використаної літератури в дисертації Бурдуваліс.
Джерело плагіату №2:
Сесак І. В. Навчальні заклади на Поділлі наприкінці ХVІІІ – першій третині ХІХ ст. // Освіта, наука і культура на Поділлі, 2011, т. 18, с. 3–15 (див. тут).
Цієї статті Сесак немає в списку використаної літератури в дисертації Бурдуваліс.
Тут цікаво, що Бурдуваліс указала до вкраденого тексту не просто фальшиве джерело, а свою власну статтю, в якій цитований текст відсутній:
Джерело плагіату №3:
Сесак І. В. Школи грамоти Правобережної України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) // Освіта, наука і культура на Поділлі, 2017, т. 24, с. 70–88 (див. тут).
Цієї статті Сесак немає в списку використаної літератури в дисертації Бурдуваліс.
Джерело плагіату №4:
Сумишин Я. М. «Незаконные школы и литература возмутительного содержания», або як російська влада вирішувала «польське питання» в освітній сфері // Подільська старовина, 2022, №1(8), с. 137–143 (див. тут).
Статті Ярослава Сумишина немає в списку використаної літератури в дисертації Бурдуваліс.
Джерело плагіату №5:
Балабуст Н. Ю. Підготовка педагогічних кадрів для шкільної освіти в Подільській губернії (1864–1917 рр.). – Дис. … канд. пед. наук. – Кам’янець-Подільський, 2014 (див. тут).
Дисертації Надії Балабуст немає в списку використаної літератури в дисертації Бурдуваліс.
Бурдуваліс до свого тексту, що має збіги з дисертацією Балабуст, надає таке покликання: (Сесак І. В., 1996, с. 157). У її списку літератури на с. 210 це така праця: Сесак, І. В. (1996). Освіта на Поділлі. У 2-х частинах: Ч. І: Початкові школи Поділля у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Кам’янець-Подільський: Абетка, 157.
Однак справжнє покликання має бути таким: Сесак І. В., Мітін Г. Д. Освіта на Поділлі.: У 2 ч. Ч.1: Початкові школи Поділля у др. пол. ХІХ ст. - на поч. ХХ ст. – Кам'янець-Подільський, 1996. – 152 с.
Тобто якби б Бурдуваліс дійсно працювала з цим джерелом, то побачила б, що там насправді два автора, а всього сторінок – 152, а ніякі не 157.
Балабуст у своїй дисертації до наведеного нижче в таблиці тексту додає наступне покликання: 260. О высших начальных училищах. Высочайше утвержденный одобренный Государственным Советом и Государственною думою закон. 1912. Июня 25 // Полное собрание законов Российской империи. – СПб. : Государственная типография, 1915. – Собрание третье. – Т. ХХХII. – Отделение 1. – № 37513. – С. 948–958.
Таким чином, маємо фальшування джерела і плагіат в одному флаконі:
Далі Бурдуваліс продовжує передирати текст із дисертації Надії Балабуст, цього разу вже без додавання «лівих» джерел, але тут, змінюючи чужий текст (займаючись рерайтингом), замість фрази про те, що міністерство створює комісії, написала дурницю, що воно ті комісії засновує:
А тут Бурдуваліс переплутала слова «деполонізація» і «деколонізація», приписавши Російській імперії принципово неможливу мету – деколонізацію частини її території (дуже смішно). А ще Бурдуваліс порадувала нас списаними з чужої дисертації висновками:
Джерело плагіату №6:
Зузяк Т. П. Тенденції становлення педагогічної освіти на Поділлі (кінець ХVІІІ – початок ХХ століття). – Дис. … доктора педагогічних наук. – Вінниця, 2018 (див. тут).
Дисертації Тетяни Зузяк немає в списку використаної літератури в дисертації Бурдуваліс.
Ну, власне, це не весь плагіат, що був виявлений у дисертації Катерини Миколаївни Бурдуваліс. Є ще певні збіги з дисертаціями Інни Репко, Олени Айвазян та деяких інших авторів, з різними статтями. Обсяг збігів там менший, тому наводити приклади вже не будемо. Саме цікаве ми виклали в таблицях, які беззаперечно доводять факти плагіату.
А ще одним доказом плагіату є оцей смішний випадок з пані Катериною, яка на різних сторінках дисертації подає однаковий текст, в якому одна й та сама цитата приписується різним авторам, до того ж цитата дивним чином у кількох місцях перекручується. Це ж треба було так заплутатися у власному плагіаті! До речі, стаття Лещенко і Сесак надрукована в Українському історичному журналі (1987, №1) на сс. 77–86, а ось на с. 10, на яку чомусь указує Бурдуваліс, знаходиться стаття Романцова «Робітничий клас Української РСР: проблеми зростання». І, зрозуміло, у статті Лещенко та Сесак немає указаної цитати:
Після всього цього не можна без обурення читати вислови Бурдуваліс про «новизну» в її дисертації:
Наукова новизна одержаних результатів заявлена в тому, що:
вперше
– здійснено цілісний аналіз розвитку народної освіти на Поділлі 1864–1917 рр. у контексті освітньої політики уряду Російської імперії; систематизовано та охарактеризовано історико-педагогічну літературу з теми дослідження; виокремлено основні етапи розвитку народної освіти в досліджуваний період; розкрито основні ідеї щодо стратегії розвитку народної освіти на Поділлі; визначено шляхи реалізації планів та задумів щодо діяльності навчальних закладів на Поділлі;
Та ще й мадам отримала такі самі висновки, що вже були описані...
І виникають запитання до керівника дисертантки, опонентів та рецензентів: а як це так вийшло, що ви пропустили на захист цю псевдодисертацію та народили нову чергову псевдонауковицю?
Марина Гончаренко, Василь Садовий
(Фото з сайту ДАХО та ФБ)
24.07.2025
| 
