10 кроків пана Лісового – міністра МОН – на шляху до повної ірраціональності

            Я – Шестакова Елеонора Георгіївна – доктор філологічних наук з двох спеціальностей (журналістика і теорія літератури), – яка мешкає на тимчасово окупованій території: м. Донецьк. Сподівалася, що на 10 році російсько-української війни не доведеться звертатися до Президента України, Верховної Ради України з заявою про відверто ірраціональну поведінку очільника МОН України – п. Лісового та деструктивні наслідки, які з цього слідують для суспільства, держави.

            Президент України – пан Зеленський – пропонує світові 10 кроків миру від України, бореться за цивілізоване майбутнє держави, за передбачувані суспільні взаємини (останній приклад – зустріч з очільниками, лідерами країн Африки: «ЗЕЛЕНСКИЙ: Путин либо неадекватен, либо не контролирует свою армию!» https://www.youtube.com/watch?v=EtWZiNtUrFo).

На тлі зусиль керманича нашої країни – привести державу до справедливого миру – українському суспільству чиновниками, політиками вищої ланки нав’язуються інші моделі поведінки, соціокультурної ідентифікації. Інфантильно-ірраціональні моделі поведінки, які пропонуються п. Лісовим, розбещують суспільство, змушують його зневіритися у силі закону, демократичних цінностях, в решті решт, навіть здоровому глузді. Ці моделі базуються на суміші алогічності, відвертого нехтування засадничими нормами етики, фаховості, відповідальності та цілеспрямовано просуваються міністром, який має опікуватися національно-державними інтересами, стратегіями розвитку ідеологічно значущих для сучасного та майбутнього сфер – освіти і науки.

Я вже багато років борюся з плагіатом та іншими проявами академічної недоброчесності. Знаю, що вони споконвічно базуються на безпринципності, безвідповідальності, агресивній нахабності, безкарності, на впевненості в ролі господарів життя плагіаторів, тих, хто їх підтримує, захищає, з одного боку. З іншого – на створені культури безпорадності, розгубленості, приреченості на життя в корупції, прийнятті ролі пасивної жертви для тих, хто бореться з академічною недоброчесністю. Це плюндрує засади соціально-культурного світосприйняття тих, хто має бути національною елітою – освітян, науковців, – спотворює теперішнє, майбутнє суспільства, держави. Без нормального існування, розвитку кожного освітянина, науковця, науково-освітянських колективів країна приречена на постійне економічне жебрацтво, старцювання перед інтелектуально, технічно більш розвинутими країнами, випрошування у них допомоги у постачанні техніки, зброї, навчанні фахівців, а це призведе доволі швидко навіть до геополітичного зникнення України.

Процеси підготовки науковця мають колективний характер і відповідальність, базуються на довірі, соціальному, професійному авторитеті, репутації кожного освітянина, науковця. Ці процеси включають здобувача наукового ступеня, колективи кафедр, факультетів / інститутів, де виконується робота; редколегій наукових видань, в яких друкуються результати досліджень; склад спецрад, в яких прилюдно відбувається захист; експертів МОН України, які затверджують багаторічні результати роботи цих колективів.

Мене мало чим можна здивувати, бо бачила і «звичайний» плагіат текстів, і груповий плагіат, коли один і той самий текст декілька разів друкували в одних і тих самих нібито наукових виданнях, але під різними прізвищами, а потім ще й захищали у вигляді дисертацій теж під набором прізвищ. Бачила, як плагіатори та ті, хто був включений до плагіатної діяльності, дивилися на явні для будь-якої людини, що вміє читати, тексти з плагіатом та відмовлялися визнати це очевидне. Знаю, що і очільники МОН можуть бути плагіаторами, бо похапцем писали статті, захищали дисертації, а потім, коли були викриті у плагіаті, намагалися або відхреститися від статей з плагіатом, або звернутися до суду, щоб той офіційно заборонив перевірку на плагіат їхніх дисертаційних матеріалів. Це все, на превеликий жаль, для нашої країни – звичайна історія, в підґрунті якої лежить корупційна складова, з якою нас наполегливо просять боротися світові союзники. Проте п. Лісовий зумів зробити революцію, не на користь цивілізованим нормам життя, навіть в такій звичайній історії та ще репрезентувати її кроки у публічному просторі на кшталт реаліті-шоу.

Перший крок: п. Лісовий, якого щойно призначили міністром МОН України та якого одночасно з тим активісти, котрі багато років борються з академічною недоброчесністю, звинуватили в академічному плагіаті, відніс на експертизу в НАЗЯВО дисертацію, вдало захищену ним 11 років тому, з твердженням: «Якщо там виявлять плагіат…». Це ірраціональний вчинок: людина, яка сама виконує дослідження, пише текст, знає відповідь на питання про наявність у них плагіату.

Другий крок: якщо людина не самостійно писала тексти дисертаційних матеріалів (статті, дисертація, автореферат), а має переконатися в якості отриманого замовлення, то робить це не публічно, а приватно, щоб не заглиблювати і без того скандальної ситуації з плагіатом та мати час на соціально пристойне її рішення. Але п. Лісовий ні в 2012 р. не перевірив тексти дисертаційних матеріалів, які вдало захистив, ні в 2023 р. не посоромився в цьому зізнатися. Натомість, пан міністр, як офіційна особа, прийняв рішення про подальшу публічну ганьбу, на очах і наших ворогів, і світової спільноти, яка слідкує за діями української влади, політиків, чиновників, суспільства.  

Третій крок: небажання, невміння самостійно відповідати за свої вчинки, ситуації, які склалися в їх внаслідок, а прагнення перекладати відповідальність на інших. Міністр МОН Лісовий, який не впевнений в якості дисертації, котра підписана «О.В. Лісовий», змусив НАЗЯВО встановлювати факти академічного плагіату. Міністр забрав час членів, експертів НАЗЯВО, змусив витрачати, і без того обмежені війною, державні кошти, кошти партнерів на свою фахову і соціальну безпорадність.

Четвертий крок: якщо текст дисертації проходить, як це і передбачено засадничими нормами підготовки наукових кадрів, тривалу якісну фахову апробацію, експертну перевірку розмаїтим колективом науковців, то він не може містити відвертий плагіат текстів. Якщо містить – це ознаки або абсолютної не фаховості, наукового нехлюйства, або змови доволі великої групи вчених. Коли п. Лісовий офіційно попросив перевірити НАЗЯВО текст вдало захищеної дисертації на ознаки академічного плагіату, то офіційно засвідчив і те, що він не лише сам не бачив в очі текст, захищений під його прізвищем, а знає про не фаховість або колективну змову великої групи людей, які захистили дисертацію, підписану «О.В. Лісовий». Але це знання міністра МОН не турбує.

П’ятий крок: якщо п. Лісовий знає, що його дисертація – продукт академічної недоброчесності, то чому прийняв це як належне в 2012 р., а потім, ще декілька разів підтвердив свою згоду на академічну недоброчесність, коли очолював МАН України та отримав наукове звання доцента? Чому новий міністр МОН пообіцяв за умови «Якщо там виявлять плагіат…» лише відмовитися від наукового ступеня, проте нічого не написав про відповідальність тих, хто дозволив йому протягом 11 років нехлюйські ставитися до закону, обманювати суспільство: обіймати ідеологічно, стратегічно важливу посаду керівника МАН, вважатися науковцем, отримувати доплати за наукові ступень і звання, накопичувати з них пенсію, добути посаду міністра, дозволяти групі недоброчесних людей і далі продукувати інших, подібних п. Лісовому, науковців? Це не можливо сприймати як серйозне, суспільно, фахово свідоме ставлення до стратегічно важливих сфер соціального, національного, культурного життя: освіта і наука.

Вже після цих вчинків щойно призначеного керманича МОН, виникло запитання: це адекватна реакція міністра, який не знає і не може самостійно знайти відповідь на те, чи є в його дисертації плагіат, а головне – навіть не стидається цього. Навпаки, він намагається привернути до цього, як в реаліті-шоу, побільше громадської уваги. Академічний плагіат або привласнення чужих текстів, думок, ідей, неможливо підкинути, не помітити в тексті, якщо пишеш його самостійно. Академічний плагіат, особливо просте копіювання частин чужих текстів та ще в таких вражаючих масштабах, як у п. Лісового, – це свідомий вибір.

Шостий крок: п Лісовий знав про звинувачення його в плагіаті, проте впевнено готувався, а згодом і очолив стратегічно важливе міністерство, а паралельно стрімко вибудовував свій медіаобраз. Показові принципи, моделі соціокультурної ідентифікації, які він наполегливо пропонує на тлі плагіатного скандалу, який сам і посилює.

В мас-медіа п. Лісовий неодноразово декларував, що війна почалася для нього не 24 лютого 2022 р.: «Воїн з народження. “Я ріс в атмосфері війни у формі інтелектуального спротиву імперському суїцидальному абсурду”, – казав пан Оксен» («12 яскравих фактів про Оксена Лісового». Аліна Мірошнікова. Оsvitoria.org. 18 березня 2023 р. https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:r5JOtHLBWwQJ:https://osvitoria.media/experience/12-yaskravyh-faktiv-pro-oksena-lisovogo/&cd=10&hl=ru&ct=clnk).

«Лісовий також заявляв, що для нього війна почалася ще 1972-го – рік його народження та арешту батька» («Син дисидента, друг родини Довгих та доброволець ЗСУ. Що відомо про кандидата в міністри освіти Лісового». 09:13, 21 березня 2023 https://strana.today/ukr/news/428526-oksen-lisovij-ministr-osviti-ukrajini-biohrafija.html).

Питання в тому, заради чого з народження воював п. Лісовий? Може, він воював за те, щоб мати змогу відкрито, безвідповідально, цинічно, зверхньо, безкарно займатися швидким копіюванням-привласненням чужих текстів, вибудовуванням на цьому кар’єру міністра? Може, за те, щоб за (не)його дисертацію – продукт академічної недоброчесності великої групи людей – отримувати матеріальні зиски, вважатися соціально успішною людиною? Може, щоб не відповідати за те, що є моральним, фаховим (і не лише) злочином у цивілізованому суспільстві – привласнення чужих інтелектуальних доробків? Може, з дитинства воював за те, щоб через вражаючий масштабами академічний плагіат з російських джерел – від студентських рефератів до книг професури – просувати моделі мислення, поведінки, уславлення російського отєчества, його принципів соціокультурної ідентифікації? Може, він воює, щоб групи людей, які тривалий час займаються академічно недоброчесною діяльністю, почувалися у безпеці, відчували себе господарями життя, бо герой нашого времени – очільник МОН – нехтує культурою законності та здорового глузду?

На цьому відверто ірраціональні, на межі з неадекватністю, вчинки нового міністра МОН не закінчилися. Після декількох викриттів фактів академічного плагіату в дисертаційних матеріалах п. Лісового (див., наприклад, Данило «Мокрик Муляж науки: новий Лісовий, старий Шкарлет і трохи Киви / MokRec №144» (26 мар. 2023 г. https://www.youtube.com/watch?v=MJ-_ZUAQirA); «Тю, і тут те саме. Дисертація Оксена Лісового»; «Відкрита заява до НАЗЯВО Е. Г. Шестакової» http://false-science.ucoz.ua), він відмовився від наукового ступеня. Втім зробив це так, що змусив знову сумніватися у наявності здорового глузду в його суспільно, державно значущих кроках.

Сьомий крок. Очільник МОН, хоча сам і просив про перевірку, втім не дочекався офіційних результатів перевірки від НАЗЯВО. Таким чином, він не лише змусив витрачати державні і спонсорські, від світових партнерів, кошти, які зараз підтримують наші освіту, науку, але й створив правовий колапс. НАЗЯВО призупинило перевірку дисертаційних матеріалів п. Лісового тому, що, як пояснив «у коментарі очільник Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) Андрія Бутенко», «агентство не може перевіряти дисертацію в людини, яка не має наукового ступеня, втім перевірку розпочали до того», «Зараз не зупинка, а пауза для визначення що ми робимо далі – чи ми рухаємося, чи ми призупиняємо перевірку взагалі» (Анастасія Поя «Перевірку дисертації Лісового на наявність плагіату призупинили – НАЗЯВО». «Українська правда». 15.02. 14 червня 2023. https://life.pravda.com.ua/society/2023/06/14/254844/).

Восьмий крок. У заяві про добровільну відмову від наукового ступеня керманич МОН не визнав фактів академічного плагіату, інших проявів академічної недоброчесності, а вказав принизливу не лише для науковців, освітян, а й будь-якої людини, що чесно отримала шкільний атестат, причину: «Триматися за формальні для себе статуси не збираюся. Набагато важливіші реальні справи та дії <…> Постсовєцька культура це дещо викривила, тож маємо це виправити і сформувати нову культуру академічної доброчесності, де буде місце лише для справжньої послідовної науки. Як військову форму мають право носити лише військові, так і мати наукові ступені, на мою думку, повинні лише науковці» («Міністр освіти і науки Лісовий відмовився від наукового ступеня. Це стало можливим завдяки новому механізму». Ірина Лисогор, керівниця відділу «Новини» 30 травня 2023, 10:24. LB.ua. https://lb.ua/society/2023/05/30/557817_ministr_osviti_i_nauki_lisoviy.html).

Пан Лісовий не пояснив ані мету захисту дисертації з явними чисельними ознаками академічного плагіату, ані поважні причини відмови від наукового ступеня, ані те, на яких правових, фахових, етичних, моральних, соціально відповідальних засадах, людина після такого гучного скандалу і надалі збирається перебувати на відповідальній державній посаді – міністр МОН.

Дев’ятий крок: п. Лісовий таким зверхнім чином сформулював своє бачення «постсовєцької культури», тобто 32 років Незалежності України, нібито нам хтось інший, а не особисто кожний плагіатор, групи їхньої пітримки, захисту, «дещо викривили» «культуру академічної доброчесності». Міністр МОН, який під тиском громадських активістів відмовився від наукового ступеня, визнав, що знає про тривалу свідому академічну недоброчесність великої групи людей, які дали йому змогу стати кандидатом наук і доцентом, списує на якесь безособове, примарне створіння, яке прийшло в Україну і почало викривляти, руйнувати культуру академічної доброчесності. Міністр МОН, навіть в ситуації спіймали на гарячому, не зміг взяти на себе відповідальність та переклав її на якусь абстрактну істоту. В таких випадках відомий професор Преображенській казав про те, що руйнація, соціальний хаос – це не стара бабця з клюкою, а реальні вчинки, на кшталт того, якщо хтось не вміє користуватися унітазом, то з того все і починається. Новий очільник МОН цю тезу проілюстрував своїми вчинками наочно і яскраво.

Десятий крок: плагіатор, який в обґрунтуванні відмовлення від наукового ступеня, пише одночасно і про те, що науковий ступень мають мати лише науковці, і про нову культуру академічної доброчесності, і про те, що йому пасує лише посада міністра освіти і науки, – нонсенс.

У підсумку: п. Лісовий, який самостійно, однозначно, не може дати відповіді на питання про наявність/відсутність в його дисертаційних матеріалах академічного плагіату, а також про кроки щодо колективної нефаховісті/змови, наслідком чого є його науковий ступень, наукове звання, посади очільника МАН, міністра МОН, не може взяти на себе відповідальності за жоден власний крок, намагається її перекласти на будь-яку організацію чи навіть примарну істоту, не знає, що таке наукова, освітянська діяльність, не розуміє їхньої сутності, не тримається за їх, як цінність, збирається проводити життєво значущі для держави реформи. Це вже навіть не ірраціональність, абсурд чи нонсенс, а остаточна втрата здорового глузду.

Реальні дії п. Лісового свідчать про те, що міністр МОН ставиться до наукового ступеня або як до тваринки, яку взяв, а потім повернув до притулку, бо побачив, що вона до малюнку його шпалер не пасує; або як до модного аксесуару, який не знає, як носити: чи як брошку, чи пряжку для ременя, або чи модний цей аксесуар, чи на смітник відправити. Таке зверхнє, безвідповідальне ставлення до дисертації є публічним ляпасом українському суспільству, громадянам держави. Це публічне свідоме приниження країни, яка великою кров’ю, втратами, трагедіями бореться з агресією РФ. Це приниження керманичів, громадян тих країн, які підтримують Україну.

Після таких алогічних, маже неадекватних кроків пана міністра питання про те, яке ж у нього реальне розуміння та ставлення до освітнього, наукового процесів, освітян, науковців – формулювати навіть зайве, бо відповідь очевидна.

Більш того, саме такі плагіатори, як п. Лісовий, та групи їхньої підтримки, захисту, привели в Україну війну, бо вони, коли привласнювали чужі тексти, виховували культуру меншовартості, а коли плагіювали з російських джерел – демонстрували світові, що воліють жити за нормами руського миру, що українці самі інтелектуально неспроможні нічого зробити.

Такі кроки керманича МОН змушують українське суспільство і світову спільноту, яка підтримує нас, в тому числі й матеріально, замислитися над наступними проблемами. Якщо п. Лісовий на посаді міністра наробить таких реформ, вчинить такі дії, які будуть подібні до історії, долі його дисертаційних матеріалів, то хто за це буде реально відповідати? Потрібно вже зараз налаштуватися та ставитися до наслідків вчинків п. Лісового, як він звик: за принципом пришло махом – ушло прахом, але головне – красіво це все представити на публіку?

Але ж громадські активісти не зможуть контролювати всі кроки, вчинки міністра МОН. Тоді і від наших друзів, і від наших ворогів, і навіть від сторонніх можемо почути те, що зараз пан Зеленський говорить про нашого противника: немає сенсу, нема про що з ним розмовляти, бо він – неадекват? Дуже не хотілося б таке почути на адресу нашої держави.

Яким чином, коли закінчиться війна, як будуть ставитися до нашої держави на світовому рівні, продемонструє, серед багатьох принципових чинників, і фіналізація історії з очільником МОН України – п. Лісовим.

Е.Г. Шестакова (Донецьк, Україна)

23 червня 2023 р.