 Юридичний професор Володимир Миколайович Кравчук: плагіат у дисертації та статтях
Доктор юридичних наук, професор Володимир Миколайович Кравчук працює на кафедрі конституційного адміністративного та міжнародного права юридичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки. Його сторінка на сайті цього закладу дуже дивує: крім фото та посилань на сайти Гугл-Академії, ORCID та WoS – жодної інформації. Ані про кар’єру, ані про захищені ним самим та під його керівництвом дисертації, ані про дисципліни, що він викладає.
Ну, ми заповнимо цю пусту сторінку корисною інформацією про його докторську дисертацію та статті. Тут є багато чого цікавого.
Почнемо з дисертації.
Кравчук Володимир Миколайович. Теоретичні основи конституційно-правового статусу суддів в Україні. – Дис. … доктора юридичних наук (спец. 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право). – Ужгород, 2020 (див. тут або тут).
Науковий керівник – Федоренко Владислав Леонідович, доктор юридичних наук, професор, директор Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України.
Офіційні опоненти:
● Дешко Людмила Миколаївна, доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного права Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
● Нестерович Володимир Федорович, доктор юридичних наук, доцент, завідувач кафедри державно-правових дисциплін Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка;
● Серьогін Віталій Олександрович, доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного і муніципального права юридичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.
Дисертація була захищена 19.12.2020 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 61.051.07 Ужгородського національного університету, її учений секретар – кандидат юридичних наук, професор Фрідманський Роман Михайлович.
Дисертація пана Кравчука – докторська, а з ними завжди існують певні складності: по-перше, це обсяг (тут – близько 370 сторінок), а по-друге, є можливість того, що автор джерела плагіату сам украв текст у особи (з її ранньої праці). Ну а третє, що стосується цієї дисертації, – вона юридична, а юридичні дисертації є в основному цитатами з законодавства та фразами на кшталт «ми погоджуємося з думкою такого-то про ось таке», тобто власні думки там ще треба добряче пошукати.
Ось і тут: перше виявлене джерело плагіату – це кандидатська дисертація:
Костюк І. В. Конституційно-правовий статус вищих судів загальної юрисдикції в Україні. – Дис. … канд. юр. наук (спец. 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право). – Ужгород, 2015 (див. тут).
Радує те, що її немає в «Списку використаних джерел» дисертації Кравчука, а проблемою в аналізі є те, що в Інни Костюк наш герой був науковим керівником. Ну тобто треба якось відрізнити «зерна від плевел» чи то мух від котлет, тобто самостійний текст Костюк від можливих їхніх спільних праць та текстів «раннього Кравчука», які могли потрапити до дисертації Костюк.
Будемо вважати, що нам це певною мірою вдалося зробити.
Фрагменти дисертації Кравчука В. М., що мають збіги з дисертацією Інни Костюк, можна розділити на три групи:
1) ті, що не є плагіатом, бо знайдені також у статтях Кравчука, опублікованих раніше тексту дисертації Костюк, ну, тобто, плагіатом займалася вона;
2) ті, що потенційно є плагіатом (в Інтернеті не вдалося знайти такі фрагменти в статтях Кравчука, що були б опубліковані раніше тексту дисертації Костюк);
3) фрагменти, що точно є плагіатом, оскільки присутні в одноосібних статтях Костюк, опублікованих раніше її дисертації, або є в статтях Кравчука, опублікованих пізніше дисертації Костюк а саме:
а) Костюк І. В. Критерії класифікації конституційно-правових принципів організації та діяльності вищих судів загальної юрисдикції // Вісник Маріупольського державного університету, Серія: Право, 2013, Вип. 6, с. 60–66 (див. тут);
б) Костюк І. В. Конституційна правосуб’єктність верховного суду України: поняття та зміст // Науковий вісник Ужгородського нац. ун-ту, Сер. Право, 2015, вип. 31, т. 1, с. 89–91 (див. тут).
в) Кравчук В. М., Юхимюк О. М. Поняття конституційних принципів правового статусу суддів в Україні // ReOS, 2019, No.3, p. 49–53 (див. тут або тут);
г) Кравчук В. М. Загальна характеристика та критерії класифікації організаційно-правових гарантій діяльності суддів в Україні // Історико-правовий часопис: науковий журнал / упоряд. О. Крикунов. – Луцьк: Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2015, № 2 (6), С.65–70 (ця стаття розміщена в другому числі журналу, що виходить два рази на рік; див. тут).
Наведемо кілька яскравих прикладів фрагментів, поцуплених із праці Інни Костюк:
Як бачимо, у переписаному тексті Кравчук попросту замінив слова «судової влади» на «суддів», «вищих судів загальної юрисдикції» на «статусу суддів», або й ще простіше – «вищі суди загальної юрисдикції» на «суддів».
Можливо, мені заперечать – Кравчук був науковим керівником Інни Костюк, а тому чому б йому не скористатися її працею для своєї докторської дисерації. Але не думаю, що керівник дисертантки має право брати в свою докторську її текст, бо це її праця, її аналіз, її думки, тобто її інтелектуальна власність.
Друге джерело плагіату – дисертація судді Верховного суду України (з 2017 року) Яна Олександровича Берназюка, тобто наш герой не зупиняється навіть перед тим, щоб украсти текст у діючого судді найвищої судової інстанції:
Берназюк Я. О. Конституційні основи правотворчості Президента України: теорія і практика. – Дис. … докт. юр. наук (спец. 12.00.02 – конституц. право; муніципальне право). – Ужгород, 2013 (див. тут).
Цікаво, що Кравчук із цієї дисертації, яка не згадується в «Списку використаних джерел» дисертації Кравчука, переписав текст не тільки в свою докторську 2020-го року, але й у ці свої статті:
а) Кравчук В. М. Теоретико-методологічні проблеми наукових досліджень у сфері конституційного права на сучасному етапі // Конституційно-правові академічні студії, 2016, № 1, с. 73–80 (див. тут).
б) Кравчук В. М. Методи дослідження конституційних основ правового статусу суддів в Україні // Правова держава, 2016, № 24, с. 50–58 (див. тут).
Кравчук переписує чужий текст разом із готовими джерелами, їх аналізом та оціночними судженнями, напр., «вчені також наголошують на тому, що», «досить слушним є твердження», «можна вважати не досить вдалим», «слід погодитися», «слід зазначити, що» та «здійснивши розгорнуте дослідження методології сучасного конституціоналізму, А. Крусян також пропонує», «за влучним висловлюванням А. Мережко». Дивимося на спритні дії нашого молодця:
Ну а з цієї книги, яка є в «Списку використаних джерел» дисертації Кравчука під №611, Кравчук без належних покликань переписав два абзаци:
Федоренко В. Л. Методологія сучасних конституційно-правових досліджень в Україні: наук. доповідь. – НАПрН України, Київський регіональний центр. – К. : Ліра, 2015 (див. тут):
Усього академічний плагіат виявлений на 26 сторінках дисертації Кравчука (45–49, 51–53, 58–61, 148–152, 163–168, 191, 192, 196).
Тепер про плагіат у статтях.
У двох наукових працях Володимира Кравчука, опубліковані за темою дисертації, був виявлений плагіат.
1. Стаття №25 зі списку праць Кравчука:
Кравчук В. М. Загальна характеристика та критерії класифікації організаційно-правових гарантій діяльності суддів в Україні // Історико-правовий часопис: науковий журнал / упоряд. О. Крикунов. – Луцьк: Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2015, № 2 (6), С.65–70 (див. тут).
Ця стаття має збіги зі згаданою вище дисертацією Інни Костюк:
Костюк І. В. Конституційно-правовий статус вищих судів загальної юрисдикції в Україні. – Дис. … кандидата юридичних наук (спец. 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право). – Ужгород, 2015.
Стаття Кравчука вийшла в другому числі журналу, що видається два рази на рік, тобто пізніше дисертації Інни Костюк; дисертація Костюк відсутня в списку джерел даної статті Кравчука.
2. Стаття №31 зі списку праць В. Кравчука:
Кравчук В. М. Методи дослідження конституційних основ правового статусу суддів в Україні // Правова держава, 2016, № 24, с. 50–58 (див. тут).
Ця стаття має збіги з наступними джерелами:
- Берназюк Я. О. Конституційні основи правотворчості Президента України: теорія і практика. – Дис. … доктора юридичних наук (спец. 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право). – Ужгород, 2013 (див. тут);
- Федоренко В. Л. Методологія сучасних конституційно-правових досліджень в Україні : наук. доповідь. – НАПрН України, Київський регіональний центр. – К. : Ліра, 2015 (див. тут).
Дисертація Я. Берназюка є в списку джерел даної статті Кравчука під №9, а праця В. Федоренка – під №5, тому, зрозуміло, увага зверталася саме на ті шматки переписаного тексту, які не мали покликань на джерела.
Ну й про цікаве: про самоплагіат у статтях.
Щоб захистити докторську дисертацію, треба «набрати» побільше публікацій. Наш герой-професор, коли ще був кандидатом юридичних наук та доцентом кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, за 10 років (2011–2020) зумів написати дисертацію, опублікувати монографію, 40 статей (згаданих в авторефераті, але є ще й не згадані) і 17 тез на конференціях.
Особливо врожайними на статті виявилися 2013-й рік (5 штук), 2014-й (9 штук), 2015-й (5 штук) та 2016-й (6 штук).
«Ну й що такого, – скажете ви, – якщо є про що писати, а журнали приймають, то чому б і ні?» Але виявляється, що купа статей не є унікальними в своїх текстах. Великі шматки просто переписуються зі статті в статтю з додаванням нових абзаців. Як би це пояснити наочно? Ну це б якби, до прикладу, Бетховен взяв першу частину «Апасіонати», другу частину «Патетичної» сонати, дописав нову третю частину і обізвав це новою тридцять третьою сонатою. І за такою ж схемою зварганив собі 34-ту, 35-ту і так далі. Правда ж, чудовий був би метод? Але чомусь нормальні люди так не роблять, не те що доценти.
25-та стаття зі списку наукових праць Кравчука має такий само початок, як 12-та, і такий само початок, як 13-та. У свою чергу, статті №№ 12 та 13 мають 32 однакових абзаці, і тільки 2 прикінцевих абзаці в 12-й та 16 абзаців наприкінці 13-ї статті – різні. А закінчуються ці дві «різні» статті майже ідентичними висновками (різниця тільки в половині речення)! Он воно як! І логічно ж питання виникає – а заради чого доцент Східноєвропейського університету написав схожі статті з однаковими висновками?
Відповідь напрошується сама собою: а для кількості публікацій. Нічого для науки тут немає, бо нового знання не приросло. Тільки жуйка вже пережованого – пан Кравчук займається тим самим, що й корова в корівнику. Тільки від корови більше користі: її відходами можна хоча б угноювати поле для збільшення врожаю.
Серед проаналізованих публікацій Кравчука подібні абзаци (по кілька штук підряд) були виявлені в таких парах статей (номери за списком в авторефераті): 25–12, 25–13, 12–13, 13–15, 18–22, 18–12. Повну порівняльну таблицю з аналізом цих статей Кравчука можна завантажити з нашого сайту, а тут ми знову наведемо лише яскраві шматочки:
Ну й так далі, не будемо вже перевантажувати нашу публікацію ілюстраціями.
Зрозуміло, що статті не повністю подібні, є й шматки, що відрізняються.
Не знаю, чи був Кравчук першопрохідцем чи то винахідником такого методу, але допоки немає інших фактів, будемо вважати, що це саме він відкрив ефективний метод написання наукових статей – метод «перехресного самоплагіату». Це ж просто чудово: друкуємо шматки тексту на окремих картках, потім перетасовуємо і витягаємо три, або сім, або хоч десять штук, і кожний такий набір карток – це нова стаття. Очманіти, як ефективно!
Наявність «перехресного самоплагіату» дуже легко продемонструвати пошуком публікацій за певною фразою.
Наприклад, пошук у Гугл-Академії за фразою «розуміє систему загальних і спеціально-правових способів та засобів» видає аж сім статей Кравчука (п’ять 2014-го та дві 2015-го року) і жодної іншого автора:
Тут, до речі, і назви статей теж, мабуть, за принципом перетасовування слів створювалися, бо дуже схожі.
Ось така історія про одного професора-афериста. Ой, я хотів написати «юриста».
Мораль очевидна.
Василь Садовий
Фото В. Кравчука з сайту ВНУ
16.01.2026
| 
