Ірина Жукова, що допомагала Киві, має плагіат у докторській дисертації

 «…як бігла через гайочок, ухопила кленовий листочок, а як бігла через гребельку, ухопила водиці крапельку…»

(Українська казка про козу-дерезу)

Наша нова героїня – Ірина Віталіївна Жукова (колишня Чаплай) – була офіційною опоненткою на скандальному захисті славнозвісного депутата Іллі Киви. Більше того, як з’ясували журналісти Bihus.Info, вона допомогла Киві отримати фальшиві довідки.

А що ж там написала у своїй власній докторській дисертації Лауреат Премії Президента України для молодих вчених, Лауреат премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності, Лауреат Всеукраїнської премії «Інновація в освіті — 2018», судовий експерт з правом проведення експертиз за спеціальністю 13.1.1 (Дослідження, пов'язані з літературними, художніми творами та інші)? Проаналізуємо…

Жукова Ірина Віталіївна. Державно-громадська комунікація: становлення та розвиток в Україні. – Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління (спец. 25.00.01 – теорія та історія державного управління). – К.: 2021. (Завантажити її можна звідси). Виконана в ПрАТ "Вищий навчальний заклад “Міжрегіональна Академія управління персоналом". Захист відбувся 19 лютого 2021 р. в МАУП.

Науковий консультант – Козаков Володимир Миколайович, докт. наук з держ. управління, проф.

На титульній сторінці дисертації читаємо: «Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело». Ну що, перевіримо, чи є чесною ця фраза?

Зазначимо, що публікації з теми дисертації починаються з 2016 р., а тому зрозуміло, що якщо дисертантка не дає посилання на старіші джерела, з якими виявлені збіги, то вона ніяк не зможе вигадувати версію, що це хтось переписав щось з її ранніх робіт.

Результати аналізу представлені в порівняльних таблицях, де жовтим кольором показані повні збіги текстів, бірюзовим – синоніми та перефразування. Твердження дисертантки про те, що це нібито вона робить якісь висновки чи аналіз, виділені фіолетовим. Ну а зеленим кольором відмічені дурниці, які виникли в дисертантки після «творчої переробки» чужих текстів.

Величезні збіги з працями Ольги Рашковської

Рашковська Ольга Володимирівна. Громадянська комунікація як стратегічний ресурс демократизації державного управління в Україні. – Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління (спец. 25.00.01 – теорія та історія державного управління). – К.: 2016. (Завантажити її можна звідси).

У списку джерел дисертації Жукової цієї роботи немає.

Великий абзац на с. 50 («Значимість і необхідність…») наводити не будемо, бо він має посилання на монографію, де є праця Рашковської, а розглянемо саме ті шматки зі збігами, які посилань не мають, або дисертантка переписує чужий текст з готовими посиланнями, підготовленими іншою людиною.

Текст переписаний, та ще й з додаванням купи зайвих ком. Посилання [15] у Жукової та [36] у Рашковської – це «Большой энциклопедический словарь» (под ред. А.М.Прохорова; М., СПб, 1997). Тобто розуміємо, що, згідно з Жуковою, з 1997 по 2021 рр. жодного енциклопедичного словника українською мовою не видавалося, а російський енциклопедичний словник 1997 року – то є «сучасніший довідник». Ха-ха!

Посилання [18] у Жукової та [167] у Рашковської – це праця Ч. Кули «Общественная организация» (Ч. Кули. Тексты по истории социологии XIX-XX веков: хрестоматия. – М.: Наука. 1994).

Що є свідченням бездумного переписування чужих текстів?

Правильно, явні ляпи.

Ось і тут маємо фразу «підрахунки Ф. Дэнса», де бачимо російську букву «э».

До речі, те, що існує близько 126 дефініцій терміна «комунікація», було актуально у далекому 1972 році. За даними Дж. Андерсена, станом на 1996 рік їх було вже понад 240 (див. публікацію 2010-го року тут), – це з приводу вміння роботи автора з сучасними джерелами.

А ще нам дуже сподобалося останнє речення про те, що «комунікація» – це засіб що забезпечує збереження в часі усіх символів розуму. Цікаво, переписування чужих текстів у свою дисертацію – чи є це також ота «комунікація, що забезпечує збереження символів розуму»?

Далі без паузи Жукова (явно «зберігаючи» свій розум)  продовжує переписувати чужий текст:

Ну, «наукове осмислення» та «наукове розуміння» все ж таки не ідентичні речі, щоб так ось просто замінити одне на друге. А чий це «наш погляд» чи то «наша думка» – Жукової, Рашковської чи Кіслова, так і неясно. Дуже гарно закручено!

Потім Жукова вставляє два абзаци вже від себе, але далі продовжує «запозичувати» текст з дисертації Рашковської:

(Посилання в обох текстах на українську Вікіпедію).

А далі взагалі цікаво: Жукова пише певний текст, посилається при цьому (№25) на свою ж статтю 2017-го року, але виявляється, що це насправді переписано з дисертації Рашковської, яка в цьому абзаці пояснює актуальність свого дослідження:

Звернемо ще раз увагу читачів на те, що текст дисертації Рашковської Жукова «розбавляє» своїми вставками. Через 2 сторінки знаходимо наступний збіг:

Тут така смішна штука: Рашковська в дисертації всюди використовує поняття «протокомунікативістика», даючи визначення на с. 19–20, а Жукова згадує її лише один раз на с. 45, зазначаючи як наукову новизну своєї дисертації, що вона «уперше» «уточнила сутність поняття» «протокомунікативістика», а далі всюди 11 разів чомусь вживає інше поняття – «прокомунікативістика» (на с. 63, 64 і навіть у висновках на с. 393).

А ось перед нами талановита переробка чужого тексту, з переписуванням чужого цитування роботи (№36 – Красин Ю.А. Судьбы демократии в России //Демократия, управление, культура: проблемное измерение современной политики. Ежегодник. Политическая наука/ Ю.А.Красин. – М.: РОССПЕН, 2007. – С.40-60.):

Ну й далі знову переписується (звісно, з певною переробкою) дисертація Рашковської:

Тут вийшло дуже смішно: Рашковська пише про якогось невідомого автора, який «вводить поняття» «публічно-комунікативна сфера» і дає посилання (№289) на якусь незрозумілу сторінку 164 своєї роботи, яка насправді надрукована на сторінках 121–124 (!), а пані Жукова пише, що ні, це саме вона виводить («ми виводимо»!) поняття «публічно-комунікативна сфера» – «це сфера в наукове середовище» (о, господи!), згадує далі ще якогось анонімного «автора» і дає посилання (№40) на ту саму статтю Рашковської, що й сама Рашковська. Ух ти! То хто ж той справжній автор цього поняття? Прямо цілий детектив! І яка ж корява остання фраза у Жукової!

Через абзац – знову плагіат, а потім – ретельний рерайтинг з дурницями:

Зеленим кольором ми тут виділили неодноразову дурницю, що виникла в тексті Жукової у порівнянні з Рашковською. І, як бачимо, «франкомасони» Рашковської перетворилися в Жукової на «франкомазонів». Творча переробка! Хоча в обох неправильно, бо треба писати «франкмасон».

Продовжуємо:

А ось далі цікаво: Жукова переписує текст дисертації Рашковської, а ставить посилання (№220) на свою власну статтю 2017-го року (Чаплай І.В. Комунікація як структурно-функціональна складова формування та реалізації державної політики / І.В. Чаплай // Публічне управління: стратегія реформ: матеріали наук.-практ. конф. за підсумками стажування слухачів (Харків. 27 вересня 2017 р.). - Харків.: Харківський регіональний інститут державного управління НАДУ, 2017. - с.1-3.), тобто виходить, що в цій статті також є плагіат:

А ось далі стає ще цікавіше.

Жукова копіює шматок дисертації Рашковської, ставить позначку, що цитувала її статтю (№223 – «Рашковська О. В. Вплив громадянської комунікації на демократизацію системи державного управління України / О. В. Рашковська. // Державне управління: удосконалення та розвиток. - 2016. - № 4»; ми так розуміємо, що переписаний текст є і в статті, і в дисертації Рашковської, може, Жукова і насправді зі статті це переписала, але це вже не має значення), а потім – о, чудо! – переписує й вислів Рашковської, що «такий підхід для нас є привабливим»:

Як бачимо, Жукова поставила лапки, дала посилання №224 (В. Б. Авер'янов / Державне управління: проблеми адміністративно правової теорії та практики /За заг. ред. В.Б. Авер'янова -K.: Факт, 2003. -с.15), але очевидно, що ця цитата з Авер’янова разом з аналізом Рашковської (перед та після цитати) тупо переписана з чужого джерела.

Жукова робить вигляд, нібито це саме вона робить висновки, коли пише наступне: «Все це означає, що система державного управління має складну структуру і нелінійний тип зв'язку між її елементами. Звичайно, необхідно збалансувати і регулювати їх взаємодію.» Насправді це висновки зовсім іншої дисертантки.

Ну й ясно, що то не «один з принципів роботи будь-якої системи залежить», а «принципом функціонування системи є її залежність…». Господи, вона зовсім не розуміє, про що пише!

А ось іще місце, де Ірина Жукова нахабно переписує розмірковування Ольги Рашковської:

Тепер поглянемо, як пані Жукова не погребувала сплагіатити тексти свого наукового керівника – професора Володимира Козакова, який написав статтю зі своєю аспіранткою Ольгою Рашковською. Це стаття: Козаков В., Рашковська О. Громадянська комунікація як чинник реформування державного управління: архетипний підхід // Публічне управління: теорія та практика. Зб. наукових праць Асоціації докторів наук державного управління: Спеціальний випуск. – Харків: ДокНаукДержУпр, 2015, с.33–39 (завантажити можна тут).

Посилання №89 правильно, але навіщо таке дуже дивне перефразування: замість «посилюються роль і відповідальність держави» написати, що вони «покращуються»? Дуже оригінально! Попередній абзац – без посилання, тому – плагіат. І далі – явний нахабний плагіат (текст перероблено, але не впізнати збігів просто неможливо):

Посилання №90 – це стаття Чаплай (Жукової) І.В. Методологія дослідження комунікативної взаэмодїї держави та громадськості (Менеджер. Вісник Донецького державного університету управління - 2017. - № № 3 (76). - с. 117-118), тобто плагіат міститься ще й в цій її статті. І не просто плагіат, а махровий плагіат! Та ще й з улюбленою фразою українських плагіаторів «на наш погляд»! Ну, в цієї винахідливості Жукова не перша й не остання.

Цікаво, що згаданий вище шматочок з посиланням №90 на власну роботу (Чаплай І.В. Методологія дослідження комунікативної взаэмодїї держави та громадськості // Менеджер. Вісник Донецького державного університету управління - 2017. - № № 3 (76). - с. 117-118), міг бути поцуплений і з роботи: Шендеровський К. С. До питання розв’язання дилеми між масовими та соціальними комунікаціями у сфері вирішення соціальних проблем (Актуальні питання масової комунікації, вип. 14, Київ: 2013, с. 20–29; завантажити тут) з тією ж доданою фальшивою фразою «на наш погляд»:

Скоріш за все, Козаков В. та Рашковська О. (2015) теж скористалися статтею Шендеровського (2013).

Далі Жукова продовжує передирати чужу статтю:

Збіги зі статтею докторанта Вікторії Друк

В. В. Друк. Сучасні наукові підходи щодо дослідження поняття “комунікація” в державному управлінні // Державне управління: удосконалення та розвиток, 2017, № 4. (Стаття надійшла до редакції 10.04.2017; викладена тут: www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=1062)

Погляньте-но, як хитро…мудра дисертантка Ірина міняє місцями слова «комунікація» та «інформація» в переписаному тексті, переставляє ініціали вчених, сподіваючись, мабуть, що цього ніхто не помітить:

І тут нас дуже здивувала наведена в лапках цитата з роботи №17 у Жукової чи №5 у Друк. Якщо там стоять лапки, мають бути однакові тексти, а не заміни, що виділені бірюзовим кольором!!! То хто ж у кого передрав та намагався це приховати???

Дивимося в першоджерело – монографію «Інформаційна складова державної політики та управління» (Соловйов С. Г., та ін. ; заг. ред. Грицяк Н. В. – Київ : К.І.С., 2015; завантажити можна звідси). На с. 14 угорі читаємо:

«Як було зазначено вище, інформація і комунікація є поняттями взаємопов’язаними і взаємообумовленими. Вони нерідко зливаються в одну дефініцію («інформаційно-комунікативна»), що розкриває особливості інформаційного обміну в процесах комунікативної взаємодії індивідів, людських груп і спільнот, інститутів громадянського суспільства і держави.»

Ну ось детективна історія швиденько й розв’язалася. Бачимо, хто в кого списував. Друк цитувала роботу правильно, а Жукова переписувала в неї та свідомо перебрехала. Мета такої «методики» (заміняти слова, переставляти їх місцями) проста: обійти програми пошуку плагіату.

Услід за цим шматком Жукова вставляє кусок із Рашковської, який ми розглядали вище, а потім продовжує переписувати текст Вікторії Друк, не забуваючи й про посилання:

Як бачимо, махровий плагіат.

Нове джерело запозичення – Д. Кіслов

Тут, щоправда, поки що невідомо, звідки Жукова переписувала тексти – чи з його докторської дисертації 2017-го року, чи з монографії 2010-го (скоріш за все). На жаль, в Інтернеті викладена лише дисертація, тому порівнювати будемо саме з нею (дисертація Кіслова містить текст його монографії).

Кіслов Денис Васильович. розвиток системи державних маркетингових комунікацій в Україні. – Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління (спец. 25.00.02 – механізми державного управління). – К.: 2017. (Завантажити її можна звідси).

Посилання №57 – це монографія: Кіслов Д. В. Політична безпека масових комунікацій (К.: "МП Леся", 2010; с. 43), посилання правильне, але попередня фраза та наступні абзаци (див. таблицю нижче) теж переписані звідти (чи з дисертації), а зовсім не є результатом інтелектуальної праці дисертантки. Далі, через кілька абзаців, а потім і сторінок – знову шматки з Кіслова:

Ну й, нарешті, порівняємо висновки двох дисертацій:

Інші джерела: з миру по нитці

Ірина Жукова творчо скористалася і наступним підручником: Грицяк Н.В., Литвинова Л.В. Державне управління в умовах розвитку інформаційного суспільства: навч. посіб. – К.: К.І.С., 2015 (див. тут). Після довгої цитати з нього (там є правильне посилання, тому ми в таблицю це не вносимо) поданий так би мовити «висновок», який нібито робить Жукова, але він теж переписаний, і вже без посилання. Замість того, щоб поставити перед та після цитати лапки, Жукова займається перефразуванням:

В наступному тексті Жукова дає посилання №252 на англійську книжку Томпсона (Thompson J. В. Ideology and Modem Culture: Critical Social Theory in the Era of Mass Communication. - Stanford: Stanford University Press. 2010), якого чомусь називає Томсоном. Звісно, вона цю книжку в очі не бачила, бо переписує чужий текст, в якому фігурує цей самий Томсон замість Томпсона:

А може, і Жукова, і Грицяк з Литвиновою переписали все це (разом з «Томсоном») звідси: Романенко Є. О. Державно-управлінська комунікація як механізм реалізації державної політики // Державне управління: удосконалення та розвиток, 2013, № 2 (див. тут)??? А потім цей шмат з «Томсоном» ми знаходимо і в статті 2020 р., яку «написали» Ольга Олександрівна Каретна, Ірина Михайлівна Милосердна та Ірина Ігорівна Ігнатьєва (див. тут, с. 63–64), і в підручнику Інни Олексіївни Кульчій «Право в публічному управлінні» (Полтава, 2018, див. тут, с. 59–60). Плагіат розповзається, як метастази!

А ось шматок з дисертації: Шотурма Наталія Володимирівна «комунікативна політика органів місцевого самоврядування (на прикладі України та Республіки Польща)» (дис. на здобуття наук. ступеня канд. політичних наук; Івано-Франківськ, 2016; див. тут), де є посилання №135 на статтю В. Мазура «Комунікації як механізм взаємодії державних органів влади та громадськості на регіональному рівні»:

Тепер полюбуємося, як Ірина Жукова кілька разів вставляє в текст дисертації одну й ту саму фразу, що їй дуже сподобалася, і яку ми зустрічаємо в статті Кравченко О. М. Теоретичні підходи до визначення поняття «механізм державного управління» // Державне управління: удосконалення та розвиток № 3, 2009 (див. тут), і в якій вона замінила чужу думку на «нашу думку», видаючи усе це за результат свого дослідження:

Ой, одне й те саме повторено двічі – у висновках №2 (с. 394) та №8 (с. 398), і в лапках, і без лапок. Дуже смішно (звісно, на нашу думку)!

А ось зовсім цікаве – збіги з випускною роботою студента Крисенко Максима Вікторовича (Чернігівський державний інститут економіки та управління) на тему «Інформаційне забезпечення маркетинга на підприємстві», яку він захистив у далекому 1999 р. (див. тут):

До речі, цей текст з роботи студента перекочував і у висновки наукової статті Жукової (Чаплай І. Маркетингове забезпечення ефективності державно-громадянської комунікації: тенденції та проблеми // Ефективність державного управління. – 2017. Вип. 3 (52). Ч. 2, с. 272–277, див. тут). Доказом переписування «вченою» Жуковою тексту зі студентської роботи є не помічений нею ляп – слово «преваги» (замість «переваги», що в дисертації було вже виправлено):

І  що це за «висновки» наукового дослідження 2017-го року, якщо всі три висновки – це цитати з робіт 2001, 2004 та 2006 років? Невже редколегія журналу «Ефективність державного управління» і її голова цього не розуміють?

Висновки

Некоректні запозичення, тобто переписаний чужий текст без указування на джерела (те, що називається плагіатом), виявлені на 47 сторінках (56–76, 84–86, 88, 91–93, 97, 106–107, 114, 128–129, 194–197, 203, 222–223, 241, 268, 269, 393, 394, 398), що становить 13,4% (основний текст викладений на 350 сторінках – з 52 по 401).

Тепер стосовно внеску Ірини Жукової в світову науку. Я б сказав – грандіозного внеску. Бо ця науковиця використала в дисертації такі невідомі Інтернету терміни, як:

• засібарій (с. 45)
• конікативний засібарій (с. 154)
• засібарій маркетингу (с. 322)
• засібальне забезпечення (с. 242)
• прокомунікативістика (с. 63, 64, 393)
• протокомунікологія (с. 64)
• процедурніші системи управління (с. 213)

На закуску – хохмочка від дисертантки: двічі на с. 22 та 482 у розділі «Список публікацій здобувача за темою дисертації / Праці, в яких опубліковані основні наукові результати дисертації» Ірина Жукова наводить рецензію на свою монографію:

47. Вортін В.Є. Рецензія на монографію кандидата наук з державною управління, доцента, завідувача кафедри професійної освіти та управління навчальним закладом Міжрегіональної Академії управління персоналом Чаплай Ірини Віталіївни «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні». Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України . 2019. № 3, 2019. С. 152-154. (Особистий внесок автора: матеріал підготовлений за результатами написання докторської монографії Жукової І.).

Ну хто б пояснив авторці цього шедевру, що ніякого «особистого внеску» автора, якого рецензують, у текст рецензента немає й бути не може. Особистий внесок дисертантки в рецензію може бути тільки у випадку, коли вона сама пише цю рецензію, а потім підсовує її на підпис нечистоплотній людині (що, власне, і зазначено самою дисертанткою).

Протокомуніколог державно-громадського засібарію Василь Садовій

Фото з сайту МАУП