Представляємо нового героя: ГЛАЗКОВ Едуард Олександрович, дисертаційна робота "Адаптаційні реакції організму при зміні клімато-географічних умов перебування у громадян з Середньої та Східної Азії", подана на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.03.04 – патологічна фізіологія, була захищена в спеціалізованій вченій раді Д29.600.02 при Державному закладі "Луганський державний медичний університет" 29 вересня 2015 р. та затверджена на колегії МОН 12.05.2016 р.

До того, як розповісти зворушливу історію затвердження цієї роботи, у якій ми маємо поєднання усіх трьох ганебних компонентів: плагіату, фальсифікації та фабрикування, наведу перл з дисертації новоявленого доктора медичних наук, викладача медичного вузу, на думку якого «Гіппократ – древньоримський лікар» (і цю новину він добросовісно переписав із чужого джерела).

Таким висловам «вчених» та прикладам кумедних витворів, що вони називають дисертацією, слід надати широкої гласності та висміювати так, щоб уся їх загальна безграмотність, жадібність кар’єрних помислів, злодійські звички та багатовинахідливість були очевидні науковій спільноті та широкій громадськості. Саме останні повинні змусити МОН почати реальну боротьбу з катастрофічним ростом псевдовчених в нашій країні.

Слід визнати, що справа Е. О. Глазкова є унікальною і відрізняється від усіх попередніх. У даному випадку Державна атестаційна комісія (ДАК) мала усі факти наявності плагіату і фальсифікації в цій дисертації на етапі її розгляду, проте, з порушенням існуючих нормативних документів, «під шумок» надала матеріали на затвердження (це була перша колегія МОН, яку вела новопризначена міністр Л. Гриневич) без відповідного висновку експертної ради, тобто ДАК є прямим співучасником вчиненого.

Хронологія проходження атестаційної справи Е. О. Глазкова через ДАК МОН України

23.11.2015 р. справа розглядалася на експертній раді з питань проведення експертизи дисертацій МОН України з профілактичної медицини та медико-біологічних і фармацевтичних наук (протокол №6/2015). Головний спеціаліст відділу моніторингу діяльності наукових установ і вищих навчальних закладів з питань атестації кадрів – І. М. Шпильовий, який був присутній на засіданнях відповідної експертної ради, добре знав, що дисертація Е. О. Глазкова не відповідає вимогам "Порядку присудження наукових ступенів…", і більше того, що мають місце грубі невідповідності тексту в електронному і паперовому варіанті дисертації та авторефераті. Але пан Шпильовий вирішив замовчати ці факти на засіданні та не звертати увагу експертів на такі дрібниці. Немає сумніву, що цю роботу планувалося затвердити на колегії МОН ще наприкінці 2015 року. Проігнорував ДАК і письмове звернення одного з призначених експертів, у якому той вказав, що є вагомі підстави вважати результати дослідження сфальсифікованими. Як заступник голови відповідної експертної ради та один із експертів, хто не погодився з рішенням Луганського державного медичного університету, я написала листа до заступника міністра МОН А. Є. Гевка з проханням не розглядати справу Е. О. Глазкова на Атестаційній колегії, а направити її на додаткове рецензування до Інституту фізіології імені О. О. Богомольця НАН України.

До листа був доданий детальний аналіз дисертації Е. О. Глазкова, який ми зробили разом із членами комісії по боротьбі з плагіатом і фальсифікацією наукових досліджень при президії НАМНУ. Проведений аналіз виявив велику кількість «некоректних запозичень» (однакові тексти в таблиці виділені жовтим кольором, змінені слова, але близького змісту, – бірюзовим, однакові слова, що були перенесені в інше місце, виділені зеленим кольором; слова, якими порівнювальні тексти відрізняються, показані на білому фоні; ну а там, де "Україна – не Росія", і де можна побачити ляпи комп'ютерного перекладу – рожевим).

1. Дисертація містить плагіат, приклади якого наводимо:

А тут зверніть увагу на "рештки" комп'ютерного перекладу - програма-перекладач не знала, що це за слово таке "соматоформный", і залишила його російською мовою:

2. Значна кількість літературних посилань не має жодного стосунку до написаного

Наш дисертант списував текст слово в слово з інших джерел (з деякою схвальною творчістю, наприклад, Росія успішно перетворювалася автором в Україну), а джерела вставляв «зі стелі». Більше того, деякі посилання автора не менш кумедні ніж його «древньоримський лікар Гіппократ» (детальніше див. тут).

3. Фальсифікація результатів власних досліджень

Чи виконувалася ця робота і де?

У авторефераті та паперовому варіанті дисертації написано, що усі дослідження проводилися у Луганському державному медичному університеті, але у електронному варіанті дисертації – у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Без всякого сорому автор згадує ще одну комісію і додає так звану біоетичну експертизу – «Матеріали дисертаційного дослідження відповідають міжнародним правовим і етичним нормам проведення наукових досліджень з медичних наук (протокол № 10 від 16.03.2015 р. засідання комісії з біоетики Державного закладу «Луганський державний медичний університет»).

Фабрикування кількості досліджених: а чи був хлопчик?

У розділі «Матеріали та методи дослідження» автор пише: «Згідно з метою та завданнями було проведено одномоментне (поперечне або Cross-sectionae) дослідження, в якому вивчались показники вихідних адаптаційних можливостей організму студентів та школярів 11 класів» (стор. 60). Одномоментне – це означає «один раз», «однократно», в «одному зрізі», чи не так? А через 3 абзаци на тій же сторінці читаємо: «Під нашим спостереженням протягом 2010-2014 рр. знаходилось 480 студентів», тобто пан Глазков працював зі студентами мінімум 4 повних роки. А на стор. 246 автор пише, що «Під нашим спостереженням упродовж трьох років знаходилось 480 осіб чоловічої статі». То скільки ж років він працював, і скільки «моментів» було в дослідженні?

На стор. 60 дисертації читаємо: «Для проведення дослідження обрали студентів першого курсу Луганського національного університету імені Тараса Шевченка − громадян України, Китаю та Туркменістану. У дослідженні використовували дані, які були отримані за результатами обстежень 480 осіб, з яких 120 учнів 11 класів загальноосвітньої школи № 17 м. Луганська, 120 студентів – громадян Туркменістану, 120 студентів громадян Китаю та 120 вітчизняних студентів», а далі через абзац: «Під нашим спостереженням протягом 2010-2014 рр. знаходилось 480 студентів чоловічої статі віком 17-18 років громадян України, Китаю та Туркменістану, які навчались у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка». Тобто 120 осіб у віці 17–18 років були школярами – учнями 11-го класу (!) – і одночасно, не закінчивши школу, вчилися в Луганському університеті, були студентами!!!

У висновках дисертації школярі не згадуються взагалі.

Вік обстежуваних – ще одна фантазія автора

Вік обстежених, як наголошував автор на початку розділу «Матеріали та методи дослідження» (стор. 60), складав 17–18 років, а вже на стор. 62 читаємо:

«Середній вік експериментальних груп склав 18,31±1,2 року (перша група), друга група − 18,20±1,1 року, третя група − 18,23±1,1, контрольної групи 18,25±1,2 року.»

Тобто середні арифметичні у всіх групах, включно зі школярами, – 18,31; 18,20; 18,23 і 18,25. Елементарний здоровий глузд свідчить, що цього не може бути. Автор наголошує, що його показники розподіляються за нормальним законом і підтверджує це використанням критерію Стьюдента з необхідною в такому випадку статистичною похибкою. Ця похибка його й підвела. Зробивши нескладні розрахунки, дізнаємося, що частина учасників заповнювала анкети задовго до свого народження, а найстаршим школярам та студентам було більше 40 років.

Аналіз інших статистичних показників у розділах власних досліджень також показав, що вони не відповідають дійсності та за визначенням не можуть мати вказаного у роботі значення ані згідно наданого довірчого інтервалу, ані відповідно методики їх отримання. Ми можемо зробити висновок, що для одержання результатів дослідження не складалися навіть віртуальні варіаційні ряди, а величини M±m просто вигадувалися без проведення будь-яких досліджень.

Дуже підозріло виглядає кількість осіб у різних групах, яка ділиться на 6. А саме: для досліджень було обрано по 120 студентів та школярів; по рівню ситуаційної тривожності студенти з контрольної групи, громадян Туркменістану та Китаю, згідно табл. 3.6 (стор. 99), розділилися на такі «порції»: 12, 12, 6, 36, 24, 24, 72, 84, 90. А по рівню особистісної тривожності (табл. 3.8 на стор. 103) – на такі: 72, 36, 48 та 84, і лише китайці тут трішки «підкачали» – поділилися на 32 і 88 осіб. Ну чим не диво?

Детальніше аргументи на доказ того, що статистичний аналіз виконаний не був і жодні розрахунки не проводилися, були мною надані до МОН.

Ехінацея як панацея

Для «корекції порушень адаптаційних можливостей організму іноземних студентів, що відбуваються під час навчання у вищих навчальних закладах України» автор використав «комплекс реабілітаційних заходів» (стор. 207). Але цей гучно заявлений «комплекс», вся ця «корекційна програма», «реабілітаційна програма», як виявляється, – це всього-навсього прийом препарату «Ехінацея-ратіофарм» по 1 таблетці на день протягом 2 тижнів!!! До речі, методика дослідження препарату, розподіл осіб на контрольну та експериментальні групи, і через який час після двотижневого «лікування» досліджували студентів, брали кров на аналіз, в розділі «Матеріали та методи» не описані. Про «подвійний сліпий метод» наукового дослідження немає й згадки (втім, це характерна риса багатьох медичних досліджень).

Одна експериментальна група студентів-іноземців приймала таблетки ехінацеї, друга – таблетки китайського лимоннику, а в якості «плацебо» був – увага! – «фізіологічний розчин NaCl (по 20 мл – 0,9 %)» (стор. 207–208).

Але що таке плацебо? За визначенням, це нейтральна речовина, яка за зовнішнім виглядом (!) – таблетка, капсула чи розчин – імітує лікарський засіб. Якщо лікар дає таблетку, то і плацебо має бути таблеткою, а не розчином, та й ще з солоним смаком!

 «Позитивний вплив реабілітаційних заходів викликав поліпшення функціонування вегетативної нервової системи, що супроводжувалося відносним посиленням холінергічних впливів і зниженням активності адренергічних механізмів вегетативної нервової системи, що вказує на більш економне функціонування серця та організму в цілому» (стор. 260–261). «Результатами дослідження доведено більшу гемодинамічну стабільність і економне функціонування серцево-судинної системи при застосуванні ехінацеї, як засобу корекції при порушенні процесу адаптації. Позитивний вплив на показники гістограми проявлявся у збільшенні тривалості кардіоциклу, зменшенні частоти серцевих скорочень, варіаційного розмаху та амплітуди моди, що свідчить про підвищення активності парасимпатичної системи та послаблення холінергічних впливів на серце» (стор. 273). «Сприятливий вплив ехінацеї проявлявся у поліпшенні показників ендогенної інтоксикації та імунологічної реактивності організму» (стор. 278). «Отже, використання ехінацеї сприяло введення організму іноземних студентів в стан неспецифічної підвищеної опірності організму, що призводить до розвитку «фізіологічного стресу» та підвищенню неспецифічної резистентності організму» (стор. 279).

Безумовно, все це було доведено «на основі математичного аналізу» і бажаного р<0,001, або, в крайньому випадку, р<0,01. Тобто немає слів, панацея.

Але був встановлений ще один чудовий ефект препарату «Ехінацея-ратіофарм» – «Виявлено підвищення на 38 % показників рівня моральної нормативності» (стор. 252).

Цього дійсно досить для наукової новизни і колосального практичного значення одержаних результатів. Ось тільки залишалося встановити, коли треба призначати цю терапію науковцям.

Автор навіть оформив «Патент на корисну модель №87629» під назвою «Спосіб профілактики й корекції порушень процесу адаптації іноземних студентів до нових умов навколишнього середовища, життя й учбового навантаження» (10.02.2014), де «винахідник Глазков Едуард Олександрович, UA» заявляє в п. 1, що його «спосіб профілактики й корекції порушень… відрізняється тим, що як адаптоген призначають препарат «Ехінацея-ратіофарм», а в п. 2 його пропозиція приймати ехінацею «відрізняється тим, що «Ехінацея-ратіофарм» приймають усередину по 1 таблетці (100 мг) 1 раз на день незалежно від прийому їжі протягом двох тижнів поспіль».

=======

Слід зазначити, що після того, як А. Є. Гевко отримав результати аналізу цієї дисертації, він призупинив проходження даної справи і не допустив її затвердження на Атестаційній колегії МОН.

Для подальшого розгляду усі матеріали з доказами плагіату та фальсифікації у дисертації Е. О. Глазкова були передані С. Д. Криштоф – на той час директору департаменту атестації наукових кадрів вищої кваліфікації (наразі вона є заступником директора департаменту), проте жодних дій щодо дисертації не було зроблено: на додаткове рецензування вона не направлялася і на наступних двох засіданнях експертної ради (11.12.2015 р. і 25.01.2016 р.) не розглядалася.

Тоді я повторно звернулася до МОН, після чого Глазков був запрошений на чергове засідання експертної ради 19.02.2016. Він визнав, що в авторефераті і в дисертації наведено неправдиві дані щодо місця виконання роботи і студентів, які були об’єктом його дослідження. Насправді робота виконувалася не в Луганському державному медичному університеті, а в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка. На запитання, чи припустимою є така фальсифікація даних, він відповів, що не бачить нічого протиправного чи аморального в цьому: «Хіба має принципове значення те, де вчилися студенти і де виконувалася робота?». Крім того, Глазков наголосив, що зміна посилання на студентів іншого учбового закладу, була виконана на вимогу вченого секретаря спецради. Експертна рада з цього питання прийняла одноголосне рішення: Продовжити розгляд. Запросити первинну документацію, викликати на заступне засідання вченого секретаря спецради та Глазкова Е. О. (протокол №2/2016).

Дана ухвала експертної ради не була виконана. Е. О. Глазков на чергове засідання (18.04.2016 р.) не викликався, первинна документація його роботи не надавалася і не вивчалася.

Натомість, як стало відомо, атестаційну справу без відповідного рішення експертної ради було направлено на додаткове рецензування в Запорізький державний медичний університет. Зміст цієї позитивної рецензії нам не відомий, на експертній раді вона також не розглядалася, але немає ніякого сумніву, що додаткове рецензування було формальним. У Запорізькому державному медичному університеті добре знали про факти плагіату і фальсифікації у цій дисертації. Жодної ухвали щодо справи Е. О. Глазкова після додаткового її рецензування рада не приймала.

Цілком зрозуміло, чому ця дисертація не була направлена до Інституту фізіології імені О. О. Богомольця НАН України, бо цей заклад дав би негативний відгук. Але в даному випадку викликає подив особливий цинізм ДАК, коли при наявності фактів плагіату та фальсифікації, усіх доказів, які підтверджують повністю сфабриковану роботу, дисертацію Е. О. Глазкова без остаточного рішення експертної ради було винесено на засідання Атестаційної колегії МОН України 12.05.2016 р., щоб тишком-нишком прийняти позитивну ухвалу.

На останньому засіданні експертної ради ДАК 15.06.2016 р. я вимагала від Шпильового І. М., який безпосередньо готував матеріали на колегію, пояснень щодо грубих порушень у розгляді справи Е. О. Глазкова. Єдине, що відповів цей головний спеціаліст ДАК, так це те, що так вирішило його керівництво. Тут він сказав правду: дійсно, головне питання повинно бути адресоване до С. Д. Криштоф, бо саме під її контролем весь час знаходилася ця ганебна справа.

Описана хронологія проходження цієї атестаційної справи, на наше глибоке переконання, має стати предметом спеціального дослідження, а рішення МОН щодо присудження Е. О. Глазкову наукового ступеня доктора медичних наук повинно бути скасоване.

Світлана Арбузова

(фото з сайту http://www.lsmu.edu.ua/kaf18.php)