Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях
Понеділок, 2018-12-10, 06:24
Головне меню

Категорії розділу
Аналіз дисертацій [7]
Статті в журналах і на сайтах [4]

Пошук

Корисні посилання
  • Комиссия по борьбе с лженаукой и фальсифика- цией научных исследований при Президиуме РАН
  • Диссернет
  • Троицкий вариант
  • Бюллетень "В защиту науки"
  • Антиплагиат.ru
  • Плагиат: Общественная доска позора
  • dissercomp.ru - Сравнение диссертаций и поиск плагиата

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Головна » Статті » Аналіз дисертацій

    Український суддя з Одеси повернув відомій плагіаторці ступінь доктора медичних наук (продовження)

    (Продовження. Початок читайте тут)

    На початку січня 2016 року ОСОБА_10 від Департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації Міністерства освіти і науки України був отриманий лист за №14/2-10- 16 від 06.01.2016 року, в якому зазначалось, що Міністерством буде утворено апеляційну комісію у порядку, визначеному нормативно-правовим актами з питань атестації кадрів вищої кваліфікації.

    Проте, Міністерство освіти і науки України 25.02.2016 року видає наказ «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 25 лютого 2016 року» №161 від 25.02.2016 року, в п.8 якого констатує відмову у задоволенні апеляції ОСОБА_1 на рішення Атестаційної колегії МОН України від 29 вересня 2015 року про позбавлення її наукового ступеня доктора медичних наук зі спеціальностей 03.00.15 «Генетика» та 14.00.01 «Акушерство та гінекологія» у зв'язку з тим, що апеляція не містить аргументів по суті виявлених недоліків щодо наявності у дисертації текстових запозичень без посилання на джерело.

    Аналогічне обґрунтування містилось і в п.20 Протоколу №1 засідання атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 25.02.2016 року.

    Розгляд 02.07.2015 року спеціалізованою вченою радою Д 26.562.02 при ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України щодо позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня доктора наук було незаконним з наступних підстав:

    Як вже зазначалося, Відповідно до п.41 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №567 від 24.07.2013 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин - від 24.07.2013 року) МОН може позбавити осіб, яким присуджено наукові ступені або присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника, цих ступенів і звання на підставі рішень спеціалізованих вчених рад, де проводився захист дисертацій, або клопотань вчених (науково-технічних) рад, якими приймалося рішення щодо присвоєння вченого звання. У разі припинення діяльності ради питання щодо позбавлення наукового ступеня або вченого звання розглядається іншими радами за дорученням МОН.

    Отже, питання щодо позбавлення особи наукового ступеня або вченого звання може розглядатися іншою радою виключно за наявності двох документів, а саме: рішення про припинення діяльності ради, де проводився захист дисертації; договору доручення, який може бути укладений у формі окремого документа з відповідною назвою.

    При цьому, в обох випадках документ, яким оформлено укладення договору доручення повинен містити всі істотні умови договору доручення, в тому числі інформацію про сторони (довірителя та повіреного), чітке визначення юридичних дій, які належить вчинити повіреному, строк дії доручення, підписи сторін, тощо.

    Не зважаючи на це, ні рішення про припинення діяльності ради, де проводився захист дисертації, ні договір доручення, ні довіреність відповідач - Міністерство освіти і науки України до суду не надав.

    Натомість, з доданих відповідачами документів чітко вбачається, що матеріали для іншої ради були надіслані звичайним супровідним листом на ім'я Генерального директора ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини».

    Зазначений супровідний лист не містить істотних умов договору доручення і є недопустимим доказом, який засвідчує факт порушення МОН п. 41 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №567 від 24.07.2013 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин - від 24.07.2013 року).

    Як наслідок, спеціалізована вчена рада Д 26.562.02 при ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України не була в належному порядку уповноваженою на розгляд питання про можливість позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня доктора наук.

    Згідно п.8.3. Наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Про затвердження Положення про спеціалізовану вчену раду» № 1059 від 14 вересня 2011 року засідання ради проводиться у присутності особи, про позбавлення наукового ступеня якої порушується питання та яка повідомляється про це не пізніш як за 10 днів до засідання.

    Якщо вказана особа відмовляється з'явитися на засідання ради без поважних причин або якщо викликати її неможливо, та рада приймає рішення про проведення засідання без неї.

    Якщо вказана особа завчасно повідомить, що не може взяти участі в засіданні з поважної причини, то засідання ради переноситься.

    У зв'язку із хворобою ОСОБА_1 листом від 25.06.2016 року попередила спеціалізовану вчену раду Д 26.562.02 при ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України про неможливість своєї явки на засідання.

    Зазначений лист був отриманий спеціалізованою вченою радою Д 26.562.02 при ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України 01.07.2015 року, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 01.07.2015 року, тобто до проведення засідання ради.

    Проте, в порушення п.8.3. Наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Про затвердження Положення про спеціалізовану вчену раду» № 1059 від 14 вересня 2011 року засідання спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 при ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України із розглядом питання щодо позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня доктора медичних наук було проведене.

    При цьому, не можуть бути прийняті до уваги посилання Міністерства освіти і науки України в своєму відзиві по справі №815/87/18 на те, що: «питання проведення засідання обговорювалось і члени ради, які є фахівцями з медицини, ознайомившись з надісланими копіями медичних заключень, зазначили, що хвороба у ОСОБА_1 є хронічною, а поточний перебіг не є таким, що не дозволив їй бути присутньою» зважаючи на наступне: ОСОБА_1 належним чином виконала вимогу п.8.3. Наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Про затвердження Положення про спеціалізовану вчену раду» № 1059 від 14 вересня 2011 року про завчасне повідомлення про неможливість приймання участі в засіданні вченої ради, що визнається відповідачем - Міністерством освіти і науки України; ОСОБА_1 належним чином виконала вимогу п.8.3. Наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Про затвердження Положення про спеціалізовану вчену раду» № 1059 від 14 вересня 2011 року щодо надання доказів поважності причини неможливості приймання участі в засіданні вченої ради, а саме - наявності хвороби ОСОБА_1 Факт наявності хвороби ОСОБА_1 визнається відповідачем - Міністерством освіти і науки України.

    Так, з листка непрацездатності позову серії АГЕ №209113, виданого КУ ЦПМЄД №10 ім. Гаркавого-2 чітко вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні з 25.06.2015 року до 10.07.2015 року з діагнозом - «остехондроз шийного відділу хребта, грижі Є5-Є6» та стала до роботи лише 11.07.2015 року.

    ОСОБА_1 вперше повідомляла про неможливість її участі в засіданні з поважної причини. Матеріали справи не містять жодних даних щодо зловживання ОСОБА_1 процедурними правами.

    В даному процедурному проваджені члени спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 при ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» діяли як науковці, а не як лікарі, що підтверджується п.2.1. Наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Про затвердження Положення про спеціалізовану вчену раду» № 1059 від 14 вересня 2011 року відповідно до якого персональний склад ради формується з працівників наукових установ, вищих навчальних закладів, що проводять наукові дослідження; членами ради можуть бути вчені, які активно проводять наукову роботу у відповідній галузі науки, а також іноземні фахівці з відповідної спеціальності у разі недостатньої кількості в Україні фахівців з цієї спеціальності на підставі міжнародних угод і домовленостей; та п.2.8. Наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Про затвердження Положення про спеціалізовану вчену раду» № 1059 від 14 вересня 2011 року, відповідно до якого рада формується у складі 15-25 осіб з рівномірним представництвом фахівців з кожної спеціальності.

    Отже, якщо спеціалізована вчена рада Д 26.562.02 при ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» складалася з невропатологів, або вертебрологів, то склад спеціалізованої вченої ради не відповідає п.2.1. Наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Про затвердження Положення про спеціалізовану вчену раду» № 1059 від 14 вересня 2011 року.

    А якщо спеціалізована вчена рада Д 26.562.02 при ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» складалася з лікарів відповідної галузі науки, в її складі не було лікарів, компетентних робити медичні висновки з листка непрацездатності серії АГЕ №209113, виданого КУ ЦПМСД №10 ім. Гаркавого-2 (остеохондроз є неврологічним захворюванням).

    Члени спеціалізованої вченої ради безпосередньо не оглядали ОСОБА_1 на наявність хвороби, не відбирали аналізи, не призначали їй лікування, а отже взагалі не були уповноваженими здійснювати будь-які медичні висновки ні щодо ступеню загострення хвороби ОСОБА_1, ні щодо поточного перебігу хвороби ОСОБА_1 Записом про те, що нібито «поточний перебіг не є таким, що не дозволив їй бути присутньою», вони грубо вийшли за межі свої повноважень як членів спеціалізованої вченої ради.

    Між юридичними поняттями присутності та участі є кардинальна відмінність змісту. Поважність неможливості участі фізичної особи в процесуальному або процедурному провадженні пов'язана не лише з можливістю або неможливістю формальної присутності фізичної особи у місці здійснення провадження.

    Поважністю неможливості участі фізичної особи в будь-якому процесуальному або процедурному провадженні є наявність перешкод у реалізації прав цієї особи під час розгляду порушеного нею питання у процесуальному або процедурному провадженні.

    Під час засідання спеціалізованої вченої ради реалізація прав ОСОБА_1 мала здійснюватися не формальною присутністю, а шляхом надання пояснень, відповідей, документів з складних наукових питань, використання інших суб'єктивних прав.

    З листка непрацездатності позову серії АГЕ №209113, виданого КУ ЦПМСД №10 ім. Гаркавого-2 прямо вбачається, що наслідком її захворювання була непрацездатність.

    Очевидно, що непрацездатна особа внаслідок загострення хронічної хвороби не здатна належним чином реалізовувати свої права, що прямо свідчить про поважність причин її неучасті.

    Загальний порядок позбавлення наукового ступеня передбачений Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника» № 567 від 24 липня 2013 року.

    Відповідно до п.41 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №567 від 24.07.2013 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин - від 24.07.2013 року) МОН може позбавити осіб, яким присуджено наукові ступені або присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника, цих ступенів і звання на підставі рішень спеціалізованих вчених рад, де проводився захист лисептаній, або клопотань вчених (науково-технічних) рад, якими приймалося рішення щодо присвоєння вченого звання.

    У разі припинення діяльності ради питання щодо позбавлення наукового ступеня або вченого звання розглядається іншими радами за дорученням МОН.

    Таким чином, виходячи з положень п.41 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №567 від 24.07.2013 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин - від 24.07.2013 року) рішення стосовно позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня мала приймати саме та спеціалізована вчена рада, де проводився захист дисертації ОСОБА_1 або інша, але лише в разі припинення діяльності тієї, де проводився захист її дисертації.

    Як вже вказувалося вище, рішення про присудження ОСОБА_1 наукового ступеня доктора медичних наук приймалося спеціалізованою вченою радою Д 41.600.02 Одеського національного медичного університету Міністерства охорони здоров'я України.

    При цьому, спеціалізована вчена рада Д 41.600.02 Одеського національного медичного університету Міністерства охорони здоров'я України з правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) медичних наук за спеціальностями 14.01.01 «Акушерство та гінекологія», 14.01.10 «Педіатрія» та 14.01.33 «Медична реабілітація, фізіотерапія та курортологія» була затверджена Наказом Міністерства освіти і науки України «Перелік спеціалізованих вчених рад» №793 від 04.07.2014 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин - від 04.07.2014 року) строком на три роки, тобто до 04.07.2017 року.

    Тобто, спеціалізована вчена рада Д 41.600.02 Одеського національного медичного університету Міністерства охорони здоров'я України, у якій проходив захист докторської дисертації станом на липень 2015 року була діючою.

    В порушення п.41 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №567 від 24.07.2013 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин - від 24.07.2013 року) питання про позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня було розглянуто не спеціалізованою вченою радою Д 41.600.02 Одеського національного медичного університету Міністерства охорони здоров'я України, а спеціалізованою вченою радою Д 26.562.02 при ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України.

    Таким чином, суд з урахуванням вищенаведеного, повинен констатувати, що при призначенні проведення перевірки докторської дисертації позивача, проведення такої перевірки, розгляду питання про наявність підстав для позбавлення позивача наукового звання доктора медичних наук та розгляду її апеляції на це рішення не був дотриманий, встановлений законодавством порядок та суттєво порукшені процедурні права позивача при розгляді вказаних питань, а це означає, що втручання держави у права позивача при розгляді цього питання відбулось з порушенням закону, тобто перший елемент трискладового тесту державою Україна не був дотриманий.

    Щодо другого елементу - втручання відповідає законній (легітимній) меті.

    Представник відповідача МОН України зазначив, що підставою для проведення перевірки докторської дисертації позивача була мета не дпустити надання особі преференцій, виплат, пільг тощо, які пов'язані з незаконним отриманням цього наукового звання.

    Відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людинги» суди, які розглядають спори повинні використовувати положення Конвенції та судові рішення ЄСПЛ.

    Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20.01.2012 року "Рисовський проти України" зазначив, що ризик будь - якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи.

    Розглядаючи цю справу, Європейський суд зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

    Це є "гарантією стабільності суспільних відносин", яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов'язок виправити свої помилки.

    Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п.74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

    Виходячи з наведеного, суд констатує, що при розгляді цієї справи встановлено, що держава в особі МОН України, в порушення наведеного принципу «належного урядування» не здійснила всі необхідні перевірки та дослідження дисертації позивача на стадії її захисту, як то передбачено законом, а фактично діючи не послідовно, преклала ризик виникнення помилки на особу, яка вчинила всі необхідні та передбачені законодавством дії з отримання наукового звання.

    Таким чином, держава при втручанні у права позивача по цій справі, не дотрималась другого елементу трискладового тесту, оскільки таке втручання не переслідувало законну (легітимну) мету втручання.

    Щодо третього елементу - втручання «необхідне в демократичному суспільстві».

    Згідно п.п.30-36 рішення ЄСПЛ «Бігаєва проти Греції» (2009) зазначено:

    З урахуванням вищевикладених міркувань Європейський Суд вважає, що в діях компетентної влади не було достатньої послідовності і поваги до особистості і професійного життя заявниці і що держава-відповідач також порушила цими діями право заявниці на повагу її приватного життя за змістом положень статті 8 Конвенції.

    Виходячи з цього, Європейський Суд відхиляє заперечення держави-відповідача про відсутність у заявниці статусу жертви порушення Конвенції та констатує факт порушення статті 8 Конвенції.

    Тобто, ЄСПЛ відсутність достатньої послідовності і поваги до особистості і професійного життя особи у діях держави є порушеннях права на приватне життя у розумінні положень ст.8 Конвенції.

    При розгляді цієї справи встановлено, що позивач почала працювати над докторською дисертацією у 2009 році.

    За цей час нею були зроблені наступні кроки для здабуття науково ступеня доктора медичних наук.

    Позивач є автором (співавтором) 5 (п'яти) патентів України на корисну модель, які видані Державною службою інтелектуальної власності України (№ 5744 від 10.02.2011 р., № 6875 від 12.12.2011 р., № 75860 від 10.12.2012 р., № 75861 від 10.12.2012 р., №106303 від 11.08.2014 р.).

    За темою докторської дисертації мною опубліковано 70 (сімдесят) наукових праць, з яких 58 статей у наукових фахових виданнях, рекомендованих МОН України для оприлюднення результатів дисертаційних робіт. Значна частина публікацій - у закордонних журналах (список опублікованих наукових праць додається).

    Позитивний висновок комісії Одеського національного медичного університету (затверджений 6 листопада 2012 р. ректором ОНМУ ОСОБА_11.) про науково- практичне значення дисертаційної роботи ОСОБА_1 із рекомендацією її до офіційного захисту, де, зокрема, зазначено про наступне: ... «дисертація за темою «Молекулярно-генетичні та епігенетичні механізми розвитку ендометріозу. Прогнозування. Діагностика. Лікування» виконана на вірогідному матеріалі, узагальнення якого віддзеркалює реально існуюче положення і свідчить про наявність усіх даних, на основі яких виконана робота»; результати дослідження використовуються в практичній роботі низки медичних закладів м. Одеси, зокрема: пологового будинку № 2, гінекологічному відділенні Одеського обласного онкологічного диспансеру,гінекологічному відділенні інвазивних технологій Комунальної установи «Міська клінічна лікарня № 9» та інші...»; дисертант ОСОБА_1 є зріли науковцем, який здатний самостійно ставити і вирішувати актуальні в науково-теоретичному та практичному відношенні питання. Дисертантка володіє сучасними методами дослідження, вільно користується даними світової науки. Здатна чітко обґрунтовувати наукові положення і висновки, узагальнити результати досліджень

    Позитивний акт перевірки первинної документації дисертаційної роботи ОСОБА_1, здійснений комісією Одеського національного медичного університету, затверджений першим проректором ОНМУ ОСОБА_12, де, зокрема, стверджується, що дисертація ОСОБА_1 «Молекулярно-генетичні та епігенетичні механізми розвитку ендометріозу. Прогнозування. Діагностика. Лікування» виконана на достовірному матеріалі, узагальнення якого відображено реально існуючі положення і свідчать про наявність всіх матеріалів, на основі яких виконувалася робота

    Позитивний висновок комісії з питань біоетики (протокол №20 Д від 07.05.2012 р.) з приводу дисертаційної роботи ОСОБА_1, де, зокрема, зазначено: «розглянуті матеріали завершеної дисертаційної роботи на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук ОСОБА_1 на тему «Молекулярно-генетичні та епігенетичні механізми розвитку ендиметріозу. Прогнозування. Діагностика. Лікування Молекулярно- генетичні та епігенетичні механізми розвитку ендометріозу. Прогнозування. Діагностика. Лікування» відповідають існуючим біотичним нормам.

    Позитивний висновок комісії спеціалізованої вченої ради Д 41.600.02 при Одеському національному медичному університеті щодо дисертації ОСОБА_1, де, зокрема зазначено, що за своїм науковим рівнем, актуальністю обраної теми та новизною завдань,які з успіхом розв'язані, дисертація ОСОБА_1 відповідає профілю спеціалізованої вченої ради і може бути рекомендована до захисту.

    Позитивний висновок спеціалізованої вченої ради Д 41.600.02 при Одеському національному медичному університеті щодо дисертації ОСОБА_1, де, зокрема зазначено, що дисертаційна робота містить раніше незахищені наукові положення ... та розв'язує важливу конкретну науково-практичну задачу - вдосконалення, прогнозування, діагностики та лікування цього захворювання. ... Здобувачеві може бути присуджено науковий ступінь доктора медичних наук за спеціальностями 14.00.01 - акушерство та гінекологія і 03.00.15 - генетика.

    Результати голосування членів спеціалізованої вченої ради за присудження ОСОБА_1 наукового ступеня доктора медичних наук: «за» - 20, «проти» - 0, недійсних бюлетенів - 0.

    Позитивні рецензії на дисертаційну роботу провідних фахівців ОНМУ з проблем акушерства та гінекології (проф..ОСОБА_13,проф..ОСОБА_14,проф..ОСОБА_15.

    Позитивні відгуки офіційних опонентів по докторській дисертації - проф. ОСОБА_16, проф. ОСОБА_17, проф. ОСОБА_2

    Вісім позитивних актів впровадження матеріалів наукових досліджень ОСОБА_1 у практичну діяльність.

    Тобто, позивач приклала значних зусиль для отримання наукового звання за процедурою, яка була визначена законом з дотриманням усіх необхідних умов та на жодному з етапів захисту дисертації їй не було зроблено зауважень, які б перешкоджали отриманню цього наукового звання.

    Завершальним етапом отримання наукового звання став акт держави - наказ Міністерства освіти і науки України від 25 квітня 2013 року № 462 «Про затвердження рішень атестаційної колегії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань» затверджено рішення спеціалізованої вченої ради Д 41.600.02 Одеського національного медичного університету Міністерства охорони здоров'я України щодо присудження ОСОБА_1, наукового ступеня доктора медичних наук.

    Натомість, в день отримання позивачем диплома доктора медичних наук, 25 квітня 2013 року член експертної ради з медико-біологічних та фармацевтичних наук ОСОБА_6, доктор медичних наук, професор, виступила з інформацією щодо текстових запозичень без посилання на джерело у дисертації доктора медичних наук ОСОБА_1 та продемонструвала відповідні слайди.

    За зверненням вказаної особи, МОН України ініціювало проведення перевірки, яка тривала аж до 22.12.2014 року (протягом 20 місяців) та про проведення якої не була повідомлена позивач.

    • свідчить про те, що МОН України, як представник держави у спірних правовідносинах діяло не послідовно (ініціювання проведення перевірки дисертації в день видачи диплома про присудження наукового звання), без наявності поваги до професійної діяльності позивача (з урахуванням проведеної роботи позивачем та наявності відповідних висновків наукової експертизи під час проходження процедури захисту дисертації), що з урахуванням висновків ЄСПЛ по справі «Бігаєва проти Греції» (2009) є безумовною підставою стверджувати суду, що за вказаних обставин, втручання держави у права позивача, які гарантовані йому державою та положеннями ст.8 Конвенції не було проведено з дотриманням принципу «необхідне у демократичному суспільстві», що свідчить про невідповідність таких дій третьому елементу трискладового тесту перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав особи.

    Як встановлено судом, по жодному з трьох елементів трискладового тесту втручання держави у право позивача на повагу до приватного життя не було виправданим, тобто відбулось у порушення положень ст.8 Конвенції.

    Відповідно до положень ст.8 Конституції України та ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

    Згідно ч.1 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнапрожних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно ч.3 ст.7 КАС України визначено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Згідно ч.5 ст.7 КАС України визначено, що якщо міжнародним договором, згадо на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України.

    • чином, суд застосовую до спірних правовідносин безпосередньо положення ст.8 Європейської Конвенції з прав людини її основоположних свобод 1950 року та встановлює невідповідність дій та рішень відповідачів її положенням щодо неправомірного втручання у приватне життя позивача.

    За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є ґрунтовними та підлягають задоволенню на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.

    Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст.139 КАС України.

    Керуючись ст.ст.139,242-246 КАС України, суд, -

     

    В И Р І Ш И В:

     

    1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

    2. Визнати протиправним та скасувати пункт 7 наказу Міністерства освіти і науки України №1502 від 22.12.2014 року "Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 22 грудня 2014 року", який констатує утворення групи експертів для виявлення текстових запозичень без посилання на джерело у докторській дисертації ОСОБА_1

    3. Визнати протиправним та скасувати рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 при Державній установі "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України від 02 липня 2015 року стосовно позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня доктора медичних наук.

    4. Визнати протиправним та скасувати пункт 7 наказу МОН України №988 від 29.09.2015 року "Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 29 вересня 2015 року" стосовно позбавлення наукового ступеня доктора медичних наук зі спеціальності 03.00.15 "Генетика" та 14.00.01 "Акушерство та гінекологія" ОСОБА_1

    5. Визнати протиправним та скасувати пункт 8 наказу МОН України №161 від 25.02.2016 року "Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 25 лютого 2016 року", де констатується відмова у задоволенні апеляції ОСОБА_1 на рішення Атестаційної колегії МОН України від 29 вересня 2015 року про позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня доктора медичних наук зі спеціальностей 03.00.15 "Генетика" та 14.00.01 "Акушерство та гінекологія" у зв'язку з тим, що апеляція не містить аргументів по суті виявлених недоліків щодо наявності у дисертації текстових запозичень без посилання на джерело.

     

    Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 04.05.2018 року.

     

    Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

     

    Суддя Єфіменко К.С.

    Категорія: Аналіз дисертацій | Додав: OS (2018-06-01)
    Переглядів: 134 | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    avatar
    Copyright http://false-science.ucoz.ua/ © 2018
    Безкоштовний хостинг uCoz