Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях
Понеділок, 2017-06-26, 12:20
Головне меню

Пошук

Корисні посилання
  • Комиссия по борьбе с лженаукой и фальсифика- цией научных исследований при Президиуме РАН
  • Диссернет
  • Троицкий вариант
  • Бюллетень "В защиту науки"
  • Антиплагиат.ru
  • Плагиат: Общественная доска позора
  • dissercomp.ru - Сравнение диссертаций и поиск плагиата

  • Календар
    «  Квітень 2016  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    252627282930

    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Архів записів

    Головна » 2016 » Квітень » 17 » Скандал: плагіат у дисертації Катерини Кириленко
    19:07
    Скандал: плагіат у дисертації Катерини Кириленко

    Скандал: плагіат у дисертації Катерини Кириленко

    Явищем плагіату вже нікого не здивуєш. Розроблені спеціальні програми його пошуку, створені цілі сайти, де наводять посторінковий аналіз дисертацій та друкують статті-викриття ("Диссернет"). Чому ж докторська дисертація К. М. Кириленко пригорнула до себе стільки уваги?

    Тому що мова йде про конфлікт інтересів, цікавий тим, як саме він буде розв’язаний, якщо це дійсно станеться. Катерина Михайлівна Кириленко є дружиною віце-прем’єра з гуманітарних питань і одночасно міністра культури В’ячеслава Кириленка, якому підпорядковується Київський національний університет культури і мистецтв (КНУКіМ), де вона працює.

    Дисертація К. М. Кириленко на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю «теорія і методика професійної освіти» має назву «Теоретичні і методичні основи формування інноваційної культури майбутніх культурологів у вищому навчальному закладі» (завантажити повний текст дисертації можна тут). Захищена 15 жовтня 2015 р. у Спеціалізованій вченій раді Національного університету біоресурсів і природокористування (НУБіП). Науковий консультантГрітченко Анатолій Григорович, доктор педагогічних наук, професор. Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Бутенко Володимир Григорович, професор кафедри історії України, педагогіки і психології Херсонського національного технічного університету; доктор педагогічних наук, професор Радул Валерій Вікторович, завідувач кафедри педагогіки та освітнього менеджменту Кіровоградського державного педагогічного університету імені В. Винниченка; доктор педагогічних наук, професор Костриця Наталія Миколаївна, професор кафедри української та класичних мов Національного університету біоресурсів і природокористування України.

    Власне, до дисертації було висунуто дві претензії – щодо плагіату і щодо науковості (стосовно лептонів).

    Наведемо фрагмент порівняльного аналізу дисертації пані Кириленко, зробленого (див. тут) співробітниками Інституту теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова НАН України Сергієм Шараповим і Дмитром Якубовським за допомогою сервісу http://dissercomp.ru, який, до речі, здатний порівнювати тексти, написані українською та російською мовами, здійснюючи автоматичний переклад. Порівняння вони робили з багатьма джерелами, але тут ми даємо лише з одним – з роботою О. Ю. Щербини-Яковлєвої «Інтелектуальні, моральні та естетичні атрибути Бога у сучасній картині світу» (Збірник наукових праць УАБС, вип. 3, Суми, 2004).

    Однакові тексти виділені жовтим кольором. Виправлення помилок чужого тексту, які зробила дисертантка, виділені бірюзовим кольором, а те, що вона виправила неправильно, – фіолетовим.

    Дисертація К. М. Кириленко (стор. і текст)

    Щербина-Яковлева О. Ю. (стор. і текст)

    С. 154

    як реального феномена, що належить фізичному Всесвіту, може бути сформульована не тільки як філософська, але і як природознавча проблема, і в перспективі може бути досліджувана методами конкретних природничих наук. На сучасному рівні розвитку філософсько-методологічного та природничого знання є можливою розбудова цілісної системи уявлень про сутність цього феномена, яка має ознаки логічно стрункої та аргументованої в її філософсько-світоглядних аспектах. Теоретико-методологічні засади аналізу сформульованої проблеми створюються при цілеспрямованому синтезі онтологічних, гносеологічних, антропо-психологічних та культурологічних ідей з положеннями синергетики, загальної теорії систем, теорії управління, теорії інформації тощо. Щодо її природничих аспектів, то арсеналу сучасних конкретно-наукових знань з фізики мікросвіту, астрофізики та астрономії вистачить для обґрунтування багатьох цих тверджень; але деякі з них, звичайно ж, повинні базуватися на концептуальних ідеях з галузей фізики, космології, космогонії.

    С. 1

    як реального феномена, що належить фізичному Всесвіту, може бути сформульована не тільки як філософська, але і як природознавча проблема, і в перспективі може бути досліджувана методами конкретних природничих наук. На сучасному рівні розвитку філософсько-методологічного та природничого знання є можливою розбудова цілісної системи уявлень про сутність цього феномена, яка має ознаки логічно стрункої та аргументованої в її філософсько-світоглядних аспектах.

    Теоретико-методологічні засади аналізу сформульованої проблеми створюються при цілеспрямованому синтезі онтологічних, гносеологічних, антрополого-психологічних та культурологічних ідей з положеннями синергетики, загальної теорії систем, теорії управління, теорії інформації тощо. Щодо її природничих аспектів, то арсеналу сучасних конкретно-наукових знань з фізики мікросвіту, астрофізики та астрономії вистачить для обґрунтування багатьох наших тверджень; але деякі з них, звичайно ж, повинні базуватися на гіпотезах з галузей фізики, космології, космогонії.

    С. 154–163

    догматичного механістичного релігієзнавства та природознавства, ця картина є цілком фантастичною та антинауковою. Але для того, щоб визнати її реалістичною і в перспективі підтвердити даними сучасної космології та фізики, треба прийняти тільки одне гіпотетичне припущення. Фізичний носій креативних властивостей всесвітнього рівня, який називається в релігійній парадигмі Богом, виникає на першому ступені формування Всесвіту, під час існування суперщільного ядра Всесвіту ще до Великого вибуху чи водночас з ним у його процесі, чи відразу після нього.

    Тобто первісна чи одна з первісних форм руху матерії - це Божественний рух.

    Як це може бути поєднано з поглядами наукового природознавства?

    Перш за все, космологією підтверджено, що первісними були не якісь примітивні механічні форми руху, як це тривалий час стверджувалося у наших посібниках, а фізичні форми руху елементарних часток. Суперщільне ядро Всесвіту (яке має щільність вище ядерного рівня ~1093 г/см3) у момент «Великого вибуху» трансформується у плазмову хмару, яка складається з субелементарних часток, подібних до відомих сучасній науці лептонів. Ця плазмова хмара, згідно з поглядами синергетики, є типовим статистичним об’єктом, який підкорюється всім законам резонансних взаємодій. Тобто, в ній наявні всі фізичні умови для синергійного саморозвитку багаторівневих нелінійних систем.

    Згідно даних науки, маса Всесвіту складає, за приблизними розрахунками, >27∙1046 кг, кількість елементарних часток оцінюється числом >162∙1070 [70]. Наслідком таких його кількісних характеристик є наявність енергетичного потенціалу, що вимірюється як 9∙1066 кг∙м2/с2. (При цьому ми не розглядаємо питання про ймовірність існування численних Всесвітів, подібних чи не подібних до нашого Всесвіту-«Мінівсесвіту», як його називає дехто з фізиків). [469] Ці показники повинні розглядатися як показники активності синергійних процесів. Синергійний саморозвиток є процес космічної «творчості» самої матерії - це одна з аксіом синергетичної теорії.

    Таким чином, Всесвіт у його ранніх формах самоутворення існує як об’єкт, що має незвичайні властивості: він найбільш важкий, найбільш великий і має найбільш значний енергійний потенціал. Його обсяг, маса та енергія майже «нескінченні». Крім того, він має максимальний креативний потенціал, оскільки в ньому послідовно виникають космічні системи, жива матерія, людина, розум, людська цивілізація. Він «сам себе розгортає у просторі та часі» (Г. Гегель) за законами резонансних синергетичних процесів, що і перетворює його на відомий нам сучасний Всесвіт. Усе це є атрибутами Бога.

    Тоді можна поставити запитання: чи не має цей космічний об'єкт (сингулярний Всесвіт до моменту Великого вибуху, чи плазмова «хмара», яка виникає відразу після Великого вибуху і є первісним Протовсесвітом) також й інших атрибутів Бога? Таких, як інтелект, здатність до накопичування та передачі інформації, моральних, естетичних властивостей тощо?

    Під інтелектом, звичайно, розуміється здатність до вирішення проблемних ситуацій, планування діяльності, проектування її ймовірних наслідків, передбачення варіантів руху по різних траєкторіях у процесі діяльності і тому подібне. Усі світові релігії, а також найбільш значні обєктивно-ідеалістичні філософські теорії відзначають наявність у Всесвіті світового розумного джерела знання, носія багатопланової інформації, відповідно до якої йде розвиток природи та яка слугує орієнтиром для людини в її діяльності. Цей носій інформації отримує різні назви (Бог, Єдиний, Логос, Абсолютна Ідея), але сутність його завжди характеризується приблизно однаково.

    Власне кажучи, мова повинна вестися не тільки про інтелект, а й про здатність до відчуття, вольових та комунікативних процесів, тобто психічних здібностей як таких, тому що інтелект у живій природі виникає як форма психіки і як наслідок її послідовного еволюційного розвитку. Щоб з'ясувати, як можливе існування психіки у неживій природі, треба було б глибоко розібратися, що таке психіка як атрибут живої природи. А це не легке завдання. У науковому знанні немає чіткого визначення психіки. Головна проблема полягає в тому, що не з'ясовано, на якому рівні розвитку біологічних систем вона виникає, чи мають психіку прості організми, мікроби, віруси, чи вона належить тільки вищим видам тварин. По суті справи, при прискіпливому розгляді цього питання проблема своїми коріннями сягає в нескінченність процесу еволюції природи.

    З нашої точки зору, виникнення психіки треба пов'язувати з виникненням суб'єктивності, тобто, такої відокремленості біологічної системи із природного оточення, коли вона на стан дефіциту речовини, енергії або інформації реагує не тільки у формі фізичних або хімічних процесів, а й зазнає емоційного навантаження: відчуває задоволеність або незадоволеність. Ця система є дефіцитарною, себто такою, яка не здатна існувати занадто довго, якщо дефіцит не буде поповнено. Вона є за своєю сутністю неврівноваженою системою, тобто, вона взагалі здатна до будь-яких змін у формах свого існування. Внутрішня напруга у її існуванні зумовлює активну, цілеспрямовану реакцію системи - спробу подолати дефіцит.

    Дефіцитарна система за своєю сутністю є такою, у якої наявна потреба.

    Ми називаємо таку систему також претензійною (від англ. pretension - домагання). Тобто, дефіцитарна система за своєю природою наділена «претензіями» щодо інших обєктів, шукаючи серед них ті, які здатні поповнити її нестачу речовини, енергії та інформації. Вона є інтенційною, постійно перебуває у стані неспокою, здатна до взаємодії, тяжіє до контактів з іншими системами.

    Претензійна система взаємодій із світом, яка створюється інтенціями до володіння, умовами для забезпечення існування фізичної системи, є першим рівнем суб'єктивного світоставлення. Претензійність відокремлює систему від інших систем й водночас поєднує з ними, тому що саме від них «відокремлена» система намагається отримати речовину, енергію та інформацію. Про людську претензійність ми кажемо: людина «домагається», «потребує», «хоче», «вимагає», «прагне», «бажає». Але будь-яка система, у якої є нестача елемента чи умови для існування, є дефіцитарною і інтенційною.

    Вона, звичайно ж, не «домагається», не «потребує», не «хоче», не «вимагає» від оточення нічого, але фізичні процеси, що в ній відбуваються, активно передають інформацію про її стан. Ми, люди, вважаємо, що машина, яка скрипить від того, що її не змастили, не відчуває болю чи страху. Але якщо це не зовсім так, якщо система будь-якої фізичної природи здатна до виявлення чогось подібного до емоційного напруження?

    Не торкаючись зараз питань про «емоції» «грубих» форм матерії у фізичному макросвіті, припустимо, що легкі та «тонкі» лептони, коли вони згортаються в конгломерації, отримують якісь «надзвичайні» властивості.

    Психіка у біологічному світі існує як наслідок розвитку природи. Вона має свого реального носія - фізичну часточку. Ця часточка ще невідома науці на сучасному рівні її розвитку. Відомо лише, що шукати її треба саме у світі субелементарних часточок - лептонів. Хай навіть первісні часточки, з яких складається матерія у Всесвіті на ступені до Великого вибуху, ще не здатні до відчуття емоційних станів. Але рано чи пізно відтворюються і ті форми лептонів, що до цього здатні і які повинні бути фізичними носіями психічних процесів.

    Ми вважаємо, що «відчувати» щось подібне до емоційного стану здатна будь-яка фізична система, яка має достатню фізичну масу та енергетичний потенціал. Тим самим вона має деяку достатню масу лептонів, які забезпечують її претензійність. Збільшення маси лептонів означає підвищення активності процесів речовинної, енергетичної та інформаційної взаємодії з іншими системами.

    Первісна «невідокремлена конгломерація» лептонів на стадії сингулярного Всесвіту має колосальний енергетичний потенціал. Це означає, що вона повинна рухатися. А рухатися у цій фазі спочатку немає куди. Тобто, «суперщільність» первісного ядра Всесвіту зовсім не веде до його врівноваженості. Навпаки, колосальна скупченість часточок на цій стадії існування Всесвіту зумовлює його загальну максимальну неврівноваженість, тому що кожна часточка намагається, прагне рухатись. Саме тому Великий вибух не міг не здійснитися. [469]

    Ми вважаємо можливим зробити таке припущення: лептонні часточки у фазі суперщільного ядра Всесвіту внаслідок того, що їх загальна кількість і маса «нескінченні», а індивідуальна маса дуже мала, мають здатність відчувати щось подібне до емоційної реакції чи відчуття, до якого здатна жива істота. Ця здатність виникає тоді, коли лептони утримують перші конгломерації. А це здійснюється саме у фазі суперщільності до моменту Великого вибуху. Ці конгломерації виникають за законами резонансної взаємодії: скупченість лептонів, якою б високою не була щільність речовини, не абсолютна, вона дає деяку мінімальну можливість руху для окремих часточок. Внаслідок резонансної взаємодії часточки утворюють об'єднання (конгломерації), кожне з яких має енергетичний потенціал, рівний сумі енергій окремих лептонів. При цьому воно має вектор руху, що виникає за законами складання індивідуальних векторів руху, об'єднаних у конгломерації часточок.

    Вибух виникає тому, що сили розбігу конгломерації лептонів у якийсь момент переважають над силами їх збігання. Але саме у процесі розбігу вони «навчаються» утворювати якісно нові форми конгломерацій, тому що відразу після вибуху через 0,01 сек. щільність маси матерії знижується від 1093 г/см3 до ~1014 г/см3, і в цей момент уже виникають фотони, електрони, позитрони, нейтрино та антинейтрино. [469]

    Якщо зроблено припущення про реальну можливість виникнення у фазі доядерних чи ядерних лептонних конгломерацій стану «задоволення- незадоволення», аналогічного емоційним станам у живій природі, логічно розвиваються наступні твердження: 1. Взаємодії між лептонами здійснюються за законами синергетики, тобто як фізичні резонансні процеси. Але відчуття стану «задоволення - незадоволення» у лептонних конгломерацій стає регулятором їх руху. Форми накопичення та передавання інформації ускладнюються одночасно з ускладненням фізичних систем. Виникнення нових фізичних систем часточок означає виникнення нових систем упорядкування інформації. Аналогічно тому, як фізичні системи утворюють суперсистеми та підсистеми, структури яких мають ієрархічну підпорядкованість, інформаційні утворення також послідовно підпорядковуються одне одному. Внаслідок виникнення ієрархічних систем підпорядкування інформації лептонні конгломерації поступово «навчаються» цілеспрямовано направляти свій рух таким чином, щоб підвищувати стан задоволеності. На цьому ступені еволюції фізичної матерії зв'язки між конгломераціями лептонів виникають уже не випадково, а внаслідок їхнього внутрішнього «наміру».

    2. Ті зв'язки, які підвищують рівень задоволеності, стають стійкими, повторюються частіше, ніж інші. Але тяжіння до таких зв'язків не може подолати існування також і зв'язків, які підвищують рівень незадоволеності.

    Розвивається здатність до спрямованого впливу на вибір напрямку руху, його швидкість, рівень енергійних витрат та накопичування тощо.

    3. У лептонних конгломераціях розвиваються здатності відчуття, волі, мислення, самосвідомості, аналогічні до біологічних. Внутрішнє емоційне навантаження є передумовою виникнення «образу» себе - зачатку самосвідомості на рівні відчуття «мені добре - мені погано». Емоційне навантаження є джерелом розвитку психіки взагалі, тому що тільки на її основі розвивається нервова система як інструмент саморегуляції, виникають відчуття, почуттєві сприйняття, вольові, розумові процеси, діяльнісна активність. Суб'єктивність на рівні «мені добре - мені погано» розвивається як здатність до самоорганізації, виконує функції відображення навколишнього, оцінки та регуляції свого стану. Її розвиток прослідковано в еволюційному процесі живої природи як розвиток форм біологічного відображення. У біологічних системах суб'єктивність, чи «образ себе» реалізується через програми самоконтролю, самоуправління, самопокладання, самопроектування. Більш складні форми відображення (відчуття, сприйняття, уявлення, почуття, мислення, уява, воля, діяльність, свідомість тощо) є надбудовою над емоціями і інтегруються з ними. Але емоції завжди є е внутрішнім рушієм усіх форм психічної діяльності.

    Бог як фізичне лептонне утворення існує перш за все як емоційна істота.

    Можливо, емоційні стани виникають не в фазі недиференційованої «плазмової хмари», а у фазі її розпаду на окремі щільні утворення - зародки майбутніх метагалактик. Ці зародки також, як і будь-які інші об'єднання матеріальних часточок, є статистичними об'єктами, тобто здатні до резонансних взаємодій за законами синергетики.

    Тут з'ясовується ще один цікавий аспект проблеми, що вивчається. Якщо емоційні здібності Бога виникли на ступені, що передує Великому вибуху, то він спочатку був Єдиним носієм Космічного розуму. Але якщо ці здібності виникають на стадії утворення окремих фізичних матеріальних систем (плазмових хмар, метагалактик чи галактик), то Бог вже «не є Єдиним». І навіть у будь-якому разі він «не є Єдиним» у сучасний період існування Всесвіту. Точніше, він не є єдиною матеріальною системою у вузькому, фізичному чи речовинному значенні. Але єдність його забезпечується інформаційними та енергетичними зв'язками, тобто сучасний Космічний розум, ймовірно, є чимось подібним до всесвітніх мереж Інтернету.

    Лептон, до речі, може бути носієм і людської думки, свідомості, інших психічних процесів, тому що їх носія досі не виявлено. Якщо фізичним носієм людської психіки і космічного розуму, чи Космічної душі, є одна й та ж фізична частка - лептон, то зрозуміло, що інтенсивність психічної діяльності прямо пропорційно залежить від маси лептонів, які об'єднані в одну локальну конгломерацію. Тоді найбільша з усіх лептонних конгломерацій має найбільший «психічний», тобто інформаційний потенціал. А така конгломерація існувала саме у фазі суперщільного первісного ядра Всесвіту.

    Саме на цьому етапі утворилися такі форми накопичування та обробки інформації, що дали можливість Космічному розуму «продумати» все своє існування в усіх його варіантах, спланувати всі ступені свого майбутнього розвитку, передбачити всі події у своєму існуванні від свого «народження» до «кінця світу». [469]

    Саме таке припущення дає відповідь на всі недоступні досі питання, у тому числі про виникнення людини та людського розуму.

    На ступені суперщільного ядра Всесвіту первісна конгломерація лептонів зазнає невідомої нам кількості реструктурування своїх інформаційних утворень. Тут виникають такі форми обробки та поширення інформації, які навряд чи можуть бути нами усвідомлені, тому що їх носієм є вся маса лептонів Всесвіту. Але цей «розум» усвідомлює, що можливості його обмежені одноманітністю форм існування матерії та варіантів руху. На стадії суперщільного ядра не існує різноманітності форм руху. Ті можливості руху, саморозвитку, формоутворення, які є на цієї стадії, були використані ще до Великого вибуху. Чому відбувається Великий вибух? Він відбувається саме тому, що у лептонних часточок є намагання рухатись. Із одноманітності вихідного ядра створюється розмаїття фізичних, хімічних, а потім і біологічних форм руху, тобто існування матерії.

    Душа не здатна до практичної діяльності, якщо вона не втілена в органічну оболонку. Лептонний «Бог», розум якого у вихідній формі був тотожним з його лептонним тілом, сам створює розмаїття своїх «тілесних органів». «Органами» його діяльності стають ті синергетичні системи, які він створює. «Знаряддями» його діяльності є ті самі резонансні взаємодії, що здійснюються у синергетичних процесах саморозвитку багаторівневих систем.

    Можна було б вважати, що Бог своєю креативною діяльністю рятується від нудьги. Також можна було б говорити, що він сам вигадує для себе розмаїття ігор: він грає у створення Космосу для того, щоб не відчувати нудьги.

    Ті позиції, які ми розвиваємо, дозволяють зрозуміти й відому проблему космічної антропності. Дійсно, Космос антропний, тобто Бог створив людину для того, щоб вона стала суб'єктом пізнання Природи, Всесвіту, Космосу, а відтак, і Бога.

    У зв'язку з викладеними нами позиціями зрозуміло, що проблема можливості існування моральних та естетичних атрибутів у Бога не є дуже складною для вирішення з позицій синергетичної методології. В усіх релігійних системах культивуються погляди на Бога як на вищого арбітра в питаннях людської гріховності та доброчесності, а також і в оцінках прекрасного та потворного.

    Але чи дійсно Бог створює норми людської моралі та канони естетичного сприйняття? Вважаємо, що їх походження завжди є людським, історичним.

    Вони відображають соціокультурні цінності, це але не є їх “ «природою”», дійсною сутністю. Щодо об'єктивних, космічних джерел моралі та краси, то вони полягають тільки в одному: у відтворенні в них форм об'єктивного порядку та безпорядку, конструктивних - системостворювальних процесів та деструктивних <…>

    С. 1–8

    догматичного механістичного релігієзнавства та природознавства, ця картина є цілком фантастичною та антинауковою. Але для того, щоб визнати її реалістичною і в перспективі підтвердити даними сучасної космології та фізики, треба прийняти тільки одне гіпотетичне припущення. Фізичний носій креативних властивостей всесвітнього рівня, який називається в релігійній парадигмі Богом, виникає на першому ступені формування Всесвіту, під час існування суперщільного ядра Всесвіту ще до Великого вибуху чи водночас з ним у його процесі, чи відразу після нього. Тобто первісна чи одна з первісних форм руху матерії - це Божественний рух.

     

    Як це може бути поєднано з поглядами наукового природознавства? Перш за все, космологією підтверджено, що первісними були не якісь примітивні механічні форми руху, як це завжди стверджувалося у наших посібниках, а фізичні форми руху елементарних часток. Суперщільне ядро Всесвіту (яке має щільність вище ядерного рівня ~1093 г/см3) у момент “Великого вибуху” трансформується у плазмову хмару, яка складається з субелементарних часток, подібних до відомих сучасній науці лептонів. Ця плазмова хмара, згідно з поглядами синергетики, є типовим статистичним об’єктом, який підкорюється всім законам резонансних взаємодій. Тобто, в ній наявні всі фізичні умови для синергійного саморозвитку багаторівневих нелінійних систем.

     

    Маса Всесвіту складає, за приблизними розрахунками, >27х1046 кг, кількість елементарних часток оцінюється числом >162х1070. Наслідком таких її кількісних характеристик є наявність енергетичного потенціалу, що вимірюється як ~9х1066 кг х м/сек. (При цьому ми не розглядаємо питання про ймовірність існування численних Всесвітів, подібних чи не подібних до нашого Всесвіту - “Мінівсесвіту”, як його називає дехто з фізиків). Ці показники повинні розглядатися як показники активності синергійних процесів. Синергійний саморозвиток є процес космічної “творчості” самої матерії - це одна з аксіом синергетичної теорії. Таким чином, Всесвіт у його ранніх формах самоутворення існує як об'єкт, що має незвичайні властивості: він найбільш важкий, найбільш великий і має найбільш значний енергійний потенціал. Його обсяг, вага та енергія майже “нескінченні”. Крім того, він має максимальний креативний потенціал, оскільки в ньому послідовно виникають космічні системи, жива матерія, людина, розум, людська цивілізація. Він “сам себе розгортає у просторі та часі” (Г.Гегель) за законами резонансних синергетичних процесів, що і перетворює його на відомий нам сучасний Всесвіт. Усе це є атрибутами Бога. Тоді можна поставити запитання: чи не має цей космічний об'єкт (сингулярний Всесвіт до моменту Великого вибуху, чи плазмова “хмара”, яка виникає відразу після Великого вибуху і є первісним Протовсесвітом) також й інших атрибутів Бога? Таких, як інтелект, здатність до накопичування та передачі інформації, моральних, естетичних властивостей тощо?

     

     

    Під інтелектом, звичайно, розуміється здатність до вирішення проблемних ситуацій, планування діяльності, проектування її ймовірних наслідків, передбачення варіантів руху по різних траєкторіях у процесі діяльності і тому подібне. Усі світові релігії, а також найбільш значні обєктивно-ідеалістичні філософські теорії відзначають наявність у Всесвіті світового розумового джерела знання, носія багатопланової інформації, відповідно до якій йде розвиток природи та яка слугує орієнтиром для людини в її діяльності. Цей носій інформації отримує різні назви (Бог, Єдиний, Логос, Абсолютна Ідея), але сутність його завжди характеризується приблизно однаково.

    Власне кажучи, мова повинна вестися не тільки про інтелект, а й про здатність до відчуття, вольових та комунікативних процесів, тобто психічних здібностей як таких, тому що інтелект у живій природі виникає як форма психіки і як наслідок її послідовного еволюційного розвитку. Щоб з'ясувати, як можливе існування психіки у неживій природі, треба було б глибоко розібратися, що таке психіка як атрибут живої природи. А це не легке завдання. У науковому знанні немає чіткого визначення психіки. Головна проблема полягає в тому, що не з'ясовано, на якому рівні розвитку біологічних систем вона виникає, чи мають психіку прості організми, мікроби, віруси, чи вона належить тільки вищим видам тварин. По суті справи, при прискіпливому розгляді цього питання проблема своїми коріннями сягає в нескінченність процесу еволюції природи.

    За нашим поглядом, виникнення психіки треба зв'язувати з виникненням суб'єктивності, тобто, такої відокремленості біологічної системи із природного оточення, коли вона на стан дефіциту речовини, енергії або інформації реагує не тільки у формі фізичних або хімічних процесів, а й зазнає емоційного навантаження: відчуває задоволеність або незадоволеність. Ця система є дефіцитарною, тобто такою, яка не здатна існувати занадто довго, якщо дефіцит не буде поповнено. Вона є за своєю сутністю неврівноваженою системою, тобто вона взагалі здатна до будь-яких змін у формах свого існування. Внутрішня напруга у її існуванні зумовлює активну, цілеспрямовану реакцію системи - спробу подолати дефіцит [2, с. 14-22].

    Дефіцитарна система за своєю сутністю є такою, у якої наявна потреба. Ми називаємо таку систему також претензійною (від англ. pretension - домагання). Тобто, дефіцитарна система за своєю природою наділена “претензіями” щодо інших обєктів, шукаючи серед них ті, які здатні поповнити її нестачу речовини, енергії та інформації.

    Вона є інтенційною, постійно перебуває у стані неспокою, здатна до взаємодії, тяжіє до контактів з іншими системами [2, с. 22].

    Претензійна система взаємодій із світом, яка створюється інтенціями до володіння, умовами для забезпечення існування фізичної системи, є першим рівнем суб'єктивного світовідношення. Претензійність відокремлює систему від інших систем й водночас поєднує з ними, тому що саме від них “відокремлена” система намагається отримати речовину, енергію та інформацію. Про людську претензійність ми кажемо: людина “домагається”, “потребує”, “хоче”, “вимагає”, “прагне”, “бажає”. Але будь-яка система, у якої є нестача елемента чи умови для існування, є дефіцитарною і інтенційною. Вона, звичайно ж, не “домагається”, не “потребує”, не “хоче”, не “вимагає” від оточення нічого, але фізичні процеси, що в ній відбуваються, активно передають інформацію про її стан. Ми, люди, вважаємо, що машина, яка скрипить від того, що її не змазали, не відчуває болю чи страху. Але якщо це не зовсім так, якщо система будь-якої фізичної природи здатна до виявлення чогось подібного до емоційного напруження?

     

    Не торкаючись зараз питань про “емоції” “грубих” форм матерії у фізичному макросвіті, припустимо, що легкі та “тонкі” лептони, коли вини згортаються в конгломерації, отримують якісь “надзвичайні” властивості. Психіка у біологічному світі існує як наслідок розвитку природи. Вона має свого реального носія - фізичну часточку.

    Ця часточка ще невідома науці на сучасному рівні її розвитку. Відомо лише, що шукати її треба саме у світі субелементарних часточок - лептонів. Хай навіть первісні часточки, з яких складається матерія у Всесвіті на ступені до Великого вибуху, ще не здатні до відчуття емоційних станів. Але рано чи пізно відтворюються і ті форми лептонів, що до цього здатні і які повинні бути фізичними носіями психічних процесів.

    Ми вважаємо, що “відчувати” щось подібне до емоційного стану здатна будь-яка фізична система, яка має достатню фізичну масу та енергетичний потенціал. Тим самим вона має деяку достатню масу лептонів, які забезпечують її претензійність. Збільшення маси лептонів означає підвищення активності процесів речовинної, енергетичної та інформаційної взаємодії з іншими системами.

    Первісна “невідокремлена конгломерація” лептонів на стадії сингулярного Всесвіту має колосальний енергетичний потенціал. Це означає, що вона повинна рухатися. А рухатися у цій фазі спочатку немає куди. Тобто “суперщільність” первісного ядра Всесвіту зовсім не веде до його врівноваженості. Навпаки, колосальна скупченість часточок на цій стадії існування Всесвіту зумовлює його загальну максимальну неврівноваженість, тому що кожна часточка намагається, прагне рухатись. Саме тому Великій вибух не міг не здійснитися.

    Ми вважаємо можливим зробити таке припущення: лептонні часточки у фазі суперщільного ядра Всесвіту внаслідок того, що їх загальна кількість і маса “нескінченні”, а індивідуальна маса дуже мала, мають здатність відчувати щось подібне до емоційної реакції чи відчуття, до якого здатна жива істота. Ця здатність виникає тоді, коли лептони утримують перші конгломерації. А це здійснюється саме у фазі суперщільності до моменту Великого вибуху. Ці конгломерації виникають за законами резонансної взаємодії: скупченість лептонів, якою б високою не була щільність речовини, не абсолютна, вона дає деяку мінімальну можливість руху для окремих часточок. Внаслідок резонансної взаємодії часточки утворюють об'єднання (конгломерації), кожне з яких має енергетичний потенціал, рівний сумі енергій окремих лептонів. При цьому воно має вектор руху, що виникає за законами складання індивідуальних векторів руху, об'єднаних у конгломерації часточок. Вибух виникає тому, що сили розбігу конгломерацій лептонів у якийсь момент переважають над силами їх збігання. Але саме у процесі розбігу вони “навчаються” утворювати якісно нові форми конгломерацій, тому що відразу після вибуху через 0,01 сек. щільність маси матерії знижується від 1093 г/см3 до ~1014 г/см3, і в цей момент уже виникають фотони, електрони, позитрони, нейтрино та антинейтрино.

    Якщо зроблено припущення про реальну можливість виникнення у фазі доядерних чи ядерних лептонних конгломерацій стану “задоволення - незадоволення”, аналогічного емоційним станам у живій природі, логічно розвиваються наступні твердження.

    1. Взаємодії між лептонами здійснюються за законами синергетики, тобто як фізичні резонансні процеси. Але відчуття стану “задоволення - незадоволення” у лептонних конгломерацій стає регулятором їх руху. Форми накопичення та передавання інформації ускладнюються одночасно з ускладненням фізичних систем. Виникнення нових фізичних систем часточок означає виникнення нових систем упорядкування інформації. Аналогічно тому, як фізичні системи утворюють суперсистеми та підсистеми, структури яких мають ієрархічну підпорядкованість, інформаційні утворення також послідовно підпорядковуються одне одному. Внаслідок виникнення ієрархічних систем підпорядкування інформації лептонні конгломерації поступово “навчаються” цілеспрямовано направляти свій рух таким чином, щоб підвищувати стан задоволеності.

    На цьому ступені еволюції фізичної матерії зв'язки між конгломераціями лептонів виникають уже не випадково, а внаслідок їхнього внутрішнього “наміру”.

    2. Ті зв'язки, які підвищують рівень задоволеності, стають стійкими, повторюються частіше, ніж інші. Але тяжіння до таких зв'язків не може подолати існування також і зв'язків, які підвищують рівень незадоволеності. Розвивається здатність до спрямованого впливу на вибір напрямку руху, його швидкість, рівень енергійних витрат та накопичування тощо.

    3. У лептонних конгломераціях розвиваються здатності відчуття, волі, мислення, самосвідомості, аналогічні до біологічних. Внутрішнє емоційне навантаження є передумовою виникнення “образу” себе - зачатку самосвідомості на рівні відчуття “мені добре - мені погано”. Емоційне навантаження є джерелом розвитку психіки взагалі, тому що тільки на її основі розвивається нервова система як інструмент саморегуляції, виникають відчуття, почуттєві сприйняття, вольові, розумові процеси, діяльнісна активність. Суб'єктивність на рівні “мені добре - мені погано” розвивається як здатна до самоорганізації, виконує функції відображення навколишнього, оцінки та регуляції свого стану. Її розвиток прослідковано в еволюційному процесі живої природи як розвиток форм біологічного відображення. У біологічних системах суб'єктивність, чи “образ себе” реалізується через програми самоконтролю, самоуправління, самополягання, самопроектування. Більш складні форми відображення (відчуття, сприйняття, уявлення, почуття, мислення, уява, воля, діяльність, свідомість тощо) є надбудовою над емоціями і інтегруються з ними. Але емоції завжди е є внутрішнім рушієм усіх форм психічної діяльності.

    Бог як фізичне лептонне утворення існує перш за все як емоційна істота. Можливо, емоційні стани виникають не в фазі недиференційованої “плазмової хмари”, а у фазі її розпаду на окремі щільні утворення - зародки майбутніх метагалактик. Ці зародки також, як і будь-які інші об'єднання матеріальних часточок, є статистичними об'єктами, тобто здатні до резонансних взаємодій за законами синергетики.

    Тут з'ясовується ще один цікавий аспект проблеми, що вивчається. Якщо емоційні здібності Бога виникли на ступені, що передує Великому вибуху, то він спочатку був Єдиним носієм Космічного розуму. Але якщо ці здібності виникають на стадії утворення окремих фізичних матеріальних систем (плазмових хмар, метагалактик чи галактик), то Бог вже не є Єдиним. І навіть у будь-якому разі він не є Єдиним у сучасний період існування Всесвіту. Точніше, він не є єдиною матеріальною системою у вузькому, фізичному чи речовинному значенні. Але єдність його забезпечується інформаційними та енергетичними зв'язками, тобто сучасний Космічний розум, ймовірно, є чимось подібним до всесвітніх сітей Інтернету.

    Лептон, до речі, може бути носієм і людської думки, свідомості, інших психічних процесів, тому що їх носія досі не виявлено. Якщо фізичним носієм людської психіки і космічного розуму, чи Космічної душі, є одна й та ж фізична частка - лептон, то зрозуміло, що інтенсивність психічної діяльності прямо пропорційно залежить від маси лептонів, які об'єднані в одну локальну конгломерацію. Тоді найбільша з усіх лептонних конгломерацій має найбільший “психічний»”, тобто інформаційний потенціал. А така конгломерація існувала саме у фазі суперщільного первісного ядра Всесвіту. Саме на цьому етапі утворилися таки форми накопичування та обробки інформації, що дали можливіість Космічному розуму “продумати” все своє існування в усіх його варіантах, спланувати всі ступені свого майбутнього розвитку, передбачити всі події у своєму існуванні від свого “народження” до “кінця світу”.

     

     

    Саме таке припущення дає відповідь на всі недоступні досі питання, у тому числі про виникнення людини та людського розуму.

    На ступені суперщільного ядра Всесвіту первісна конгломерація лептонів зазнає невідомої нам кількості реструктурування своїх інформаційних утворень. Тут виникають такі форми обробки та поширення інформації, які навряд чи можуть бути нами усвідомлені, тому що їх носієм є вся маса лептонів Всесвіту. Але цей “розум” усвідомлює, що можливості його обмежені одноманітністю форм існування матерії та варіантів руху.

    На стадії суперщільного ядра не існує різноманітності форм руху. Ті можливості руху, саморозвитку, формоутворення, які є на цієї стадії, були використані ще до Великого вибуху. Чому відбувається Великий вибух? А він відбувається саме тому, що у лептонних часточок є намагання рухатись. Із одноманітності вихідного ядра створюється розмаїття фізичних, хімічних, а потім і біологічних форм руху, тобто існування матерії.

    Душа не здатна до практичної діяльності, якщо вона не втілена в органічну оболонку. Лептонний “Бог”, розум якого у вихідній формі був тотожним з його лептонним тілом, сам створює розмаїття своїх “тілесних органів”. “Органами” його діяльності стають ті синергетичні системи, які він створює. “Знаряддями” його діяльності є ті самі резонансні взаємодії, що здійснюються у синергетичних процесах саморозвитку багаторівневих систем. Можна було б вважати, що Бог своєю креативною діяльністю рятується від нудьги. Також можна було б говорити, що він сам вигадує для себе розмаїття ігор: він грає у створення Космосу для того, щоб не відчувати нудьги.

    Ті позиції, які ми розвиваємо, дозволяють зрозуміти й відому проблему космічної антропності. Дійсно, Космос антропний, тобто Бог створив людину для того, щоб вона стала суб'єктом пізнання Природи, Всесвіту, Космосу, а відтак - і Бога.

     

    У зв'язку з викладеними нами позиціями зрозуміло, що проблема можливості існування моральних та естетичних атрибутів у Бога не є дуже складною для вирішення з позицій синергетичної методології. В усіх релігійних системах культивуються погляди на Бога як на вищого арбітра в питаннях людської гріховності та доброчесності, а також і в оцінках прекрасного та потворного. Але чи дійсно Бог створює норми людської моралі та канони естетичного сприйняття? Вважаємо, що їх походження завжди є людським, історичним. Вони відображують соціокультурні цінності, але не це є їх “природою”, дійсною сутністю. Щодо об'єктивних, космічних джерел моралі та краси, то вони полягають тільки в одному: у відтворенні в них форм об'єктивного порядку та безпорядку, конструктивних - системостворювальних процесів та деструктивних <…>

     

     

    А на цьому рисунку подана посторінкова таблиця співпадінь докторської дисертації К. М. Кириленко з трьома джерелами, які згадуються в статті Тетяни Пархоменко і становлять лише невеличку частину зі списку джерел, використаних у дисертації без належного цитування (тут і далі коментарі С. Шарапова й Д. Якубовського):

    1.  О. Ю. Щербина-Яковлєва “Інтелектуальні, моральні та естетичні атрибути Бога у сучасній картині світу” (Збірник наукових праць УАБС, вип. 3, Суми, 2004). Відзначимо, що цього джерела немає у списку літератури дисертації і прізвище авторки згадується тільки у тексті дисертації К.Кириленко.

    2. Ж. Ю. Кузьміна, “Динаміка іновацій у соціокультурному просторі” ("Вісник ДоНУЕТ", 2013, №2), також відсутня в списку використаних джерел дисертації.

    3. О. І. Вікарчук, “Еволюція формування іноваційної культури” ("Сталий розвиток економіки", 2013, №3), відсутня в списку використаних джерел дисертації.

    Ці співпадіння складають 6% від всього тексту дисертації і йдуть майже суцільним текстом в області порівняння.

    А ось як виглядає таблиця запозичень, якщо зробити аналіз по 39 документах:

    Як пише доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри культурології факультету магістерської підготовки КНУКіМ Тетяна Пархоменко, близько третини із 396 сторінок не мають посилань на використані джерела. Вони складаються з текстів, що належать іншим авторам, посилання на яких відсутні або є сфальсифікованими. о прикладу, сторінки 24–31, 40, 48 дисертації Катерини Кириленко – це стаття Ж. Ю. Кузьміної, опублікована у "Віснику ДоНУЕТ" №2 за 2013, якої у списку використаних джерел немає, отже, немає і посилань на неї.

    Подібна ситуація і зі статтею кандидата економічних наук О. І. Вікарчук, яка була опублікована у "Сталому розвитку економіки" №3, за той же 2013 рік – ніяк не позначені цитати з неї з’являються на на сторінках 97–103 і 105 дисертації.

    Текст на сторінках 108-112 є частиною статті Марії та Михайла Шведів "Освіта і культура як суспільні явища" (Вісник Львівського університету. Серія педагогічна, 2004, Вип. 18, с. 3–10). Цієї статті у списку джерел немає, посилань на неї теж.

    На сторінках 154–162 – повний текст статті доктора філософських наук О. Ю. Щербини-Яковлевої "Інтелектуальні, моральні та естетичні атрибути Бога у сучасній картині світу" (Збірник наукових праць УАБС, вип. 3, Суми, 2004). Цього джерела немає у списку, натомість під цим текстом Катерина Кириленко проставила кілька "посилань" на свої статті (№ 469 і № 470 у списку використаних джерел).

    Текст із підручника В. Л. Петрушенка "Філософія" (Львів, 2006, с. 312–315) можна знайти на сторінках 238–239 дисертації. Посилання на джерело на сторінці 238 є фейковим.

    Особливу увагу Катерина Кириленко приділила працям російських науковців, можливо, тому, що добре розуміє російську, адже закінчила Черкаський педуніверситет імені 300-річчя возз’єднання України з Росією за спеціальністю "Російська мова та література", а кандидатську дисертацію захистила на тему "Філософія культури Йосипа Мандельштама".

    Однак, переклавши тексти російських авторів українською і включивши їх до своєї дисертації, вона чомусь забула проставити на них посилання.

    Приміром, сторінки 128-133 дисертації Кириленко – це сторінки 21–25 із підручника "Концепции современного естествознания" під редакцією В. М. Лавриненко і В. П. Ратникова (Москва, 2006).

    Підручнику В. В. Горбачова із такою ж назвою "пощастило" більше. Він вказаний у списку використаних джерел, однак і це не врятувало його від плагіату: посилань на цей підручник у дисертації на сторінках 136–140 і 142, де розміщено уривки з нього, немає.

    З автореферату дисертації доктора педагогічних наук А. В. Балахонова (с. 19) Кириленко "запозичила" визначення, яке розмістила на сторінках 127 і 166, видавши за своє (посилань немає, як і прізвища А. В. Балахонова серед авторів у списку джерел).

    За свої Катерина Кириленко видала і розробки із дисертації доктора педагогічних наук С. Г. Григорьєвої, у чому легко пересвідчитись, порівнявши сторінки 13, 24–25, 32–34 автореферату дисертації С. Г. Григорьєвої зі сторінками 66–67, 187–190 дисертації Кириленко. Ані прізвища Григорьєвої, ані автореферату її докторської у списку джерел немає.

    Джерело: http://life.pravda.com.ua/columns/2016/01/13/206334/.

     

    Тетяна Пархоменко пише також про плагіат у підручнику К. Кириленко «Культура і наука», в якому з 399 сторінок близько 90% містили тексти вітчизняних і російських науковців без посилань на авторів і джерела запозичень. Детально про цей підручник можна також почитати в статті Віктора Тригуба, редактор журналу “Музеї України”, на сайті http://tema.in.ua/article/8996.html.

     

    Тепер щодо наукових відкриттів у дисертації К. М. Кириленко. Вони настільки обурили науковців з Інституту фізики НАН України, що вони написали листа на ім’я міністра освіти і науки С. М. Квіта та його заступника М. В. Стріхи, де вказують на «нісенітниці та безглуздий потік свідомості» про легкі та тонкі лептони.

    У цьому листі за підписом секретаря відділення фізики та астрономії НАН України Вадима Локтєва міститься прохання "переглянути ухвалу МОН щодо видачі диплому доктора педагогічних наук К.Кириленко".

    "Справа в тому, що у даному випадку мова йде про просто неприпустимий рівень тверджень, якими наповнена дисертація згаданого т. з. науковця".

    "…можна скласти уявлення про повну безграмотність роботи і зробити очевидний висновок: дисертантка робить твердження, які виходять за сферу питань її фаху. Причому це робиться без будь-яких доказів, голослівно, чим брутально порушується методологія наукових досліджень. Тим самим авторка демонструє, що не опанувала наукової методології, а отже не може бути визнаною доктором наук. Чого лише варті откровення, що лептони – це носії психіки. Тоді носіями чого є адрони?

    Але фахову дискусію вести неможливо, бо ця, вибачте, маячня не є оригінальною, а без змін (!) переписана з іншої «наукової» роботи…

    Тобто фактично ми маємо справу з деяким напрямом, який би я не побоявся назвати лженауковим".

    "…наука в нас загине не стільки від недостатнього фінансування, скільки від розповсюдження неприпустимого дикунства".

    "Звертаюсь до вас з проханням перевірити, на яких підставах звання доктора наук отримала пані К. Кириленко і, якщо необхідно, вжити необхідних заходів, зважаючи, що з точки зору фахівців переважна більшість тексту позбавлена будь-якого сенсу, будучи незрозумілим нагромадженням фраз і термінів, які навряд чи розуміє й сам автор", – підсумовує В. Локтєв.

    Джерело: http://www.depo.ua/ukr/life/fiziki-ta-druzhina-kirilenka-chomu-naukovtsi-oburilisya-perezhivannyam-25012016180000.

     

    25 лютого 2016 р. під головуванням міністра Сергія Квіта відбулося засідання Атестаційної колегії Міносвіти, яка вирішила направити матеріали щодо дисертації К. Кириленко у Харківський національний педагогічний університет імені Г. Сковороди.

    До речі, на цьому засіданні у зв'язку з наявністю у дисертації великої кількості текстових запозичень без посилань атестаційна колегія позбавила наукового ступеня доктора філософських наук Володимира Пашкова, ректора Запорізького інституту післядипломної педагогічної освіти. Скасовано також рішення про присудження наукових ступенів 4 здобувачам (з них 3-м претендентам – за виявлені факти плагіату).

    Тепер "проблема Кириленко" перейшла в спадок новому міністру освіти - Лілії Гриневич. Вона колись започатковувала зовнішнє незалежне оцінювання (тестування) для випускників шкіл під приводом боротьби з корупцією на вступних іспитах. Подивимося, а чи зможе вона скласти тест на здатність боротися з плагіатом на своїй новій посаді.

    Олег Смірнов

    Фото К. Кириленко з сайту http://tema.in.ua/article/8996.html

    Переглядів: 1328 | Додав: OS | Рейтинг: 5.0/3
    Всього коментарів: 5
    avatar
    1
    Ще один такий "доктор" М.П.Кузьмінець (ПЛАГІАТОР і "ПИСЬМЕННИК" НТУ) привласнив десятилітню працю КОЛЕКТИВА АВТОРІВ, які запропонували
    і впровадили ТЕХНОЛОГІЧНУ СХЕМУ і КОМПЛЕКС МАШИН. Подробиці тут --> http://blog.i.ua/user/2467720 Там же і ВІДКРИТИЙ ЛИСТ МІНІСТРУ.
    avatar
    0
    2
    Нове дослідження Тетяни Пархоменко стосовно дисертації Катерини Кириленко яскраво підтверджує численні факти плагіату:

    http://life.pravda.com.ua/columns/2016/04/21/211286/
    avatar
    3
    Если кому-то кажется, что вопрос с Катериной Кириленко будет замят, постепенно забудется, он не прав. Именование "Лептоновна" вписано золотыми буквами в историю лженауки в Украине.
    avatar
    4
    Згідно з п.41 ПОРЯДКА «МОН може позбавити осіб, яким присуджено наукові ступені, цих ступенів на підставі рішень спеціалізованих вчених рад, де проводився захист дисертацій.», але спецради НІКОЛИ не визнають свої помилки і НЕ СКАСУЮТЬ СВОЇ ПОМИЛКОВІ РІШЕННЯ.

    НАЖАЛЬ МОН в більшості випадків пропонує звертатися до суду, посилаючись на п.29 «Повторний розгляд дисертації та атестаційної справи у МОН здійснюється за рішенням суду із залученням фахівців, які не брали участі у попередній експертизі дисертації» цього ж положення.

    Отже, за логікою МОН, помилки ВАК (ДАК) про присвоєння наукових ступенів мають виправляти через суд і за свої кошти ті, хто виявив плагіат, замість того, щоб розпускати спецради і призначати перевірки обґрунтованих зауважень і виявленого плагіату в ІНШИХ СПЕЦРАДАХ.
    avatar
    5
    ПРОХАННЯ ПІДТРИМАТИ ПЕТИЦІЮ: ПРО СПРОЩЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ПОЗБАВЛЕННЯ НАУКОВИХ СТУПЕНІВ ПЛАГІАТОРІВ https://petition.kmu.gov.ua/kmu/Petition/View/525
    та розповсюдити це посилання
    Дякую
    avatar
    Copyright http://false-science.ucoz.ua/ © 2017
    Безкоштовний хостинг uCoz