Обговорення кейсу Вікторії Петрушенко в програмі «Біла ворона» 13.09.2023

(Закінчення. Початок дивіться тут:

http://false-science.ucoz.ua/news/obgovorennja_kejsu_viktoriji_petrushenko_v_programi_bila_vorona_13_09_2023_pochatok/2023-09-18-141)

Чи має право плагіаторка очолювати ЗВО?  Якщо колектив обере плагіаторку, які будуть моральні наслідки цього?Кейс Вікторії Петрушенко, кандидатки на посаду ректорки Вінницького національного медичного університету імені Миколи Пирогова, обговорили в програмі «Біла ворона» на каналі Я-UA кандидат економічних наук, доцент, голова Ради ГО ТРОН («Точка росту: освіта і наука»), координаторка антиплагіатної ініціативи «Дисергейт» Світлана Леонідівна Благодєтєлєва-Вовк, доктор медичних наук, професор Віктор Євгенович Досенко та кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Олег Ювеналійович Смірнов.

- - -

С.Б.-В.:

Я би тут хотіла ще нагадати про те, що… яким чином МОЗ прийняло це рішення: до МОЗ звернулися, за інформацією видання «33-й канал», троє народних депутатів і, власне, вони написали те, що… «що це за кадри у них такі…», з’ясовували, ну і загалом здивувалися, що вже скоро районні чи міські суди будуть приймати рішення – чи проголошувати в Верховній раді ті чи інші закони. Тому, звичайно, ця ситуація – вона доведена була до абсурду діями Петрушенко, і, звичайно, що МОЗ прийшлося виправляти ситуацію, тому що фактично на сьогоднішній день йде мова про кризу довіри до медичної освіти в Україні на прикладі кейсу Вінницького національного медичного університету, зокрема, виборів ректора. Я би тут хотіла попросити пана Юрія дати посилання на розмову з Олегом Смірновим, викривачем пані Петрушенко, видатним діячем, завдяки якому на сьогоднішній день очищується освіта і наука України, який викрив десятки, зокрема топ-плагіаторів, і, власне, його позиція з приводу цієї ситуації. Прошу, пане Юрію.

О.С.:

Вітаю Вас, пані Світлано, вітаю учасників і глядачів, окремо вітаю особу, через яку ми всі зустрічаємося, вона, сподіваюся, теж дивитиметься це дійство (напряму чи в запису). Ну, маю сказати, що випадок Вікторії Вікторівни Петрушенко і цікавий, і одночасно важливий тим, що ми на його прикладі можемо розібрати кілька важливих питань. По-перше, плагіат як такий – що й куди було переписано з чужих джерел. По-друге – плагіат із російських саме джерел. Далі – захист плагіатної дисертації. Далі – позов цієї особи до суду на НАЗЯВО. Ну й ставлення до плагіату і плагіаторів у стінах закладів, де вони працюють, ну ще й обираються на керівні посади. Ну, якщо коротенько по плагіату, то, як написано на сайті відомому «Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях», він був виявлений на 79 сторінках дисертації. В дисертаціях з біології та медицині є дві частини. Ось перша – це огляд літератури, мета якого – показати, які дослідження проводяться в світі з даної теми та як автор вміє аналізувати факти, писати огляд наукових публікацій. І тут ми бачимо, що досліджувана особа просто переписала в перекладі російську книжку з готовими покликаннями, які в її дисертації відразу стали неправильними, бо в неї в списку літератури додані інші джерела, і вся нумерація збилася. Тобто крім плагіату маємо фальсифікацію джерел і доказ того, що особа насправді не опрацьовувала вказану в списку літературу, і її літературний огляд не має ніякої наукової цінності. І ось друга частина, дуже важлива, – це експериментальна, де автор описує, які досліди він проводив, як користувався описаними в другому розділі методиками, що в нього вийшло, як воно узгоджується з літературними даними. Що ми тут маємо? Передрані числові дані, таблиці і навіть мікрофотографія з 10 чужих дисертацій. Навіть температура хворих – усе співпадає з чужими даними. Ну, що зазвичай є доказом плагіату? Порівняльні таблиці, де наведений авторський текст і текст, запозичений з інших джерел без належних покликань. Оцей вислів – «запозичений без покликань» – це евфемізм, який замінює слово «украдений». Це як в СРСР використовували термін «угон автомобиля», який насправді є крадіжкою, якщо вночі, і пограбуванням, якщо здійснюється відкрито вдень. Тепер стосовно плагіату з російських джерел. Як влучно зазначив фізик Олександр Габович, вони крадуть у росіян, бо не знають англійської. Ну й сприяє цьому також легка доступність текстів. Окрім статей нічого не вартує роздобути текст російської дисертації з російських сайтів, що ними торгують, – це коштує від 240 до 700 або 750 рублів, тобто близько 100–200 гривень. Купляєш, переписуєш, стаєш кандидатом чи доктором наук і отримуєш кільки тисяч гривен щомісячної надбавки до зарплати, як це зробив відомий всім колишній ректор і міністр освіти Сергій Шкарлет або менш відомий голова Державної служби якості освіти Руслан Гурак. Ну і ми ж розуміємо, на що тут іще є розрахунок – і цієї особи, і Шкарлета, і Маргасової, і Гурака і їм подібних, що присмокталися до російських джерел, як воші, – що росіяни не подадуть до суду щодо захисту своїх авторських прав, бо це був би міждержавний позов, а як його зробиш? Хто з науковців буде витрачати на це час і гроші? Щодо захисту. Ну, ми всі розуміємо, що часто в спецраді сидять люди, які спеціалізуються дещо в різних напрямках науки, тим більше не всі вони читають ті дисертації, обмежуючись авторефератом, або взагалі перший раз дізнаються про проведені дослідження на самому захисті. Проте справно голосують «за». І цю систему складно поламати. Тому головні претензії мають були до керівника кандидатської чи консультанта докторської дисертації, рецензентів, опонентів. І я думаю, слід назвати вголос прізвища цих, на мій погляд, безвідповідальних осіб: консультантом у нашої героїні був Лауреат Державної премії України, доктор медичних наук, професор Ничитайло Михайло Юхимович, офіційні опоненти – доктор медичних наук, професор Желіба Микола Дмитрович, академік АМН України, доктор медичних наук, професор Павловський Михайло Петрович, Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор Запорожченко Борис Сергійович. І вчений секретар спецради – доктор медичних наук, професор Сергій Дмитрович Хіміч. Ось ці люди сприяли захисту плагіатної дисертації напряму. Ну тепер стосовно позову Вікторії Петрушенко до суду на НАЗЯВО. Кілька слів скажу. В ухвалі Вінницького окружного адміністративного суду читаємо наступне: «На переконання заявника, очевидними є ознаки протиправності дій відповідача (тобто НАЗЯВО) та порушення прав, свобод або інтересів особи позивача, такими діями, оскільки Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти не має повноважень проводити будь-які процедури щодо перевірки дисертації ОСОБА_1, яка захищена 24 червня 2008 року, у зв`язку із тим, що на час виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачало поняття "академічний плагіат" та відповідальність за це та не наділяло НАЗЯВО повноваженнями щодо перевірок дисертацій та наукових праць. Такі повноваження на думку заявника виникли у Відповідача лише із набранням чинності Законом України "Про освіту" від 14-го року, а дисертація захищена та стаття опублікована у 2008 році». Що там іще цікавого? Адвокат особи_1 Олександр Васильович Шкелебей подав заяву про забезпечення позову шляхом заборони НАЗЯВО вчиняти дії щодо розгляду справи Комітетом з питань етики за скаргою на плагіат в дисертації та науковій статті особи-1. Ну що тут слід сказати, що робити? А просто прочитаємо наступний текст: «Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 р. № 423. (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/423-2007-п/ed20070307#Text)  Пункт 16: «У разі виявлення текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту». Далі: «Виявлення в дисертації, авторові якої вже видано диплом доктора чи кандидата наук, текстових запозичень без посилання на джерело є підставою для порушення клопотання про позбавлення його наукового ступеня». Далі, в цьому ж порядку міститься норма про розгляд подібних справ без обмеження строку давності. Читаємо – 40-й пункт: «Розгляд питання про обґрунтованість присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання, стосовно яких рішення прийняті понад десять років тому (ну а зараз який там – 23-й рік, а був восьмий), органами атестації не проводиться, за винятком виявлення текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело». Далі прочитаємо «Рекомендації щодо запобігання академічному плагіату та його виявлення в наукових роботах…», які є в листі МОНУ (Міністерства освіти і науки України) від 18-го року, підписані міністром Гриневич тодішнім. Пункт 2 – що є «академічним плагіатом»? Це «відтворення в тексті наукової роботи без змін, з незначними змінами, або в перекладі тексту іншого автора (інших авторів), обсягом від речення і більше, без посилання на автора (чи авторів) відтвореного тексту». Далі: «відтворення…» (пункт 2.2), «відтворення в тексті наукової роботи, повністю або частково, тексту іншого автора через його перефразування чи довільний переказ без посилання на автора відтвореного тексту». Тобто в «Порядку присудження наукових ступенів» маємо пряму заборону на здійснення «текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело», а в 2018 році всі ці дії офіційно названі академічним плагіатом. Тобто намагання особи-1 (по судовій справі) представити свої дії, що не мали назву «академічний плагіат», як дозволені, є жалюгідними і негідними. Не знаю, як буде захищатися в суді представник НАЗЯВО, але мені тут все ясно і з заявником, і з його адвокатом. Петрушенко була науковим керівником кандидатської дисертації Вадима Стойки, який в 17-му році захищався і сплагіатив результати роботи Сергія Стукана. Тобто…

С.Б.-В.:

Плагіатори плодять плагіаторів, іншими словами.

О.С.:

Ну й про навчальний заклад, де працює особа, що дуже хоче стати ректором. Спостерігаємо, як особа, висловлюючись російською, "судорожно цепляется за власть", і навіть не з судомами, а з якимись конвульсіями. Я вважаю, що ця особа не може бути не тільки ректором, але й завкафедри. Ну й зрозуміло, що її треба позбавити наукового ступеня доктора наук. Я вважаю, що вона просто суспільно небезпечна. І мене дивують працівники медичного університету, які виступили на підтримку кандидатки, які ані слова не сказали про очевидний плагіат. Тобто їх усе влаштовує. Частина цих осіб перелічена в публікації в газеті «Голос України». Там, де зустрічалася кандидатка, особа-1, з колективом.

С.Б.-В.:

Пані Петрушенко.

О.С.:

Да, ну, особа-1. Невідома нам особа-1. На підтримку ж цієї особи виступив, наприклад, завідувач кафедри загальної гігієни та екології Ігор Сергета, професор кафедри анатомії Ігор Гунас, декан факультету №2 професор Володимир Школьніков. Був опублікований на Ютюбі відеозвіт зустрічі особи-1 з колективом, ми бачимо виступ на її підтримку професора Вікторії Родінкової.

С.Б.-В.:

Так, яка, до речі, входить до складу Наукового комітету, і є експертом…

О.С.:

Експерт Міністерства охорони здоров’я.

С.Б.-В.:

І, до речі, вона ж… Там же ще одна ситуація, що вона обіцяє, що будуть підписані нові угоди з фондами Швеції, наскільки я пам’ятаю, і ще якоюсь закордонною країною. Тобто фактично вона збирається через свої зв’язки так підтримувати царювання плагіаторки, яку вся ця компанія збирається обрати. Ну і загалом, як Ви оцінюєте… ну, тобто, якщо вони оберуть, що це за університет, що це за колектив такий? Це, получається, проплагіатна банда якась, чи що це?

О.С.:

Ну ось в мене тут гарна цитата є виписана. 2021 року на брифінгу Президент Національної академії наук України Анатолій Загородній заявив наступне, що «в Україні почастішали випадки проникнення в наукову спільноту недоброчесних науковців. Сам факт наявності плагіату є свідченням хвороби суспільної моралі. Здорове суспільство виштовхує пройдисвітів – і вони стають маргінальними. Хворе суспільство є живильним середовищем для плагіату.» Ось, виходячи з цих слів Анатолія Загороднього просто скажу, що, на мій погляд, колектив ВНМУ явно хворий.

С.Б.-В.:

Ну, тобто, ми будемо сподіватися, що колектив Вінницького національного медичного університету все-таки не проголосує за пані Петрушенко, бо якщо проголосує, то тоді це буде однозначно виявлено і визначено, що це, скажімо, токсична корпорація, яку очолює плагіаторка. І я думаю, що довіра до результатів діяльності цього університету повинна бути нульова, як у суспільства, так і в зовнішніх партнерів.

О.С.:

Ну, повинна бути, але ж може повторитися ситуація з Харківським університетом імені Каразіна, де колектив чудово знав все про Кагановську, її плагіат – була стаття на сайті Ліга.нет про плагіат в її монографії, і плагіаторку чудово обрали ректором Харківського університету. І досі вона ж там ректорує.

С.Б.-В.:

Ну, я думаю, що на черговій «Академічній негідності року» ми відзначимо, введемо нову, скажімо, номінацію, в якій вже будуть змагатися наші токсичні корпорації у вигляді університетів.

Дякую, пане Юрію. Отже, пане Вікторе, на закінчення нашої програми, будь ласка, підсумуйте ті думки, які у Вас з’явилися в зв’язку з кейсом Петрушенко. А також, можливо, зверніться до нашої аудиторії, до членів, співробітників Вінницького національного медичного університету – що вони мають робити, щоб їх дія відповідала принципу академічної доброчесності.

В.Д.:

Це позбавлено сенсу. Там нема до кого звертатися. Окремих людей я дуже поважаю, але вони не визначають нічого. Колектив будь-якого, медичного щонайменше, університету, я гадаю, в принципі і будь-якого вищого закладу освіти в Україні підтримає за певних умов – за умов збереження статус-кво – будь-якого плагіатора. І не тільки плагіатора. В цьому тут нема ніяких сподівань, що колектив змінить своє рішення чи якось оговтається, возьметься в розум і дійсно буде зважати, що плагіат в якійсь-там докторській дисертації має на щось впливати. Ні. Цього не станеться, і це нібито тупикова ситуація, бо в Законі про вищу освіту чітко прописано, що керівником закладу стає переможець на виборах трудового колективу. Трудовий колектив – це там, якщо не помиляюсь, 85 відсотків співробітників інституту, 15 відсотків студентів, це може там якось коливатися, але сподіватися, що прогресивна, чесна, відповідальна людина виграє вибори в оцих трудових колективах – не варто. Це неможливо, і це, на перший погляд, тупик: а що ж робити, у нас же немає іншого колективу? Поставити на певний час виконуючого обов’язки. Це я вже як… намагаюся підказати правильні дії міністрам відповідним – не тільки освіти і науки, і не тільки МОЗу, ну, власне, цим двом установам, тому що вищі медичні навчальні заклади – під керівництвом Міністерства охорони здоров’я. На невизначений, можливо, час ставити відповідальну, чесну, прозору людину, без ніякого плагіату. Хай вона не буде професором, хай вона не буде там доктором наук, академіком і лауреатом всіх премій, але це буде надійна, чесна, молода людина, яка займеться вигрібанням авгієвих конюшень. А вони реально авгієві. І тоді, коли очищення на певний хоча б відсоток відбудеться, і будуть обрані на керівні посади кафедр і стануть таким чином учасниками зібрання трудового колективу нові люди, оцим новим людям можна доручити обрання керівника закладу і, звісно, в цих виборах не може брати участь той, хто, чи та, хто виконувала обов’язки ректора весь цей час. Іншого шляху виходу з цієї ситуації я особисто не бачу. Система надто прогнила, надто глибока, я майже впевнений, що ніхто не позбавить наукового ступеня Вікторію Петрушенко, тому що, ну, НАЗЯВО, можливо, зробить свій висновок, а потім будуть експертні комісії з кращих хірургів України, які скажуть, що дисертація прекрасна. Недоліки є, але вони на загальний там важливий внесок в розвиток хірургічної науки не роблять критичного там внеску, і тому все чудово. Це ми вже проходили, тобто наукова спільнота в цілому не розуміє і не зрозуміє, і не хоче зрозуміти, що таке доброчесність і що таке, власне, наукова робота, бо вони нею переважно ніколи не займались.

С.Б.-В.:

Дякую, дякую, пане Вікторе, але це, я би сказала, такий достатньо песимістичний підсумок. Зі свого боку хочу сказати…

В.Д.:

Реалістичний, реалістичний!

С.Б.-В.:

Реалістично-песимістичний. Але зі свого боку хочу сказати, що доброчесні науковці продовжують боротьбу за високі ідеали і цінності, я дякую Олегу Смірнову, який фактично чистить ці авгієві стайні, який доводить, що…

В.Д.:

Стайні, правильно! Боже-боже-боже, стайні, я вибачаюся перед усіма слухачами.

С.Б.-В.:

…який доводить, що досягнення чистоти, досягнення цілісності, досягнення і прагнення високих ідеалів – це може стати справою життя. Дякую Вам, пане Вікторе, за участь в нашому етері, нагадаю, Віктор Досенко, доктор медичних наук, професор, видатний патофізіолог, людина, яка зробила і робить надзвичайно багато для розвитку медичної освіти…

В.Д.:

Пані Світлано, краще зупиніться, я Вас прошу, бо вони знаєте, як це почують? О-о, є кандидат на ректора, це от він рветься до влади… І це от для цього ця передача, бо Віктор Досенко претендує на посаду ректора.

(Сміються)

Мені особисто буде смішно, але для співробітників, які, власне, обираються, буде очевидно, це буде одразу зрозуміло, хто ж замовник… Пане Олеже перераховує наступний транш…

(Сміються)

І Вам дуже дякую.

С.Б.-В.:

Дякую. Отже, так чудово закінчимо програму. Дякую за увагу. Слава Україні! Переможемо!

https://i-ua.tv

https://www.facebook.com/IUA.TV/