 ПРОЛОГ
У монографії Дмитра Ігоровича Дроздовського, яка планувалася до захисту як докторська дисертація, виявили плагіат.
Дмитро Дроздовський (народився у 1987 р.) – не кабінетний учений, а достатньо відома людина з багатьма регаліями, яка задіяна у багатьох різних проектах, зокрема ініційованих Міністерством освіти і науки України. Він кандидат філологічних наук (2013), науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, критик, літературознавець, перекладач, письменник, член Національної спілки журналістів України, член Національної спілки письменників України (з 2012 р.), головний редактор (з 2012 р.) журналу «Всесвіт», член Асоціації іспаністів України та Асоціації компаративістів України при Інституті літератури, член Комітету з присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка (з 2016 р.), член журі Всеукраїнського конкурсу «Книжка року», член журі фінального етапу Малої академії наук України в секції світової літератури та іспанської філології, координатор секції іспанської філології Малої академії наук України (2012 р.), неодноразовий член журі IV етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з української мови та літератури, член журі фінального етапу Всеукраїнського мовно-літературного конкурсу ім. Т. Шевченка, заслужений працівник культури України (2016), лауреат українських і міжнародних премій.
18 вересня 2018 р. на засіданні Відділу теорії літератури та компаративістики Інституту літератури відбулося обговорення книги Дмитра Дроздовського «Множинність реальності в англійському постпостмодерністському романі (філософська проблематика, жанри, наративні стратегії)» (Київ: Пульсари, 2018), яку Д. Дроздовський подав до захисту як докторську дисертацію. Проте доктор філол. наук Т. М. Рязанцева заявила про плагіат у цій монографії (детальніше див. тут), а 26 вересня доктор філол. наук, зав. відділу теорії літератури Інституту літератури НАНУ, член-кор. НАНУ Тамара Гундорова опублікувала висновок групи літературознавців у складі Тетяни Рязанцевої, Олеся Федорука, Михайла Назаренка й Дмитра Єсипенка, в якому зазначено, що в книжці Дроздовського було повністю списано десять підрозділів і частково — ще чотири підрозділи, вступ і висновки. Переклади російських, англійських та іспанських наукових публікацій вставлялися в текст без зазначення авторства і без посилань. Скандал продовжився далі (див. тут). Про знайдений плагіат написала "Українська правда". 9 жовтня в Інституті літератури була створена комісія для вивчення тексту дисертації та монографії, і 13 листопада вона оголосила свій висновок: монографія Дроздовського містить 64% плагіату.
Коментарі від авторів, у яких Дроздовський переписував тексти, представлені у файлі тут. Зокрема, пані Єва Садам (Eeva Sadam) пише: "Я дуже вдячна за роботу дослідників, які виявили плагіат і дякую вам за те, що витратили час, аби поінформувати мене. Використовуючи своє дуже слабке знання російської, аби спробувати зрозуміти українську у документах, які ви надіслали мені, я можу підтвердити: виглядає на те, що моя праця справді була використана у дисертації пана Дроздовського. Хоча я вже не пов'язана з академічною сферою, я розчарована, що пан Дроздовський знехтував правилами і обрав плагіат замість оригінального дослідження для своєї докторської роботи". Пан Карел ван Отегем (Karel Van Ooteghem) зазначає, що "для того, хто вважає себе академічним працівником, є негідним красти у своїх колег. Плагіат у будь-яких вимірах є не лише морально несправедливим, він також шкодить його власній кар’єрі, його факультету та загалом академічним працівникам".
Порівняльну таблицю на 185 сторінках (!), де наведені приклади подібностей між "працею" Дроздовського і іншими джерелами, можна завантажити тут.
Наведемо лише три коротеньких фрагменти з цієї таблиці:
З плагіатною таблицею були також ознайомлені науковці антиплагіатної ініціативи «Дисергейт», які 12 листопада відкритим листом звернулися до директора Інституту літератури й голови вченої ради, академіка НАН України Миколи Жулинського з проханням не зволікати розгляд цієї справи.
ЗАЯВА «ДИСЕРГЕЙТУ» ЩОДО ПЛАГІАТУ ДМИТРА ДРОЗДОВСЬКОГО
Директору і голові Вченої ради Інституту літератури
імені Т. Г. Шевченка НАН України
академіку НАНУ Жулинському М. Г.
ЗВЕРНЕННЯ
щодо виявлення академічного плагіату
в монографії Дмитра Дроздовського
Ми, члени громадської ініціативи «Дисергейт», ознайомившись із опублікованими в мережі Інтернет матеріалами щодо звинувачень Дмитра Дроздовського в численних текстових запозиченнях без належних посилань в монографії «Множинність реальності в англійському постпостмодерністському романі (філософська проблематика, жанри, наративні стратегії)» (Київ: Пульсари, 2018) та інших його текстах, вважаємо за необхідне заявити:
Ми не є фахівцями з літературознавства і, як науковці з інших дисциплін, можемо говорити лише про процедури та практики означення та встановлення фактів академічного плагіату, про методи порівняння текстів та визначення наявності текстових запозичень, про загальну проблематику академічної доброчесності, спираючись на закони та нормативні документи України, інших країн, рекомендаційні документи міжнародних організацій (наприклад, [4]), а також на наш досвід дослідження окремих випадків академічного плагіату. Водночас зазначимо, що для оцінки співпадіння текстових фрагментів не потрібно бути вузьким спеціалістом у певній галузі ‒ достатньо вміти читати та порівнювати тексти.
Науковці, які заявили про академічний плагіат в тексті Дмитра Дроздовського, діяли у повній відповідності до законодавства України [2], нормативних документів Міністерства освіти і науки України, Етичного кодексу ученого України [1].
Нам надано вичерпні порівняльні таблиці тексту, в якому було виявлено текстові запозичення, та текстів, з яких були здійснені текстові запозичення без належних посилань, у повній відповідності до нормативних документів, зокрема, рекомендацій МОНУ [3].
Відзначимо, що за умови існування таких порівняльних таблиць, коли перевірено наявність видань (текстів в електронному вигляді), з яких були здійснені запозичення, та встановлено факт ранішої дати їхньої публікації, відсутня будь-яка потреба використання комп’ютерних програм для верифікації вже підготовлених порівняльних таблиць. Антиплагіатні програми доцільно використовувати лише для пошуку додаткових текстових запозичень крім тих, які вже були знайдені. Жодна антиплагіатна програма не може розглядатися як достатня умова доведення академічного плагіату. Такі програми мають обмежені бази пошуку та не можуть ефективно виявляти запозичення із текстів, написаних іншими мовами.
Також зазначимо, що намір звернутися до комп’ютерної перевірки текстових запозичень у випадку вже наявних порівняльних таблиць нібито для перевірки цих таблиць, може свідчити лише про небажання брати відповідальність за прийняття рішень або про нерозуміння поняття академічного плагіату та принципів роботи “антиплагіатних” комп’ютерних програм.
Хочемо нагадати положення Етичного кодексу ученого України [1], зокрема:
“1.1. Етика науки виходить з основоположних людських цінностей, норм та принципів і визначає моральну поведінку вченого, його відповідальність перед колегами та суспільством”.
“1.5. Обов’язок ученого протидіяти конформізму в науковому співтоваристві, брати активну участь в атестації наукових кадрів, протидіяти присудженню наукових ступенів і звань за роботи, які не відповідають досягненням світової науки або виконані з порушенням норм етики, зокрема рішуче викривати плагіат та інші форми порушень авторського права”.
“1.10. Учений не чинить дій, які можуть завдати шкоду професійній репутації колег. За наявності неспростовних доказів неетичних чи непрофесійних дій ученого, наукове співтовариство має у відкритій неупередженій дискусії дати їм відповідну оцінку”.
“3.2. Учений визнає міжнародні та національні правові норми щодо авторських прав. Учений може використовувати інформацію з будь-яких публікацій за умови, що вказує джерело та проводить чітку межу між власними даними та здобутками інших. Запозичення для власних публікацій будь-яких текстів, фотографій, рисунків, таблиць, схем, формул тощо потребує згідно з існуючими правилами дозволу автора та/або видавництва.”
“6.2. Учений висловлює свою думку про роботу та наукові досягнення колег чесно, чітко та неупереджено. Підготовка об’єктивного критичного висновку повинна розглядатися як обов’язок, від виконання якого вчений не має права ухилятися”.
“6.3. Учений несе персональну відповідальність за чесну й об’єктивну оцінку кандидатських та докторських дисертацій. Виступаючи в ролі опонента при захисті дисертаційних робіт, вчений має бути неупередженим”.
“6.4. Під час обговорення, полеміки та висловлювання критичних зауважень вчений повинен дотримуватися принципів рівноправності, фактичної обґрунтованості та достовірності. Принцип рівноправності гарантує рівні права усім учасникам дискусії або полеміки незалежно від наукових ступенів та звань. Принцип фактичної обґрунтованості виключає необ’єктивну критику. Принцип достовірності забороняє будь-які перекручування з метою приниження або дискредитації”.
“7.6. Учений, що займає урядову чи адміністративну посаду, має дотримуватися етичних норм, прийнятих в науковому співтоваристві”.
“7.7. Учений, який порушує Етичний кодекс, несе моральну відповідальність перед науковим співтовариством та суспільством”.
Вважаємо, що Національна академія наук України має бути взірцем академічної доброчесності для українського суспільства та міжнародної спільноти, має демонструвати здатність приймати неупереджені і кваліфіковані рішення, здійснюючи фахову експертизу наукових результатів. Це особливо важливо в наш час, коли відбуваються широкі дискусії щодо ролі та функцій НАНУ, і навіть ставиться під сумнів доцільність її існування.
Застерігаємо шановних колег від бажання перекласти відповідальність за прийняття рішень на інші установи та організації, на “зовнішніх експертів”, “комп’ютерні програми”, на експертів з питань інтелектуальної власності (які мають зовсім іншу сферу діяльності, ніж визначення академічного плагіату), від зволікання через пошук “додаткових доказів” та виправдань на кшталт трактування академічного плагіату як “незначних помилок”, “помилкових цитувань” тощо. За наявності факту академічного плагіату будь-які “заслуги” чи особисті характеристики осіб, у яких виявлено цей академічний плагіат, не мають значення.
Також хочемо застерегти від розгляду цього випадку лише як такого, що може бути повністю вирішений шляхом відмови у захисті дисертації. Ми розуміємо, що в Україні існує чимало спецрад, де можна захистити роботу з виявленим академічним плагіатом, і викрита особа за наявності відповідних ресурсів зможе це зробити. Тому відмова у захисті чи рекомендації переробити текст не вирішують проблеми. Таким вирішенням є лише належна оцінка виявлених фактів академічного плагіату та публічна реакція на них академічної спільноти.
Сподіваємося, що Вчена рада Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, розглядаючи факт академічного плагіату, керуватиметься Етичним кодексом ученого України, законодавством України і не уникатиме прийняття відповідних рішень.
Посилання
- Етичний кодекс ученого України // Вісник НАН України. – 2009. – № 7. – С. 64-68.
- Закон України «Про освіту».
- Рекомендації щодо запобігання академічному плагіату та його виявлення в наукових роботах (авторефератах, дисертаціях, монографіях, наукових доповідях, статтях тощо) (лист МОНУ від 15.08.2018). https://mon.gov.ua/storage/app/media/akredytatsiya/instrukt-list/1-11-8681-vid-15082018-rekomendatsii-shchodo-zapobigannya-akademichnomu-plagiatu.pdf
- Європейський кодекс академічної доброчесності. https://ec.europa.eu/research/participants/data/ref/h2020/other/hi/h2020-ethics_code-of-conduct_en.pdf
З повагою, члени громадської ініціативи «Дисергейт»:
Благодєтєлєва-Вовк С. Л., канд. екон. наук, доц., голова ради ГО ТРОН;
Болдирєв О. І., канд. біол. наук, м. н. с. Інституту фізіології НАН, біофізик;
Досенко В. Є., докт. мед. наук, проф. (Інститут фізіології імені О. О. Богомольця НАН України);
Єгорченко І. А., канд. фіз.-мат. наук, с. н. с. (Інститут математики НАНУ);
Пархоменко Т. С., докт. філос. наук, професор, керівник відділу з питань етики Секретаріату НАЗЯВО;
Сененко А. І., канд. фіз.-мат. наук, с. н. с. Інституту фізики НАН України;
Сингаївська А. М., канд. філос. наук (Лабораторія "B&U" – Бізнес та університети);
Смірнов О. Ю., канд. біол. наук, с. н. с. (Сумський державний університет);
Шарапов С. Г., докт. фіз.-мат. наук, ст. дослідник, завідувач лабораторією ІТФ НАНУ.
Від імені та за дорученням членів антиплагіатної ініціативи «Дисергейт»,
Голова ради ГО ТРОН, координатор антиплагіатної ініціативи «Дисергейт» Світлана Благодєтєлєва-Вовк
ЕПІЛОГ, чи буде продовження?
У своєму пості на Фейсбуці від 16.11.2018 Тамара Гундорова повідомила, що Вчена рада Інституту літератури на своєму засіданні 13.11.2018 підтримала висновок, запропонований комісією, створеною для аналізу плагіату, виявленого в монографії Дроздовського. «На початку засідання було зовсім не очевидним, які будуть висновки, хоча ми мали більше, ніж достатньо, підтверджень плагіату, а з моменту виявлення плагіату минуло майже повних два місяці. У вступному слові заступник директора між іншим знову говорив про 2% виявленого плагіату, про випадковість, про нашу "людяність" і про наукову етику, натякаючи, що не варто було виносити всю справу на ФБ», але створення комісії всупереч бажанню дирекції, величезна експертна робота із сотнею сторінок порівняльних таблиць, відгуки науковців і публічність зробили так, що членам Вченої ради нікуди було діватися.
У відповідь Дмитро Дроздовський зізнався, що не сам писав текст монографії: "Перед від’їздом, маючи поспіх із поданням роботи до захисту, попросив колег про допомогу, проте закидав їх різними версіями файлів. У фіналі отримав проблему, у якій винуватий тільки я". Інші пояснення теж були досить дивними: "складно сказати, у який спосіб сирий матеріал втрапив до докторської"; "хіба не бувало в нас такого, що ми щось робимо похапцем"; "7 нещасних примірників наробили галасу від США до Австралії"; "Чи не маю я права на помилку?" Автор навіть заявив, що звинувачення у плагіаті – це "неогеббельсівська практика у 2018 році".
Фото з Вікіпедії
|
