Валерій Аджієв у своїй статті на сайті http://trv-science.ru/ розглядає проблему плагіату, який в Англії трапляється дуже рідко.

Ми друкуємо переклад українською деяких фрагментів цієї статті (повний текст можна прочитати на сайті за вказаним вище посиланням).

У Великобританії академічний плагіат розглядається як дуже серйозне порушення. У кожному університеті існують нормативні порадники (з назвами типу Code of Practice for Research або Code of Practice for Research Degrees), що детально розписують етичні правила проведення науково-дослідних робіт і публікації їх результатів (включаючи дисертації), а також процедури розслідування у випадку порушень цих правил.

Що стосується виявлення плагіату в дисертаційних роботах на отримання ступеня Doctor of Philosophy (Ph.D.), то це трапляється дуже рідко. За останні років десять був один гучний випадок такого роду. Підсумок виявився для професора-винуватця сумним: його ступінь анулювали, незважаючи на двадцятилітній строк давнини, і звільнили.

Чому ж виявлення плагіату в дисертаціях, що захищаються в британських університетах, трапляється так нечасто? Напевно, якісь випадки просто не виявляються (дисертаційні цеглини в усьому світі читають нечасто). Але в основному випадки некоректних запозичень виявляються до присудження ступеня. І головна причина цього — специфіка захисту дисертацій, який надзвичайно відмінний від російського.

Немає ніяких постійно діючих «рад», численні члени яких у Росії дуже рідко знайомляться з дисертацією, що захищається, належним чином (дай Боже, щоб автореферат переглянули по діагоналі); «панель» складається з головуючого (що виконує тільки процедурні функції) і двох «екзаменаторів», тільки один з яких може бути з цього ж університету, хоча часто обох запрошують зі сторони.

Запрошують за принципом професійної відповідності темі дисертації, що захищається (спеціальний Комітет вивчає резюме пропонованих екзаменаторів і тільки після цього їх затверджує; при цьому звертається увага на можливий конфлікт інтересів: наприклад, не вітається наявність спільних статей або грантів у минулому в наукового керівника й екзаменаторів).

Не існує такого поняття, як автореферат. І «провідних організацій» теж немає. На захисті (який називається «viva voce», що в перекладі з латинського означає «усний іспит») дисертант якщо й робить презентацію, то досить коротко. А більше ніяких виступів не передбачається (і ніяких відгуків на дисертацію, а тим більше характеристик на дисертанта не зачитується). Навіть наукові керівники сидять мовчки (а більше на захисті звичайно нікого й немає). І весь захист полягає у відповідях дисертанта на запитання екзаменаторів (чому вони так і називаються — а не «опонентами»). Як правило, екзаменатори мають не менше трьох тижнів на вивчення рукопису й прибувають на захист із великою кількістю питань.

Процедура така: ідуть по дисертації сторінка за сторінкою й ставлять свої заздалегідь підготовлені запитання. Цей процес триває й годину, і дві, і більше. По закінченню захисту дисертант отримує великий список запитань і претензій. Далі, залежно від вердикту, що оголошується відразу (навіть при позитивному підсумку можуть зажадати таких доробок, що знадобиться новий захист, але в більшості випадків треба просто внести деякі виправлення й доповнення в текст), він буде мати кілька тижнів або навіть місяців, щоб підготувати остаточний текст дисертації, який буде висланий екзаменаторам для ознайомлення. Схвалять — тоді ступінь Ph.D. присвоюється університетом без довгих зволікань.

Власне, така процедура захисту з досить великою ймовірністю гарантує виявлення плагіату. Два екзаменатори-фахівця відповідають за результат своєю особистою репутацією (і ніякого таємного голосування! Які тут можуть бути таємниці?!). Як і університет, який цей ступінь засвідчує — без будь-якої участі держави. Саме інститут репутацій, особистих і корпоративних, — основа дотримання академічної етики. Як це й має бути в науці.

На закінчення варто відзначити, що вчені ступені в Альбіоні поки що не розглядаються як знак статусу й престижу, який сильні світу цього можуть за бажанням легко здобути. Напевно, у тому числі й тому, що в політиків тут немає розквітлої в російських (та й не тільки) палестинах моди одержувати вчені ступені доступними їм способами.