Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях
Субота, 2018-07-21, 17:35
Головне меню

Пошук

Корисні посилання
  • Комиссия по борьбе с лженаукой и фальсифика- цией научных исследований при Президиуме РАН
  • Диссернет
  • Троицкий вариант
  • Бюллетень "В защиту науки"
  • Антиплагиат.ru
  • Плагиат: Общественная доска позора
  • dissercomp.ru - Сравнение диссертаций и поиск плагиата

  • Календар
    «  Червень 2018  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    252627282930

    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Архів записів

    Головна » 2018 » Червень » 21 » «Керамічна історія» Олени Щербань
    20:54
    «Керамічна історія» Олени Щербань

    5 червня 2018 р. скандально відома самозвана "експертка з етнології та етнографії", докторант і викладач кафедри музеєзнавства та пам'яткознавства Харківської державної академії культури Олена Василівна Щербань отримала науковий ступінь доктора історичних наук зі спеціальності "етнологія" за дисертацію "Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування українців Наддніпрянщини другої половини ХІХ — початку ХХІ століття".

    Про це в статті «Як у Львові зґвалтували науку» (газета «Дзеркало тижня», випуск №23, див. тут) пише керівник відділення керамології Інституту народознавства НАН України, генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства, доктор історичних наук, професор Олесь Пошивайло.

    Спеціалізована вчена рада Д 35.222.01 Інституту українознавства імені Івана Крип᾿якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України присудила Олені Щербань ступінь доктора наук, не зважаючи на нормативні накази Міністерства освіти і науки України і принципи академічної доброчесності. Присудила ступінь, хоча усі присутні члени ради були поінформовані про те, що дисертація містить академічний плагіат і фальсифікацію, що з 20-ти мінімально необхідних публікацій у наукових фахових виданнях України та інших держав авторка має лише 8, у тому числі жодної з обов'язкових чотирьох — у наукових періодичних виданнях інших держав, і що частина її статей фальсифікована, а частина виявилася фейковою, тобто взагалі неіснуючою.

    Як пише далі О. Пошивайло, дисертантка відома тим, що сама проголосила себе членом ученої ради академічної наукової установи, членом неіснуючої національної творчої спілки, доцентом, головою неіснуючого осередку майстрів народної творчості, провідним популяризатором та експертом українських традицій, народної обрядової, гончарської та гастрономічної культури українців, співавтором неіснуючої колективної монографії.

    Ця тема жваво обговорювалася науковою спільнотою України на сторінках Фейсбуку (див. тут).

     

    Газетна стаття має певні обмеження і, зрозуміло, не може дати розгорнутий детальний аналіз дисертації Олени Щербань, тому в цій публікації ми наведемо найяскравіші факти з відгуків на дисертацію докторів історичних наук О. Пошивайло (див. тут) і К. Рахно (див. тут) та з відгуку О. Пошивайло на монографію та дисертацію (див. тут).

    Як відзначає у своєму відгуку проф. О. Пошивайло, «Олена Щербань стверджує, немовби «дисертаційна робота є результатом самостійного дослідження, результати якого викладені в одноосібній монографії та наукових статтях авторки. Наукові положення та висновки одержані дисертанткою самостійно». Насправді, вона все запозичила в інших учених. Практично нічого немає власного, оригінального, концептуального. Суцільна описовість і переказ написаного іншими. Цілковита відсутність аналізу явищ. Невміння узагальнювати й логічно осмислювати факти»; «Дисертація О. В. Щербань практично не містить наукових положень та науково обґрунтованих результатів у галузях етнології та керамології, що розв’язують важливу наукову проблему і щодо яких її автор є суб’єктом авторського права. Більшість наукових положень і висновків О. В. Щербань запозичила в інших авторів, нерідко без будь-яких посилань на їхні наукові праці.»

    Ось лише один із прикладів фальсифікацій дисертанткою статей, який наводить О. Пошивайло:

    «У авторефераті, у списку статей, в яких опубліковані основні наукові результати дисертації, під № 23 зазначено: «Щербань Е. Технология приготовления пищи и питья в глиняной посуде в печи жителями Приднепровской Украины (вторая половина ХІХ – первая треть ХХ веков). Традиционная культура в современном мире. История еды и традиции питания народов мира / Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова. М., 2016. С.65-67» (стор. 24). Цю назву автор зумисне фальсифікувала. Справжня назва збірника така: «III Международный симпозиум Традиционная культура в современном мире. История еды и традиции питания народов мира. 27-29 октября 2016 года. Москва, 2016. 71 с.» [http://gastac.ru/images/prog.pdf]. О. В. Щербань вигадала інформацію, немовби це збірник матеріалів симпозіуму й неправдиво представила його як збірник наукових праць. У своїй монографії за матеріалами докторської дисертації О. В. Щербань зазначила, що це збірник матеріалів симпозіуму, а також, немовби стаття знаходиться в збірнику лише на одній сторінці – «С.65» (див: стор. 236 монографії), а не «65-67», як значиться в авторефераті (стор.24). Така ж розбіжність прикметна й для автореферату з дисертацією. Проте найголовніше те, що в цьому виданні ніякої статті О. В. Щербань НЕМАЄ!!! НАСПРАВДІ, ЦЕ ФЕЙКОВА СТАТТЯ!!! Виявляється, до початку роботи симпозіуму було опубліковано робочу програму з розкладом роботи, поділом на секції, темами доповідей та їх короткими анотаціями. Є там на с. 66 і анотація з 4-х речень доповіді О. В. Щербань. Цю мініатюрку вона фальсифікувала під фахову статтю й подала відповідне посилання в монографії, авторефераті та дисертації (див.: http://gastac.ru/images/prog.pdf). Насправді, матеріали цього симпозіуму були опубліковані 2017 року й ніякої статті О. В. Щербань у виданні немає (див.: http://gastac.ru/images/prog2018.pdf).»

    Крім того, О. Щербань виготовила два різних варіанти автореферату з текстовими відмінностями у формулюванні об’єкта й предмета дослідження, новизни, апробації результатів та структури дисертації, викладі змісту підрозділів та висновків, списках публікацій, що заборонено «Порядком присудження наукових ступенів» (п. 17). Відрізняються навіть висновки автореферату та дисертації.

    Претензії висунуто і до офіційних опонентів (це Г. Кожолянко, О. Франко, М. Сополига), які «ніколи ґрунтовно не займалися вивченням традиційного гончарства, кераміки, як і ніколи системно не досліджували традиційно-побутову культуру Наддніпрянщини. Отже, й об᾿єктивно неспроможні всебічно, зі знанням першоджерел, проаналізувати подану до захисту дисертацію. Зрозуміло, що вони у своїх відгуках не побачили в кваліфікаційній дисертаційній роботі кричущих наукових ляпсусів, плагіату й міфотворчості». А тому їхні відгуки «перетворилися у реферативний переказ положень автореферату без наукового аналізу самої дисертації». До того ж відгуки О. Франко і М. Сополиги мають практично ідентичні структуру і текст, що виглядає дуже підозріло (чи не готувала ці відгуки сама дисертантка?).

    Кілька статей О. Щербань, що мають відображати результати її досліджень, містять майже однаковий матеріал (наприклад, стаття №10. Щербань О. Глиняний посуд Наддніпрянщини і технологія приготування страв у варистій печі (ХІХ–ХХ століття). Наукові Зошити історичного факультету Львівського національного університету. Львів, 2016. Вип. 17. С. 124–134 і стаття №15. Щербань О. Народна технологія приготування поживи у глиняному посуді (ХІХ – ХХ століття). Народознавчі Зошити. 2017. №.3. С.677–684.), а таке дублювання забороняється.

    Зі списку джерел (433 позиції), які нібито використовувалися авторкою при написанні дисертації, аж 164 джерела ніяк не згадуються в самому тексті дисертації.

    А ось іще цікавий аналіз Олеся Пошивайло:

    «Дисертантка засадничо не бере до уваги різний рівень розвитку гончарства, а отже й асортиментного складу глиняних виробів у різних гончарних осередках історико-політичного регіону Наддніпрянщини. Проігноровано, а тому й не досліджено специфіку використання різних форм глиняного посуду для приготування й споживання страв у різних етнографічних районах Наддніпрянщини в діахронному й синхронному аспектах. Усе псевдонауково представлено так, немовби Наддніпрянщина – від сходу до заходу й від півночі до півдня – це один етнографічний район, без визначення специфіки й динаміки харчування культури харчування та причетного до неї глиняного посуду реально існуючих самобутніх етнографічних районів (Полісся, Поділля, Слобожанщина, Полтавщина, Середня Наддніпрянщина, Південь України). Фактично, монографія та дисертація безпідставно нівелюють цю специфіку, уніфікують різні регіональні й локальні прояви традиційно-побутової культури українців. Отже, це є антинауковий дилетантський наукоподібний провокаційний продукт, який ганьбить українську етнологічну науку, ставить під сумнів її спроможність успішно розвиватися й відповідати сучасному світовому рівню народознавчих студій. До певної міри це серйозний виклик науковій спільноті України.»

     

    Монографія (Щербань О. В. Глиняний посуд в народній культурі харчування українців Наддніпрянщини (друга половина ХІХ – початок ХХІ століття). – Харків: видавець Олександр Савчук, 2017. – 272 с.) теж дивує і вражає. Думка О. Пощивайло:

    «Автор робить антинаукові словоблудні заяви щодо «концептуалізації еволюції традицій»; «ґенезу пов′язаності традиційного досвіду гончарювання та практичного використання глиняного посуду», «історико-культурологічні аспекти системи розвитку традиційної культури харчування» [с. 2]; про «кінець ХІХ – початок ХХІ століття – період в історії України, коли вже склалася виробнича діяльність, певна культура харчування» [с. 7]; про «тенденційність використання глиняного посуду» [с. 7]; про «споживачів культури харчування» [с. 7]; про те, що глиняний посуд «може виконувати функції, властиві духовній культурі» [с. 7]; про «побутову технологію використання» глиняного посуду [с. 7]; про «межу 2000-х – 2010-х років» [с. 8]» і т. д.».

    «Автор фальсифікує застосовані для дослідження теми методи дослідження. Зокрема, в монографії відсутні жодні результати, які б підтверджували використання статистичного методу (жодної статистичної таблиці, жодної схеми, жодної діаграми чи іншої візуалізації статистичних досліджень).»

     

    А ось цікаві приклади плагіату в монографії О. Щербань.

    Як зазначає О. Пошивайло, вона «приписала собі фрагменти статті здобувача й асистента кафедри міжнародного туризму Київського національного університету культури і мистецтв А. О. Цегельника «Формування культури харчування: до історіографії проблеми», що побачила світ 2013 року в збірнику наукових праць цього ж університету «Питання культурології», який, у свою чергу, списав їх у викладача Житомирського державного університету імені Івана Франка Сергія Яценка з його статті «Традиційна народна їжа як предмет етнографічного дослідження» (у квадратних дужках зазначені відповідні праці авторів та сторінки, розшифрування дивіться в тексті відгуку):

    А ось як О. Щербань переписує етнографа Євгенію Спаську, фальсифікуючи текст:

    Інші спотворені цитати:

     

    А ось авторка переписує текст із статті свого чоловіка Анатолія Щербаня:

    Як зазначає О. Пошивайло, О. В. Щербань часто суперечить сама собі, наприклад, заявляючи таке: «Унікальна слобідська весільна посудина – «чарки-трійчатки»; «це унікальний витвір» [с. 181]; проте вже через три сторінки стверджує протилежне: «трійчатки» були не унікальними глиняними виробами» [с. 184], а на наступній сторінці – знову навпаки: «унікальні глиняні «чарки-трійчатки» [с. 185].

    З численними прикладами фальсифікацій та вигадок, зроблених авторкою, можна ознайомитися, прочитавши відгук Олеся Пошивайла тут.

     

    Проф. О. Пошивайло підкреслює, що відсутність у списку літератури фундаментальної праці Костянтина Рахна про традиційну обрядовість слов′янських гончарів «Перунове полум′я» та ґрунтовного етнографічного дослідження гончарства Слобідської України кандидата історичних наук, керамолога Людмили Меткої «Гончарство Слобідської України в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття» – не випадковість. У цих роботах «ґрунтовно досліджено ті питання, які О. В. Щербань намагається подати як новітнє слово української етнології... Замовчування цих важливих праць було необхідне для аргументування актуальності й унікальності власного дослідження О. В. Щербань, яке немовби заповнює прогалину в недопрацюванні інших учених».

    «Щоб створити в читачів уявлення про наявність і авторської думки, – зазначає О. Пошивайло, – цитовані розповіді гончарів взято в лапки, а дослівно переписані коментарі Лідії Шульгиної не взято в лапки, тому О. В. Щербань фактично присвоїла їх собі, не посоромившись плагіату»:

     

    І, нарешті, висновок:

    «Ознаками лженауковості в діяльності О. В. Щербань є й масована апеляція до засобів масової інформації, а не до наукового співтовариства, у даному випадку керамологів; багаторазова публікація одних і тих же статей під різними назвами у популярних виданнях або в наукових, які не рецензуються; претензія на експертне представлення своєї бурхливої діяльності; прагнення виставити наукову критику на її адресу як гоніння з боку окремих осіб, щоб убезпечитися від справедливої критики учених-фахівців, яка нібито є свідомо упередженою; використання етнологічних і керамологічних знань лише для ведення особистого кулінарного бізнесу (надання платних послуг, реклама власного бізнесу, проведення платних майстер-класів); пропагування кулінарних знань серед населення як ефективний засіб творення власного іміджу й заробляння на життя.

    Фактично маємо монографію та дисертацію О. В. Щербань, які дискредитують сучасну українську академічну етнологію, і насамперед керамологію. Вони постали своєрідними підручниками з керамґанджу й псевдонаукової творчості, спробою антинаукової провокації, й виявом наукової корупції, коли вчені з ім’ям закривають очі на нікчемність начебто наукової праці. Водночас, це й певне випробування для сучасних учених на спроможність відстоювати наукові ідеали й принципи.»

     

    Негативний відгук на дисертацію Олени Щербань дав і провідний науковий співробітник Науково-дослідного відділу етнографії гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства, доктор історичних наук Костянтин Рахно (див. тут): «Дисертація Олени Щербань «Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування українців Наддніпрянщини другої половини ХІХ – початку ХХІ століття» є яскравим прикладом безвідповідального ставлення до науки. Її зміст абсолютно не відповідає темі. Заявлена тема, доволі цікава й актуальна, зовсім не розкрита. Користуючись власною термінологією авторки, її вона торкнулася «побіжно», натомість присутні вражаючі приклади порушення вимог до дисертацій.» Він пише про нечітко сформульовані мету та завдання дослідження, невірно визначені об’єкт і предмет дослідження, вказує на відсутність обов’язкового пункту вступу «Методи дослідження», плутанину з хронологією дослідження, ненаукові територіальні рамки району дослідження («Наддніпрянщина»). Вказує, що авторка сама не розуміє, кого вона досліджує – чи українців, чи українське селянство, чи традиційну селянську культуру, чи селянську культуру харчування, що селяни в тексті перетворюються на селянок, господинь та «жінок-господинь» і просто жінок, говорить про етнічно аморфних «мешканців Наддніпрянщини», а насамкінець узагалі винаходить якийсь новий етнос – «наддніпрянців».

    К. Рахно зазначає, що авторка «ігнорує численні праці українських і зарубіжних науковців 1960-1980-х років про культуру харчування, етнографію міста, етнографію робітництва, сімейний побут, зміни в ньому, українську народну кулінарію, свята… навмисно подає справу так, начебто між нею й працями «початку 1930-х років» взагалі не було ні досліджень, ні дослідників, ні джерел, і, крім її інтерв’ю, більше ні на що опертися. Вона фальсифікує обставини так, аби підкреслити значущість своєї роботи.»

    «Науково-практичне значення роботи, – пише К. Рахно, – це нагромадження загальних фраз. Не є завданням етнолога «організація й кореляція діяльності сучасних закладів громадського харчування в етнічному стилі». Етнолог досліджує етнос і його культуру, а не виступає дорадником ресторанного бізнесу. Навряд чи «результати дослідження мають важливе значення для розвитку традиційних осередків гончарства в сучасних умовах», бо авторка досліджує не гончарні осередки й не гончарство. Вони ніяк не стосуються «слов’ян загалом». І вже точно недоречною у цьому пункті є реклама власної підприємницької діяльності авторки – «використовується під час проведення запровадженого і здійснюваного (2014, 2015, 2016, 2017) в Опішні (Полтавщина) Міжнародного гастрономічного фестивалю-квесту «Борщик у глиняному горщику».»

    «Щоб створити враження, ніби вона працювала з архівними джерелами, – продовжує К. Рахно, – авторка вдається до плагіату, запозичуючи відомості про них в інших авторів й не посилаючись на них. Наприклад, дані про Степана Носа були дослівно переписані зі статті Світлани Чибирак «Етнографічна діяльність Степана Носа» (2009), а про А. Канієвського – з монографії Лідії Артюх «Українська народна кулінарія» (1977) та її статей. Посилання на них є лише в історіографії, й у подальшому ці цікаві праці ніде не використовуються, бо авторка їх насправді не бачила у вічі.» «Все, про що розповідає авторка, описано задовго до неї й набагато фаховіше. Тому її думки є відверто тривіальними.»

    У дисертації Олени Щербань, як зазначає К. Рахно, багато стилістичних, орфографічних і граматичних помилок, наприклад, є такі цікаві слова: с. 288 – «свохою», с. 289 – «кулик з медом», с. 112 – «чиномми», с. 285 – «поданув». «Більшість речень стилістично невірно побудовані й перенасичені зайвими зворотами – так, що не можна зрозуміти думку. У них часто бракує розділових знаків. Зокрема, відсутній причинно-наслідковий зв’язок у реченні на с. 236 «Оскільки житлових споруд не помітно, на задньому плані на березі водойми стоїть віз без коня, а на землі лежить ще не розіслана довга ряднина» робить його безглуздим.»

    І далі К. Рахно робить такий висновок:

    «Робота не є завершеною і складається з суперечливих тверджень, які одне одного заперечують і спростовують. Вона не є самостійною, науково обґрунтованою і не становить наукової новизни. Авторка використовує доробок, надбання й ідеї попередніх дослідників, беззастережно привласнює їх і стверджує, що це все вона робить уперше. Тема не розкрита, поставлені завдання не виконані. Таким чином, є всі підстави стверджувати, що подане до захисту дисертаційне дослідження не відповідає вимогам «Порядку присудження наукових ступенів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 567, наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1112 від 17 жовтня 2012 року «Про опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук» (з наступними змінами), листа Міністерства освіти і науки України № 1/9-586 від 04 грудня 2015 року «Про опублікування результатів дисертацій у періодичних виданнях», «Вимогам до оформлення дисертації», затверджених наказом Міністерства освіти і науки України 12.01.2017 року № 40, а його автор – Щербань Олена Василівна – не заслуговує присудження наукового ступеня доктора історичних наук зі спеціальності 07.00.05 – етнологія.»

     

    Додам від себе, що наукова спільнота чекає від Міністерства освіти та науки Країни відповідь на всі ці кричущі факти.

    О. Смірнов

    (фото О. Щербань з Фейсбуку)

    Переглядів: 458 | Додав: OS | Рейтинг: 3.0/2
    Всього коментарів: 0
    avatar
    Copyright http://false-science.ucoz.ua/ © 2018
    Безкоштовний хостинг uCoz